Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Русь і Золота Орда

 

Переяславщина під ординською владою.

 

В літературі існують суперечливі погляди щодо масштабів монгольського спустошення Переяславщини. Одні вважають, що Переяславська земля дуже постраждала від монголів, інші це заперечують.

Свідчення. Із «Житія Михайла Чернігівського» (XIII ст.):

«...многії гради полонені були, так що й донині місця їх стоять пусті, і численні монастирі, церкви і села від того нечестивого Батиєвого полону запустіли й нині лісом поросли»;

Свідчення. З «Історії України-Руси» М. Грушевського:

«Очевидно, в звістках джерел про спустошення мусимо числитися з звичайним у подібних описах гіперболізмом. <...> Видко, що татари в сім своїм поході дійсно не жалували краю: які міста брали, то нищили сильно, й народу при тім загинуло багато... Але було б помилкою думати, що взяті й погромлені татарами городи по тім запустіли. <...> Не треба забувати, що людність полудневої України, середнього Подніпров'я <...> цілими віками жила «в грозі», була до подібних пополохів призвичаєна... Се були люде, ...котрим і татарський погром по давнійших прецедентах не здавався мабуть таким трагічним. Щонайбільше відсту­пали вони в ліси й задержувалися там довше, поки мине пополох».

За найновішими даними, кількість населених пунктів на території Посулля, Поворскля, Попсілля й Посейм'я скоротилася у 5 разів. До монгольської навали у середніх течіях цих

лише на кількох десятках з них, і то - переважно сі

Безсумнівно, у монгольських нападників не було ніякого інтересу перетворювати завойовані території у пустелю. Пізніше бачимо, що монголи, намагаючись і сили князів, підтримували громадське життя на п територіях і навіть опікувалися залежною від себе. Відомо, що ординці не розміщували свої гарнізон руських землях. Кочівники в принципі не були зацікавлені в окупації осілих утворень, вважаючи зберігати там слабких володарів, яких можна було зискувати й контролювати (погрозами і набігами), розташувавшись у кипчацьких степах, створила (наглядовий) корпус, що пильнував залежності земель Східної Європи. Бату з головними силами бував на Волзі. Українськими степами кочували правителі окремих улусів. Політичний нагляд за підкореною територією й збирання податків здійснювали - баскаки. Прикметне, що ординські баскаки часто мали місцеве походження і призначалися тільки в прикордонних (і то дрібних) князівствах. Данину-«вихід» в основному збирали самі князі.

Підвладна монголам Переяславська земля стал ною зоною осілого землеробського руського та кочового ординського населення. Передстепові й степові краї включені в територіально-адміністративну структуру Орди. Тут засновувалися невеликі поселення які мали стати опорними центрами монгольського і у північному прикордонні. Населення цих міст було із переважанням слов'янського елементу. В степах численні кочівники, серед яких були й колишні Русі - торки, а також недобитки половців. Вони асимілювалися монголами. Місцеві кочівники опору перших адміністративних монгольських А пізніше степове населення разом із землеробами взяло участь у формуванні українського народу.

У перші роки після монгольського завоювання Переяславщина входила до улусу Mayці (Могучія), що охоплював всю територію Лівобережної України. У серед. XIII ст. правителями Лівобережжя були монгольські улусбеки Куремса, Бурундай, Ногай.

У І пол. XIV ст. степові простори Середнього Ш закріпилися за Західним улусом Золотої Орди. Правителі здійснювали контроль за Переволочинською, Кременчуцькою, Градизькою та іншими дніпровськими пепеправами ми. За беклярибека Мамая (1380) адміністративний центр західних ординських володінь був перенесений в район сучасного Запоріжжя, до міста Шехр ал-Джедіда на Вели Кучугурах у Дніпровському Великому Лузі. Найпівнічнішим у Лівобережжі володінням ординських ханів став улус Бек-Ярика у передстепових районах історичної Полтавщини.

Після перепису мешканців Лівобережжя, здійсненого монголами у 1257-1259 рр., на місцеве населення була накладена данина, в т. ч. рабами. Збереглися відомості про непомірні знущання на цій території загонів збирача данини -баскака Ахмата.

Від 1239 р. Переяславщина перестала бути осібним князівством. Давня проблема відсутності власної княжої династії ускладнилася монгольським погромом. Останні князі розбіглися ще перед походом Батия, а після його закінчення обставини життя на ординському пограниччі не приваблювали сюди княжу верству. З 1245 р. Переяславщина входила до Курського князівства. І лише в 1285 р. Переяславське князівство було відновлене заходами ординського хана Тохти, який надав Переяслав князю Івану Дмитровичу. Після його смерті (1300 р.) переяславський стіл перейшов до Олега Дмитровича. В1320 р. Переяславське князівство було ліквідоване, а Переяславська земля увійшла до складу Київського князівства.

Старожитності післямонгольської доби на Полтавщині. Давньоруські пам'ятки.

Брак історичних відомостей про життя місцевої краю в післямонгольську добу частково компенсується свідченнями, здобутими археологами. Ці свідчення доказують існування життя у лісостеповому м Орелі й Сули протягом II пол. ХІП-ХІУ ст. та наявність помітних контингентів руського населення.

Рештки валу і рову городища XIII ст. до ( Ю.Ю. Моргу новим на горі Пріся в с. Олександрівка кого району. Поряд, на обох берегах Сніпороду ро О.Б. Супруненка відкрито сліди трьох селищ ХШ-Х! лишки ще одного поселення виявлено наприкінці В.Г. Ляскоронським у заплаві Сули, поблизу сучасно зівок Лубенського району. Життя посульського даь

кого центру - Многи продовжувалося на високому укріпленому мисі над заплавою річок Удай і Многа в с. Городище Чор-нухинського району. Кружальна кераміка ХІП-ХІУ ст. вияв­лена при обстеженнях і розкопках посульських городищ, зок­рема, в окрузі Воїня, Великої Бурімки, на хут. Кизивер, у Та-расівці (літописному Горошині), Сніпороді (ур. Каблучка), Лубнах, Снітині, Сенчі, Повстині.

Кераміка післямонгольської доби зібрана й на місцях посе­лень по Пслу, зокрема, в околицях городища в Омельнику, на майданчиках укріплень у Говтві й Манжелії, а також поблизу сс. Дмитрівка та Остап'є. Чимало керамічних та інших матеріалів знайдено на лівобережних подніпровських селищах: у Комсомольську (ур. Барбара), околицях Григоро-Брига-дирівки, Павлівки, у Світлогірському, Орлику і Радянському.

Полтавськими дослідниками археологічно вивчалися об'єкти II пол. ХІП-ХІУ ст. у с. Глинському Зіньківського району та м. Полтаві. На посаді літописної Лтави дослідже­но кілька господарських ям та господарське приміщення з рештками гончарного горна, виявлено чимало уламків кераміки. На Інститутській горі розкопано житло, яке вод­ночас могло бути й кузнею. В заповненні котловану знай­дені зубило, пробоєць, залишки термічної обробки заліза.

Про наявність населення у степових районах свідчить знахідка на березі Орелі, в околицях Царичанки (колишня Полтавська губ.) човна-довбанки довжиною 3,83 м. З даними радіовуглецевого аналізу він датований 1217-1297 рр.

Остаточну на давньоруській історії Полтавщини поставила битва на Ворсклі 1399 р., наслідком якої стало тотатальне спустошення краю ординцями.Золотординські пам'ятки

Осібну групу пам'яток післямонгольської доби у передстепових районах Полтавщини складають власне ординські старожитності, датовані кінцем XIII - початком XV ст. Вони представлені рештками поселень міського типу, поховальними комплексами та окремими знахідками речей.

У межах Орільсько-Сульського межиріччя існувало кілька ординських поселень. Одне з них знаходилося у гирлі Ворскли, І на території колишнього с. Правобережна Кишенька Кобеляцького району, затопленого водами Дніпродзержинського водосховища. Під водою знаходиться також поселення, виявлене поблизу затопленої на сьогодні частини села Келеберда Кременчуцького району. Є відомості про існування поселення на лівому березі Дніпра біля с. Максимівка Кременчуцького району. Ординські селища знаходилися також в долині р. Берестова, неподалік від сучасного Краснограда Харківської обл. На Полтавщині відкрито територіально найпівнічніші на Лівобережжі золотоординські некрополі й поховання. Найвідоміший некрополь належить Кишеньківському поселенню. Він знаходився на Мечетській горі.

Мечетський некрополь досліджувався I.A. Зарецьким та В.М. Щербаківським у 1912 р. і обстежувався О.Б. Супруненком у 1983 р. 7,4x7,4 та 9,5x9,5 м, а також ями кількох ґрунтових поховань. Мавзолеї зводилися із квадратної та прямокутної за формою товстої цегли на глиняному розчині. Викладені цеглою склепи містили 5 пограбованих поховань, здійснених у дерев'яних трунах. Виявлено уламки майолікових кахлів з голубою та зеленкуватою поливою, плиток на кашині (керамічно-гіпсова маса) з підглазурним візерунком білого, блакитного і синього кольорів, фрагменти теракотових архітектурних прикрас, шматки вапняної штукатурки і гіпсу, що належали до декору купольних поховальних споруд.

З некрополя походить знахідка уламка срібної пайцзи з отвором та слі­дами напису арабською мовою. Подібні «посвідчення особи» післямон-гольської доби знайдено також на схилі Іванової горі в Полтаві та ур. Вал у Лубнах.

Особливе значення має ординський некрополь, відкритий поблизу с. Шушвалівка Глобинського району (сьогодні вже знаходиться під водами Кременчуцького водосховища). Досліджене в 1984 р. поховання рядового кочівника з цього некрополя дає уявлення про зовнішній вигляд, склад озброєння та поховального інвентарю ординських завойовників кін. XIII - поч. XIV ст.

Поховання знаходилося у прямокутній ямі, шириною 1,1 і довжиною бл. 2,0 м. Небіжчик, чоловік віком 55-60 років, лежав у випростаному положенні на спині, головою на північ, з укладеними вздовж тулуба руками. Поховання супроводжувалося намистиною-амулетом, залізним вістрям списа, залишками сагайдака з п'ятьма наконечниками стріл, кочедиком, двома ножами, кресалом і кременем, деталями поясного набору, кільцями від кінського упряжу, металевою чашечкою. Небіжчик належав до числа місцевих кочівників, що воювали у складі допоміжних загонів монгольсь­ких військ. Зовнішній вигляд цієї людини, відтворений за кістками чере­па кочівника відомим полтавським антропологом С.О. Горбенком, засвідчує поєднання європеоїдних та монголоїдних рис.

Ґрунтовий некрополь ординського часу виявлено в 1995 р. в с. Старі Санжари (Решетники) Новосанжарського району.

На Лівобережжі Дніпра археологом Ю.О. Шиловим у 1993 р. виявлено ординське поховання в насипу кургану «Кормилиця» неподалік с. Єристівка Кременчуцького району.

Поховання кургану «Кормилиця» впущене у неглибоку яму, долівка якої була вкрита очеретом. Похований, чоловік зрілого віку (30-40 років), лежав випростано на спині, головою на захід. Зліва від небіжчика знаходилися рештки коня. Речовий комплекс складали: берестяний сагайдак з чотирма залізними наконечниками стріл, фрагменти ножа, уламки креса­ла із кременем, розвал наконечника дротика. У щелепі коня трапився уламок вудил, а поряд із копитами - стремена.

6. Литовське панування

Після відомої перемоги великого князя литовського Ольгерда над ординцями на Синіх Водах, у 1363 р. територія Поворскля, разом із Київщиною, остаточно перейшла під юрисдикцію Великого князівства Литовського як Київське князівство-намісництво. У родовідних книгах князів Глинських є згадка про те, що 1380 р. Полтава належала їм. Проте, ряд дослідників ставили під сумнів цю згадку. Зокрема, О.М. Лазаревський вважав цю частину родовідної Глинських пізнішою вставкою, аргументуючи це тим, що в спорі кінця XV ст. за "Путивльський рубіж" Полтаву не згадано серед володінь Глинських. На противагу цьому, В.О. Барвінський наполягав на існуванні міста ще за часів правління Вітовта (1392-1430). Своєю чергою, на думку Л.В. Падалки, хоча поселення існувало, але його життєздатність була нестійкою — населення з'являлося в мирний час і зникало при загрозі татарського нападу. Вірогідно, на розвиток полтавського поселення негативний вплив справила битва на Ворсклі 1399 р. між литовськими та золотоординськими військами (Вітовта і Темір-Кутлука) та погром, який вчинили татари-переможці в Поворсклі.

 

У цілому можна стверджувати, що окраїнний характер Переяславського князівства, зокрема розмитість юрисдикційної приналежності порубіжних територій, у тому числі Поворскля, а також відсутність помітних військових зіткнень на цих теренах послужили причиною "мовчанки джерел" про них, хоча саму життєдіяльність мікрорегіону припинено не було. Зважаючи на брак археологічних свідчень та аргументацію О.М. Лазаревського, ми вважаємо існування міста у середині XІV – на початку XV ст. сумнівним, натомість існування тут незначного за розмірами поселення не виключене.

Станом на 1430 р. Полтава вже надійно фіксується як володіння князя Олександра Глинського, підтверджене на отчинному правівеликим князем литовським Вітовтом. Врешті, після повстання Михайла Глинського 1508 р. Поворскля разом з Полтавою зосереджується в руках гілки Домонтів Глинських, яка не підтримала повстання, розпорошуючись поміж "княжнами Глинськими", представницями роду Домонтів, а відтак переходячи до їхніх спадкоємців — київських зем'ян. Зокрема, за дружиною Яцька Єльця Марією Юріївною Глинською частина володінь перейшла до її дочки Аграфени Єльцівни, а ще за однією з "княжон Глинських" — до її чоловіка Михайла Грибуновича Байбузи. Наприкінці XVI ст. частину Поворскля вже бачимо у руках Проскур Сущанських: саме їх, разом із Федором Пашкевичем та Іваном Луцевичем, називає тариф подимного Київського воєводства 1631 р.. Полтави у переліку згаданих тут населених пунктів немає, оскільки вона з кінця XV ст. адміністративно входила до Черкаського староства Київського воєводства.

 

 


Читайте також:

  1. Американський долар 1973 р. — 0,736736 г золота тощо.
  2. Виникнення, суть і функції грошей. Особливості функціонування паперових грошей за сучасних умов. Роль золота. «Електронні гроші».
  3. Золота пектораль з кургану
  4. Золота» та «срібна» доба українського театру.
  5. Золота» та «срібна» доба українського театру.
  6. Світові ринки золота: класифікація та особливості функціонування
  7. Функції золота як світових грошей.




Переглядів: 285

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Входження краю до складу Переяславського князівства. | Тема 1. Предмет, мета і задачі курсу « Кадастрові системи». Основні поняття та визначення в кадастрових системах.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.