Новини освіти і науки:

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Посольства до Москви щодо захисту православних

Петро Сагайдачний дуже переживав з-за того, що згодився свого часу на Московський похід. Сам єрусалимський патріарх Феофан дорікав гетьману, що той пролив кров православних християн. У 1620 році, після вдалого походу на Перекоп і звільнення російських полонених, П.Сагайдачний спорядив до Москви посольство П.Одинця. Українських послів зустрічали з шаною. Посольство доставило звільнених полонених і розпочало переговори про спільні дії татар і турок. Крім того П.Сагайдачний пропонував московському цареві службу і прохав захистити православних на українських землях Речі Посполитої. Переговори продовжив Іов Борецький. Цар Михайло Федорович обіцяв захист православних, послав грамоту, адресовану «гетьманові Петрові Конашевичу, отаманам, сотникам, осавулам та усьому Війську Запорозькому». В цьому документі, цар висловив подяку за службу і запевнив козаків у тому, що і надалі вони можуть бути певними його ласки та жалування. Послані були й дарунки: 300 крб. золотом, дорогі тканини, сукно, шаблі, пістолі тощо. (За даними Інтернету).

6. Участь Сагайдачного у Хотинській війні 1621 року

Напад турецько-татарського війська

У 1620 році, сильне військо турок та їх союзників татар, здійснило напад на Річ Посполиту. Султану не подобалося втручання Речі Посполитої у молдавські справи і активність козаків. Коронний гетьман Польщі Станіслав Жолкевський відступив до Дністра, прагнучи об’єднати польське військо з молдавським. Козаків взяли дуже мало.

Гетьман Жолкевський у Цецорській битві

10 вересня 1620 року відбулася Цецорська битва(поблизу села Цецора в Молдавії). Польське військо отримало нищівну поразку. Гетьману Жолкевському яничари відтяли голову і переможно нанизали її на спис. В битві загинули й козаки, зокрема чигиринський підстароста Михайло Хмельницький. Його син Богдан на три роки попав в полон до турок.

Річ Посполита стояла на порозі катастрофи.

Окрилений успіхом султан Осман ІІ готує широкомасштабну війну проти Польщі. 167 – тисячна турецька армія, разом з татарською кіннотою, перетнула Дунай і грізно наступала на польсько-українські землі. Австрія обіцяла допомогу, але не квапилася. 40-тисячне військо запорозького гетьмана Якова Бородавки діяло дуже невдало, допустивши декілька поразок. Бородавку скинули з гетьманства.

Польський король Сигізмунд ІІІ, особисто знайомий з Сагайдачним, прохає його про допомогу. Під час переговорів з королем у Варшаві гетьман добився:

• Поступок у релігійному питанні;

• Збільшення козацького реєстру;

• Розширення прав і привілеїв козаків.

У серпні 1621 року, Сагайдачний з великими труднощами дістався козацького розташування. Під час поїздки гетьман був поранений в руку турками.

У козацькому таборі він знову був обраний гетьманом запорожців.

Сагайдачний очолює козацьке військо

Розгублений король прохає допомоги у козаків. У червні 1621 року, на козацькій раді в Сухій Діброві(поблизу Білої Церкви), було гамірно. Козаки жваво обговорювали заклик православного митрополита Іова Борецького рятувати країну. Запорізький гетьман Яків Бородавка очолив 40 тисячне військо козаків. Але діяв він невдало, допустивши поразки і значні втрати людей. Польський король Сигізмунд ІІІ, особисто знайомий з Сагайдачним, прохає його про допомогу. Коли Сагайдачний прибув до Варшави, він під час переговорів добився значних поступок стосовно православної релігії та становища козаків. У серпні 1621 року, Сагайдачний, після наради з командуючим польською армією гетьманом Ходкевичем, виїхав з загоном реєстровців у розташування козацького війська. Але по дорозі його загін натрапив на турецьку засідку. Розпочався бій, під час якого Сагайдачного було поранено в руку. Втративши багато крові, гетьман чудом відірвався від османів у густому лісі. Лише вночі Сагайдачному вдалося добратися до козацького табору. Його прибуття викликало захоплення у козаків. На раді його вітали як «батька», жалувалися на підступність, жадібність Бородавки, на його невдалі дії. Військовий суд засудив Бородавку до розстрілу, що й було виконано перед строєм. Так, у серпні 1621 року, Сагайдачний знову був обраний гетьманом запорожців.

Бої під Хотином

Хотинська війна(липень-вересень 1621 року)

У вересні 1621 року, П. Сагайдачний, з 42 тисячним військом козаків –рестровців і запорожців, рушив до фортеці Хотин на допомогу 30-тисячному польському війську гетьмана Яна Кароля Ходкевича. До українців і поляків приєднався загін донських козаків і молдаван. Їм протистояла 162 –тисячна турецька армія Османа ІІ. Вже перший бій показав перевагу козацької тактики. Було захоплено коней, зброю, боєприпаси ворога.

З 5 по 8 вересня напруга бою зростала. В ніч на 9 вересня козаки і польські солдати здійснили раптовий напад на турецький табір, що спричинило паніку у становищі ворога. Втікали султан, мурзи, воїни, обслуга.

Але зволікання гетьмана Ходкевича перешкодили остаточному розгрому ворога. В одній із вересневих сутичок з ворогом Сагайдачного було поранено отруєною стрілою, але він залишався в строю.

Лише після прибуття підкріплення, султан Осман ІІ, 28 вересня 1621 року, розпочинає новий бій. Майже цілий день тривала кровопролитна січа. Очевидець згадує постійним грім гармат, темно-червоне від диму небо, дрижання землі… Винахідливість Сагайдачного, який ударом додаткових військ з тилу змусив турків утікати, сприяла перемозі над ворогом.

Значення перемоги під Хотином Вклад гетьмана Петра Сагайдачного у розгром турецьких військ у Хотинській війні 1621 року важко переоцінити. Польща, та й уся Західна Європа були врятовані від іноземного поневолення і втрати державної незалежності. За словами І.Франка після Хотинської битви «Туреччина почала сходити з зеніту своєї велечі і сили». Вперше, після Грюнвальдської битви, представники словянських народів (українці,поляки, росіяни) продемонстрували на полі бою свою готовність до спільної боротьби проти іноземних поневолювачів в ім’я свободи рідної землі.

Перемога під Хотином Повернення козака

7.Смерть гетьмана і його заповіт

Хвороба і смерть Сагайдачного

Овіяний славою непереможного полководця повертався Сагайдачний до Києва. Сам король визнав його заслуги. З рук королевича Владислава гетьман отримав меч - нагороду за успішні дії під Хотинською фортецею. Але поранення давало про себе знати.

В листопаді 1621 року Сагайдачному стало гірше. Кілька місяців він був прикутий до ліжка. Король прислав до нього особистого лікаря й дорогі ліки. Але хвороба виявилася сильнішою. 10 квітня 1622 року важкохворий гетьман помер. Поховали його в Києві на території Братського монастиря.

В історію Петро Сагайдачний ввійшов як реформатор козаччини, блискучий полководець, видатний політичний діяч і меценат.

Пам’ятники Сагайдачному в Києві(1-2) і в Севастополі(3)

Заповіт гетьмана і значення його діяльності

За 5 днів до смерті гетьман склав Заповіт. 1,5 тисячі злотих він заповів Львівській братській школі «на науку і навчання бакалаврів», чимало коштів – Богоявленському монастирю, а також, на утримання київських, луцьких братських шкіл. Усе своє життя Сагайдачний присвятив служінню народу, своїй Вітчизні. Заради неї – нехтував особистим життям (був одружений на Анастасії Повченській, але не мав особистого щастя, не жив з нею, кохав іншу жінку – Марію Чепелівну). Хроніст Ян Собеський залишив про нього такий спомин: "Був це чоловік великого духу, що сам шукав небезпеки, легковажив життям, у битві був проворний, діяльний, у таборі сторожкий, мало спав і не пиячив... на нарадах був обережний і в усяких розмовах неговіркий". Поет Касіян Сакович написав вірш на честь гетьмана. (За даними Інтернету)

Лекція № 6. Економічне і соціальне становище українських земель в рамках Речі Посполитої

Національно-визвольний рух 20-30-х років XVIІ століття

1.Соціально-економічний розвиток українських земель наприкінці XVI - на початку XVIІ століття

Поступовий занепад феодалізму

Після Люблінської унії 1569 року період феодалізму в історії України поступово завершується. У Речі Посполитій була скасована феодальна ієрархія, введена система шляхетської демократії. Ця система передбачала рівноправність усіх шляхтичів і звільняла шляхту від її службових обов'язків. Але залишки феодалізмузалишалися в Речі Посполитійще надовго, і вони гальмували розвиток держави.

Основні ознаки соціально-економічного розвитку

Ознаки	Характеристика
Зростання магнатського землеволодіння	Шляхта Речі Посполитої втратила свій військовий характер і стала верствою сільсько-господарських підприємців. Польські магнати захоплювали великі масиви земель. Українська шляхта старалася від них не відставати. Великі володіння мали поляки Потоцькі, Конецпольські, Жолкевські, Ходкевичі, Тишкевичі, литовці Радзівіли, Сапєги, українці Острозькі, Вишневецькі, Заславські, Збаразькі. Великі землевласники і середня шляхта в погоні за прибутками почали виготовляти продукцію на експорт. Цей перехід від прожиткової економіки до орієнтованої на ринок сільсько-господарської продукції призвів до посилення панщини(примусової роботи на феодала-пана) і до організації плантаційного типу фільваркового господарства.
Розвиток Фільваркового виробництва	Щоб виробляти продовольство ефективніше й у більшій кількості, феодали стали перетворювати свої володіння на комерційне орієнтовані господарства,що називалися фільварками. Прагнучи поставити селянські землі під свій безпосередній контроль, вони включали їх до своїх маєтків і замість оброку вимагали від селян ще більшої відробіткової праці. На відміну від Польщі, де фільваркове господарство швидко набуло значного поширення, на укр. землях це відбувалося повільніше.
Освоєння нових земель	Задля сприяння колонізації польські або полонізовані магнати, чиї зв'язки дозволяли їм легко отримувати в дар великі незаселені земліУкраїни, заохочували селянзайматиці землі. Щоб більше привабити селян, вони пропонували їм так звані слободи (тобто поселення, звільнені від сплати будь-яких повинностей та оброків протягом від 15 до 30 років). Отже, в малозаселеному Придніпров'ї система фільваркових господарств розвинулася із запізненням.
Зростання міст	Міста зростали, але повільно. Більшість населення жила у сільській місцевості. Міста отримували певну автономію(Магдебурзьке право), ставали торгово-ремісничими, адміністративними центрами. Населення міст було багатонаціональним. Воно поділялося на патриціат( багата купецько реміснича верхівка) і плебс(біднота).Але щоб мати прибутки, правителі часто встановлювали для міст високе мито, суворо визначені торгові шляхи, дозвіл на продаж привозних товарів тощо. Найбільше місто- Львів. Майстри об’єднувалися в цехи. Цехи являли собою корпорації ремісників, що захищали їхні інтереси та стежили за якістю й кількістю товарів, які вони виробляли. Лише в одному Львові налічувалося понад 500 майстрів-ремісників, що входили до свого або близько спорідненого цеху. Було біля 300 спеціальностей.Оскільки містам із їхнім зростаючим населенням потрібні були продукти, а село прагнуло певних виробів, на регулярних ярмарках велася місцева торгівля. Вбачаючи в містах своїх суперників у торгівлі, шляхта всіляко прагнула підірвати їх. У 1505 р. більшість міст було позбавлено права голосу в сеймі. У 1565 р., сподіваючись усунути їх від ролі посередника, сейм, у якому панувала шляхта, заборонив місцевим купцям подорожувати по товари за кордон. Унаслідок цього чужоземні купці стали торгувати безпосередньо із знаттю, задовольняючи її потреби. Водночас сейм звільнив шляхту від мита на ввіз і вивіз товарів. Не в змозі встояти перед тиском села, де панувала шляхта, багаті городяни стали займатися сільським господарством. Вони вкладали свої капітали у фільварки й намагалися видати дочок за шляхтичів. Не знаходячи собі роботи у занепадаючих містах, ремісники перевозили свої майстерні до маєтків шляхти. Темпи урбанізації на Україні, як і скрізь у Речі Посполитій, помітно зменшилися.
Розширення зовнішньої і внутрішньої торгівлі	Підносилася зовнішня торгівля. Тісними були економічні зв’язки з Московським царством(велику роль перевалочного і торгового центру грав Київ). Розширилися торгівельні зв’язки з країнами Західної Європи, Туреччиною та Кримом. Велику рольу внутрішній торгівлі відігравали місцеві торги, ярмарки, визначені королівськими грамотами та привілеями.
Посилення процесу закріпачення селянства	Із зростанням багатств шляхти селянство біднішало. Шляхта розглядала селян тільки як дешеву робочу силу - хлопів. У 1573 році вийшла постанова сейму про введення кріпацтва. У 1588 році ІІІ Литовський статут заключно ввів закріпачення селян. Кріпацтво було найтяжчим в Європі. Якщо у 16 столітті воно складало лише 4 дні на тиждень, то у 17 столітті – від 4 до 6 днів на тиждень(найбільше – в Подільському воєводстві).
Посилення феодально-кріпосницької експлуатації населення	У 1557 р. у Великому князівстві Литовському був прийнята так звана «Устава на волоки», який мав за мету впровадження єдиної системи землеподілу, але одночасно став способом збільшення відробіткової ренти. За отриману волоку селянин мав сплачувати чинш-оброк і відробляти панщину. Право селян на власну землю вже не визнавалося законом. Вони могли обробляти землю, але володіти нею міг тільки феодал. Маючи обмаль часу для того, щоб обробляти власні наділи, селяни не мали зберегти попередній рівень життя.Щоб полегшити собі визиск селян, феодали систематично позбавляли їх традиційних форм самоуправління, усуваючи чи підкуповуючи сільських солтисів. Пани могли судити селян вимагали оплату за шлюб селян, також примушували селян користуватися панськими млинами та шинками, які часто здавалися в оренду євреям. Багато селян робили спроби скористатися своїм правом кидати землі свого феодала й шукати кращої долі деінде. Але навіть цього вибору їх поступово позбавили. У 1505 р. Сейм остаточно заборонив селянам кидати свої села без дозволу пана.Не маючи можливості переселятися, позбавлений особистих прав, свавільно експлуатований, селянин став кріпаком, що мало чим відрізнявся від раба свого вельможного землевласника. Таким чином, у той час, коли в Західній Європі кріпацтво відмирало, у Східній Європі й на Україні воно,за словами Ф. Енгельса,«відроджувалося у своєму другому виданні, в особливо експлуататорській формі».
Погіршення становища селянства, міщанства і козацтва	Селяни жили окремими господарствами –димами. Декілька димів складали дворище. Дворища входили в сільську общину – громаду(де було усе спільним, в тому числі здача податків). Жили селяни у глиняних хатках, чи у деревяних, обмазаних глиною і побілених, прикрашених малюнками і візерунками. Поділялись на халупників(є лише хата), городників(хата і город є), підсусідків(убогі, за безцінь працювали на пана). Для заможного селянина, а їх було багато, цілком звичайним було обробляти наділ у 8—12 га, мати одного-двоє коней чи волів, дві-три корови кілька свиней і десятки курей та гусей. Денний раціон пересічного українця складався з близько 0,6 кг хліба та 2,5 л пива. Іншими поширеними продуктами були борщ з овочем, куліш, затірка, тетеря, галушки, каша, сир, яйця,горілка, у відповідну пору року фрукти. М'ясо їли рідко, як правило, на великі свята. Раціон пересічного шляхтича мало чим відрізнявся, за винятком того, що його родина спо живала більше м'яса і часом на їхньому столі з'являлися такі ласощі, як заморські приправи, ізюм, інжир. Солодощі були рідкістю, й навіть багата знать лише на свята могла дозволити собі вино. Найбідніші селяни і городяни ходили просто голодними. Через погані гігієнічні умови високою була дитяча смертність, а середня тривалість життя, з урахуванням останньої, не перевищувала 25—30 років. Міщани теж виконували різноманітні повинності: здавали податки натурою, або грошима(подимне), щось ремонтували чи будували за наказом пана, повинні були утримувати королівські війська. Зазнавали утисків й козаки, яких переслідували, намагались перетворити у селян-кріпаків. Продовжувалася полонізація українського населення і наступ католицизму.
Загальні висновки	Включення українців у польсько-литовську Річ Посполиту зробило можливими для них благодатні й стимулюючі впливи Заходу, але одночасно заклало підвалини протиріч, що існуватимуть упродовж століть між українцями і поляками. Унаслідок зернового буму економіка України, як і власне польське господарство, стала вкрай незрівноваженою, однобокою, оскільки майже вся економічна діяльність зосередилася на сільському господарстві. Водночас міста й промисловість перебували у стані застою. Поряд із порушенням економічної рівновагиспостерігалися великі й дедалі зростаючі соціальні диспропорції: дворянство Речі Посполитої здобувало над- звичайні привілеї, в той час як умови життя селянства різко погіршувалися. Оскільки влада, багатство та привілеї в Речі Посполитій все більше асоціювалися з поляками, то серед людей, котрі не могли ототожнювати себе з польською культурою, зростало невдоволення.

2. Польсько-козацький збройний конфлікт 1625 року

Причини конфлікту

Після Хотинської війни польський уряд знову вирішив приборкати козаків.

Причинами польсько-козацького конфлікту були:

· Масове добровільне покозачення;

· Невиконання польським урядом обіцянок;

· Продовження морських походів козаків проти Туреччини, Криму;

· Полонізація (ополячення)українського населення, посилення кріпосницького гніту, наступ католицизму на права православних.

Козацьке повстання на чолі з М.Жмайлом

У 1625 році козаки під керівництвом гетьмана Марка Жмайла піднялися на повстання. Громили маєтки магнатів, пограбували католицький монастир в Києві. Відчуваючи неминучу кару, М.Жмайло відправив посольство від козаків до московського царя з проханням узяти їх під своє підданство. Проти повсталих виступило сильне польське каральне військо, під керівництвом коронного гетьмана С.Конецпольського.

Козаки деякий час тримали оборону Канівського замку, обложеного поляками, але потім, в жовтні 1625 року, відступили доКуруківського озера(поблизу Кременчука). В жорстокій битві обидві сторони понесли втрати, але переможця не було. Частина заможних козаків, незадоволених ходом боїв, добилися на Раді скинення Жмайла з гетьманства.Гетьманом проголошено більш поміркованого Михайла Дорошенка. Він розпочав переговориз поляками.

Куруківська угода 1625 року

26 жовтня 1625 року козаки і представники польського уряду підписують Куруківську угоду, за якою: 1) козацький реєстр встановлюється в розмірі 6 тисяч осіб; 2) козаки збираться для допомоги польському кварцяному війську у разі потреби, оплата їм збільшується; 3) козаки зобов’язалися знищити човни і відмовлялися від самочинних морських походів. 4) козаки мають право обирати гетьмана, але затверджує його польський уряд.Одним з найважливіших наслідків Куруківської угоди був остаточний поділ козацтва на дві групи: реєстрових(заможних, дуків), за якими визнавалися урядом козацькі права й вольності і які здебільшого дотримувалися угодовської позиції щодо польського уряду і нереєстрових («випищиків», запорожців), що за Куруківською угодою, мусили повернутися в кріпацтво. Їхнім центром стало Запоріжжя. Вони, як правило, займали непримиренну позицію щодо магнатів, шляхти і всіх польських властей.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Королевич Владислав Гетьман Сагайдачний О.Васнецов Вид на Кремль	\|	Гетьман Михайло Дорошенко

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.