З безнадійними хворими та їхніми родичами

Усе розмаїття підходів до співробітництва лікаря та хворого складається з чотирьох головних компонентів: а) підтримки; б) розуміння; в) поваги; г) співчуття.

Підтримка — одна з найважливіших умов правильних взаємин медичної сестри і хворого.

Співчуття — ключ до співпраці між медичною сестрою та хворим. Необхідно вміти поставити себе на місце хворого, подивитися на світ його очима. Співчуття — це певною мірою своєрідне поглинання почуттів іншого в свою духовну сферу. Співчувати означає відчувати іншого всім своїм єством. Співчуття починається з факту нашої присутності, інколи мовчазної, з очікування, коли хворий заговорить. Співчуття можна висловити досить просто, поклавши руку на плече хворого, це створює певний позитивно-емоційний настрій, на якому можна будувати взаємну довіру.

Розуміння хворого з боку медичної сестри — це підґрунтя, на якому закріплюється довіра, адже хворий переконується, що його скарги сприйняті медичною сестрою і вона їх активно осмислює. Розуміння може бути виражене й невербальним шляхом: поглядом, кивком голови тощо.

Повага передбачає визнання особистості хворого як індивіда і серйозності його тривог.

Страх смерті, як і будь-яка інша емоція, вплетений у живу тканину світовідчуття: у кожного в процесі соціалізації й під

впливом індивідуальних уроджених особливостей складаються відповідні способи емоційного ставлення до світу. Стійкі риси такого ставлення і виражають світовідчуття людини. Слід зауважити, що страх смерті — неоднорідне явище, і це дає підставу виділити чотири різновиди страХу.

Перший різновид — просто страх перед смертю, перед зникненням людини як індивіда, перед болем — провісником смерті та ін. Таке почуття страху може поєднуватися з думками, спрямо-Ііііїиши на пошук шляху порятунку від небезпеки. Це почуття мпжо виливатись як в активну, так і в пасивну поведінку або вза-пілі иовнішиьо ніяк не проявлятися.

Другий різновид«страху смерті» — це феномен, який поляни: її усвідомленні виключення особи зі стада, зграї. У людській ічіідомості він віддзеркалюється дуже неприємним уявленням Втрати соціального статусу. Таким чином, другий різновид страму смерті набирає редукованої форми, тобто без будь-якого усвідомлення загрози безпосередньої смерті, а лише як дискомфортні переживання десоціалізації, що можуть виникнути (почуття ганьби, неуспішності, неповноцінності, непотрібності тощо). Інколи дискомфорт, спричинений сильними переживаннями, спонукає людину до самогубства (суїциду).

Явища третього різновидуналежать до страху смерті лише умовно. Це скоріше опосередковане відображення у свідомості людини, не усвідомлюване нею ані як страх, ані як тривога, не асоційоване з поняттям смерті. Це різної інтенсивності дискомфортні відчуття, аж до відчуття смертельної нудьги, яка гірша за Саму смерть, тому що може бути одним із провісників потягу до самогубства. Такий стан дуже складно висловити. Він, і то тільки приблизно, передається словами: на душі нудно, моторошно, гидко та ін.

Четвертий різновидстраху смерті — це відчуття, зумовлене страхом за збереження популяції (і окремих її членів), до якої належить особа, яка підтримує збереження її членів. Зникнення більшості з популяції деяких видів тварин позбавляють особин, які залишилися, здатності успішно боротися за своє існування. Очевидно, цей тваринний страх став основою страху за дітей, батьків, рідних та знайомих. Водночас саме цей інстинкт страху за інших породжує у людей власну безстрашність.

Релігійний світогляд дає можливість людині ставитися з оптимізмом до критичних ситуацій, у тому числі й до тяжких невиліковних хвороб, які загрожують трагічними наслідками.

Тисячолітня релігійна практика виробила різноманітні механізми й ритуали, завдяки яким пом'якшується страх смерті: молитви, причастя, покаяння тощо.

Роль медсестри в задоволенні потреб безнадійного хворого:

— полегшення болю та інших тяжких симптомів;

— психологічна і духовна підтримка пацієнта;

— підтримання у пацієнта здатності вести активне життя перед смертю, що насувається;

— створення системи підтримки в сім'ї хворого під час хвороби і після смерті пацієнта;

— сприяння відчуттю приналежності до сім'ї (хворий не повинен відчувати себе тягарем);

— прояв любові, уваги до пацієнта (спілкування з ним);

— розуміння (що починається поясненням симптомів і перебігу хвороби та можливістю поговорити про процес умирання);

— прийняття хворого в товаристві інших людей (незалежно від його настрою, товариськості й зовнішнього вигляду);

— самооцінка (зумовлена участю хворого в ухваленні рішень, особливо якщо зростає його фізична залежність від тих, хто його оточує, необхідністю знайти можливість для хворого не тільки отримувати, а й давати).

Робота в хоспісі оцінюється не мірою складності, швидкості, якості виконаних маніпуляцій і відсутністю ускладнень, а за ступенем вираженого пацієнтом задоволення. Важливо відзначати зміни в настрої пацієнта, знати, які проблеми його хвилюють, уміти підтримати. Такий підхід до організації та оцінки роботи медичних сестер хоспісів і відділень ПД передбачає не тільки тісну взаємодію медичних сестер з іншими учасниками команди, а й чітке планування догляду за кожним конкретним пацієнтом. Це забезпечує ведення сестринської історії хвороби, що дає змогу планувати дії і вживати заходів щодо догляду. При плануванні й здійсненні догляду основний акцент робиться на вирішенні пріоритетних і потенційних проблем пацієнта. Медична сестра керується при цьому складністю самої проблеми, гостротою і значущістю її для пацієнта, бажанням пацієнта, доступністю допомоги інших фахівців — учасників команди. Медичні сестри хоспісів і відділень у своїй роботі не можуть обмежитися тільки медичним аспектом догляду за пацієнтом і виконують, здавалося б, не властиві їм функції психолога, священика, соціального працівника, частково дублюючи роботу решти учасників команди. Це також пояснюється тим, що медична сестра перебуває до пацієнта ближче, ніж інші учасники команди. Спілкуючись з пацієнтом практично щодня, вона раніше за інших може відмітити зміни в його самопочутті й настрої, до неї першої звернеться пацієнт з проханням. І тут важливо не втратити, правильно використати час, необхідний для передачі інформації іншим учасникам команди й організації спеціалізованої допомоги. Вирішення проблем із залученням фахівців часто відстрочене за часом, наприклад, отримання пацієнтом пенсії або оформлення інвалідності (такі проблеми можуть викликати серйозний неспокій у пацієнта і позначитися на його самопочутті). Для медичної сестри важливо не тільки своєчасно звернутися до відповідного фахівця, але також пояснити пацієнтові в доступній для нього формі, як саме і в які терміни завдання буде вирішено, і таким чином заспокоїти. Інший приклад. Організація візиту священика, психотерапевта іноді може забрати декілька днів, і пацієнт вимушений чекати. Бесіда медичної сестри з пацієнтом у спокійній обстановці, а не мимохідь здатна зробити це очікування не таким болісним. Можливість розповісти про те, що турбує, зустріти співчуття й розуміння здатна значно полегшити стан хворого. Ще один аспект роботи медичної сестри — навчання пацієнта правилам особистої гігієни, прийманню лікарських засобів, догляду за стомою, поради щодо харчування, навчання відволікальним і релаксивним вправам при больовому синдромі, дихальним вправам при задусі, самомасажу при лімфодемі, а також членів його сім'ї правилам догляду, використанню засобів догляду, особливостям харчування, спілкування. Залучення до процесу догляду родичів пацієнта сприяє не тільки поліпшенню якості догляду, а й несе могутній позитивний заряд, допомагає встановити сприятливий контакт між пацієнтом, його родичами і медичним персоналом.

Робота з волонтерами також входить до функціональних обов'язків медичних сестер хоспісів. Саме медсестра підкаже добровільним помічникам, чим вони можуть бути корисні пацієнтові (сходити в магазин за продуктами, супроводжувати на прогулянці, поговорити і т. д.). При цьому медична сестра керується бажаннями й інтересами пацієнта, захищаючи його від небажаних контактів, водночас надаючи волонтерам можливість реалізувати свою потребу в допомозі хворим. Таким чином, медичні сестри хоспісів і відділень, крім догляду за пацієнтом, виконують функції координатора команди, помічника, радника і захисника пацієнта. Для реалізації названих принципів організації роботи медичних сестер стаціонарів хоспісів і відділень паліативної допомоги (ВПД) потрібне створення декількох обов'язкових умов. Це, перш за все, штатний розклад, складений з розрахунку одна медична сестра на п'ять пацієнтів; формування системи підготовки медичних сестер — фахівців з паліативної допомоги двох рівнів (з середньою і вищою медичною освітою); сприятливі умови для догляду за пацієнтом та наявність необхідних для цього засобів. Не менш важливим в організації роботи медичних сестер стаціонарів хоспісів і ВПД є правильно складений графік чергувань. Звичайний графік роботи палатних медсестер — доба через троє або робота в черговій зміні, де залежно від кількості пацієнтів на відділення (за штатним розкладом) може бути декілька медсестер; відповідно неминуче відбувається розділення роботи, наприклад, розділення на декілька постів або на ділянки роботи (ін'єкції, перев'язки і т. д.). Останній варіант найгірший, оскільки сестра відповідає не за конкретних хворих, а лише за проведення певних маніпуляцій.

Крім звичайної організації роботи медичних сестер доцільно використовувати описану нижче модель. Під час надходження пацієнта в стаціонар старша медсестра підбирає відповідних медичних сестер для догляду за ним (враховується тип особистості пацієнта і медсестер). Надалі впродовж всього періоду перебування пацієнта в стаціонарі ці медсестри ведуть щоденний догляд і спостереження, чергуючи в денну й нічну зміни). З урахуванням того, що в нічний час потреба в персоналі менша, ніж удень, більша кількість персоналу працює в денну зміну. Такий графік роботи кращий через те, що медсестра практично щодня відстежує зміни в стані пацієнта, краще знає його проблеми, частіше бачиться з його сім'єю. Це сприяє встановленню доброго психологічного контакту, підвищенню особистої відповідальності, що у результаті сприятливо позначається на якості лікування та догляду.

Сестринський персонал, що надає паліативну допомогу вмираючим хворим, перебуває в стані постійної емоційної і фізичної напруги. Полегшуючи обтяжливі симптоми, зменшуючи страждання й біль, перебуваючи поруч із хворим до останніх хвилин його життя та бачачи смерть,- медичні сестри відчувають такі проблеми;

1) професійна і людська відповідальність не тільки перед хворим, а й перед його оточенням;

2) відчуття власної смертності;

3) сприйняття і переживання власної безпорадності;

4) дефіцит часу.

У результаті цього медичні сестри, що надають паліативну допомогу, як і весь медичний персонал, самі потребують психологічної підтримки, яку надають психотерапевт і психолог відділення або лікарні паліативної допомоги.

Зменшують психоемоційну напругу:

— добре організована робота підрозділу;

— створення атмосфери співпраці та взаєморозуміння між всіма членами колективу;

— продумана організація роботи;

— наявність для медичного персоналу кабінетів психологічного розвантаження та особистої гігієни;

— розуміння та підтримка адміністрації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Проблеми термінальної психотерапії	\|	Спостереження за тяжкохворими та пацієнтами в агональному стані

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.