Стратегії розв'язання соціальних проблем протиравної поведінки

Лекція 7.

Стратегії протидії соціальним відхиленням. Девіантна поведінка, як соціальне явище, та основні соціальні проблеми, пов'язані з нею, особливої гостроти набувають у кризові періоди розвитку суспільства. Утверджуючи бар'єр між собою і тими, хто порушує встановлені ним норми, суспільство ще глибше загострює проблеми, що викликають девіантну поведінку. В світі існують консервативна (соціальний контроль) і ліберальна (стратегія нормалізації) стратегії боротьби суспільства з соціальними відхиленнями.

Соціальний контроль - це особливий механізм регуляції поведінки та підтримання суспільного порядку, котрий дає можливість зберегти традиції, звичаї, норми моралі, відтворити соціальні відносини в межах нормативної системи, усталеної в суспільстві. Нормативно обмежуючи стиль життя своїх членів, група здійснює контроль за тим, щоб ніхто суттєво не відхилявся від узвичаєних правил [44, c.58].

Механізми соціального контролю полягають у процесах соціалізації та груповому тиску. Основними структурними елементами соціального контролю є норми та санкції.

Впливу соціального контролю насамперед зазнають на собі індивіди, поведінку яких можна характеризувати як девіантну, у формі покарань, визначених юридичними нормами (арешт, ув'язнення, штраф, звільнення, примусове «перевиховання», ресоціалізація та ін.), а також у формі покарань, не передбачених офіційними установами (зневага, осуд, зауваження тощо). У сучасному суспільстві соціальний контроль здійснюється переважно формальними нормами (накази, постанови, закони). Він набув інституційної підтримки, котру здійснюють основні соціальні інституції (армія, освіта, правосуддя, уряд тощо).

Соціальний контроль (за умов стабільного суспільства) дозволяє достатньо ефективно стримувати розвиток соціальних відхилень, але не ліквідовує їх взагалі і це призводить до упередженого ставлення до груп девіантної поведінки з боку суспільства і більшої їх соціальної ізоляції та опору. За умов суспільної кризи соціальний контроль втрачає свою ефективність і проблеми, пов'язані з девіантною поведінкою, охоплюють всі верстви населення.

Основні механізми соціального контролю: 1) власне контроль, здійснюваний ззовні в тому числі шляхом покарань і інших санкцій; 2) внутрішній контроль, забезпечуваний інтериалізацією соціальних норм і цінностей; 3) непрямий контроль, викликаний ідентифікацією з референтною законослухняною групою; 4) «контроль», заснований на широкій приступності різноманітних способів досягнення цілей і задоволення потреб, альтернативних протиправним чи аморальної.

Лише в самому загальному виді можна визначити стратегію соціального контролю:

· заміщення, витиснення найбільш небезпечних форм соціальної патології суспільно корисними і/чи нейтральними - напрямок соціальної активності в суспільно схвалюваному, або нейтральному руслі;

· легалізація (як відмовлення від карного чи адміністративного переслідування) «злочину без жертв» (гомосексуалізм, проституція, бродяжництво, споживання алкоголю, наркотиків);

· створення організацій (служб) соціальної допомоги: суїцидологічної, наркологічної, геронтологічної;

· реадаптація і ресоціалізація особи, що опинилася поза суспільними структурами;

· лібералізація і демократизація режиму змісту у в'язницях і колоніях при відмовленні від примусової праці і скороченні частки цього виду покарання в системі правоохоронної діяльності;

· безумовне скасування страти.

У суспільній свідомості ще дуже сильна віра в заборонно-репресивні міри як найкращий засіб врятування від цих явищ, хоча весь світовий досвід свідчить про неефективність твердих санкцій з боку суспільства. Позитивний ефект дає робота з наступним напрямкам: 1. Відмовлення від карного чи адміністративного переслідування «злочинців без жертв» (проституція, бродяжництво, наркоманія, гомосексуалізм і ін.), маючи у виді, що тільки соціальні міри дозволяють чи зняти нейтралізувати дані форми соціальної патології, 2. створення системи служб соціальної допомоги: суїцидологічний, наркологічної, специфічно віковий (геронтологічний, підліткової), соціальної реадаптації [77, c.61].

Соцiологи позначають три основнi процеси соцiального контролю.

Перший - це процес соціалізації. Спочатку вiдповiднiсть поведiнки дитини соцiальним нормам забезпечується зовнiшним контролем. Але коли дитина стає дорослiшою, збiльшується та частина її поведiнки, що регулюється внутрiшнiми регуляторами. Вiдбувається так би мовити "внутрiшнiзацiя" соцiальних стандартiв поведiнки, або як її звичайно називають психологи і соціологи - "iнтерналiзацiя" (перетворення "екстернальних", зовнiшних регуляторiв, у "iнтернальнi", внутрiшнi щодо особистостi iндивiда). Найчастiше людина приймає цi стандарти без роздумiв або коливань вони становляться "другою натурою". Коли людина утягується у життя групи, вона розвиває таке саморозумiння, яке регулює її поведiнку у вiдповiдностi до норм цiєї групи. Роблячи те, що роблять iншi члени групи, вона набуває відповідної iдентичностi та вiдчуття задоволення. Група стає її групою, а норми групи - її власними нормами. Соцiальний контроль стає, таким чином самоконтролем .

Другий процес соцiального контролю- це процес, що структуру є наш соцiальний досвiд. Найчастiше людина позасвiдомо будує свої поняття про реальність тим шляхом, яким її суспiльство упорядковує соцiальнi альтернативи. Доки вона залишається замкненою у соцiальному середовищi, що забезпечує її культурою, вона звикає до дещо обмеженого свiту. Звичайно, людинi навiть не приходить у голову, що iснують альтернативнi стандарти поведiнки. В цьому розумiннi кожна людина є, так би мовити, "культурно обмеженою". Досить часто нонконформiстськi форми поведiнки не виникають у певному суспільстві тому, що вони просто невiдомi цьому суспiльству.

Третiй процес соцiального контролю - це процес покарання за пору-
шення норм суспiльства та винагородження за дотримання цих норм. .
Тих, хто порушує правила, зустрiчає незадоволення, ворожнеча та
остракiзм - або навiть ув'язнення чи смерть. Конформiст отримує схвалення, популярнiсть, престиж та iншi соцiально визначенi переваги [27, c.59].

Стратегія нормалізації вважається альтернативною стратегії соціального контролю і базується на визнанні соціальних відхилень неминучим явищем, пов'язаним із закономірностями розвитку суспільства і окремої особистості [85, с.16]. Дана стратегія спрямовує зусилля суспільства не стільки на подолання девіантної поведінки, скільки на упередження і зменшення її негативних наслідків.

Проявляється у лібералізації соціальних норм, легалізації найменш шкідливих видів девіантної поведінки, пом'якшенні системи покарань, поліпшенні ставлення суспільства до осіб з відхиленнями у поведінці. Допомагає подолати виключення груп девіантної поведінки із суспільства, налагодити співпрацю з ними, створює умови для зменшення шкоди, викликаної девіантною поведінкою та способом життя, який веде девіант.

У межах цих двох стратегій розвивається сучасна соціальна робота з групами девіантної поведінки в Україні. З одного боку вона спрямована на упередження соціальних відхилень та їх негативних наслідків, створення умов для повноцінної життєдіяльності будь-якої особистості в межах соціальних норм. З іншого, вона має допомогти представникам груп девіантної поведінки у вирішенні проблем, залишаючи за ними право вибору власного способу життя.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Соціально-психологічна характеристика правопорушника	\|	Рівні розв’язання соціальних проблем протиправної поведінки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.256 сек.