• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Глава 7

конодавець вказує на часові відрізки, в які вчинення зазначених дій є протиправними.

Якщо йдеться про діяння у формі бездіяльності, то ознака часу — термін, якийсь заздалегідь обумовлений період, після закінчення якого бездіяльність стає проступком. Так, посадова особа чинить адміністра­тивне правопорушення, якщо до встановленого терміну не забезпечує за­селення жилого приміщення (ст. 149 КУпАП); якщо до встановленого терміну відповідальні за те особи не здійснюють перерахування необхід­них внесків до відповідних фондів, вони підлягають адміністративній відповідальності (ст. 165^і КУпАП); якщо до встановленого терміну гро­мадянин не перереєструє мисливську рушницю, то стає правопорушни­ком (ст. 192 КУпАП).

Розташування правопорушення у просторі визначається через ознаку місця. Частіше місце як конструктивна ознака фігурує у складі: а) тери­торій, де діють особливі правила поводження: громадське місце (ст. 173 КУпАП), заборонене місце (ст. 85), невідведене місце (ст. 174), прикор­донна зона (ст. 202); б) споруд: автомобільна дорога (ст. 141), проїзна частина шляху (ст. 122), залізничні колії (ст. 109), залізничний переїзд (ст. 128^і), морський порт, річковий порт, аеропорт, автовокзал, пристань (ст. 106), аеродром (ст. 111) тощо; в) установ: військовий комісаріат (ст. 211°), органи загсу (ст. 212^і), суд (ст. 185⁵); г) транспортних засобів: річкові і маломірні судна (ст. 117), трамвай, тролейбус, автобус, мар­шрутне таксі (ст. 119), повітряне судно (ст. 112), вантажний поїзд, гужо­вий транспорт, підніжки і дах вагонів (ст. 109), приміський поїзд, поїзди далекого і місцевого прямування, метрополітен (ст. 110 КУпАП).

У відповідних випадках законодавець вводить до складу як конст­руктивну ознаку спосіб учинення проступку. Спосіб — це форма, в якій виражаються дії. Він містить: порядок, метод, послідовність дій, при­йоми, застосовані правопорушником.

Так, дрібне розкрадання є адміністративним проступком лише в тому разі, якщо воно здійснене шляхом крадіжки, присвоєння, розтрати, зло­вживання службовим становищем, шахрайства (ст. 51), але не шляхом грабіжництва або розбою (у цьому випадку настає кримінальна відпові­дальність).

У цілому ряді випадків для вчинення конкретних дій або конкретної діяльності необхідно дістати дозвіл (згоду) органів виконавчої влади. Та­кий дозвіл (згода) є конструктивною ознакою об'єктивної сторони для деяких складів.

Зокрема, підприємницька діяльність без державної реєстрації тягне за собою адміністративну відповідальність за ст. 164 КУпАП; для публіч­ного показу кіно- і відеофільмів необхідно одержати прокатне свідоцтво (ст. 164⁶); керівництво об'єднанням громадян, що не легалізувалося (одержало офіційне визнання), у встановленому порядку тягне за собою відповідальність за ст. 186⁵; для пуску газу на установки, що використо-

Адміністративно-деліктне право__________________________________ 243

вують газ, необхідно одержати дозвіл органів державного газового нагля­ду (ст. 101); самовільне проведення гідротехнічних робіт тягне за собою адміністративну відповідальність (ст. 61); встановлення без належного дозволу споруд, що перешкоджають розпізнаванню навігаційних знаків і сигналів, тягне за собою відповідальність за ст. 116² КУпАП) тощо.

Для характеристики способу вчинення окремих правопорушень зако­нодавець може використовувати такі оцінні поняття, як «злісне» (статті 185, 185³, 185⁴), «грубе» (статті 85, 86, 108), «безгосподарне» (ст. 150 КУпАП) тощо.

Серед ознак об'єктивної сторони називаються засоби, що використо­вуються при вчиненні проступків. Це, зокрема, самовільне використання з корисливою метою транспортних засобів (ст. 132); використання засо­бів зв'язку з метою порушення громадського порядку (ст. 148³); застосу­вання засобів вимірювання, що мають відхилення від гранично припус­тимих значень, для використання результатів вимірювань у сферах, що підлягають державному метрологічному наглядові (ст. 171); самовільне використання з корисливою метою електричної, теплової енергії або газу (ст. 103^і КУпАП).

У визначених випадках законодавець використовує розмір шкоди як критерій, за допомогою якого розмежовуються прості і кваліфіковані склади (статті 77, 123, 126, 128^і, 139, 140 КУпАП), а також обумовлюєть­ся застосування адміністративної або кримінальної відповідальності. Так, розкрадання визнається адміністративним проступком, якщо вартість викраденого не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 51); самоуправство (ст. 186 КУпАП) є адміністративним правопорушенням, якщо незаконні дії не завдали істотної шкоди (запо­діяння значної шкоди тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 356 КК України).

Однією з поширених ознак об'єктивної сторони є ознака «іншої осо­би», тобто особи, яка у будь-якій формі бере участь у відносинах з пра­вопорушником. Серед «інших осіб» розрізняють:

по-перше, представників органів держави, які мають виконавчо-роз­порядчі повноваження. Так, КУпАП містить статті, якими встановлюєть­ся відповідальність за невиконання розпоряджень командира повітряно­го судна (ст. 112); злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громад­ського порядку, військовослужбовця (ст. 185); злісну непокору законно­му розпорядженню або вимозі працівника транспорту, який здійснює контроль за перевезенням пасажирів (ст. 185⁹); ухилення від виконання законних вимог прокурора (ст. 185⁸);

по-друге, потерпілих громадян, щодо яких вчинено хуліганські дії (ст. 173); громадян — споживачів, яким відмовлено в реалізації їхніх прав на перевірку якості, комплектності, ваги, ціни придбаних товарів (ст. 156^і); робітників, щодо яких порушено законодавство про працю і

244_____________________________________________________ Глава 7

про охорону праці (ст. 41). До цієї категорії слід віднести осіб, які по­страждали в результаті ненадання транспортних засобів медичним пра­цівникам і працівникам міліції (ст. 124^і);

по-третє, учасників правопорушення (неповнолітніх), доведених до стану алкогольного сп'яніння (ст. 180); осіб, які користуються послугами повій (ст. 181^і); особи, які незаконно навчаються карате (ст. 196); грома­дяни, які здали паспорт у заставу (ст. 202);

по-четверте, правопорушників, яким винний сприяв у прийнятті на роботу осіб, які мешкають без паспортів або з недійсними паспортами (ст. 200); допущення проживання без паспорта (ст. 199); прийняття на роботу військовозобов'язаних і призовників, які не перебувають на вій­ськовому обліку (ст. 2II³).

В адміністративному праві немає загальних норм щодо співучасті, у яких би вирішувалося питання про детермінацію відповідальності кіль­кох осіб, які умисно і спільно вчинили адміністративне правопорушення. Лише ст. 35 КУпАП відносить до обставин, що обтяжують відповідаль­ність, вчинення правопорушення групою осіб. Проте будь-які ознаки гру­пового правопорушення (спільне, умисне, з розподілом ролей, участь у правопорушенні двох або більше осіб тощо) у нормативному порядку не закріплюються. Разом з тим, у кількох статтях Особливої частини КУпАП є норми, що регулюють відповідальність за групове правопору­шення і містять низку конкретних ознак такого правопорушення. Саме вони дають можливість зробити висновок про те, що адміністративному праву відомі як проста співучасть, так і складна (з розподілом ролей).

Так, у ч. 1 ст. 181 встановлено адміністративну відповідальність за участь в азартних іграх на гроші; ст. 122^і визначає, що участь водіїв мо­тоциклів та інших транспортних засобів у груповому (більш як два) пе­ресуванні, зупинці чи стоянці, що створюють перешкоди дорожньому ру­ху в містах та інших населених пунктах, тягне за собою адміністративну відповідальність.

Частина 3 ст. 181 встановлює відповідальність за організацію азарт­них ігор; ст. 185^і передбачає накладення адміністративних стягнень на організаторів зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, якщо по­рушено порядок їх організації чи проведення.

3. Суб'єкт адміністративного правопорушення. Чинне адміністра­тивне законодавство не дає узагальненого визначення суб'єкта адмініст­ративного правопорушення і такого терміну не вживає. Аналіз відповід­них статей КУпАП дозволяє зробити висновок, що ним є осудна особа, яка досягла певного віку і вчинила описаний у законі склад адміністра­тивного проступку. Таким чином, суб'єктом адміністративного правопо­рушення є той, хто його вчинив. Сам суб'єкт, як реально існуюча особа, до складу не входить. Склад містить лише окремі ознаки, якими ця особа характеризується.

Адміністративно-деліктне право______________________________ 245

У КУпАП не вживається термін «фізична особа». Використовується тільки термін «особа». Це дає змогу припустити, що суб'єктом адмініст­ративного правопорушення може бути і юридична особа.

Такий висновок небезпідставний, оскільки за межами КУпАП діє до­сить велика група норм, що встановлюють відповідальність осіб за вчи­нення протиправних дій. І хоч такі дії не віднесені законодавцем до ад­міністративних правопорушень, а відповідальність за них не названа ад­міністративною, вони мають їх найважливіші ознаки. Це, зокрема, норми, що встановлюють відповідальність об'єднань громадян (статті 28—32 За­кону України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р., норми Закону України «Про відповідальність підприємств, установ і організа­цій за порушення законодавства про ветеринарну медицину» від 5 груд­ня 1996 р. тощо). Саме ця обставина дозволяє дослідникам вказувати на існування інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб.

Проте чинний КУпАП однозначно визнає суб'єктом проступку ви­ключно фізичну особу. Про це, зокрема, свідчать його ознаки, закріплені нормативне. Так, ст. 12 встановлює вік, після досягнення якого настає адміністративна відповідальність (16 років); ст. 20 передбачає як обов'яз­кову ознаку суб'єкта його осудність; ст. 33 вимагає при накладенні стяг­нення враховувати особу правопорушника; ст. 256 вимагає, щоб у прото­колі про адміністративне правопорушення в обов'язковому порядку були відомості про особу правопорушника, а також вказується на обов'язок правопорушника підписати протокол; ст. 268 закріплює за тим, хто вчи­нив проступок, право виступати рідною мовою тощо. Важко уявити, що зазначені норми розраховані на юридичних осіб. Більше того, ст. 27 КУпАП абсолютно точно визначає, що штраф є грошовим стягненням, яке накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні право­порушення.

Усі ознаки складу, що характеризують індивідуального суб'єкта, можна поділити на дві групи: загальні та спеціальні (аналогічно і суб'єк­тів прийнято поділяти на загальні та спеціальні).

Загальними визнаються такі, які повинна мати будь-яка особа, що піддається адміністративному стягненню. У першу чергу до них нале­жать вік і осудність. Вони закріплені статтями 12 і 20 Загальної частини КУпАП. У деяких випадках законодавець указує на загальну ознаку, щоб підкреслити відсутність якоїсь певної особливості, що впливає на оцінку проступку. Так, ст. 126 КУпАП вказує на таку загальну ознаку, як від­сутність у особи прав на керування транспортними засобами. Наводить­ся вона тут тільки для того, щоб легко можна було відмежувати названий склад від складів проступків, що встановлюють відповідальність водіїв транспортних засобів.

Спеціальними визнаються такі, що вказують на особливості правового становища суб'єктів і дозволяють диференціювати відповідальність різ­них категорій осіб, забезпечуючи тим самим справедливу правову оцінку

246_____________________________________________________ Глава 7

вчиненого діяння. Вони містяться в Особливій частині Кодексу і вплива­ють на кваліфікацію правопорушення.

Загальні та спеціальні ознаки суб'єкта входять до складу адміністра­тивного правопорушення.

Чому поряд із загальними законодавець використовує спеціальні оз­наки? Справа в тому, що правове становище суб'єктів неоднакове. Вони різняться за видами трудової діяльності, займаними посадами, відношен­ням до військового обов'язку тощо. Посадовим обов'язком службовця може бути забезпечення додержання визначених загальнообов'язкових правил. Наприклад, виконання санітарних, протипожежних норм — обов'язок усіх громадян, а для службовців — ще і трудовий обов'язок. То­му за порушення таких норм покарання має бути суворішим. Деякі обов'язки стосуються не всіх, їх мають виконувати лише визначені кате­горії осіб (військовозобов'язані, іноземці, батьки неповнолітніх дітей, особи, що перебувають під адміністративним наглядом) і, звичайно, тіль­ки вони можуть відповідати за невиконання таких обов'язків. Суворіші заходи стягнення передбачаються стосовно тих, хто раніше притягався до адміністративної відповідальності, тобто за наявності рецидиву адмініст­ративного проступку.

У всіх названих випадках йдеться про специфічний правовий статус тих чи інших осіб, що виникає зазвичай на основі індивідуальних актів компетентних органів управління. Ці особливості правових статусів і обумовили закріплення спеціальних ознак суб'єктів. Законодавець також прагне диференціювати відповідальність різних категорій громадян, а от­же, створити умови для індивідуального, справедливого впливу на пра­вопорушників, що й зумовило включення цих ознак до закону. Спеціаль­ні ознаки не стосуються будь-яких розходжень національного, класового характеру, ставлення до релігії, статі, віку, освіти.

Спеціальні ознаки можна поділити на три групи, що визначають:

• особливості трудової діяльності та службового становища (посадова
особа, капітан судна, робітник підприємства торгівлі, водій, підпри­
ємець);

• протиправну поведінку в минулому (особа, що перебуває під адмі­
ністративним наглядом; особа, що раніше притягувалася до адмініст­
ративної відповідальності);

• інші особливості суб'єкта (військовозобов'язаний, призовник, пред­
ставник власника, хворий).

За загальним правилом, спеціальні ознаки мають тимчасовий харак­тер (хоч особа може мати таку властивість досить тривалий час), вони мобільніші, особа може мати їх відразу кілька, одержувати нові, втрачати старі.

Спеціальні ознаки мають такі особливості: 1) властиві лише окремим групам громадян; 2) відображають специфіку їх правового статусу; 3) ви­никають на основі індивідуальних актів управління або інших юридичне

Адміністративно-деліктне право______________________________ 247

значущих дій повноважних органів; 4) динамічніш!, ніж загальні ознаки; 5) містяться у статтях Особливої частини КУпАП; 6) закріплюються за­конодавцем з метою диференціації відповідальності різних категорій осіб, забезпечення справедливої правової оцінки їх неправомірних дій.

Спеціальні ознаки виконують одну з двох функцій:

по-перше, вони можуть бути конструктивними ознаками простих складів, а це означає, що до адміністративної відповідальності за відпо­відні правопорушення притягуються лише спеціальні суб'єкти;

по-друге, вони можуть бути кваліфікуючими ознаками кваліфікова­них складів. У таких випадках за конкретні дії до адміністративної від­повідальності може бути притягнутий будь-який громадянин, який досяг 16-річного віку, а вчинення подібних дій спеціальним суб'єктом оціню­ється як виконання кваліфікованого складу.

Тут варто звернути увагу на статті КУпАП, що містять водночас дві санкції. У таких випадках одна з них розрахована на громадян, інша, як правило, — на посадових осіб. Так, у ст. 66 сказано, що знищення або по­шкодження підросту в лісах тягне за собою накладення штрафу на гро­мадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян, а на посадових осіб — від трьох до семи мінімумів. У таких статтях міститься одразу два склади: простий і кваліфікований. Ознака спеціаль­ного суб'єкта (наприклад, посадова особа) виступає в цій ситуації як та­ка, що кваліфікує. Тут ми маємо справу з одним із прийомів юридичної техніки, що забезпечує чіткий за змістом і економний за формою виклад правових норм.

Поряд із загальними та спеціальними ознаками, у Загальній частині КУпАП та інших правових актах викладена значна кількість обставин, що характеризують суб'єкта правопорушення, але до складу не входять. Це становище особи на військовій службі (ст. 15), відсутність громадян­ства України (ст. 16), вагітність та сильне душевне хвилювання (ст. 34) тощо. Вони ніяк не впливають на кваліфікацію вчиненого, проте вплива­ють на вид, розмір та інші характеристики стягнення.

Як приклад розглянемо становище особи на військовій службі. Якщо військовим вчинено такі проступки, як порушення правил дорожнього руху, правил полювання, неправомірне використання державного майна та інші, передбачені ч. 1 ст. 15 КУпАП, то відповідальність за них настає на загальних підставах. Проте до зазначеної особи не можуть бути засто­совані такі адміністративні стягнення, як адміністративний арешт і ви­правні роботи. Матеріал щодо військового може бути переданий коман­дуванню для притягнення винного до дисциплінарної відповідальності.

Не належить до складу і такий факт, як вагітність. Але в ст. 32 КУпАП вказано, що адміністративний арешт не може застосовуватися до вагітних жінок, а в ст. 34 вагітність жінки названа серед пом'якшуючих провину обставин.

248______________________________________________ Глава 7

Ці ознаки нерідко зараховують до розряду спеціальних і за аналогією до спеціальних відносять тих суб'єктів, що їх мають. Вважається, що це дещо спрощений підхід. Спеціальна ознака, як уже зазначалося, включа­ється до складу та є або конструктивною, або кваліфікуючою. Ознаки, про які йдеться, таких характеристик не мають. На підставі цього їх до­цільно позначити як особливі ознаки, а суб'єктів з цими ознаками — особ­ливими суб'єктами.

Таким чином, адміністративному праву відомі загальні, спеціальні й особливі суб'єкти адміністративного правопорушення.

Наявність особливих ознак може мати для суб'єкта такі юридичні наслідки:

вони можуть бути обставинами, що пом'якшують або обтяжують від­повідальність;

особливі суб'єкти не піддаються деяким стягненням. Так, адміністра­тивний арешт не може застосовуватися до військових, неповнолітніх, ва­гітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 12 років, інвалідів 1 і 2-ї груп;

ціла низка суб'єктів з особливими ознаками за адміністративні про­ступки можуть бути піддані не адміністративним, а дисциплінарним стягненням.

Завершуючи характеристику спеціальних і особливих ознак суб'єкта, необхідлно відзначити, що та сама ознака може використовуватися як спеціальна (така, що має статус конструктивної, або така, що кваліфікує) та як особлива. Так, вчинення правопорушення у стані сп'яніння ст. 35 КУпАП називає серед обставин, що обтяжують відповідальність. Водно­час стан сп'яніння є конструктивною ознакою складу, передбаченого ст. 130 КУпАП.

Переглядів: 480