• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття, види та структура реєстраційних процедур.

Переходячи до розгляду даного питання слід спочатку визначити наступні положення. Так, по-перше, реєстраційні процедури охоплюють широке коло суспільних відносин та займають особливе місце в структурі адміністративного процесу. Воно безпосередньо пов’язане з владно-управлінською діяльністю держави. Слід наголосити, що саме під час реєстраційних проваджень, в діяльності органів виконавчої влади та їх посадових осіб відбувається офіційне визнання законності відповідного об’єкту реєстрації.

Щодо визначення поняття об'єкт державної реєстрації,слід зазначити, що під ним розуміють матеріальні та нематеріальні блага або права фізичних чи юридичних осіб та юридичні факти.

Вичерпаного переліку об’єктів державної реєстрації не існує. Кількість об’єктів може вимірюється сотнями, За підрахунками О.В. Кузьменко в Україні існує не менше 750 нормативно-правових актів, що так або інакше встановлюють та регулюють порядок державної реєстрації. З огляду на це, їх аналіз дає нам змогу визначити окремі основні групи об’єктів державної реєстрації.

1. Матеріальні – нерухомість (квартири, будинки, капітальні споруди, земельні ділянки тощо); рухоме майно (автотранспортні засоби, зброя, об’єкти дозвільної системи, цінні папери, реєстратори розрахункових операцій за товари або послуги, результати науково-дослідної та творчої діяльності, товарні знаки (логотипи) тощо); документи (бланки нотаріальних документів, нормативно-правові акти, доручення, спадкові справи тощо); юридичні особи (підприємства, установи, організації).

2. Нематеріальні – учасники виборчого процесу (кандидати на виборчі посади, представники від кандидатів, які здійс­нюють нагляд за дотриманням законності у процесі виборів тощо); об’єкти пов'язанні з певною діяльністю (угоди, ліцензії, нотаріальна діяльність, адвокатська діяльність, брокерська діяльність, фінансові операції (тендери), іпотека, майнові застави, випуск цінних паперів, банківські рахунки тощо);

3. Юридичні факти – цивільні стани (укладання та розрив шлюбу, усиновлен­ня, установлення батьківства, зміна прізвища або імені); події (народження, смерть тощо).

На думку О.В. Кузьменко, до реєстраційних процедур слід також відносити облікові адміністративні процедури. Існуючими правилами регламентуєть­ся облік за місцем перебування та за місцем проживання таких ка­тегорій громадян: військовозобов'язаних; військовослужбовців; громадян, що проживають на територіях монастирів, храмів та ін­ших культових споруд; мігрантів; осіб, що за умовами і характе­ром своєї роботи пов'язані з постійним переміщенням (моряки, учасники експедицій тощо); платників податків; ВІЛ-інфікованих, інфекційно-хворих та психічнохворих осіб; постраждалих унаслідок катастроф техногенного характеру; учасників бойових дій; ве­теранів праці; оцінювачів майна та майнових прав; отримувачів гуманітарної допомоги; осіб, що професійно займаються операці­ями з цінними паперами; безробітних громадян та громадян, які шукають роботу, тощо.^[144]

Учасниками реєстраційних проваджень є з одного боку, органи публічної адміністрації (органи виконавчої влади, їх посадові або службові особи), з іншого боку - громадяни, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності.

Реєстраційному провадженню притаманні певні процесуальні особливості:

1. В основі провадження є діяльність уповноважених органів публічної реєстрації, їх посадових осіб щодо офіційного визнання законності відповідного об’єкту реєстрації.

2. В процесі реєстраційного провадження відбувається офіційне визнання та фіксацію юридичних фактів.

3. Реєстраційне провадження є спеціальною процедурою створення та наділення правосуб’єктністю юридичних осіб.

4. В процесі здійснення, в момент державної реєстрації особи набувають певних прав; певні правові документи набувають своєю юридичної сили.

5. В процесі здійснення провадження, передбачено введення спеціальних державних реєстрів.

Як зазначено вище, чинним законодавством передбачено ведення певних спеціальних державних реєстрів. Тому пропоную окремо зупинитись на даному понятті.

І так, в діючому нормативно-правовому масиві відсутнє законодавчо-закріплене терміну «державний реєстр». Так ст. 1 Закон України «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів» встановлює, що державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів - це автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов'язані сплачувати податки, збори, інші обов'язкові платежі до бюджетів та внески до державних цільових фондів у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами України.

В свою чергу, ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначає, що Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Закон України «Про Державний реєстр виборців» закріплює, що Державний реєстр виборців - автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система (банк даних), призначена для зберігання, обробки даних, які містять передбачені цим Законом відомості, та користування ними, створена для забезпечення державного обліку громадян України, які мають право голосу відповідно до статті 70 Конституції України.

Зазначене дає нам можливість надати власне, узагальнююче визначення поняття державного реєстру як єдиного державного, автоматизованого інформаційного банку даних, що призначений для зберігання, обробки певних відомостей.

Державний реєстр будь-яких об'єктів держаної реєстрації здій­снюється з метою забезпечення органів державної влади вірогід­ною інформацією про стан існування об'єктів у системі державно­го управління.

Юридичний зміст спеціального державного реєстру полягає в тому, що у процесі реалізації покладених на орган публічної адміністрації повноважень з реєстрації певних об’єктів, уповноважена особа державного органу заносить відомості про реєстрацію об’єкту до спеціальної бази даних. Державний реєстр ведеться на електронних носіях, відповідно до встановлених державних правил та стандартів. Дотримання встановлених вимог забезпечує взаємодію державного реєстру з іншими інформаційними базами даних.

Доступ до даних державного реєстру мають державні органи та їх посадові особи, що мають повноваження щодо формування, змін та введення бази даних реєстру (адміністратори) та користувачі – громадяни, підприємства, установи, організації. Конкретний перелік адміністраторів та користувачів державних реєстрів визначається окремими законодавчими актами. Державний реєстр містить чітко визначені нормативно-правовими актами відомості про об'єкт ре­єстрації, але для кожного об'єкта вони мають відповідний перелік. До Державного реєстру не заносять відомості, що становлять державну таємницю.

Державні (іноді вони мають назву «єдині») реєстри інформаційної мережі Міністерства юстиції України створені та функціонують відповідно до законодавства України. Загалом, Міністерство юстиції є держателем та забезпечує функціонування 17 Єдиних та Державних реєстрів - електронних баз даних, що є державною власністю.

Запровадження та функціонування вказаних реєстрів було визначено 16-ма законами (в т.ч. кодексами); 2-ма Указами Президента України, 7-ма постановами Кабінету Міністрів України; 52-ма наказами Міністерства юстиції України.^[145]

Так наприклад, функціонують:

- єдиний реєстр громадських формувань;

- єдиний реєстр спеціальних бланків нотаріальних документів;

- єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна;

- єдиний реєстр нотаріусів України;

- реєстр прав власності на нерухоме майно;

- державний реєстр атестованих судових експертів;

- єдиний державний реєстр нормативно-правових актів;

- єдиний державний реєстр виконавчих проваджень;

- державний реєстр іпотек;

- державний реєстр правочинів;

- державний реєстр обтяжень рухомого майна;

- спадковий реєстр;

- реєстр спеціальних бланків документів інформаційної системи Міністерства юстиції України;

- єдиний реєстр довіреностей;

- державний реєстр друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності;

- державний реєстр актів цивільного стану громадян.

Адміністратором Єдиних та Державних реєстрів інформаційної мережі Мін’юсту є Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

ДП «Інформаційний центр» було засноване Міністерством юстиції України в 1997 році. У 1999 році Кабінет Міністрів своєю постановою визначив указане підприємство адміністратором реєстрів, створення та забезпечення функціонування яких належить до компетенції Мін’юсту. На сьогодні ДП «Інформаційний центр» складається з головного підприємства та 24-х регіональних філій в обласних центрах України та Автономній Республіці Крим.

Таким чином, аналіз норм вітчизняного законодавства та розглянуті вище особливості реєстраційного провадження, дає нам можливість визначити, що реєстраційне провадження- це регламен­тована нормами адміністративно-процесуального права особлива, владна діяльність уповноважених органів публічної адміністрації, їх посадових осіб щодо офіційного визнання законності відповідного об’єкту реєстрації.

Щодо структури реєстраційного провадження, то з цього приводу слід підтримати позицію О. В. Кузьменко, яка приділяє увагу стадіям ре­єстраційного провадження як адміністративної процедури, а саме: 1) порушення та розгляд справи, 2) прийняття рішення щодо реєстрації або відмови в реєстрації, 3) оскарження та опротестування прийнятого рішення.^[146]

При цьому не­обхідно відмітити, що в чинних нормативно-правових актах відсутнє визначення стадій реєстраційного провадження. Тому, на нашу думку, виділити останні, визначити їх сукупність та окреслити їх межі можна шляхом ретельного аналізу чинного вітчизняного законодавства, яке регулює реєстраційні прова­дження. Так, у реєстраційному проваджені правомірне виді­лення обов’язкових і факультативних стадій, кожна з яких має самостійне процесуальне значення. Слід пам’ятати, що в де­яких стадіях регламентація обов’язкового чи факультативного застосування норм реєстраційного провадження є обов’язко­вою, а у деяких - факультативною, тобто визначення обов’язковості тієї чи іншої стадії розвитку й реалізації матеріа­льних відносин у загальному механізмі здійснення права є пре­рогативою законодавця.

При визначенні стадій реєстраційного прова­дження доцільно звернути увагу саме на їх процедурну приро­ду, маючи на увазі, що процедура є системою, яка орієнтована на досягнення конкретного соціального результату; складається з послідовно змінюючих один одного актів поводження; врегу­льована соціальними нормами; ієрархічно побудована; перебу­ває в розвитку; виступає засобом реалізації основних суспіль­них відносин (має службовий характер)^[147].

З огляду на вищезазначене пропонуємо виділити такі стадії реєстраційного провадження: 1) порушення реєстраційного провадження; 2) розгляд заяви по суті та здійснення перевірки поданих документів; 3) прийняття реєстратором рішення про реєстрацію прав або відмову в такій реєстрації; 4) оскарження дій реєстратора щодо відмови у вчи­ненні державної реєстрації (факультативна стадія); 5) вико­нання прийнятого рішення шляхом внесення відповідних да­них до державного реєстру.

З метою всебічного дослідження питання стадійності реєст­раційного провадження охарактеризуємо кожну визначену стадію такого провадження окремо та зазначимо відповідні етапи в межах кожної стадії.

Перша стадія (порушення реєстраційного провадження) обумовлена наявністю процесуального моменту порушення ад­міністративного провадження.^[148] Дана стадія складається із двох етапів - звернення до органу державної реєстрації у вста­новленому порядку та ухвалення рішення про порушення справи. Ця стадія починається із першого етапу, змістом якого є подання зацікавленою фізичною особою або суб’єктом госпо­дарювання до компетентного державного органу заяви встано­вленого зразка та документів, перелік яких у обов’язковому по­рядку затверджений законодавцем. У більшості випадків за вчинення реєстраційних дій законодавцем передбачено сплату відповідного реєстраційного збору. Перший етап даної стадії (звернення до органу державної реєстрації у встановленому порядку) закінчується отриманням документів, обсяг яких встановлений нормативними актами відповідно до тієї чи ін­шої реєстраційної процедури, уповноваженим державним ор­ганом. Під отриманням пропонуємо розуміти надходження до такого органу названих документів та їх реєстрацію службовою особою органу державної реєстрації у відповідних книгах (жу­рналах, реєстрах тощо) обліку такої документації з присвоєн­ням відповідного облікового номеру. Етап ухвалення рішення про порушення реєстраційного провадження починається із поданням пакету вказаних документів службовою особою на розгляд до керівника органу державної реєстрації або (у випа­дках коли державний реєстратор діє одноособово) безпосеред­ньо державному реєстратору. Керівник органу державної ре­єстрації або уповноважена ним особа (у випадку коли таке до­ручення здійснюється у встановленому порядку від керівника до начальника відповідного структурного підрозділу) надає ре­золюцію, яка за своєю природою є управлінськім рішенням, зміст якого полягає у визначенні конкретного виконавця та спрямування таких документів йому в роботу для вчинення (відмови у вчиненні) відповідної реєстраційної дії. Тобто резо­люція є матеріальним вираженням управлінського рішення в даному виді адміністративно-процесуальної діяльності.

Друга стадія (розгляд заяви по суті та здійснення перевірки поданих документів)починається одразу ж після отримання визначеним уповноваженою особою органу державної реєстра­ції виконавцем відповідної заяви та доданого до неї пакету до­кументів. У сучасній науковій літературі зазначено, що на да­ній стадії уповноважений державний орган здійснює перевірку комплектності документів, повноти відомостей, що зазначені в реєстраційній картці або представлених документах, та переві­рку документів, які подаються до компетентного органу на від­сутність підстав для відмови у внесенні відповідного запису до державного реєстру. На нашу думку, у зазначеній стадії доцільно виділити такі етапи: попередня перевірка ком­плектності поданих до органу державної реєстрації документів (без їх розгляду по суті); аналіз поданих документів реєстратору на предмет виявлення підстав для відмови від вчинення дер­жавної реєстрації. Сутність даної стадії полягає в повному та об’єктивному дослідженні державним реєстратором поданих заявником документів на відповідність вимогам чинного зако­нодавства. Результатом такого дослідження є формування пев­ного висновку щодо можливості чи неможливості прийняття рішення про вчинення певної реєстраційної дії з метою пода­льшого прийняття відповідного управлінського рішення в ме­жах наступної стадії. Етап попередньої перевірки комплектно­сті поданих до органу державної реєстрації документів (без їх розгляду по суті) починається одразу ж після надходження до державного реєстратора із відповідною резолюцією уповнова­женої особи органу держаної реєстрації документів, що були подані заявником. Державний реєстратор перевіряє наявність заяви про державну реєстрацію, комплектність та повноту до­даних до такої заяви документів відповідно до переліку, що обов’язково встановлюється законодавцем залежно від виду реєстраційної дії. Після здійснення зазначеної перевірки даний етап завершується та починається етап аналізу наявних даних та поданих документів реєстратору на предмет вчинення ре­єстрації або виявлення підстав для відмови від вчинення такої. Даний етап починається із формування державним реєстрато­ром реєстраційної справи - папки організаційно-облікового ти­пу з документами або комп’ютерними файлами для тривалого зберігання (протягом терміну, встановленого законодавством), що подаються заявником державному реєстратору відповідно до закону. У подальшому за результатами розгляду заяви про вчинення реєстраційних дій до даної справи додається або до­кумент, що свідчить про вчинення таких дій, або повідомлення про відмову в державній реєстрації. Державний реєстратор здійснює аналіз заяви про державну реєстрацію та доданих до неї документів на предмет наявності в змісті або формі юриди­чних підстав для відмови від вчинення реєстраційних дій. Слід підкреслити, що перелік підстав для відмови у внесенні відпо­відного запису до державного реєстру визначено законодавцем та є вичерпним. При цьому в одних випадках такий перелік встановлено безпосередньо законами, а в інших - підзаконни- ми нормативно-правовими актами. З наведеного можна зроби­ти висновок, що другий етап цієї стадії закінчується прийнят­тям державним реєстратором (або його службовою особою) рі­шення про можливість вчинення відповідної реєстраційної дії або відмови у вчиненні такої дії.

Далі, у разі відсутності визначених законодавцем підстав для відмови у вчиненні реєстраційних дій, уповноважений державний орган (посадова особа) готує реєстраційну справу до виконання прийнятого рішення - вчинення реєстраційних дій або оформлення відмови у вчиненні. Така підготовка поля­гає в організаційно-технічних заходах: відкриття відповідного розділу в реєстрі справ, оброблення заяв про реєстрацію тощо. Як правило, законодавцем встановлюється певний термін, впродовж якого уповноважений державний орган має повід­омити заявника про відмову у вчиненні реєстраційних дій або вчинити безпосередньо державну реєстрацію. На нашу дум­ку, рішення про відмову в реєстрації та рішення про внесення відповідного запису до державного реєстру водночас є юриди­чними фактами, які обумовлюють виникнення, зміну або при­пинення відповідних правовідносин, та не є нормативно- правовими актами державного управління індивідуальної дії, яким властиві усі вимоги, що пред’являються до останнього. Зазначимо, що в нашому випадку таке рішення має офіційний, державно-владний характер, і виконання акта гарантується на законодавчому рівні: рішення виходить від компетентного державного органу в односторонньо-владному порядку; при­ймається уповноваженим суб’єктом управління в межах його компетенції; регламентує певний порядок управлінських відно­син; містить обов’язкове правове вирішення питань, що регу­люються, у тому числі, нормами адміністративного права. Та­ким чином, можемо констатувати той факт, що юридична фо­рма реалізації реєстраційних процедур обумовлює її подвійний характер з одного боку, акт індивідуальної дії оформлює заве­ршення реалізації реєстраційних процедур, а з іншого боку, уповноважені державні органи за допомогою таких актів інди­відуальної дії порушують реєстраційне провадження.

Стадія оскарження дій реєстратора щодо відмови у вчинен­ні державної реєстрації є факультативною стадією. Слід зазна­чити, що в реєстраційному провадженні для факультативної стадії характерно те, що вона не завжди передбачена спеціаль­ними нормативними актами, якими регламентовані відповідні реєстраційні процедури, тому оскарження дій реєстратора, у разі незгоди заявника з прийнятим рішенням, заявником має відбуватись з огляду на наявність загальних норм чинного за­конодавства України з цих питань. Слід мати на увазі, що про­цедура оскарження відмови у вчиненні реєстраційних дій до керівництва відповідного уповноваженого державного органу, по-перше, повинна бути прямо передбачена у відповідному но­рмативно-правому акті, а по-друге, не перешкоджає оскар­женню рішення реєстратора відразу в судовому порядку. Та­ким чином, таке адміністративне оскарження є формою поза- судового захисту інтересів фізичних і юридичних осіб. Однак, як демонструє практика, досить часто правове закріплення ре­зультатів розгляду адміністративної скарги заявника у формі відповідного рішення не завжди відповідає фактичним підсум­кам проведеного провадження за скаргою й реально вжитим заходам щодо усунення в необхідних випадках протиправного результату. Така обставина вимагає розмежування поняття підсумкового акта в провадженні за скаргою на рішення ре­єстратора та відповіді на скаргу залежно від особливостей оскарження конкретних примусових заходів, застосовуваних керівництвом уповноваженого органу. Таким рішенням може буди відмовлено в задоволенні скарги або скасовано рішення щодо відмови у вчиненні реєстраційних дій. У будь-якому ви­падку про прийняте рішення керівництво уповноваженого ор­гану повинно повідомити заявника. За своєю природою така форма захисту є недосконалою через певні прогалини у вітчиз­няному законодавстві. На нашу думку, найбільш ефективним способом вирішення таких спірних правовідносин є судовий порядок, що встановлений Кодексом адміністративного судо­чинства України.

Наступна стадія реєстраційного провадження - це виконан­ня прийнятого рішення шляхом внесення відповідних даних до державного реєстру. Цей стан є заключною стадію реєстрацій­ного провадження. Зазначена стадія являє собою сукупність заходів, проведених суб’єктом управління, організованих від­повідно до вимог чинного законодавства з реалізації прийнято­го управлінського рішення в межах конкретно сформованої адміністративної справи. Така обставина передбачає, що в разі прийняття уповноваженим державним органом відповідного рішення щодо вчинення відповідних реєстраційних дій, такий орган вчиняє дії, кінцевим результатом яких є видача заявни­кові свідоцтва, посвідчення чи витягу встановленого зразка, якому передує внесення необхідної інформації до бази даних певного державного реєстру. Тобто стадія виконання рішення спрямована на практичну реалізацію винесеного уповноваже­ним державним органом рішення у конкретній адміністратив­ній справі. Іноді законодавцем залежно від видів об’єктів дер­жавної реєстрації передбачено виконання певних обов’язкових умов при вчиненні певних реєстраційних дій. Наприклад, при реєстрації приватної нотаріальної діяльності та одержанні ре­єстраційного посвідчення особи, якій уперше надається право займатися нотаріальною діяльністю, необхідно скласти присягу в органах юстиції.^[149] Як можна побачити, у даному випадку стосовно державної реєстрації провадження в адміністратив­ній справі варто вважати цілком завершеним лише тоді, коли реально задоволені прохання заявника шляхом внесення даних до відповідного державного реєстру та надання відповідного підтвердження про вчинення таких реєстраційних дій. Так са­мо закінченням провадження може бути аргументована, засно­вана на законі відмова за зверненням зацікавлених осіб щодо здійснення державної реєстрації. Досліджуючи питання здійс­нення реєстраційних дій можна констатувати, що підтвер­дження такої реєстрації та, як наслідок, завершення прова­дження у справі є надання реєстратором заявникові одного з наступних документів: свідоцтва, посвідчення чи витягу з від­повідного державного реєстру.

З огляду на викладене можна констатувати, що реєстрацій­не провадження має визначене коло суб’єктів та свою структу­ру, що утворена сукупністю стадій, які характеризуються спе­цифічною функціональною спрямованістю, відносною само­стійністю й логічної завершеністю, при цьому таке проваджен­ня завершується прийняттям певного рішення, не властивого іншим видам адміністративних проваджень. Усі прийняті рі­шення на будь-якій стадії реєстраційного провадження пови­нні відповідати вимогам законності, що забезпечується систе­мою юридичних гарантій.

Читайте також:

1. B. Тип, структура, зміст уроку і методика його проведення.
2. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
3. ISO 15504. Призначення і структура стандарту
4. ISO 15504.Структура еталонної моделі
5. IY.3. Общество и его структура.
6. VІ. План та організаційна структура заняття
7. А) Структура економічних відносин.
8. Аграрна структура та її елементи
9. Агропромисловий комплекс та його структура
10. Адміністративна відповідальність: поняття, мета, функції, принципи та ознаки.
11. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
12. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії

Переглядів: 9444