Правова держава.

Право і закон.

Обов’язковість й однаковість правових норм досягається дією закону як усталеного зв’язку між діями і вчинками людей та їх наслідками. У процесі законодавства право набуває статусу закону (позитивується), тобто йому надається форма загальності й визначеності. Тому закон не просто взаємопов'язаний із правом, а є необхідною загальнообов'язковою формою його об'єктивації, виразу і дії в суспільному житті. Закон, на відміну від права, яке з’являється спонтанно у ході природного плину людського буття, формується людьми свідомо й цілеспрямовано. Закон може бути знаряддям реалізації права, а може і суперечити праву, бути повністю або частково формою офіційного визнання, нормативної конкретизації і захисту як права, так і неправових вимог, дозволів чи заборон. Для контролю дотримання правових відносин існує система противаг у відносинах між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади, загальносудовий, конституційно-судовий, прокурорський контроль за правовою якістю закону.

Закон не має іншої сутності, крім сутності права. Загальнообов'язковою силою володіє тільки правовий закон. Неправовий закон позбавляє правове буття об'єктивності. Його сутністю і принципами є тільки владні установлення у формі загальнообов'язкових норм. Неправовий закон не може відмінити об'єктивні властивості права. Правовий принцип рівності, справедливості та свободи людей за будь-яких обставин зберігає свою об’єктивну загальнозначимість, є основою для критики наявного насилля та свавілля, єдино правильним орієнтиром до бажаної правової перспективи − правового закону.

Право або правовий закон мають різні форми своєї буттєвості: правові норми, правові відносини, правову свідомість, правосуб’єктність, правові процедури, процесуальні форми тощо.

Реалізація правових принципів передбачає необхідний зв'язок права і держави. При цьому держава виступає правовим інститутом, необхідним для зведення загальнозначимого права у загальнообов'язковий закон з відповідними санкціями для утвердження і захисту правового закону. Домінуюча в сучасному світі демократична концепція правової держави має своєю основою ідею народного суверенітету як підвалини і джерела державного суверенітету, зокрема внутрішнього. Народний суверенітет — концентрована єдність повноважень і правочинності, сили і права, які поширюються на все населення і всю країну і визначають зміст законів та порядок суспільного буття. Державний суверенітет − верховенство, незалежність, повнота, загальність і винятковість влади держави, що ґрунтується на принципі права. Тобто, для реалізації правової держави треба панування тільки правових законів і правової законності. Правовий закон і правова держава внутрішньо взаємопов'язані, оскільки правова держава неможлива без утвердження верховенства правового закону, а правовий закон для свого встановлення і послідовної реалізації потребує правової держави з відповідним розподілом влади, конституційно-правовим контролем.

Для правової держави необхідні й відповідна правова організація самої системи державної влади, створення різних державних органів, чітке означення міри їх компетенції, місця в системі, співвідношення між собою. Зрештою, правова держава − це держава, в якій панує право, метою якої є утвердження правової форми і правового характеру взаємовідносин (взаємних прав і обов'язків) між публічною владою та підвладними структурами як суб'єктами права, визнання і надійне гарантування формальної рівності та свободи всіх індивідів, прав і свобод людини і громадянина. Прикметними ознаками правової держави є: верховенство і домінування правового закону та постійне утвердження суверенітету народу; визнання й захист прав і свобод, забезпечення реалізації прав та виконання обов'язків людини і громадянина; організація і функціонування суверенної державної влади на основі принципу поділу влади на законодавчу (парламент і представницькі органи місцевого самоврядування), виконавчу (уряд, виконавчі установи на місцях), судову (органи правосуддя і нагляду); чітке визначення повноважень держави, її органів і службових осіб; взаємна відповідальність особи і держави; організація ефективного контролю і нагляду за реалізацією правових законів і режиму законності на принципах права.

Висновки:

Філософія права — розділ філософії, що займається вивченням змісту права, його сутності й поняття, форм існування й цінності, ролі у житті людини, держави, суспільства.

Питання для самоконтролю:

1. Розкрийте процес формування поняття «філософія права» в різних філософських концепціях.

2. Доведіть, що право — це лише однаковий для різних людей формалізований шлях до набуття прав на різні об’єкти, а не їхнє роздавання порівну кожному.

3. Обґрунтуйте, чому лише вільні індивіди є носіями, суттю і сенсом права.

4. За яких умов закон є знаряддям реалізації права, а за яких він може суперечити праву?

5. Чим визначається загальнообов'язковість правового закону?

6. Які статті Конституції України закріплюють юридичнозначимі аспекти свободи людини як духовної особистості. Прокоментуйте їхній зміст.

7. Українські громадяни є суб'єктами чи об'єктами права? Проаналізуйте сучасну ситуацію на конкретних прикладах.

8. Чи є сучасні громадяни України свідомими суб’єктами власних прав. Ваші аргументи: «за» і «проти».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.