• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Біотерапія

Біотерапія включає застосування різних природних біологіч­но активних агентів (інтерферони, інтерлейкіни та ін.), проведен­ня імунотерапевтичних заходів з використанням вакцин, активо­ваних лімфоцитів, імуномодулювальних фармакологічних пре­паратів і т. д.

При лікуванні хворих зі злоякісними пухлинами виникає ба­гато проблем, вирішення яких вимагає участі не лише онкологів і кваліфікованих лікарів інших спеціальностей, а й родичів хворо­го, які повинні мати уявлення про особливості лікувальних методій, що застосовуються у конкретного хворого, можливості по­дальшої реабілітації.

Паліативна (симптоматична) терапія в клінічній онкології

На лсаль, досить часто в клінічній онкології виникають си­туації, коли можливості спеціального протипухлинного лікуван­ня вичерпані або його застосування неможливе через тяжкість Стану хворого, наявність вираженої супутньої патології, відмову під лікування. До цього може призвести пізнє розпізнавання пух­лини або її прогресування в процесі лікування. Якщо медики не можуть суттєво вплинути на розвиток пухлинного процесу і по­довжити тривалість життя пацієнта, то, принаймні, необхідно покращити його якість. Онкохворий має право прожити решту життя якомога достойніше, комфортніше як фізично, так і пси­хологічно. Покращання якості життя — основне завдання симп­томатичної терапії онкохворих. Симптоматичне лікування перед­бачає усунення найтяжчих проявів хвороби, спричинених як пухлиною, так і ускладненнями специфічної терапії (променевої та цитостатичної). Воно вимагає постійного дотримання медич­ним персоналом принципів онкологічної деонтології і, зокрема, підтримки у хворого впевненості у кінцевому сприятливому результаті лікування. Найважливішим завданням симптоматич­ної терапії є корекція психоемоційних порушень. В одних випад­ках переважають ознаки приреченості, пригнічення, апатії, сліз­ливість, в інших, навпаки, виступають симптоми стурбованості, тривоги, безнадійності, навіть страху.

Кахексія — прогресуюче виснаження організму. Анорексія — зниження або втрата апетиту як одна з причин кахексії. Підви­щити апетит можна шляхом призначення речовин, які збуджу­ють апетит. До них належать настій трав полину, тмину, м'яти, кориці, гірчиці тощо. Підвищення апетиту можна досягти вжи­ванням шлункового соку, кислих напоїв (сухе вино, квас, кефір),

розсолу тощо,

У разі кандидомікозу (грибкове ураження слизової оболонки рота) призначають ністатин 1 000 000 ОД на добу і леворин по 500 000 ОД на добу, полоскання рота 1 % розчином риванола, та ін. Унаслідок ураження пухлиною шлунка чи товстої кишки по­рушуються процеси всмоктування їжі, що призводить до виснаження. У таких випадках необхідно налагодити систему парентерального харчування, що забезпечує поповнення білкового, енер­гетичного дефіциту, достатнє надходження води, солей, вітамі­нів.

Загальний догляд за невиліковними хворими

Створення гігієнічних умов для хворого включає: виділення окремої кімнати або частини її, де забезпечать усім необхідним для його проживання; щоденне прибирання приміщення вологим способом (рідними або активом Червоного Хреста). За потреби при пухлині, що розпадається, у разі повторного блювання, не­тримання сечі, калу, провітрювання приміщення проводиться кілька разів на день, а вологе прибирання — із застосуванням 1 або 2 % розчину хлораміну. Усі предмети догляду — поїльник, посуд, підкладне судно, сечоприймач повинні зберігатися в чи­стоті та періодично промиватися дезінфекційним розчином.

Умивати хворого (обличчя, вуха, руки) необхідно щодня. Пе­ріодично проводять миття всього тіла під душем або у ванні. Якщо за станом хворого це неможливо, проводять не менше одного разу на тиждень обтирання всього тіла по частинах рушником, змоче­ним теплою водою. Після висушування шкіру треба протерти слабким розчином оцту або одеколоном. Промежина, пахвові ямки, для жінок з надмірною масою тіла — складки під молочни­ми залозами змащують дитячим кремом. Не рідше, ніж 1 раз на 10 днів треба підстригати нігті на руках і ногах. Волосся потрібно розчісувати щодня. Ці елементи догляду слід здійснювати систе­матично. Вони є оздоровлювальними, профілактичними стосовно ускладнень і дієвою психотерапією, завжди поліпшуючи настрій хворих.

Ліжко хворого має бути охайним і зручним для нього (подуш­ка не злежана, ковдра не звисала, краї заправлені під матрац, простирадло гладко розпрямлене, без складок).

У разі нетримання сечі чи калу між простирадлом і матрацом кладуть клейонку. Зміну постільної білизни необхідно здійсню­вати кожні 5—7 днів. При забрудненні виділеннями — частіше, інколи щодня та негайно. Зміну постільної білизни краще прово­дити шляхом перекладання хворого на сусіднє ліжко або кушет­ку, це поєднують із провітрюванням і висушуванням матраца.

Якщо це неможливо через відсутність помічників або за станом ниорого (метастази в хребті тощо), простирадло можна змінити таким чином: обережно повертають хворого набік до краю ліжка, половину простирадла, що звільнилася, скачують валиком до ВПИНИ хворого і на його місце стелять чисте простирадло, полови­ну якого так само скачують; валик розташовують поруч з вали­ком простирадла, що видаляють. Після цього хворого знов обе­режно повертають на інший бік через обидва валики на чисту по­ловину ліжка. Прибирають старе простирадло і, розправивши нове, повертають хворого на спину.

Сорочку в таких хворих змінюють так: зібравши її догори, зні­мають спочатку з голови, а потім уже з рук. Надягання сорочки проводиться в зворотному порядку. Положення тяжкого хворого н ліжку має істотне значення: воно може значно полегшити його стан або навпаки. Тривале перебування в горизонтальному поло­женні, особливо немолодого хворого, призводить до порушення функції легенів, розвитку застійної пневмонії, порушень серце-їю-судинної системи. Для таких хворих доцільніше положен­ня напівсидячи або піднятими на 15—20 см вище за головний кі­нець ліжка (підкласти під ноги 1—2 цеглини або спеціальні під­ставки).

Метастатичні вузли в порожнині малого таза, пахвових ямках супроводжуються застоєм лімфи і стійким набряком кінцівки. У такому разі треба забезпечити підвищене положення кінцівки шляхом підкладання подушки або спеціального пристосування. Родичі хворого повинні з'ясувати в онколога рекомендоване по­ложення хворого в ліжку і стежити за виконанням його рекомен­дацій.

Необхідно стежити за станом порожнини рота, яка може бути джерелом інфекції та небезпечних ускладнень у тяжких хворих (лімфаденіт, гнійний паротит і навіть сепсис). Після кожного вживання їди потрібно полоскати рот слабкими антисептичними розчинами або настоями трав (розчини натрію гідрокарбонату, водню перекису, калія перманганату, настої шавлії, ромашки). Якщо самостійне полоскання рота неможливе, кілька разів на день обробляють тампонами, змоченими в цих розчинах, порож­нину рота і язик. Обкладений сухий язик змащують кілька разів на день сумішшю гліцерину з 2 % розчином натрію гідрокарбона­ту або розчином Люголя. Харчування тяжкого хворого проводять в точно встановлений час, краще чотири рази на день. Посуд і сер­вірування столу повинні сприяти апетиту (чиста серветка, оформ­лення страв зеленню тощо).

Слід обов'язково стежити за станом кишок, забезпечуючи ре­гулярний акт дефекації. При закрепах призначають відповідну дієту; буряк, фрукти, чорнослив. Якщо самостійне випорожнен­ня неможливе, його зумовлюють очисними клізмами. За необхід­ності під хворого підкладають судно (краще гумове). Хворий за­лишається на гумовому судні до повного спорожнення кишок. За призначенням лікаря клізма може бути замінена проносним засо­бом або введенням гліцеринової свічки. Після акту дефекації про­водять туалет відхідника теплою водою й просушують спеціаль­ним рушником. За наявності гемороїдальних вузлів змащують їх призначеною маззю, вазеліном або вводять свічку.

Профілактика та лікування пролежнів

Пролежні — це некротичні виразки шкіри й м'яких тканин, які розвиваються в результаті ішемії, що є наслідком зовнішньо­го тиску і тертя. Стиснення м'яких тканин, головним чином, у місцях кісткових виступів призводить до розвитку ішемії та не­кротичних змін уже через 1—2 год. Особливо швидко розвива­ються ці зміни в нерухомих хворих на тлі глибоких порушень кровопостачання і трофіки тканин. Запобігти цьому ускладнен­ню у них важко, але можна й необхідно. Вилікувати пролежень, що утворився, неможливо.

Перші ознаки пролежня, що починається, — почервоніння об­меженої ділянки шкіри або посиніння її в ділянці крижів, лопа­ток, п'яткових горбів, потилиці; при положенні хворого на боці — ділянці великого вертлюга, ості клубової вістки, куприка. Пі­дозрілі місця щодня оглядають і обробляють водою з милом, ви­сушують і протирають слабким розчином оцту, камфорним спир­том або одеколоном. Два рази на день треба перевертати хворого, щоб звільнити від тиску ділянки шкіри, де найчастіше виника­ють пролежні, і масажувати їх. Кращими матрацами для тяжких хворих є поролонові та надувні. Маса тіла розподіляється у них рівномірно на всі ділянки шкіри.

Чинниками ризикує: ослаблені хворі IV клінічної групи з під­вищеним ризиком утворення пролежнів, старечий вік, виснаження, загальна слабкість, гіпоальбумінемія, авітаміноз, дегідрата­ція, анемія, артеріальна гіпотензія, неврологічні порушення, не­притомний і коматозний стан, мацерація шкіри тощо. Пролежні частіше формуються у виснажених хворих, але можливі й в не­рухомих хворих. В останніх нерідко настає мацерація шкіри про­межини, пахвинних складок, пахвових ямок і під молочними за­лозами з небезпекою подальшого звиразкування. Профілактика цих ускладнень полягає в дотриманні чистоти тіла хворих, уваж­ному і щоденному огляді шкіри, особливо ділянок, що зазнають тиску. Такі повні огляди можливі при перевертанні хворого на бік.

Основні причини розвитку пролежнів: зовнішній тиск, трав­мування шкіри, тертя поверхонь, складки постільної білизни, ін­фекція, забруднення шкіри. Найчастіше утворюються пролежні в таких місцях: крижі, великий вертлюг стегнової кістки, груд­ний відділ хребта, сідничий горб, п'ятки, лопатка, зовнішня кіс­точка, потилиця, вухо. У розвитку пролежнів виділяють чотири стадії:

• при І (початковій) стадії відзначаються гіперемія і набряк шкіри, ущільнення тканин, поява пухирів або крововиливів, але без видимого пошкодження епідермісу;

• II стадія характеризується пошкодженням епідермісу й утворенням поверхневої виразки;

• при III стадії некроз поширюється на всю товщину шкіри з утворенням глибокої виразки, заповненої некротичними масами;

• IV стадія означає поширення некрозу на глибше розташо­вані тканини й кістку.

Запобігання утворенню пролежнів

Профілактика утворення пролежнів має величезне значення, тому що їхнє подальше лікування становить надто складне за­вдання. Водночас слід усвідомлювати, що у тяжких нерухомих хворих у термінальній стадії захворювання імовірність розвитку пролежнів дуже велика, незалежно від застосованих методів про­філактики. Практично найраціональнішим є визначення ступеня ризику утворення пролежнів, з урахуванням усіх зовнішніх і вну­трішніх чинників.

Для профілактики, насамперед, необхідно запезпечити дотри­мання особистої гігієни пацієнтів і догляд за шкірою: регулярне миття тіла теплою водою 1—2 рази на добу; ретельне підмивання

Паліативна допомога інкурабельним онкологічним хворим

після дефекації; обробка шкіри пом'якшувальними захисними і антисептичними кремами й мазями.

Важливе місце в профілактиці пролежнів відводиться заходам щодо запобігання зовнішньому тиску на м'які тканини. Розроб­лено спеціальні повітряні й водяні матраси, які у практиці ліку­вальних закладів України застосовуються поки що рідко. М'які (краще пухові) матраси також допомагають вирішити цю пробле­му. У місцях кісткових виступів можна застосовувати спеціальні м'які подушечки, що сприяють зменшенню тиску.

Серед іншого, необхідно регулярно, кожні 1—2 год, змінюва­ти положення тіла хворого, для того щоб усувати зовнішній тиск із найбільш уразливих ділянок тіла. Як правило, хворих почерго­во перевертають через кожні 1—2 год з боку на бік і на спину. Пе­реміщення пацієнта мають бути акуратними, щоб при цьому не травмувати шкіру.

Певне значення у профілактиці пролежнів має харчування хворих: різноманітна, багата на вітаміни їжа, що містить необхід­ні мікроелементи; оптимальна кількість рідини, краще у вигляді натуральних соків і мінеральних вод, з обов'язковим урахуван­ням діурезу й біохімічних показників крові.

Переглядів: 2651