Населення як суб'єкт соціально-економічних відносин, його якісна характеристика

ТЕМА 3. НАСЕЛЕННЯ ТА ТРУДОВІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

1. Населення як суб'єкт соціально-економічних відносин, його якісна характеристика.

2. Трудові ресурси і трудовий потенціал України.

3. Демографічна ситуація в Україні.

4. Основні напрями демографічної політики.

Природною основою розвитку суспільства є народонаселення. Роль його як основи суспільства полягає в тому, що воно виступає виробником і споживачем матеріальних благ і тим самим обумовлює його розвиток.

Населення - це сукупність людей, які природно історично склались і безперервно відтворюються в процесі життя. Це процес постійного відтворення поколінь людей внаслідок взаємодії народження та смерті. По відношенню до економіки населення виступає одночасно як виробник, так і споживач матеріальних та духовних цінностей. Населення не існує без економіки, так і економіка не існує без населення. Чисельність і динаміка населення, його головні вікові групи (допрацездатного, працездатного й післяпрацезда-тного віку) впливають на абсолютну величину й структуру фондів нагромадження та споживання. Наприклад, від чисельності й питомої ваги населення в молодому віці залежать масштаби формування нових робочих місць для тих, хто входить у працездатний вік, а також будівництво об'єктів системи освіти, охорони здоров'я, дитячих закладів, житлового фонду.

Найбільш суттєвий вплив на розвиток економіки мають статево-вікова, освітня, професійно-кваліфікаційна структури населення та розміщення його на території країни.

Науково-обгрунтована характеристика населення повинна базуватись на достовірних і репрезентативних матеріалах, якими служать, як правило, його переписи, що стали систематично проводитися з кінця XVIII - початку XIX століття. Перший всеросійський перепис, яким було охоплено 80 % сучасної України (20 % території України тоді входила до складу Австро-Угорщини), був проведений 28 січня 1897 року.

Як свідчать наукові дані, кількість людей на Землі зростає надзвичайно швидко; якщо на початку XIX століття на Землі проживало 1 млрд. чоловік, то вже в 1930 р. -2млрд.; 1961 - 3 млрд.; 1976 - 4 млрд.; 1989- 5 млрд.; 1992 - 5,5 млрд.; 1999 - 6 млрд. чоловік.

За науковими прогнозами, на кінець XXI століття чисельність людей на Землі досягне 11-12 млрд. Вже зараз кожної секунди на Землі народжується троє немовлят.

Історично чисельність населення в Україні протягом ХІV-ХХ століття змінювалась таким чином:

1300 р. - 3,2 млн. чол. 1970 р. - 47,1 млн. чол.

1400 р. - 3,7 млн. чол. 1979 р. - 49,8 млн. чол.

1500 р. - 4,7 млн. чол. 1989 р. - 51,7 млн. чол.

1600 р. - 5,2 млн. чол. 1991 р. - 51,8 млн. чол.

1897 р. - 27,2 млн. чол. 1998 р. - 50,8 млн. чол.

1913 р. - 35,2 млн. чол. 1999 р. - 50,3 млн. чол.

1940 р. - 41,3 млн. чол. 2010 р. (прогноз) - 47,6 млн. чол.

1959 р. - 41,9 млн. чол. 2015 р. (прогноз) - 46,9 млн. чол.

Перший всеукраїнський перепис населення планується провести в 2001 році, в результаті будуть отримані досить детальні та достовірні дані про стан та якість населення України.

Якість населення - це комплексне поняття, яке включає в себе систему характеристик населення та його найважливішої частини - населення працездатного віку. Це характеристика освітнього рівня населення, його професійної структури, соціального стану, мобільності, стану здоров'я, середньої тривалості життя. Зміни якостей населення можна розглядати як розвиток населення або, навпаки, його деградацію.

Людські ресурси будь-якої країни визначаються кількісним та якісним складом населення. Проте кількість населення в даний історичний час істотно не впливає на багатство країни. Основне значення має якість населення, що характеризується такими рисами: стан здоров'я, потреби, здібності, обдарованість, творчий потенціал, професіоналізм, поведінка, позиція ставлення до праці, світогляд. Людина - головна дійова особа суспільного життя. Вона - його суб'єкт, рушійна сила й мета. На кожному етапі розвитку суспільства населення виступає як конкретно-історична сукупність людей і не існує поза часом, простором і рухом. Неперервний процес зміни генерацій людей завжди прив'язаний до конкретного історичного часу й перебігає у певних просторових межах, зумовлених територіальною організацією суспільства. Україна належить до числа країн, що характеризуються протягом багатьох років надзвичайно низькими темпами приросту населення України, а з 90-х років увійшла до числа країн, де намітилось абсолютне зменшення чисельності населення. Таких країн у світі зовсім не багато. Головним чином - це країни Східної Європи і ті, що утворились на території колишнього Радянського Союзу. Усі вони опинились у схожих соціально- економічних умовах, що склалися внаслідок певних історичних подій.

Для розробки національної програми народонаселення, балансу трудових ресурсів, прийняття рішень з питань економіки необхідно проаналізувати систему показників, що характеризують стан народонаселення в країні. До цих показників відносяться: загальна кількість населення; соціальна, статево-вікова та професійно-кваліфікаційна його структура; природний та механічний приріст, тривалість життя та густота населення на 1 кв. км.

В Україні на початок 1999 року проживало 50,3 млн. чол. 102 національностей, з яких частка українців складає 72,1 %, росіян 22 %, євреїв - 1,3 %.

В структурі населення переважають жінки, частка яких - 54%, чоловіків 46%. Така невідповідність склалася переважно за рахунок старших вікових груп і викликана рядом причин. Середня тривалість життя в Україні становить 67,8 року (63 роки для чоловіків, 72 роки у жінок). Очікувана тривалість життя, за прогнозними розрахунками, свого мінімального значення досягне в 2005 р. і становитиме для жінок 67,1, для чоловіків - 59,2.

Чисельність населення і його густота характеризуються значними територіальними відмінностями. Причому спостерігається така закономірність: найбільша густота населення в індустріально розвинутих областях Донбасу та Придніпров'я. Якщо в цілому в Україні на одному км² проживає 85 чол., то в Донецькій області - 201 чол., Дніпропетровській - 122,5 чол., Луганській - 107,5 чол., Львівській -127,7 чол., Харківській - 101,7 чол. Втой час як в Чернігівській - тільки 44,1 чол., Херсонській - 44,2 чол., Житомирській - 51,5 чол. на 1 км². В структурі населення 68 % займає міське населення і 32 % сільське. Таке співвідношення залишається і в перспективі.

Слід звернути увагу на розподіл населення в регіонах на міське й сільське, а також; на статеву структуру у кожній віковій групі. В цілому в Україні нараховується близько 35,1 млн. чол. міського та 15,7 млн. чол. сільського населення. При цьому міське населення у молодшому віці за працездатний становить 22,2 %, сільське - 22,1 %; у працездатному віці відповідно 58,9 % та 48,9 %, а у старшому віці за працездатний - 18,9 % і 29,0 %. Така структура вказує на те, що в сільській місцевості має місце значне навантаження частки населення старшого за працездатне на працездатні групи. Тому соціальна політика в сільській місцевості повинна будуватись з урахуванням такого вікового співвідношення.

З 1991 р. в Україні почалось природне зменшення населення - природний приріст став негативним, кількість тих, що померли, перевищила кількість народжених. У сільській місцевості зменшення населення почалось ще в 1979 році. Загальна кількість сільського населення значно скоротилась та склала 15,7 млн. чол.

В XXI століття Україна вступить з 47-мільйонним населенням. Тільки після 2010 року у відтворенні населення прогнозуються позитивні зміни: стабілізується і почне зростати народжуваність, зменшиться смертність, припиниться відтік за межі країни. В результаті темп скорочення населення уповільнюватиметься, особливо після 2010 року. Але загальна чисельність населення все-таки зменшиться -47,6 млн. чол.

Відтворення населення - один з головних процесів відтворення суспільства, постійне відновлення генерацій людей. Кількісну міру відтворення населення дають показники режиму народжуваності та режиму смертності.

На процес відтворення населення переважно впливають чотири групи чинників:

• рівень життя, визначений сукупністю параметрів
умов праці й побуту людей, рівня їх доходів та життєвої
забезпеченості, якості житлових умов, організацією сфери
обслуговування, забезпеченістю якісними продуктами хар-
чування, одягом, взуттям, організацією відпочинку;

• стан природного довкілля;

• якість охорони здоров'я;

• санітарна культура населення.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Правове і науково-методичне забезпечення системи	\|	Трудові ресурси й трудовий потенціал

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.