Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення.

Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення полягає у психічному ставленні суб'єкта до вчиненого антигромадського діяння.

Основною ознакою, ядром суб'єктивної сторони складу є вина. Встановлення вини — головне завдання аналізу суб'єктивної сторони адміністративного правопорушення.

У ст. 9 КУпАП прямо зафіксовано, що адміністративний проступок — діяння винне. Таким чином, відсутність у діянні вини означає відсутність у ньому суб'єктивної сторони і складу правопорушення взагалі.

Під виною правопорушника розуміють його негативне психічне ставлення до інтересів суспільства і конкретних громадян.

Такий стан свідомості осуджується державою і суспільством.

Вина — поняття родове, вона охоплює дві можливі форми стану психіки, що осуджується: умисел і необережність. Тільки умисне або необережне відношення до свого протиправного поводження може осуджуватися, тільки в цих двох формах може існувати вина.

Адміністративно-деліктне право______________________________ 249

Умисел. Згідно зі ст. 10 КУпАП, проступок визнається умисним, якщо особа, яка його вчинила:

а) усвідомлювала протиправний характер свого діяння; передбачала
його шкідливі наслідки; бажала настання цих наслідків.

б) усвідомлювала протиправний характер свого діяння; передбачала
його шкідливі наслідки; свідомо допускала настання цих наслідків.

Таким чином, закон називає два елементи умислу:

по-перше, прямий (сіоіиз сіігесіиз), коли особа усвідомлює протиправ-ність свого діяння, передбачає і бажає настання шкідливих наслідків;

по-друге, непрямий (сіоіиз ішгігесШз), коли особа усвідомлює проти-правність свого діяння, передбачає шкідливі наслідки і при цьому прямо не бажає, але свідомо допускає їх настання.

У цьому зв'язку необхідно підкреслити, що багато складів адміністративних проступків є формальними і в них не описується така ознака, як настання шкідливих наслідків чи заподіяння правопорушником збитку.

Це положення обумовлене різними обставинами:

в одних випадках збиток очевидний (незаконна порубка, ушкодження і знищення лісових культур — ст. 65; знищення зелених насаджень — ст. 153);

у других його складно визначити (обчислити) і законодавець не вважає за потрібне обтяжувати правозастосувачів установленням ще однієї ознаки складу (марнотратне використання електричної і теплової енергії — ст. 98);

у третіх існування шкідливих наслідків конкретного діяння взагалі проблематично, хоч шкода від маси аналогічних правопорушень очевидна (проживання за недійсним паспортом — ст. 197).

У формальних складах обсяг об'єктивної сторони вичерпується переліком ознак діяння й обставин його здійснення. Виходить, і від винного можна вимагати усвідомлення, розуміння лише тих обставин, що названі у складі, але не передбачення шкідливих наслідків і, тим більше, бажання їх настання.

При виконанні формальних складів умисел полягає в усвідомленні протиправності дій і бажанні їх вчинити (у навмисності протиправного поводження).

Лише у деяких статтях КУпАП (41^і, 46^і, 116, 121, 164³, 198, 211) умисел прямо зазначається як ознака складу проступку. У багатьох же інших статтях умисел як необхідна ознака складу мається на увазі, хоч у тексті цього слова немає.

При вчиненні таких правопорушень, як підпал лісу (ст. 77), дрібне розкрадання (ст. 51), ухилення від проходження огляду на стан сп'яніння (ст. 131) питання про форму вини вирішується шляхом тлумачення цих статей (теорія і практика тлумачить їх однозначно: у названих випадках вина може бути тільки умисною).

З урахуванням зазначеного, можна стверджувати, що кількість адмі-

250______________________________________________ Глава 7

ністративних проступків, що вчиняються тільки навмисно, досить велика. Крім того, значна кількість проступків може вчинятися навмисно або необережно (порушення санітарно-гігієнічних правил), а деякі — найчастіше навмисно (безквитковий проїзд).

Необережність. У ст. 11 КУпАП дано визначення необережності.

У ній говориться, що проступок визнається необережним, якщо особа, яка його вчинила:

а) передбачала настання шкідливих наслідків свого діяння, але лег
коважно розраховувала на їх відвернення;

б) не передбачала настання таких наслідків, хоч повинна була і могла
їх передбачити.

Необережність може виступати як необачність, самовпевненість, легкодумство, недбалість, неощадливість, необдуманість і т. ін.

Опис психічної діяльності за необережної форми вини, сформульований у КУпАП, запозичено з кримінального законодавства (ст. 25 КК).

У кримінальному праві розрізняють два види необережної вини: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.

За аналогією можна розрізняти два види необережної вини і в адміністративному праві — легковажну самовпевненість і недбалість.

Самовпевненість характеризується законодавцем як передбачення можливості настання шкідливих наслідків свого діяння і легковажний розрахунок на їх запобігання.

Недбалість полягає в тому, що винний не передбачав шкідливих наслідків, але був зобов'язаний і міг їх передбачити.

З тексту ст. 11 КУпАП видно, що поняття необережності пов'язується законодавцем із психічним ставленням до шкідливих наслідків.

Будучи придатним для матеріальних складів проступків, таке визначення необережності не цілком підходить для формальних складів.

Наприклад, громадянин, якому виповнилося 25 років, через недбалість не звернувся до РВВС з проханням про вклеювання в паспорт нової фотографії. Внаслідок цього він живе за недійсним паспортом, тобто вчинив проступок, передбачений ст. 197 КУпАП. Які суспільне шкідливі наслідки він міг і повинен був передбачити? Очевидно, ніяких.

Якщо при виконанні формальних складів умисел характеризується як навмисність дій, то необережність можна розуміти як відсутність належної обачності, недбалість.

Необережна форма вини як конструктивна ознака складу використовується в Особливій частині КУпАП рідко. Так, ст. 198 КУпАП передбачає відповідальність за втрату паспорта через недбалість, а ст. 211 — відповідальність за втрату через недбалість обліково-військових документів.

Конструктивною ознакою складу в ряді випадків є і підлягає встановленню мета правопорушення. Як така вона є у текстах статей 42², 103^і, 132, 157, 160², 164³, 181², 185⁷ та ін.

Ціль — це уявний образ результату, до якого прагне винний, його

Адміністративно-деліктне право______________________________ 251

уявлення про ті бажані наслідки, що мають настати в результаті здійснення проступку.

Як конструктивна ознака складу ціль називається тільки в тих ситуаціях, коли діяння вчиняється умисно.

Наприклад, використання засобів зв'язку з метою порушення громадського порядку (148³); використання з корисливою метою транспортних засобів (132); використання комерційної таємниці з метою заподіяння шкоди діловій репутації (164³) та ін.

У ряді статей КУпАП ознаку мети прямо не названо, але вона все одно є у складах таких проступків, як дрібне розкрадання (ст. 51), проституція (ст. 181^і), організація азартних ігор (ст. 181) та ін.

У цьому зв'язку слід зазначити, що там, де є умисел, обов'язково виникає питання про мету, хоч вона може бути і не включена до конструктивних ознак складу.

На закінчення необхідно відзначити, що психічний стан правопорушника значно більший, об'ємніший за своїм змістом порівняно з тими компонентами, що включені до суб'єктивної сторони складу, і становлять зміст умислу, необережності, мети.

У психіці винної особи в період підготовки і вчинення адміністративного проступку істотне місце посідають настрій і емоції, спонукання, різного роду переживання.

Ці явища не включаються до конструктивних ознак складів, але у ряді випадків мають юридичне значення. Так, здійснення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу важких особистих чи сімейних обставин визнається обставинами, що пом'якшують відповідальність (п. З ст. 34 КУпАП).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Глава 7	\|	Адміністративна відповідальність

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.