• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Рівні розв’язання соціальних проблем протиправної поведінки.

Лекція 8.

Соціальні проблеми, пов'язані із правопорушеннями, вирішуються кожною державою комплексно: на законодавчому та адміністративному рівнях і через соціальну роботу.

Законодавчий рівень. Процес регулювання правопорушень в Україні здійснюється відповідними нормативно-правовими актами.

Після проголошення в 1991 р. незалежності Україна в числі перших міжнародних документів підписала Конвенцію про права дитини і Декларацію про виховання, захист і розвиток дітей (1990 р.) як основу для вироблення підходів до вирішення дитячих проблем. В конвенції зазначається, що кожна дитина, незалежно від її расової приналежності, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних поглядів, національності, соціального походження, сімейного становища, культурної політики та практики, власності, рівня освіти її самої та її батьків, користується правами, які надаються Конвенцією. Дитина має бути захищена від усіх форм дискримінації щодо становища, поглядів, дій її батьків, опікунів або членів сім'ї.

Реформування пенітенціарної системи України передбачає залучення до участі у різних формах роботи з засудженими, зокрема неповнолітніми, досить широкого кола фахівців і представників громадськості. Це пов'язано з цілями такої роботи, які у відповідності до мінімальних стандартних правил Організації Об'єднаних Націй, щодо здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх (Пекінські правила), прийнятих 29 листопада 1985 р., полягають у забезпеченні опіки, захисту, освіти і професійної підготовки з метою надання неповнолітнім допомоги для виконання соціально-корисної та плідної ролі у суспільстві [83, c.80].

У наступному міжнародному документі - правилах Організації Об'єднаних Націй стосовно захисту неповнолітніх, позбавлених волі, прийнятих 14 грудня 1990 р., у спеціальному розділі "Розширення кола спілкування" підкреслено, що слід використовувати всі засоби для забезпечення належного зв'язку неповнолітніх з зовнішнім світом, що їм треба дозволити спілкуватися з представниками організації, які мають надійну репутацію. [83,c.120].

Державна політика щодо попередження та подолання девіантної поведінки неповнолітніх після набуття Україною незалежності почала формуватися лише з грудня 1992 р. з появою Декларації «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні». До цього періоду молодіжна політика не займала чільного місця в державотворенні України, увага приділялась зміцненню незалежності та економіки держави. Внаслідок цього, за даними Українського центру соціальних досліджень, кількість неповнолітніх, засуджених за окремі види злочинів, з 1992 до 1996 р. збільшилася па 63,8 % [84, с.121]. Необхідною стала нова система попередження та подолання негативної девіантної поведінки неповнолітніх, що мала б чітко визначені мету, завдання, об'єкти та суб'єкти цієї роботи, принципи, зміст, форми, методи, починалася б із сім'ї. На сьогодні маємо значну кількість законодавчих актів, програм, що спрямовані на розв'язання цієї проблеми.

Кодекс України про адміністративні правопорушення визначає як соціальне явище, що негативно впливає на суспільний порядок, порушує принципи суспільної моралі. Кримінальним кодексом України передбачена кримінальна відповідальність.

Дитина - особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосованим до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.(Конвенція ООН з Прав дитини від 20.11.89, Закон України «Про охорону дитинства»).

Неповнолітня особа (у кримінальному праві) - особа, яка на момент вчинення злочину не досягла вісімнадцятирічного віку. (ч.1 ст. 102 Кримінального кодексу України). [107] .

Досягнення встановленого КК України віку - одна із загальних умов притягнення особи до кримінальної відповідальності (ч.1 ст.18). Встановлення мінімальної календарної вікової межі для кримінальної відповідальності має бути соціально та кримінологічно обґрунтованим. При цьому враховується ряд факторів: ступінь фізичного і психічного розвитку, соціально-психологічні особливості (інтелектуальні, вольові, емоційні) людини, рівень її соціалізації як особи, що визначають здатність даного суб'єкта під час вчинення діяння усвідомлювати його фактичний характер і суспільну небезпечність; кримінологічні показники (поширеність діянь даного виду серед осіб певного віку, їх тяжкість тощо); принципи кримінальної політики (наприклад, доцільність установлення кримінально-правової заборони).

Кримінальне право окреслює таку мінімальну вікову межу, з якою пов'язана здатність суб'єкта забороненого кримінальним законом діяння до несення кримінальної відповідальності, будучи однією з передумов інкримінування його у вину. Береться до уваги типова психофізіологічна характеристика неповнолітніх з врахуванням даних ряду наук, зокрема фізіології, педагогіки, загальної та вікової психології. В п. 4.1. Мінімальних стандартних правил ООН стосовно відправлення правосуддя щодо неповнолітніх ("Пекінських правил") відмічається, що нижня межа віку кримінальної відповідальності за правопорушення "не повинна встановлюватись на надто низькому віковому рівні, враховуючи аспекти емоційної, духовної та інтелектуальної зрілості". В коментарі до цього правила підкреслюється, що сучасний підхід полягає у визначенні здатності дитини перенести пов'язані з кримінальною відповідальністю моральні та психологічні аспекти, тобто у визначенні можливості притягнення дитини, в силу індивідуальних особливостей, сприйняття і розуміння, до відповідальності за явно антигромадську поведінку. [83, c.41].

Лише з досягненням певного віку під впливом сім'ї, школи, соціального середовища підліток досягає певного рівня свідомості, який дозволяє йому розрізняти добре і погане, що може спричинити шкоду іншим людям. Це уможливлює пред'явлення до неповнолітніх вимоги узгоджувати свою поведінку з встановленими в суспільстві правилами.

Кримінальний кодекс України встановлює диференційовані вікові межі для притягнення особи до кримінальної відповідальності: загальну - 16 років (ч.1ст.22) та більш низьку - 14 років за вчинення ряду злочинів, вичерпний перелік яких наведений у ч.2 ст.22. [73, c. 60].

До кримінальної відповідальності притягуються неповнолітні, яким на момент вчинення злочину виповнилося 16 років. Неповнолітні від 14 до 16 років підлягають кримінальній відповідальності, зокрема, за вбивство, умисне заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, крадіжку, грабіж, розбій та злісне хуліганство.

Відповідно до ст. 63 КК України покарання у вигляді позбавлення волі може застосовуватися на строк від одного до 15 років залежно від тяжкості злочину. Засуджені, які досягли 18-річного віку, для подальшого відбування покарання переводяться до виправно-трудових колоній загального або посиленого режиму. Однак з метою соціального захисту неповнолітніх ст. 27 Виправно-трудового кодексу України передбачає, що для закріплення результатів виправлення та перевиховання, закінчення загальноосвітнього чи професійно-технічного навчання засуджені, які досягли 18 років, можуть бути залишені у виховно-трудовій колонії до закінчення строку покарання, але не більше, ніж до досягнення ними 20-річного віку [99].

Українські правники виділяють дві групи неповнолітніх, які перебувають у конфлікті із законом:

1. Неповнолітні правопорушники, які були засуджені до покарань, не пов’язаних із позбавленням волі (такі неповнолітні перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції Державного департаменту України з питань виконання покарань та кримінальної міліції у справах неповнолітніх).

2.Неповнолітні правопорушники, які перебувають у місцях позбавлення волі — виховно-трудових колоніях. Існує ще одна група — ті, хто повернувся з місць позбавлення волі і має соціальні проблеми після свого повернення.

Кодекс України про адміністративні правопорушення визначає відповідальність за невиконання батьками або особами, які їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей (глава 14, стаття 184) [4, с. 56].

Дітей, які з тих чи інших причин мають конфлікт із законом, держава повинна захищати, таким чином, попереджуючи наступні злочини особи, яка ще недостатньо сформувалася як особистість.

Метою державної системи охорони правопорядку України (ст. 50 Кримінального кодексу України) є не тільки покарання за вчинений злочин, а й виправлення засуджених, перевиховання та запобігання вчиненню ними нових злочинів. Щодо неповнолітніх, які порушили закон, широко використовується практика звільнення від відбування покарання з випробуванням, застосування примусових заходів виховного характеру, звільнення від кримінальної відповідальності, адміністративного покарання. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання у разі щирого каяття та подальшої бездоганної поведінки. Тоді до нього застосовуються примусові заходи виховного характеру, передбачені п. 2 ст. 105 Кримінального кодексу України: застереження; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача його під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; покладення на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціального навчально-виховного закладу для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

Останніми роками спостерігається тенденція до застосування альтернативних форм покарання. Неповнолітні правопорушники, які потребують особливих умов виховання, в порядку, встановленому законом, направляються до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації.

Неповнолітні, які вживають алкоголь, наркотики, а також ті, які за станом здоров’я не можуть бути направлені до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації, в порядку, встановленому законом, направляються до центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх.

Підліткам, які перебувають у цих закладах, гарантується право на гуманне ставлення з боку оточуючих, на охорону здоров’я, отримання базової освіти і професійної підготовки, побачення з батьками або особами, що їх замінюють, відпустку, листування, отримання передач, посилок від батьків або гуманітарних, благодійних та інших організацій, які виявили бажання допомогти їм, у порядку, встановленому законодавством України.

Згідно зі ст. 33 Закону України "Про охорону дитинства", затримання та арешт неповнолітніх застосовуються як винятковий захід і тільки у випадку та порядку, встановлених законом. Про це негайно повідомляються батьки дитини чи особи, які їх замінюють, а також органи прокуратури. Не допускається застосування до дитини насильства, погроз, інших незаконних дій, щоб примусити її дати показання або визнати свою провину [99].

Закони України «Про охорону дитинства» та «Про попередження насилля в сім’ї» передбачають захист дітей від усіх форм насилля, гарантуючи кожній дитині право на свободу, особисту недоторканість і захист гідності. Держава забезпечує захист дитини від всіх форм фізичного і психічного насилля, недбайливого і жорсткого поводження з ним, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, в тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють, примушування до проституції, жебрацтва, втягування в азартні ігри і т.д. [99].

Виконання визначеного судом покарання у вигляді позбавлення волі покладено на спеціальну систему виправних установ. Загальне керівництво цими установами здійснює Державний департамент України з питань виконання покарань. У структурі Департаменту існує 11 виховно-трудових колоній для неповнолітніх: 10 — для юнаків (Дубенська, Ковельська, Кременчуцька, Павлоградська, Перевальська, Маріупольська, Прилуцька, Курязька, Самбірська, Бережанська) і одна — для дівчат (Мелітопольська). У всіх колоніях функціонують загальноосвітні середні школи та професійно-технічні училища, в яких підлітки мають можливість навчатись та отримати професійну підготовку [73, c.62].

Нині українські правники, задіяні в судовій системі, звернулися до більш досконалої правової системи, яка б одночасно і захищала підлітка, і запобігала повторному скоєнню злочину. Йдеться про ювенальну юстицію, яка успішно практикується в інших країнах.

На сьогодні ювенальна юстиція України отримала новий поштовх. У більшості судів вже запроваджена спеціалізація з розгляду справ неповнолітніх. Суддів орієнтують на те, щоб вони вивчали не лише правову тематику щодо цієї вікової категорії, а й психологію та педагогіку. У серпні цього 2008 року Президент України Віктор Ющенко підписав Закон про захист прав неповнолітніх, у якому визначена необхідність створення спеціальних судових палат для розгляду справ неповнолітніх [27, c.78].

Пропонується особливий підхід до неповнолітніх під час досудового слідства: надання переваги запобіжним заходам, які не пов’язані з перебуванням неповнолітнього під вартою; особливі умови утримання неповнолітніх під вартою; дотримання прав дитини, визначені міжнародним та вітчизняним законодавством у процесі досудового слідства.

Крім того, пропонуються такі напрямки гуманізації ювенального судочинства: розвиток альтернативних заходів кримінального переслідування (програми відновного правосуддя); розвиток та впровадження системи надання юридичної, психологічної допомоги та підтримки неповнолітнім правопорушникам і потерпілим у процесі здійснення правосуддя [73, c.96].

Важливим етапом становлення ювенальної юстиції є створення інституту пробації для неповнолітніх, до функцій якого, зокрема, належатимуть: підготовка соціально-психологічної характеристики неповнолітнього правопорушника для органів системи правосуддя; підготовка рекомендацій органам судочинства про призначення оптимального заходу впливу (виховного та профілактичного характеру) на неповнолітнього правопорушника, а також підготовка матеріалів щодо забезпечення його цивільних прав, зокрема, прав на житло; профілактика повторного правопорушення шляхом надання соціально-психологічної підтримки неповнолітньому правопорушнику; сприяння його соціальній адаптації та реінтеграції [99].

Для недопущення залучення неповнолітніх до будь-якої з форм девіантної поведінки діє правовий захист молоді. Сучасне законодавство України однозначно вказує на злочинність залучення і заохочення молоді до дій з ознаками форм девіантної поведінки.

По-перше: ряд статей передбачає відповідальність за такі дії як заокремий злочин:

· Ст. 304 КК України .Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми..

· Ст. 323 КК України .Спонукання неповнолітніх дозастосування допінгу.

· Ст. 324 КК України .Схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами.

· Ст. 180 КпАП України .Доведення неповнолітнього достану сп’яніння батьками неповнолітнього, особами, що їх замінюють, або іншими особами.

По-друге: інші статті передбачають такі дії, як обставини, що обтяжують відповідальність:

· Ст. 300 ч.2,3 КК України. Ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості а також збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них таких творів... ...примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості.

· Ст. 301 ч. 2,3 КК України ....збут неповнолітнім чи розповсюдження серед них творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру... ...примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, зображень або кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм порнографічного характеру.

· Ст. 302 ч. 3 КК України .Створення або утримання місць розпусти, а також звідництво для розпусти, а також ті самі дії, вчинені з метою наживи або особою раніше судимою за цей злочин, або вчинені організованою групою вчинені із залученням неповнолітнього.

· Ст. 303 ч. 3 КК України . Систематичне заняття проституцією, тобто надання сексуальних послуг з метою отримання доходу; примушування чи втягнення у заняття проституцією, тобто надання сексуальних послуг за плату шляхом застосування насильства чи погрози його застосування, знищення чи пошкодження майна, шантажу або обману, вчинені щодо неповнолітнього.

· Ст. 307 ч.2 КК України .Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересиланнячи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів із залученням неповнолітнього.

· Ст.309 ч.3 КК України .Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту, вчинені із залученням неповнолітнього.

· Ст. 314 ч.3 КК України . Незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, вчинені щодо неповнолітнього..

· Ст. 315ч.2 КК України . Схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, вчинені щодо неповнолітнього..

· Ст. 317 ч. 2 КК України .Організація або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів із залученням неповнолітнього [99].

Так, на сучасному етапі зроблено багато кроків для убезпечення молоді від наркоманії, алкоголізму, проституції і т. п., але не всі вони дають бажаний результат і не все передбачають. Залишається ще широке поле діяльності для нашої законодавчої влади, а також виконавчої та судової. Серед неворішених проблем і примусове лікування від алкоголізму, наркоманії у цивільному порядку. А ця міра, на нашу думку, просто необхідна, адже при деградації особистості під впливом наркотиків та алкоголю вони нездатні визнати свою хворобу, а коли це стається вже пізно.

Проблема девіантної поведінки та її профілактики завжди була однією з найважливіших у педагогіці, психології, кримінології, але сьогодні вона носить масовий характер та потребує особливої уваги. її вирішення вимагає відновлення традицій виховання дітей всіма зацікавленими інститутами держави [45, c.8].

На сьогоднішній день в Україні основними органами й службами в справах неповнолітніх та спеціальними установами, що здійснюють соціальний захист і профілактику правопорушень неповнолітніх є:

1. Державний комітет України у справах сім’ї та молоді.

2. Школи соціальної реабілітації та професійно-технічні училища соціальної реабілітації.

3. Центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх.

4. Притулки для неповнолітніх.

5. Суди.

6. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх.

7. Приймальники-розподільники для неповнолітніх.

8. Виховно-трудові колонії державного департаменту України з питань виконання покарань.

9. Інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, окремі громадяни, що беруть участь у здійсненні соціального захисту та профілактики правопорушень неповнолітніх у межах своєї компетенції [82, c.28].

Важливу роль відіграють телефони довіри, центри допомоги молоді та гуртожитки-притулки для підлітків, що опинилися в конфліктній ситуації вдома.

Розподіл функцій між органами,

Читайте також:

1. IV. Перевірка розв’язання і відповідь
2. IV. Проблема антропогенних змін клімату або «парниковий ефект».
3. V. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ. ОХОРОНА НАДР ТА ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИКИ
4. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
5. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
6. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
7. Аграрні проблеми в працях письменників аграрників.
8. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
9. Активний вплив на проблему
10. АКТУАЛЬНI ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
11. Актуальні проблеми біоетики
12. Актуальні проблеми економічної безпеки України.

Переглядів: 991