Ад’юнкт (аспірант) як суб’єкт наукової діяльності

Ад’юнктура, чи аспірантура, — найбільш простий, ефективний та результативний спосіб отримання наукового ступеня кандидата наук. Тут аспірант цілеспрямовано працює над підвищенням свого загальнотеоретичного наукового рівня, опануванням методології наукового пошуку, над проведенням за певною темою (проблемою завдання) наукового дослідження, за що йому, до того ж, держава сплачує стипендію. Тому більшість осіб, що пройшли підготовку, успішно (хто раніше, а хто пізніше) добиваються свого. Звичайно, оптимальний варіант — дострокова підготовка та ще й захист дисертації. Проте, як свідчить статистика, більшість у ці строки не вкладається. Інколи основна перевага очної форми навчання в ад’юнктурі — наявність значного вільного (не контрольованого) часу. Проте він витрачається на такі заняття, які мають віддалене відношення до професійного зростання та підготовки наукової роботи. Коли аспірант показується на очі науковому керівнику через півроку після вступу до ад’юнктури чи не приходить взагалі на засідання кафедри, не бере в них участі, це досить симптоматично і його слід негайно відрахувати.

При належній його організації ад’юнкт чи аспірант як молода людина може встигнути все: і професійно зрости, і завоювати своєю працездатністю пошану, і підготовити дисертацію, і опублікувати цікаві роботи, і влитися у колектив наукового підрозділу, і проводити цікаво своє дозвілля (навіть утворити сім’ю), а до того ще й десь підзаробити викладацькою чи іншою діяльністю. Навпаки, невміння себе організувати призводить до того, що швидкоплинний час втрачається, результату від підготовки нема, і молодий науковець набуває звання безперспективного. Тому варто пам’ятати, що поза межами ад’юнктури уже ніхто (науковий керівник, неофіційні кафедральні опоненти тощо) не зобов’язаний займатись його підготовкою і марно витрачати свій дорогоцінний час.

Формально ад’юнкт (аспірант) підпорядковується відділу аспірантури чи ад’юнктури. Але безпосередню наукову підготовку він проходить на кафедрі під керівництвом закріпленого наукового керівника.

Аспірантами (ад’юнктами) можуть бути особи, що мають вищу освіту, рекомендовані науковими радами вищих закладів освіти до вступу до аспірантури, склали у встановленому порядку вступні іспити та пройшли інші встановлені законом випробування і зараховані до ад’юнктури та аспірантури. Рішеннями вчених рад до ад’юнктури (аспірантури) можуть бути зараховані здобувачі, які успішно склали кандидатські іспити та виявили безсумнівну здібність до наукової роботи і рекомендовані науковими підрозділами до зарахування.

Навчання в ад’юнктурі (аспірантурі) буває на денному її відділенні та по заочній формі навчання. При тому ад’юнкт (аспірант) прикріпляється до базової кафедри, де проходить основну фахову підготовку та виконує дисертаційне дослідження. Ад’юнкти можуть навчатись як за державним замовленням у межах затверджених у встановленому порядку чисельності та на основі приватних замовлень (договірній основі). Виділяється цільова підготовка у ад’юнктурі (аспірантурі), після закінчення якої випускник направляється в ту наукову установу чи орган комплектації, звідки був рекомендований на навчання.

Правове становище ад’юнкта ускладнено його службовими обов’язами. Воно виписане в «Положенні про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів», проте не досить чітко. Відомчими положеннями та конкретними положеннями наукових установ, де є аспірантура (ад’юнктура) воно конкретизовано. На основі аналізу ряду таких поло жень вибрані найбільш суттєві елементи правового становища ад’юнкта. Ад’юнкт (аспірант) зобов’язаний:

• чітко виконувати план підготовки;

• відвідувати заплановані заняття та інші заходи наукового характеру;

• брати участь у засіданнях базових кафедр чи інших наукових підрозділів;

• проходити підготовку за основною спеціальністю, у тому числі вести науково-педагогічне навантаження (для тих, хто готується для потреб ВНЗ);

• бути присутнім на заняттях свого наукового керівника, інших провідних професорів та науковців, а при необхідності асистувати їм у проведенні занять чи наукових досліджень;

• проводити наукові дослідження згідно із затвердженим планом;

• здати у встановленому порядку кандидатські іспити та пройти інші передбачені навчальним планом форми контролю;

• постійно звітувати перед науковим керівником про проведені дослідження, узгоджувати, а в необхідних випадках отримати його дозвіл на проведення експериментів;

• відпрацьовувати згідно з планом теми за напрямком підготовки;

• не менше двох разів на рік звітувати на кафедрі чи іншому науковому підрозділі про проведену роботу;

• виконати план підготовки, завершити дисертаційне дослідження, отримати висновок наукового керівника та подати його на розгляд.

Звичайно аспірант чи ад’юнкт повинен виявляти ініціативу у проведенні занять, виконанні іншої роботи на кафедрі. Безініціативність — вірний шлях до відрахування із ад’юнктури та несвоєчасного виконання навчальної програми та підготовки дисертаційного дослідження, несхвальних відгуків наукового керівника та керівника наукового підрозділу. Як свідчить практика, зазнайство чи зухвалість, опора на адміністративний чи інший ресурс, авторитет батьків у сполученні із посередністю рано чи пізно призведе до конфліктів та недосягнення мети навчання.

Ад’юнкт чи аспірант повинен зайняти активну позицію: виконувати, а краще випереджати план підготовки, брати участь у внутрішніх та зовнішніх наукових форумах, намагатися налагодити наукове співробітництво, цікавишся справами на кафедрі, пропонувати свою допомогу у виконанні її завдань, підтримувати гарні стосунки із членами кафедри та іншими співробітниками.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Управління науковою діяльністю на кафедрі	\|	Здобувач як суб'єкт наукової діяльності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.