• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Економічна суть фінансових результатів

З розвитком ринкових відносин, головною проблемою будь-якого підприємства є збереження його існування, а також забезпечення конкурентоспроможного та ефективного функціонування на ринку.

Кінцевим результатом діяльності будь-якого господарюючого суб’єкту, не залежно від виду його діяльності чи форми власності, є отримання кінцевого фінансового результату, тобто прибутку.

Беззаперечно, що отримання прибутку є основною метою будь-якої підприємницької діяльності. Від розміру отриманого прибутку залежать формування власного капіталу, виконання зобов’язань перед бюджетом, фінансування інвестицій, а також платоспроможність підприємства. Прибуток як головний показник ефективної діяльності підприємства виступає і як критерій визначення рівня виплат дивідендів, як визначальний фактор при встановленні рівня заробітної плати і винагороди адміністрації.

Прибуток як економічна категорія відображає кінцеву грошову оцінку виробничої та фінансової діяльності і є найважливішим показником фінансових результатів підприємницьких структур, їх фінансового стану. У загальному вигляді прибуток – це різниця між доходами від певної діяльності й витратами на її здійснення. Він сигналізує про необхідність заходів щодо зменшення собівартості продукції, нарощування обсягів виробництва і реалізації, розширення асортименту товарів, доцільність змін у ціновій політиці. Він є визначальним критерієм ефективності господарювання.

В сучасній науці поняття «прибуток» має різне значення. Це можуть бути доходи, які отримані підприємством, а також задоволення, яке одержить споживач. У всіх випадках мова йде про підприємства, споживача, суспільства.

Незалежно від існування різних точок зору, в основі поняття завжди лежала ідея, що прибуток – це частка, яка міститься у виручці від продажу. Розбіжності, причому досить суттєві, виникають при встановленні з яких саме компонентів складається ця частка.

Тривалий час в нашій країні вважалось, що найбільш правдиве тлумачення цього питання дали класики марксизму.

Першим, хто дав визначення прибутку були меркантилісти, які вважали, що прибуток виникає у сфері обігу, в зовнішній торгівлі, в результаті продажу товарів за більш високою ціною. Фізіократи вважали, що прибуток створюється тільки в сільському господарстві, де вплив сил природи призводить до перевищення споживчих вартостей над витратами виробництва.

В економічній системі поняття прибутку існує з причини існування товарно-грошових відносин. Появою і розвитку інституту власності, особливо приватної. Перші визначення прибутку збігались зі значенням валового доходу, який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся на три категорії: доходи від капіталу, землі та доходи від праці. Вважалось, що кожен із видів доходів є обов’язковою винагородою для одержувача за надані ним послуги у народному господарстві.

У працях відомих теоретиків панували і такі варіанти трактування прибутку, як винагороди за збереження капіталу, страхової премії за ризик, а також сприйняття прибутку як результату виявлення законів мінового процесу і вартості, що виникає завдяки зростанню капіталу з часом.

Позиція вчених щодо джерел виникнення прибутку формувалась здебільшого залежно від їх поглядів за закони виробництва, розподілу, обміну та споживання.

Прибуток за К.Марксом – це перетворена форма доданої вартості, результат співвідношення між необхідним і додатковим робочим часом.

Спираючись на досягнення класичної школи, під впливом теорії продуктивності капіталу, а також концепції граничної корисності на рубежі XIX - XX століть формувалась неокласична теорія прибутку. Вона мала подвійне тлумачення. З одного боку, Дж.Б.Кларк, Л.Вальрас вважали, що прибуток – це винагорода, ціна окремого фактору виробництва – капіталу, не враховуючи винагороди за всі інші фактори – землю, працю. З другого боку, прибуток розглядався як комплексний дохід підприємця від усіх факторів виробництва.

Особливим чинником, який впливав на розвиток неокласичної теорії прибутку, був ризик, тому що будь – яка форма розміщення капіталу завжди пов’язана з невизначеністю. Поняття ризику в працях І.Фішера, Г.Мюрдаля, Е.Лундберга, Ф.Найта досліджується як важливий розрахунковий показник, що використовується для аналізу прибутків в умовах недосконалої конкуренції і надприбутків. При цьому сам прибуток характеризується або як винагорода підприємцю за певний ризик його діяльності, або як різниця між очікуваними і фактично отриманими доходами.

Дж.М.Кейнс розглядав прибуток в системі макроекономічних показників регулювання соціально – економічних процесів у державі за допомогою ефективного попиту. Погляди Т.Веблена, Дж.Гобсона, Г.Мінза, А. Берлі та Р.Гордона щодо походження й економічної природи прибутку визначили інституціонально – соціологічний напрям теорії доходів підприємницьких структур.

В умовах колишнього СРСР, коли визначені планом контрольні цифри й індивідуальні економічні нормативи тривалий час практично не змінювались, прибуток визначався як похідний показник від інших планових величин. Він дорівнював різниці між плановим обсягом продукції, що реалізувалась в оптових цінах підприємства, та її собівартістю. Виконання директивних планових показників. У тому числі за величиною прибутку, було головною метою функціонування господарюючих суб’єктів.

В наш час, розвиток економіки України потребує нових підходів до управління формуванням і розподілом прибутку. Тому й саме визначення прибутку зазнає певних змін.

Визначення і описи поняття «збиток» в спеціальній літературі зустрічаємо досить мало. Це пов’язано з тим, що категорії «прибуток» і «збиток» протилежні за змістом, але разом з цим виражають зміст поняття «фінансовий результат». Тому даючи характеристику прибутку, про збиток забувають. Хоча інформацію можна відобразити з точністю, але навпаки, і це вже буде характеристика збитку.

Також, в деяких економічних джерелах ми зустрічаємо тлумачення поняття «фінансовий результат». Де його визначають як різницю між доходами та витратами підприємства чи його окремого підрозділу за певний час; приріст чи зменшення вартості власного капіталу підприємства внаслідок діяльності у звітному періоді.

На рисунку 14.6 відображена роль прибутку підприємства в умовах ринкової економіки.

Прибуток виконує наступні функції:

1. Характеризує економічний ефект, одержаний у результаті діяльності підприємства. Але всі аспекти діяльності оцінити не можливо, саме тому при аналізі виробничо-господарської діяльності підприємства використовується система показників. Для пояснення кінцевого фінансового результату необхідно зіставити вартість обсягу реалізованої продукції і вартість ресурсів і витрат, використовуваних у виробництві.

2. Прибуток також має стимулюючу функцію. Її зміст полягає в тому, що він є одночасно фінансовим результатом і основним елементом фінансових ресурсів підприємства. Реальне забезпечення принципу самофінансування визначається отриманим прибутком. Частка чистого прибутку, що залишилася в розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов’язкових платежів, має бути достатньою для фінансування розширення виробничої діяльності, науково-технічного і соціального розвитку підприємства, матеріального заохочення працівників.

3. Прибуток також є одним із джерел формування бюджетів різних рівнів.

Значна роль прибутку в розвитку підприємства та забезпеченні інтересів його власників і персоналу обумовлює необхідність ефективного управління ним.

Тому для того щоб управляти прибутком, необхідно проводити об’єктивний систематичний аналіз формування, розподілу і використання, що дасть змогу виявити резерви його зростання. Такий аналіз важливий як для внутрішніх, так і для зовнішніх суб’єктів, оскільки зростання прибутку визначає ріст потенційних можливостей підприємства, підвищує ступінь його ділової активності, збільшує розмір доходів засновників і власників, характеризує фінансове здоров’я підприємства.

Прибуток найпростіша і водночас найскладніша категорія ринкової економіки. Її простота визначається тим, що вона є стержнем і головною рушійною силою економіки ринкового типу, основним спонукальним мотивом діяльності підприємців у цій економіці. У той же час її складність полягає у різноманітності сутнісних сторін, які вона відображає, а також у різноманітності видів, у яких вона виступає.

Рис. 14.6. Характеристика ролі прибутку підприємства в умовах ринкової економіки

Розглядаючи сутність прибутку, потрібно у першу чергу відзначити такі його характеристики:

1. Прибуток являє собою форму доходу суб’єкта господарської діяльності, що здійснює певний вид діяльності. Ця зовнішня найпростіша форма вираження прибутку є разом з тим недостатньою для його повної характеристики, тому що у деяких випадках активна діяльність у якій-небудь сфері може і не бути пов’язаною із одержанням прибутку (наприклад, політична, благодійна діяльність).

2. Прибуток є формою доходу суб’єкта господарської діяльності, що вклав свій капітал з метою досягнення певного комерційного успіху. Категорія прибутку нерозривно пов’язана з категорією капіталу – особливим фактором виробництва – і в усередненому вигляді характеризує ціну функціонуючого капіталу.

3. Прибуток не є гарантованим доходом суб’єкта господарювання, що вклав свій капітал у той чи інший вид бізнесу. Він є результатом тільки успішного здійснення цього бізнесу. Прибуток є певною мірою і платою за ризик здійснення підприємницької діяльності.

4. Прибуток характеризує не весь дохід отриманий в процесі господарської діяльності, а тільки ту частину доходу, що «звільнені» від понесених витратна здійснення цієї діяльності. Тобто, у кількісному вираженні прибуток є залишковим показником, що представляє собою різницю між сукупним доходом і сукупними витратами в процесі здійснення підприємницької діяльності.

5. Прибуток є вартісним показником, вираженим у грошовій формі. Така форма оцінки прибутку пов’язана з практикою узагальненого вартісного обліку всіх пов’язаних з ним основних показників – вкладеного капіталу, отриманого доходу, понесених витрат тощо, а також з діючим порядком його податкового регулювання.

Прибуток підприємства характеризується не тільки своєю багатоаспектною роллю, але і різноманіттям видів, у яких він виступає. Під загальним поняттям «прибуток» розуміють всілякі його різновиди. В узагальненому ж вигляді ми можемо провести систематизацію за найважливішими класифікаційними ознаками в таблиці 14.16:

Таблиця 14.16

Систематизація видів прибутку підприємства за основними класифікаційними ознаками

Продовження табл. 14.16

З-поміж багатьох різновидів прибутку, прибуток від реалізації продукції – товарів, робіт, послуг, є основним його видом на підприємстві, безпосередньо пов’язаним з галузевою специфікою його діяльності. Аналогом цього терміна виступає термін «прибуток по основній діяльності». В обох цих випадках під цим прибутком розуміється результат господарювання по основній виробничо-збутовій діяльності підприємства. Операційний прибуток є результатом операційної (виробничо-збутової чи основної для даного підприємства) діяльності.

Суму чистого доходу від операційної діяльності за винятком всіх операційних витрат, як постійних, так і змінних, характеризує валовий прибуток (балансовий прибуток відповідно являє собою різницю між усією сумою чистого доходу підприємства і всією сумою його поточних витрат).

Чистий прибуток характеризує суму балансового (чи валового) прибутку, зменшеного на суму податкових платежів за його рахунок. Саме чистий прибуток характеризує остаточний фінансовий результат діяльності підприємства.

У бухгалтерському обліку чистий прибуток (збиток) відповідно до П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» формується поступово протягом звітного року від усіх видів діяльності .

Фінансовий результат від операційної діяльності включає в себе фінансові результати від основної діяльності, а також прибуток (збиток) від іншої операційної діяльності.

Обліковий процес формування фінансових результатів операційної діяльності є досить складним, так як визначенню прибутку (збитку) передує досить довгий ланцюг операцій, пов’язаних з діяльністю підприємства.

Аналізуючи дану інформацію, ми можемо зауважити, що економічне визначення фінансових результатів є ширше і багатогранніше, ніж облікове. Хоча суть цього поняття влучно висвітлене в П(С)БО 3, де зазначено основне: для визначення фінансового результату потрібно порівнювати доходи і витрати, таким чином визначають прибуток чи збиток. Економісти ж трактують ці поняття дещо по іншому, зазначаючи, що фінансовий результат у вигляді прибутку є основним джерелом фінансових ресурсів підприємства. Але в той самий час, вони не заперечують формулу “доходи мінус витрати”, що дає підстави для висновку про близькість облікових і економічних тлумачень даного поняття.

В узагальненому вигляді прибуток – це позитивна форма фінансових результатів, яка є рушійною силою, метою підприємницької діяльності та показником її ефективності. Він визначається як перевищення суми доходів над сумою витрат, які були понесені для отримання цих доходів. Прибуток є джерелом фінансових ресурсів підприємства, держави, використовується для їх подальшого розвитку, задоволення сучасних потреб і досягнення соціально – економічного ефекту через систему розподілу.

Кожен аспект госпо-дарської діяльності повинен бути якимсь чином врегу-льований. Не є винятком і облікова діяльність, в якій також є певні правила, норми, порядки, які закріплені в Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, ці документи являють собою збірку певних стандартних вимог до методів і процедур ведення бухгалтерського обліку (таблиця 14.17.).

Таблиця 14.17

П(С)БО, які характеризують фінансові результати діяльності підприємства

Продовження табл. 14.17

За даними таблиці ми можемо зробити висновки, що фінансовий результат є одним з основних показників, що характеризують діяльність підприємства. Саме тому прибуток (збиток) є в складі кожного з елементів річної фінансової звітності суб’єктів господарської діяльності. А П(С)БО з першого по п’ятий деталізують відображення даних показників в звітності. Адже правильно складена звітність є запорукою успішного аналізу виробничо-господарської діяльності та її стратегічного планування та прогнозування, що, в свою чергу, є прямим шляхом в покращенні діяльності підприємства.

Також вище згадані Положення дають характеристику відображення фінансових результатів в певних нестандартних умовах: зміни валютних курсів, зміни рівня та темпів інфляції, припинення діяльності господарюючого суб’єкта тощо.

Обліковий процес формування фінансових результатів за своєю суттю, як ми вже пересвідчились, – складний і тривалий. Причому, проблема виникає не в самому визначенні чистого прибутку (збитку), адже з цією метою в обліку передбачене послідовне зіставлення доходів і витрат. Неточності в обліку виникають саме у визнанні доходів і витрат.

Для правильного вимірювання фінансових результатів необхідно, щоб виручка і витрати були визнані в одному обліковому періоді. Для визначення періоду в якому визнаються витрати, користуються чотирма термінами (табл. 14.18), які чітко потрібно розрізняти, так як за тлумаченням вони не є тотожними.

Таблиця 14.18

Характеристика понять, що полегшують визначення періоду в якому визнаються витрати

Можливо, якщо П(C)БО 3 буде змінене в плані використання замість терміну «витрати» всіх цих понять, то це допоможе швидше і якісніше визначати період визнання витрат. Це в свою чергу позитивно вплине на визначення фінансових результатів операційної діяльності. Щодо визнання доходів від реалізації продукції, в П(С)БО 3 також є деякі суперечності. Мається на увазі те, що терміни «реалізація» і «виручка від реалізації» ототожнюються. Датою реалізації і виручка від реалізації товарів вважається дата підписання приймально-здавальних документів про виконані роботи та надані послуги. Отже, у чинному законодавстві операція з реалізації продукції не пов’язується з фактом реальної оплати її вартості, до строків здійснення оплати. Розділення цих понять в П(С)БО 3 дало б змогу точніше відображати доходи в обліку.

Законодавством України, яке регулює порядок ведення бухгалтерського обліку, а також систему оподаткування суб’єктів господарювання, передбачено визначення двох видів прибутку: прибуток, як кінцевий результат їх діяльності (бухгалтерський прибуток), і прибуток, як об’єкт оподаткування, визначений за даними податкового обліку.

Остаточний фінансовий результат в бухгалтерському обліку визначається як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний період, на противагу податковому, – де прибуток (збиток) визначається за формулою «валові доходи – валові витрати – амортизація».

Склад валового доходу і валових витрат, за якими визначається прибуток як об’єкт оподаткування, дає підстави стверджувати, що його величина є невідповідною наповненню фінансовими ресурсами. Така невідповідність зумовлена кількома причинами. Одна з них зумовлюється використанням передбачених податковим законо-давством звичайних цін у процесі здійснення операцій купівлі – продажу товарів у пов’язаних з підприємством суб’єктів господарювання. Так, наприклад, в разі продажу продукції таким особам за цінами, нижчими від звичайних цін, або купівлі у них товарів за цінами, вищими від таких цін, то в першому і другому випадках валові доходи і валові витрати оцінюються за звичайними цінами, що збільшує відповідно валовий дохід і зменшує витрати, а отже збільшує прибуток як об’єкт оподаткування. Інша причина пов’язана із завищенням валового доходу, яке відбувається через включення до його складу сум передплати по операціях, по яких підприємство ще не виконало своїх зобов’язань. Це означає, що витрати за такими операціями не включаються у валові витрати, а це відповідно збільшує прибуток, як об’єкт оподаткування.

Крім положень (стандартів) бухгалтерського обліку існують деякі нормативні акти, які регулюють відображення фінансових результатів. Дані документи розглядаються в таблиці 14.19.

Таблиця 14.19

Нормативні акти, які регулюють відображення фінансових результатів в обліку

Продовження табл. 14.19

Отже, існуюча методика визначення прибутку, як об’єкта оподаткування є недосконалою, вона побудована так, що за своєю величиною він, як правило, більший, як бухгалтерський прибуток. Це і є причиною виникнення таких ситуацій на підприємстві, коли за даними бухгалтерського обліку підприємство має збиток, в той час як за даними податкового обліку – прибуток, якого фактично не існує. В даній ситуації, сплачуючи податок на прибуток, підприємство ще більше погіршує свій фінансовий стан.

Таким чином, прибуток, як об’єкт оподаткування, неправдиво показує нам інформацію, щодо реально одержаного прибутку (як правило в бік завищення), тому, на нашу думку, цей вид ефекту недоцільно використовувати при оцінці ефективності діяльності підприємства. Цій меті більше відповідає бухгалтерський прибуток, який правдивіше відображає фінансові можливості підприємства і є реальним джерелом фінансування розвитку підприємства. Хоча і тут слід зазначити, що нормативне забезпечення бухгалтерського прибутку є також недосконалим, саме через недоліки методу нарахування, які ми виявили при визначенні поняття «доходи».

Розвиток обліку фінансових результатів нерозривно пов’язаний з історією розвитку усього бухгал-терського обліку, оскільки протягом усього періоду розвитку бухгалтерського обліку визначення результату діяльності було одним з найважливіших об’єктів бухгалтерського обліку.

Спочатку бухгалтерський облік виник лише як практична діяльність (рахівництво). Становлення ж бухгалтерського обліку, як науки, пов’язане з ім’ям італійського математика Луки Пачолі (1445-1515 рр.) Саме ним був введений основний елемент бухгалтерського обліку – подвійний запис, докладний опис і переваги використання якого Лука Пачолі зробив у своїй книзі, виданій ще в 1494 р.

У середні віки бухгалтерський облік вівся виключно в книгах, звідси і походить сучасна назва професії бухгалтер (BuchHalter) з німецького «держатель книг».У цей період бухгалтерський облік розглядався здебільшого як галузь адміністративного права і тому предметом бухгалтерський обліку вважалося практична реалізація адміністративних функцій будь-якої організації.

З початку 19 століття відбулося становлення методологічних основ бухгалтерського обліку, як науки, при цьому однією з найголовніших задач обліку вважалося забезпечення ефективності діяльності, тобто її фінансових результатів. Так, один з засновників наукової методології бухгалтерського обліку, Франческо Віллі (1801-1844 рр.) вважав, що: «Мета бухгалтерського обліку – це контроль організації господарства і майна. Контроль же призначений для збереження цінностей і ефективного їх використання, розкриття резервів, забезпечення максимальних результатів при мінімальних витратах».

У кінці XIX століття сталося повне розділення теорії і практики бухгалтерського обліку, з’явилися перші обчислювальні апарати, посилилися економічні аспекти обліку, бухгалтерський облік зблизився зі статистикою.

У XIX столітті в Російській Імперії, до складу якої в той час входила Україна, бухгалтерський облік також отримав активний розвиток. Велика увага приділялася різним обліковим регістрам, на основі яких робився аналіз. Сукупність цих регістрів складала форму рахівництва. У цей час баланс ставав об’єктом економічного аналізу. Сам же бухгалтерський облік визначався К.І.Арнольдом (один з фундаторів науки про бухгалтерській облік в Росії) як наука, що займається об’єктивним звіренням приходу та витрат, що підкреслювало виключно важливу роль обліку фінансових результатів в системі бухгалтерського обліку ще в ті часи.

За часів існування СРСР промисловість, як і інші галузі народного господарства, здійснювали свою діяльність відповідно до плану, розробленого центральними органами управління.

В умовах планової економіки правління виробництвом важливе значення набував оперативний облік та жорсткий контроль за виконанням плану виробництва, відвантаження продукції та плану прибутку підприємства.

Для обліку прибутків та збитків передбачався рахунок 99 «Прибутки та збитки», на якому щомісяця відображалися прибутки або збитки від реалізації продукції, матеріальних цінностей та послуг. Кінцеве сальдо рахунку 46 «Реалізація» в промисловості (на відміну від інших галузей народного господарства) наприкінці кожного місяця списувалося на рахунок 99 «Прибутки та збитки». Загальна сума прибутку могла бути збільшеною або зменшеною за рахунок так званих позавиробничих доходів та втрат, які відображалися безпосередньо на рахунку 99 «Прибутку та збитки», обминаючи рахунок 46 «Реалізація». Позареалізаційні доходи були результатом самостійної господарської діяльності підприємства.

Таким чином, на рахунку 99 «Прибутки та збитки» відображалися всі прибутки та збитки, як від реалізації продукції, робіт, послуг та матеріальних цінностей, так і позареалізаційні доходи та втрати за підсумками місяця.

Сума чистого прибутку (збитку) показувалася у річному звіті підприємств нерозподіленою. Її розподілення відбувалося тільки після затвердження річного звіту. Платежі та відрахування від прибутку відображалися на рахунку 80 «Витрати, здійснені за рахунок прибутку» протягом усього року.

Плановий прибуток розподілявсь у наступному порядку: в першу чергу здійснювалися внески до бюджету (плата за основні та зворотні засоби, проценти за банківські кредити); потім прибуток спрямовувався до заохочувальних фондів (матеріального заохочування, соціально-культурного заохочування, фонду розвитку виробництва); частина прибутку, яка залишалася після цього розподілу, використовувалася на фінансування централізованих капітальних вкладень, збільшення власних активів підприємства, покриття витрат від експлуатації житлово-комунального господарства та інших витрат в межах сум, які передбачалися планом. Значна частина прибутку перераховувалася вищестоящим організаціям. Різниця між загальною сумою прибутку та перерахованими вище платежами і відшкодуваннями становила вільний залишок прибутку, який направлявся до бюджету.

Понадплановий прибуток використовувався об’єднаннями та підприємствами на перерахування до бюджету плати за основні фонди та зворотні засоби, фіксованих платежів, сплату відсотків за банківські позики, на поповнення фондів матеріального заохочування, соціально-культурних заходів, на житлове будівництво, розвиток виробництва, виплату премій та інші потреби. Різниця між загальною сумою понадпланового прибутку та відповідними платежами і відрахуваннями спрямовувалася до бюджету як внесок залишку понадпланового прибутку. В результаті розподілення прибутки минулого року списувалися з балансу, а рахунки 80 «Витрати, здійснені за рахунок прибутку» та 99»Прибутки та збитки» закривалися.

Розвиток ринкових відносин, розпад СРСР та здобуття Україною в 1991 році незалежності висунули нові вимоги щодо організації бухгалтерського обліку. У зв’язку з цим постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 року було затверджене положення «Про організацію бухгалтерського обліку та звітності в Україні». Це положення не просто замінили ряд існуючих раніше нормативних документів щодо організації бухгалтерського обліку, а й відобразило ті зміни, які відбулися за умов формування ринкових відносин.

В умовах ринкових відносин прибуток виступає найважливішим показником господарської діяльності підприємства, які розрізнюють балансовий прибуток, прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства (чистий прибуток), оприбуткований прибуток.

Для узагальнення інформації про формування та використання фінансових результатів діяльності підприємства у звітному періоді прибутки та збитки протягом всього року був призначений рахунок 80 «Прибутки та збитки». За дебетом цього рахунку відображалися збитки, а за кредитом – прибутки підприємства.

Порівняння дебетового та кредитового оборотів за звітний період показувало фінансовий результат звітного періоду – балансовий прибуток або збиток. Кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства за звітний період виражався у сумі отриманого прибутку або збитку. Доходи, які підприємство отримувало від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг відображались в обліку на кредиті рахунку 46 «Реалізація» в кореспонденції з дебетом рахунку 50 «Каса», 76 «Розрахунки з різними дебіторами й кредиторами», 62 «Розрахунки з покупцями й замовниками», 61 «Розрахунки по авансам».

На дебетом рахунку 46 «Реалізація» також списувалися витрати на збут продукції, товарів, робіт, які були зібрані за дебетом рахунок 43 «Позавиробничі витрати»; вартість реалізованої продукції в оптових цінах підприємства, яка обліковувалась за дебетом рахунку 45 «Товари відвантажені».

Щомісяця різниця між кредитовим та дебетовим оборотами за рахунком 46 «Реалізація» списувалася на рахунок 80 «Прибутки та збитки». Під час визначення прибутку від реалізації продукції в її складі враховуються субсидії з бюджету на державне регулювання цін, покриття збитків підприємства.

Прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства (чистий прибуток), уявляє собою різницю між балансовим прибутком та податковими платежами з нього.

Здійснені протягом звітного року за рахунок прибутку відрахування податків та інших обов’язкових платежів до державного бюджету, відрахування до фондів економічного стимулювання та спеціального призначення, погашення довгострокових кредитів, спрямовування прибутку на капітальні вкладення, нарахування дивідендів та відображалися за дебетом рахунку 81 «Використання прибутку».

Інформація про формування фінансових результатів діяльності підприємства у звітному місяці відображалася в журналі-ордері №15 за кредитом рахунку 80 «Прибутки та збитки». Аналітичний облік рахунку 80 здійснювався відповідно до кожної статті прибутків та збитків у вигляді накопичувальної відомості, відкритої на звітний рік.

Сучасні тенденції розвитку міжнародної економічної інтеграції, та прагнення України гідно увійти до міжнародної економічної спільноти дали поштовх для впровадження на території України Міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ).

Переведення бухгалтерського обліку в Україні на загальноприйняті в міжнародній практиці принципи бухгалтерського обліку викликав введення в національну теорію і практику облікової політики нових правил, якими слід керуватися під час вимірювання, оцінки і реєстрації господарських операцій та під час відображення їхніх результатів у фінансовій звітності. Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності тепер виступає надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої інформації про фінансовий стан, рух грошових коштів та результати діяльності підприємства, відповідно вимогам МСФЗ.

Постановка такої цілі вимагала реформування всіх напрямків бухгалтерського обліку, в тому числі обліку фінансових результатів. Ось чому зараз, згідно з Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, для відображення доходів та витрат Планом рахунків передбачені, широкоприйняті у світовій практиці, окремі класи рахунків: клас 7 «Доходи та результати діяльності» та клас 9 «Витрати діяльності».

Рахунки класу 7, крім рахунку 76 «Страхові платежі», протягом звітного періоду за кредитом відображають суми доходів разом з непрямими податками, включеними у ціну продажу, за дебетом – суми непрямих податків та списання чистого доходу, який відноситься на рахунок 79 «Фінансові результати».

За багаторічну практику обліку виникало багато різних точок зору щодо обліку прибутку, але майже всі вчені погоджувались з тим, що основна мета обліку – це визначення фінансових результатів, виявлення та розкриття причин утворення прибутку і виникнення збитків. І до сьогодні існує багато проблем, пов’язаних з визначенням прибутку, його обліком та відображенням у звітності.

До 2000 року фінансовий результат на підприємствах України визначався як алгебраїчна сума прибутку від реалізації і позареалізаційних фінансових результатів. Прибуток від реалізації товарів, робіт, послуг обчислювався як різниця між виручкою від реалізації і повною собівартістю продукції. В основі такого підходу до фінансового результату була теорія додаткової вартості К. Маркса. При цьому і трактування предмета бухгалтерського обліку пов’язувалося із процесами господарської діяльності як складовими процесу розширеного відтворення.

Сьогодні також існують проблеми в обліку фінансових результатів, а саме в тому, що за П(С)БО та за податковим законодавством отримуються різні показники прибутку. Однією з причин є те, що у бухгалтерському обліку на величину фінансових результатів, тобто прибутку, впливає професійне судження бухгалтера, в той час коли прибуток, як об’єкт оподаткування визначається відповідно до чіткої регламентації податкового обліку. Іншою причиною є те, що нормативне забезпечення податкового обліку, а також бухгалтерського обліку не є досконалим, в цьому ми переконались в попередньому параграфі. Тому, для узгодження бухгалтерського та податкового прибутків необхідно в першу чергу удосконалювати закони та П(С)БО.

Переглядів: 6044