Принципи наукової виваженості, принципи креативності ПП.

Принцип науковостіговорить про те, що педагогічний процес повинен здійснюватися відповідно до науково обґрунтованих вимог, що ставляться до процесу в цілому,до його складових частин, учасників та до їх взаємодії.

У основі педагогічної діяльності лежать

· знання і використання наук про людину (педагогіки, психології, фізіології тощо),

· володіння інформацією про новітні досягнення в області людинознавства (валеологія, екологія, біоенергетика тощо),

· досконале знання науки, що лежить в основі навчального предмету, використання нових її досягнень під час викладання матеріалу.

Розвиваючись швидкими темпами, наука завжди випереджає освітню систему. Її останні відкриття не встигають попадати ні в шкільні (вузівські) програми, ні в підручники. Однак це не знімає з учителя відповідальності за якість наукових знань, що даються учням. Тому вчитель крім передачі вже готової й методично опрацьованої інформації повинен знаходити нову й адаптувати її стосовно навчально-виховного процесу. Педагогічна діяльність, хоч і базується на багаторазовому повторі вже відомого, вимагає постійної видозміни освітнього процесу, нових методичних напрацювань, створення авторських програм, альтернативних систем тощо. Це спонукає вчителя до реалізації себе як вченого-методиста, що виконує наукові функції ревізії старого й створення нового. Це говорить про те, що, готуючись до практичної педагогічної діяльності, студентам необхідно формувати в собі не тільки механізми передачі вже відомого, але й учитися виходити за його межі, створюючи нове.

Принцип науковості втілюється в навчальних програмах і підручниках, у доборі матеріалу, що вивчається, в навчанні школярів елементам наукового пошуку, методам науки, способам наукової організації праці тощо. Він являє собою чітке виконання таких науково обґрунтованих вимог до процесу передачі й засвоєння соціального досвіду як доступність, систематичність і послідовність, наочність, міцність засвоєння, контроль та облік результатів НВП, амбівалентність тощо. Розкриття кожної з цих вимог може розглядатися як окремий самостійний принцип педагогічного процесу.

Принцип систематичності та послідовності націлений на збереження змістовної та процесуальної наступності педагогічного процесу. Кожне педагогічне явище (урок, виховний захід тощо) є логічним продовженням попереднього й основою для наступного. Цей принцип потребує ведення педагогічного процесу в певному порядку. Він вимагає відповідної змістовної та технологічної побудови процесу засвоєння соціального досвіду. Для цього матеріал, що вивчається, поділяється на логічні частини, визначається змістовна й методична черговість їх засвоєння. Всередині кожної теми (частини) визначаються змістовні центри (головні поняття, ідеї, дії тощо), встановлюються зовнішні та внутрішні зв'язки між окремими частинами й усередині них. Тобто, матеріал і процес його засвоєння систематизуються.

Принцип доступності вимагає організації навчально-виховного процесу відповідно до якості й рівня підготовленості дітей до навчання, що виключає фізичне, інтелектуальне й моральне перевантаження учнів. Він потребує такого добору навчального матеріалу й організації викладання, що дозволять працювати в зонах актуальної дії та найближчого розвитку дитини (за Виготським). Цьому зарадять:

· пред'явлення матеріалу в найбільш зручній для засвоєння формі, його структурування, виділення головного, постановка певних акцентів тощо;

· зняття напруги, що виникає від порушення взаємодії між учасниками педагогічного процесу;

· перехід у навчанні від близького до далекого, від простого до складного, від легкого до важкого, від відомого до невідомого і навпаки.

Принцип наочності Я.А. Коменський назвав «золотим правилом дидактики», наголошуючи цим на його виняткове значення для педагогічного процесу. Цей принцип потребує доцільного комплексного залучення під час навчання всіх органів чуття. У підтвердження цьому функціональні дослідження показали, що найбільшу пропускну здатність від рецепторів до центральної нервової системи має оптичний канал зв'язку, що майже в п'ять разів перевищує дані слухового й у тринадцять – тактильного каналів [44,1; 448]. Цьому відповідає також емпірично виведене правило засвоєння: людина засвоює 10% того, що чує, 50% того, що бачить і 90% того, що робить сама. Самостійна діяльність являє собою сукупний процес і результат засвоєння. Тому в ході навчання діти повинні не тільки слухати вчителя, але і спостерігати, вимірювати, проводити досліди тощо.

У педагогічному процесі цей принцип реалізується шляхом

· застосування різних видів наочності: внутрішньої (образи, створювані в душі дитини), зовнішньої, котра підрозділяється на природну (реальні предмети), експериментальну (досліди, проби, експерименти), об'ємну (муляжі, макети), образотворчу (малюнки, картини, фотоматеріали), символічну (карти, графіки, формули і т.д.), звукову й ін.;

· використання наочних методів навчання (ілюстрація, демонстрація, відеометод);

· дотримання умов ефективного засвоєння знань (створення образу, перетворення його на сигнал тощо) і т.д.

Принцип зворотного зв'язку, обліку та контролю в педагогічному процесі. Будь-який процес, в основі якого лежить взаємодія двох сторін, може бути розглянутий як з позиції прямого, так і зворотного зв'язку. У випадку педагогічного процесу прямий зв'язок характеризує вплив учителя на учнів. Він залежить від кількості та якості інформації, яку видає вчитель для засвоєння учням, його методичної грамотності, комунікативних здібностей та ін. Зворотний зв'язок – це відгук учнів на вплив учителя. Він показує, що із запропонованого учнями засвоєно, в чому вони сумніваються, а що пройшло повз них.

Для того щоб керувати процесом засвоєння матеріалу, вчитель повинен контролювати його результати, тобто, працювати в режимі зворотного зв'язку. Контроль може бути усним і письмовим; індивідуальним, груповим і фронтальним; прямим і непрямим. Механізм його здійснення полягає в умінні ставити різнорівневі питання (репродуктивні, проблемні, узагальнюючі, що виділяють головне й ін.), проводити контрольні та самостійні роботи, навчально-перевірочне тестування, заліки, співбесіди тощо.

Особливу роль грає уміння вчителя користуватися оперативним контролем, який відразу ж показує, хто з дітей засвоїв матеріал, а хто – ні. Універсальним індикатором розуміння матеріалу є дитячі очі, в яких одночасно відбивається все розмаїття думок і почуттів дитини. Учителю треба вміти тримати дитячий погляд, стати для нього центром уваги, домогтися того, щоб кожний урок перетворився на розкіш людського спілкування. Це складно, бо вимагає прекрасного володіння предметом, часом і законами комунікації.

Основним правилом роботи відповідно до принципу зворотного зв'язку є загальновідома фраза «довіряй, але перевіряй». Постійний і різноманітний контроль є діючим засобом підвищення ефективності педагогічного процесу.

Принцип амбівалентності[10] педагогічного процесу ґрунтується на почутті міри у взаємовідношеннях двох сторін, у пошуку «золотої середини» між волею та примусом, добротою та суворістю, заданістю та творчістю, активністю та стриманістю. Ще в 50-і роки академік
П.В. Холмогорцев вважав педагогіку наукою міри: міри любові та суворості, заохочення та покарання, слова та діла [53,258-260]. Втрата цієї міри в педагогічному процесі приводить до його однобічності, або кидання з однієї крайнощі в іншу. І той, і інший стан неодмінно приводять до втрати взаємодії між учасниками педагогічного процесу. Діти однаково не люблять як злих так і «добреньких» учителів. Вони віддають пріоритет тим, хто в залежності від ситуації може бути вимогливим і ласкавим, веселим і похмурим, принциповим і таким, що вміє прощати. Однаковість для них звучить як неповноцінність. Ви дуже любите торт, але з'їжте його три кілограми, і ви зрозумієте, що значить втратити почуття міри.

Дотримання цього принципу має вирішальне значення в педагогічній взаємодії. Східна мудрість говорить: «Ти сказав – я повірив, ти повторив – я почав сумніватися, ти почав стверджувати – я зрозумів, що ти брешеш». Це не значить, що в педагогіці можна обійтися без повторів, але, повторюючи, треба вміти вчасно зупинитися. Давши в руки вчителя саму гостру зброю – слово, Бог лишив за ним право самому визначати міру його використання. Втрата цієї міри – це втрата сенсу педагогічної діяльності.

Принципи самодіяльності, творчої активності та саморозвитку,щовходять у цю групу,є дієвим засобом розвитку, руху вперед, виходу за межі відомого та досягнутого.

Принцип самодіяльностібазується на діяльнісному підході до навчання та виховання. Змістовною метою навчально-виховного процесу є передача соціального досвіду та формування особистості. Технологічна ж ціль полягає в підготовці школярів до самоосвіти (самонавчання та самовиховання). Навчаючи та виховуючи, школа дає поштовх до руху вперед, а за її межами людина прямує життям самостійно. Виходить, цьому її і потрібно вчити. Даний принцип говорить про те, що педагогічний процес повинен базуватися на самодіяльності дітей (діяльності самих дітей), в основі якої лежать механізми учіння, пізнання та спілкування. Будучи сформованими в шкільному дитинстві, ці механізми стають надбанням особистості і працюють на всіх етапах життя та розвитку людини.

Принцип творчої активності говорить про необхідність формування четвертого механізму – механізму виходу за межі відомого,механізму творчості. Для повноцінної підготовки до життя людини, що підростає, потрібно її навчити не лише відтворенню того, що вже є, відомого, але й створенню нового, навчити творчості. Є два шляхи створення нового – це шлях прирощення (еволюційний) і шлях заперечення (революційний). У школі на матеріалі навчальних предметів треба вчити як тому, так і іншому. Це вимагає стимулювання нестандартності, оригінальності, несхожості дітей, їх мислення, результатів творчості. Не зачісувати усіх під одну гребінку, на чому наголошувала однаковість школи попереднього періоду, а бачити, відкривати й зрощуватися таланти. Працювати з однаковими простіше, але до життя в умовах суспільного розвитку, така робота не підготує.

Принцип саморозвитку.Розгляд педагогічного процесу як взаємодії живихсистем, що саморозвиваються, (вчителя й учня, вихователя та вихованця), показує на пріоритетне значення цього принципу в педагогічному процесі. Вдосконалюючи все навколо, людина, зрештою, повинна вдосконалити себе, тобто, перейти на рівень саморозвитку. Механізм пізнання світу, повинен перетворитися на самопізнання, оцінювання інших – на адекватну самооцінку, результатом якої має стати самокорекція особистості, що відбувається шляхом поповнення виявлених нестатків та саморозвитком особистісного позитиву.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Правила	\|	Історичний екскурс.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.