Негативні наслідки ринкового саморегулювання і необхідність державного втручання в економіку

У ринковій економіці основна роль у координації господарської діяльності належить ринку. "У системі вільного підприємництва, — пише П. Самуельсон, — ні окремі люди, ні організації спеціально не вирішують тріади економічних проблем... що, як і для кого виробляти". І наводить приклад міста Нью-Йорка, яке забезпечується різними товарами з різних штатів та різних куточків земної кулі з допомогою ринку. Усе це здійснюється без примусу і без централізованого керівництва якогось колективного органу.

Сотні тисяч товарів виробляються мільйонами людей у тій чи іншій мірі відповідно до їх власних намірів без централізованого керівництва. Отже, система ринку не є системою хаосу. Вона підпорядкована певним закономірностям.

Ринкова система — це складний механізм мимовільної координації економічних відносин, що діє через систему цін, конкуренції і ринків, який об'єднує дії мільйонів різних виробників і підпорядковує їх суспільним потребам.

У цій системі, за висловом А. Сміта, діє принцип "невидимої руки", яка скеровує кожного індивіда діяти для досягнення найбільшого блага для всіх. Але це стосується лише тієї економіки, в якій має місце досконала конкуренція. А нинішня система є змішаною системою приватного і державного підприємництва, вона є системою монополії та конкуренції. У цій системі ринок неспроможний вирішувати всі проблеми.

У сучасній ринковій економіці мають місце певні негативні явища, насамперед такі:

1) постійно порушується економічна рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією; економіка розвивається циклічно; не до використовуються трудові ресурси; не є стабільними ціни; має місце інфляція;

2) технічний прогрес і конкуренція ведуть до збільшення розмірів фірм, що неминуче породжує тенденцію до монополізації ринку. До неї веде і сам розвиток конкурентної боротьби, у ході якої одні виробники зміцнюють свої позиції, а інші розорюються;

3) ринок забезпечує благами тільки платоспроможних споживачів. Неплатоспроможних ринок не допускає до споживання благ. А таких людей багато. Це сироти, інваліди, неповнолітні, безробітні, багатодітні сім'ї та інші. Він прирікає таких людей жити в злиднях. Приватна благодійність не здатна усунути злиденності, хоч може трохи згладити її. Тільки втручання держави може певною мірою розв'язати ці проблеми;

4) ринкова економіка в сучасних умовах не може забезпечити справедливої конкуренції;

5) ринок не повністю вирішує проблему "що виробляти". Він не зацікавлює виробляти суспільні блага, до яких належать фундаментальні наукові дослідження, освіта, охорона здоров'я, протиповіневі споруди, будівництво доріг, мостів, благоустрій міст тощо;

6) хронічне безробіття, недовикористання виробничих потужностей свідчать, що ринковий механізм не забезпечує раціонального використання ресурсів і вирішення багатьох інших проблем. До них відносяться: створення законодавчої бази, захист конкуренції, охорона навколишнього середовища, регулювання доходів населення, зайнятості, грошово-кредитної системи, зовнішньоекономічних відносин та інше. Отже, необхідне державне регулювання багатьох економічних процесів;

7) ринковий механізм не може забезпечити зовнішньої та внутрішньої безпеки, регулювання грошового обігу, збору податків і формування державного бюджету, регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

З розвитком ринкової економіки виникають і розвиваються нові економічні та соціальні проблеми, яких не можна розв'язати без втручання держави. Загострюється конкуренція, екологічні проблеми, безробіття, що вимагає державного втручання і державних капіталовкладень.

3.5.2. Суть, цілі і засоби державного регулювання економіки В усіх сучасних економічних системах держава втручається в економіку. Державне регулювання економіки в ринкових умовах являє собою систему заходів законодавчого, виконавчого і контролю вального характеру, які здійснюються державними установами з метою стабілізації і пристосування соціально-економічної системи до умов, що змінюються під впливом НТП. Основними процесами і сферами, які вимагають державного регулювання, є економічний цикл, галузева і регіональна структура економіки, зайнятість, грошовий обіг, платіжний баланс, ціни, охорона навколишнього середовища, розподіл доходів населення, зовнішньоекономічні зв'язки та інші проблеми (рис. 3.19). Головною метою державного регулювання економіки е забезпечення економічної і соціальної стабільності, зміцнення наявного ладу, забезпечення підвищення життєвого рівня населення.

Рис. 3.19. Основні цілі державного втручання в економіку

Економічні засоби Рис. 3.20. Засоби державного регулювання економіки Засоби державного регулювання економіки поділяють на адміністративні та економічні (рис. 3.20). Адміністративні засоби не пов'язані з матеріальними стимулами та фінансовими витратами. Вони ґрунтуються на силі державної влади і включають заходи заборони, дозволу і примусу. Заходи заборони полягають у тому, що, наприклад, держава забороняє приватним підприємцям здійснювати такі види діяльності як виробництво зброї, наркотиків та інші. В умовах переходу до ринку держава дозволила здійснювати таку підприємницьку діяльність, яка раніше була заборонена. Прикладом заходів примусу може бути те, що державні органи всіх розвинутих країн зобов'язують підприємства сплачувати податки, організовувати на підприємствах виробниче навчання молоді, створювати певні побутові умови, здійснювати заходи з безпеки праці, установлювати очисні споруди та інші. Економічні засоби державного регулювання поділяються на засоби грошово-кредитної і бюджетної політики. Основними засобами грошово-кредитної політики є: а) регулювання облікової ставки процента; б) установлення і зміна розмірів мінімальних резервів, які фінансові установи зобов'язані зберігати в центральному банку; в) операції державних установ на ринку цінних паперів (емісія цінних паперів, торгівля ними і погашення). Головними засобами бюджетної політики є фінансування видатків із державного бюджету на розвиток і підтримку багатьох галузей виробництва і сфери послуг. Основним інструментом мобілізації фінансових засобів для формування державного бюджету є податки. Вони також широко використовуються як засіб впливу на діяльність підприємств. Податки, з одного боку, є головним джерелом формування державного бюджету, з іншого — засобом стимулювання виробничої діяльності через надання податкових пільг, звільнення від податків частини прибутку за умови його цільового використання. Особливу роль серед засобів державного регулювання економіки відіграє прискорена амортизація, тобто прискорене списування основного капіталу. У сучасних умовах воно є головним засобом стимулювання інвестицій, структурних змін в економіці і важливим інструментом впливу на економічний цикл, зайнятість. Суть його в тому, що амортизаційні відрахування перевищують розміри реального фізичного зношування основного капіталу і цим спонукають підприємства інтенсивніше використовувати його. З іншого боку, частина чистого прибутку звільняється від податків, бо включається у витрати виробництва і потім перераховується в амортизаційний фонд для подальшого фінансування інвестицій.

Рис. 3.21. Державний сектор економіки Важливим комплексним інструментом державного регулювання економіки (і одночасно його об'єктом) є державний сектор в економіці (рис. 3.21). У цьому секторі застосовується державне економічне програмування і планування.

Планування і програмування в ринковій економіці

Протягом багатьох десятиліть вважалося, що макроекономічне планування властиве тільки командно-адміністративній системі. Але після Другої світової війни концепція планомірності різною мірою використовувалась у багатьох розвинутих (Швеція, Фінляндія, Франція) і слаборозвинутих країнах. Це було зумовлено низкою об'єктивних чинників: по-перше, посиленням періодичних економічних спадів виробництва; по-друге, зростанням доходів і збільшенням частки колективного споживання їх у сукупному споживанні; по-третє, зростанням загального обсягу виробництва та урбанізації і посиленням забруднення навколишнього середовища; по-четверте, розвитком інтеграційних процесів і необхідністю регулювання відносин між інтеграційними суб'єктами.

Можливість планування базувалася на зростанні виробництва суспільних благ за рахунок держави і збільшення доходів, які все більше перерозподілялися через державний бюджет.

Індикативне планування полягає в тому, що складаються плани розвитку державного сектору економіки переважно на п'ять років. Такі плани є обов'язковими для державного сектору. Таке планування не обмежує діяльності комерційних структур, але створює умови для їх виходу на визначені державою показники розвитку, надаючи підприємствам широку інформацію щодо очікуваної загальногосподарської чи комерційної кон'юнктури. Цей тип планування не руйнує ринково-конкурентної форми зв'язків, а є її доповненням у забезпеченні макроекономічної ефективності. Це планування не може забезпечити безкризового розвитку економіки. Однак, ґрунтуючись на розроблених державними органами програмах, воно створює реальні умови для здійснення структурної перебудови економіки, стимулювання виробництва у відсталих регіонах, для розвитку фундаментальної науки, забезпечує підготовку кваліфікованих кадрів.

Директивне планування було властиве командно-адміністративній системі. Воно ґрунтувалося на державній власності та державному управлінні. Владні структури складали плани економічного розвитку, які були обов'язковими для всіх підприємств і мали директивний характер.

Одним із основних засобів державного регулювання економіки є державне економічне програмування. Сьогодні це найбільш розвинута і поширена форма державного втручання в економіку та впливу на соціальні процеси. Цільові програми в сучасних умовах складаються майже в усіх країнах ринкової економіки. Вони переважно визначають порядок вирішення економічних і соціальних проблем в окремих галузях економіки (наприклад, у сільському господарстві, в енергетиці, в окремих регіонах, у соціальній сфері тощо).

Програми бувають звичайні і надзвичайні. Звичайні середньострокові програми складаються, як правило, на п'ять років і щорічно коригуються. Надзвичайні програми розробляються в критичних ситуаціях, наприклад, в умовах кризи, інфляції, масового безробіття, стихійного лиха тощо. Вони переважно короткострокові.

Рівень розвитку державного програмування в різних країнах різний. Але практично в усіх країнах ринкової економіки складаються цільові енергетичні програми та програми соціального розвитку. Конкретна мета і масштаби економічного програмування визначаються в кожній країні її економічним та науково-технічним потенціалом і потребами.

Розрізняють також кон'юнктурне і структурне програмування. Кон'юнктурне спрямоване на регулювання процесу відтворення. Його метою є досягнення стабільності цін, стабільних темпів економічного розвитку, повної зайнятості, збалансованості платіжного балансу. Структурне програмування спрямоване на зміну співвідношення між різними галузями виробництва, на регулювання співвідношення між попитом і пропозицією в окремих сферах і галузях економіки. Конкретними формами його реалізації є галузеві та регіональні програми економічного і соціального розвитку (аграрні, енергетичні, соціальні).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Антимонопольна політика держави

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.023 сек.