Механізм укладання біржових угод

Угода на фондовому ринку, так само як і будь-яка торгова технологія, складається з певних операцій, які здійснюються на певних етапах. Якщо угода починається з письмового (або електронного) оформлення і вже містить взаємне узгодження умов купівлі-продажу цінних паперів (так звані "затверджені" угоди), то після цього потрібні операції лише трьох наступних етапів: укладення угоди (1); кліринг (2); виконання угоди (3). В іншому випадку (при здійсненні "незатверджених" операцій) кількість етапів може збільшитися: з’являється необхідність у звіренні (узгодженні) параметрів угоди; крім того, може бути необхідне введення заявок у систему біржової торгівлі. Таким чином, основними етапами здійснення угоди на фондовому ринку слід вважати:

- укладення угоди;

- звірення параметрів угоди;

- кліринг;

- виконання угоди.

Перші два етапи мають договірний характер, а другі ‑ виконавчий.

На позабіржовому ринку угоди укладаються усно (при особистій зустрічі або по телефону із записом переговорів на магнітну стрічку), по факсу або по спеціалізованих електронних мережах.

На первинному ринку має місце одночасне підписання двостороннього договору (при поширенні цінних паперів, що випускаються). Як правило, на професійному ринку угоди таким чином укладаються рідко, а сам процес укладення розтягується у часі.

Результатом першого етапу угоди є підготовка кожною стороною своїх внутрішніх документів, які містять її основні параметри. Такими документами можуть бути підписані бланки договорів купівлі-продажу, записи в журналах, брокерські або маклерські записки, відмітки на бланках виконання заявок, роздруки телексних повідомлень, звітні комп’ютерні файли і їх паперові роздруки.

Право власності на цінні папери переходить до нового їх власника не на першому, а на останньому етапі ‑ в момент виконання угоди. Це правило особливо актуальне тоді, коли на період між першим й останнім етапами виплачуються дивіденди або відбуваються інші суттєві явища для продавця щодо даної угоди купівлі-продажу.

Другий етап ‑ звірка. Вона необхідна в тих випадках, коли кожна із сторін на першому етапі окремо веде свої записи про умови угоди. Суть цього етапу полягає в тому, щоб надати обом сторонам можливість погодити (врегулювати) можливі розходження в розумінні суті і предмета угоди, що укладається. Документи, що містять зафіксовані результати першого етапу, використовуються для оформлення звіроч-них документів.

Підсумковими документами другого етапу можуть бути письмові записки, телексні роздруки, комп’ютерні файли або листи звірення, що надходять від спеціальної звірочної організації. Слід зазначити, що сторони мають право відмовитися від звірення і пропустити другий етап (такі угоди іменуються "зафіксованими"), якщо вони довіряють одна одній і виключають можливість появи розходжень і помилок.

Третій етап ‑ кліринг ‑ є найскладнішим з поміж інших. Слово сlеаr в англійській мові означає "чистий", "очищати". Від нього походить слово сlearing, що означає "прояснення" і, в більш спеціальному значенні слова, ‑ "взаємний залік". Отже, мова йде про очищення (звільнення, усунення) заборгованості між контрагентами, про прояснення їх ділових (грошових) відносин.

На практиці (як і в методичній літературі) немає однозначного визначення клірингу і зміст цього поняття виявляється різним. А тому кліринг розглядають як:

- безготівковий розрахунок;

- взаємні розрахунки, що здійснюються без сплати готівкою існуючих платіжних зобов’язань;

- розрахунок шляхом заліку взаємних вимог;

- залік взаємних вимог і зобов’язань, заснований на встановленні того: хто, що, кому винен і в який термін заборгованість повинна бути погашена.

Фахівці виділяють такі основні функції клірингу і пов’язаних з ним розрахунків:

1) забезпечення реєстрації угод, що укладаються, в тому числі передача і отримання інформації про угоди, їх перевірка, реєстрація та інші операції;

2) облік зареєстрованих угод ‑ за видами ринку, за учасниками, за термінами виконання і т. д.;

3) залік взаємних зобов’язань і платежів учасників фондових угод;

4) гарантійне забезпечення угод;

5) проведення грошових розрахунків;

6) забезпечення поставки цінних паперів з укладених угод.

Загальна (принципова) схема клірингу досить проста. Якщо особа "А" з даної угоди повинна особі "Б" 500 гривень, а за попередньою угодою, навпаки, особа "Б" була вже винна особі "А" 300 гривень, то замість двох перерахувань коштів повинно бути здійснене одне: особа "А" заплатить особі "Б" різницю 500 — 300 = 200 гривень. Тобто 300 гривень за цією двосторонньою угодою буде зараховано.

Інший приклад (багатостороння угода). Особа "А" винна особі "Б" 500 гривень, особа "Б" винна особі "А" 300 гривень і особі "В" 400 гривень, особа "В" винна особі "А" 150 гривень. Якщо не користуватися клірингом, то треба зробити п’ять перерахувань грошей на загальну суму 1450 гривень.

Застосування клірингу (взаємозаліку) спрощує систему розрахунку, який в даному прикладі виглядає так: особа "А" перераховує особі "Б" 50 гривень, а особа "Б" перераховує особі "В" 150 гривень. Відповідно схема істотно спрощується: замість п’яти операцій на суму 1450 гривень тепер виконується тільки дві операції на суму всього 200 гривень. Як бачимо, скорочується трудомісткість роботи по перерахуванню коштів, скорочується час на всі розрахунки і значно менша сума грошей знаходиться в розрахунках. При цьому кожний з учасників залишається "при своїх": кошти особи "А" зменшуються на 50 гривень, кошти особи "Б" зменшуються на 100 гривень, а кошти особи "В" збільшуються на 150 гривень. Відповідно, баланс додержаний, взаємна заборгованість погашена.

Останній (четвертий) етап здійснення угоди — це її виконання. Залежно від послідовності операцій, що виконуються на цьому етапі розрізнюють три способи виконання угоди:

1) покупець отримує куплені ним цінні папери раніше, ніж продавець отримує за них гроші;

2) продавець отримує платіж раніше, ніж покупець отримує куплені ним цінні папери;

3) обидва процеси відбуваються одночасно, синхронно.

Третій з названих способів ставить обидві сторони угоди в рівне становище, позбавляючи переваг будь-кого з них.

Грошові розрахунки за фондовими угодами на позабіржовому ринку здійснюються через звичайну систему банківських розрахунків. На біржовому ринку цим розрахункам властиві деякі особливості, головна з яких полягає в певному відособленні розрахунків по фондових угодах від інших розрахункових угод, що забезпечує здійснення взаємозаліку і поставки проти платежу.

Міжнародні депозитарно-клірингові центри здійснюють мультивалютні розрахунки, чого окремо взята національна грошова система зробити не може.

Вибору способу розрахунку за фондовими угодами передує підготовча робота, яка, зокрема, передбачає розробку механізму контролю за рівнем ризику, що супроводжує, як правило, грошові розрахунки.

Питання для самоконтролю:

1. Дайте характеристику правового статусу фондової біржі.

2. Юридичне визначення цінного паперу.

3. Що собою представляють прибутковість, надійність, ліквідність і курс цінних паперів ?

4. Що загального між грошима і цінними паперами?

5. Які види цінних паперів вважаються найнадійнішими і чому?

6. Цінні папери як біржовий товар.

7. Учасники фондового ринку та фінансові посередники.

8. Поясніть процедуру лістингу.

9. Види угод на фондовій біржі.

10. Поняття, порядок та умови котирування.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Види біржових угод	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.249 сек.