Одностороння дифузія розчинника через напівпроникну мембрану в зону з більшою концентрацією називається осмосом.
Об'єм розчину в результаті осмосу збільшується, при цьому виникає тиск на стінки посудини, в якому знаходиться розчин. Цей тиск називається осмотичним. Осмотичний тиск можна виміряти за допомогою приладу - осмометра. Основною частиною осмометра єпосудина 1 з напівпроникного матеріалу 3, який заповнюється розчином 2 і розташовується в ємкості 4 з розчинником. В результаті осмосу об'єм розчину в посудині 1 буде збільшуватися і він почне підніматися повертикальній трубці. Тиск стовпа рідини (гідростатичний тиск) що визначається висотою h, перешкоджає осмосу.
Коли гідростатичний тиск вирівнюється з осмотичним тиском настає рівновага. По висоті підйому рідини в трубці можна розрахувати гідростатичний тиск, що дорівнює в даному випадку осмотичному тиску.
Осмотичний тиск залежить від концентрації розчину і температури.
Для розбавлених розчинів неелектролітів ця залежність виражається рівнянням Вант-Гоффа.
= = CRT, бо С = n/v
де: - осмотичний тиск, Па;
n - кількість розчиненої речовини ( моль);
Т- абсолютна температура;
V - об'єм розчину;
R - постійна, прийнята рівною універсальній газовій сталій;
R = 8,314 • 103 Дж/(моль∙К).
Відповідність рівняння Вант—Гоффа по формі з рівнянням стану ідеального газу Клапейрона - Менделєєва дозволило зробити висновок, що осмотичний тиск розбавленого розчину дорівнює тому тиску, який необхідно прикласти до розчину, щоб привести його в рівновагу з чистим розчинником, що відокремлений від нього напівпроникною перегородкою. Цей висновок і є законом Вант-Гоффа. Закон Вант-Гоффа справедливий не для всіх розчинів. Розчини електролітів (солей, кислот, основ) мають більш високий осмотичний тиск, ніж розрахований за рівнянням Вант-Гоффа.