Соціально-психологічна характеристика правопорушника

Лекція 6.

Індивідуальні особливості важковиховуваного неповнолітнього повніше виражаються й виявляються в специфіці спрямованості його потреб, інтересів, ідеалів, світогляду.

Найбільш вираженим відхиленням від норми в психології важковиховуваного підлітка є його потреби. Матеріальні потреби дуже часто переважають над духовними. Для їх задоволення використовуються засоби, які не завжди відповідають нормам моралі. Внаслідок ослабленого контролю вихованець потрапляє під владу негативних звичок та проявів поведінки (куріння, потяг до вживання алкоголю, крадіжки), що зрештою призводить до деградації особистості.

У важковиховуваних учнів недостатньо розвинута потреба в пізнанні навколишнього світу. Більшість з них відстає у навчанні, погано володіє методами діяльності. Характеризує таких неповнолітніх також спотворена, сильна й перекручена потреба до свободи й самостійності.

У педагогічній діяльності дуже важливо знати мотиви негативних вчинків підлітка. Дослідження М.М. Фіцули переконують, що найчастіше вони допускаються через бажання завоювати авторитет (21,5%) серед ровесників, наслідування більш „досвідчених” педагогічно занедбаних учнів (25,4%), озлобленість (10%), пошуки пригод (9,6%), спонукали їх до такої поведінки старші (5,4%), інші мотиви (5,6%), немає чітких мотивів (22,4%) [87, c.45].

Для більшості цієї категорії дітей характерна розумова пасивність, а в окремих випадках і нерозвинутість. Відставання в розумовому розвитку проявляється не тільки в засвоєнні ними основ наук, а й у поведінці. Недостаток такого розвитку перешкоджає аналізу власної поведінки і прогнозування її наслідків. В окремих важковиховуваних учнів світогляд за своїм змістом правильний, але вони ним не керуються у своїй поведінці.

Специфічними особливостями характеризуються інтереси неповнолітніх. Вони залежать від особистого досвіду, своєрідності духовного складу, який відображає їх діяльність. Спостерігається підвищений інтерес до грошей як засобу задоволення бажань, азартних ігор, спиртного, цигарок. Утилітарні інтереси позбавляють таких неповнолітніх перспективи розвитку, духовного зростання, інтелектуального і морального вдосконалення.

Риси характеру проявляються в ставленні до людей, фактів, подій тощо. Чим стійкіші і міцніші за своїм змістом сформовані особистістю раніше риси, тим більше вона стійкіша до відповідних впливів. Тут діє закономірність, притаманна будь-якій особистості при ставленні до зовнішніх впливів. Людина „відбирає” з оточуючої дійсності передусім те, що найбільше відповідає наявним у неї уявленням, поглядам, переконанням, цінностям. Саме тому одні й ті ж факти, явища, впливи сприймаються по-різному різними людьми [67, c.2].

Алемаскін М.А. виділяє такі негативні риси, характерні правопорушникам: брехливість, грубість, слабка сила волі, лінощі, безвідповідальність, агресивність, неврівноваженість [3, c.352].

До характеру особистості належать і вольові якості. Вони в основному пов'язані з діями і вчинками. Досить характерним для таких осіб є відсутність самоконтролю, витримки, наявність наслідування, впертості, негативізму. Нерідко неповнолітні не бачать перспектив у своєму житті, байдужі до майбутнього, живуть сьогоднішнім днем або ж гостро переживають своє становище, шукають вихід з нього [48, c.25].

Класифікація і типологія правопорушників.Певзнером М.С. проведено дослідження в сфері дитячої психіатрії і дефектології. Він виділяє 5 груп станів, які характеризуються порушеннями в поведінці: - до першої відносяться психопатичні стани, частіше всього спадкові; - другу представляють діти з психопатичною поведінкою, яка має назву „органічної психопатії”; - до третьої відносять психопатоподібні стани, які виникають при органічному ураження центральної нервової системи в постнатальному періоді; - до четвертої - ті форми зміни поведінки, які виникають при недорозвинутості емоційно-вольової сфери і мають назву „психофізичний інфантилізм”; - у п'яту входять порушення поведінки, обумовлені психогенними причинами, зокрема, важкими конфліктними переживаннями, неправильним вихованням, негативним мікросередовищем.

Основними загальними ознаками патологічного характеру особистісних змін або реакцій наступні: 1) наявність реакцій або зміненої поведінки, які порушують соціальну адаптацію за межами сфери дії взаємовідносин певної мікрогрупи; 2) відсутність реактивного характеру в поведінкових актах і особистісних проявах, які порушують соціальні стосунки; 3) поєднання порушень поведінки і характерологічних відхилень з ознаками порушень біологічної реактивності (соматовегетативні розлади, схильність до коливань настрою без достатнього зовнішнього приводу, підвищена готовність до реактивних станів і невротичним розладам); 4) наявність певної визначеної динаміки стану з тенденцією до ускладнення проявів.

Питання поділу, класифікації неповнолітніх правопорушників досліджувало багато вчених. А.Ковальов запропонував класифікацію таких осіб, у якій урахував ступінь злочинної установки особистості. Відповідно до неї, є: - „глобальний” злочинний тип з „повною злочинною зараженістю”; - „парціальний” тип з „частковою кримінальною зараженістю”; - “передкримінальний” тип [89, c.14].

Пропонуючи свою класифікацію неповнолітніх правопорушників, Г.Потанін використовує як головний критерій з одного боку, зміст, а з іншого - ступінь вираження (стабільності) їх моральної спрямованості. Він виділяє шість груп правопорушників: особливо стабільний позитивний характер спрямованості особистості, стабільний позитивний, нестабільний позитивний, нестабільний негативний, стабільний негативний, особливо стабільний негативний характер спрямованості особистості [96, c.64].

Г. Миньковський вважає, що типологія неповнолітніх може будуватися на зіставленні таких даних: а) про потреби, інтереси, погляди, характерні риси; б) соціально-демографічного характеру; в) про обставини скоєння правопорушення [53, c.85].

Він виділяє типи правопорушників, для яких скоєння асоціальних дій було: 1. Випадковим, що суперечить загальній спрямованості особистості. 2. Реально можливим з урахуванням загальної нестабільної спрямованості. 3. Відповідністю антигромадській спрямованості особистості. 4. Відповідністю антигромадській спрямованості особистості, але випадковістю з погляду мотиву чи ситуації. 5. Відповідністю злочинній установці особистості і результатам активного пошуку або створення приводу і ситуації.

Учені А. Селецький і С. Татарухін пропонують типологію правопорушників, в основі якої лежать їх моральні особливості, мотивація допущених ними правопорушень, що дозволяє певною мірою прогнозувати зміст і методику профілактичних заходів. Першу групу становлять правопорушники, які повністю не усвідомлюють суспільної небезпеки вчиненого, недооцінюють наслідки таких дій і можливості покарання. Другу - ті, які повністю усвідомлюють суспільну небезпечність допущеного і можливу міру покарання. Найменшу групу становлять підлітки зі стійкими антигромадськими поглядами і звичками. При альтернативі вибору вчинку свідомо віддають перевагу негативізму в поведінці [76, c.58].

Значного розвитку в сучасних умовах набули концепції соціальної дезорганізації (Т. Шибутані та ін.), які пояснюють відхильну поведінку соціальними змінами. Унаслідок цього колишні стандарти втрачають своє значення, через що дезорганізується життя суспільства, оскільки одні люди намагаються дотримуватися старих норм і цінностей, інші - орієнтуються на нові цінності й норми - і загальносоціальні, і групові (еталонні групи). Відповідно до цього виокремлюють три типи відхильної поведінки (Т. Шибутані) [94].

Перший тип - конформна поведінка - пристосування до вимог еталонної (референтної групи), які відрізняються від усталених у суспільстві норм, поглядів. Наприклад, підліток, юнак (дівчина) - член групи правопорушників - може мати багато позитивних рис особистості, що викликає повагу до нього в контактній групі, але його вчинки, поведінку трактують як відхильні ті, хто не є членами цієї референтної для нього групи. Для цього типу відхильної поведінки характерно те, що пристосування до норм еталонної групи поєднується з усвідомленням норм і цінностей суспільства загалом.

Другий тип відхильної поведінки - імпульсивна - виникає під впливом сильного порушення поведінки, усупереч власним стандартам. Цей тип пов´язаний з тимчасовою втратою самоконтролю.

Третій тип відхильної поведінки означують терміном «компульсивна», тобто примусова. Ідеться про особливий вид примусу, пов´язаний з поганою пристосовністю окремих осіб, коли на деякі події і факти особистість відповідає стійкими реакціями, такими, що навіть вона (усвідомлюючи безглуздість і небезпеку своєї поведінки) не в стані змінити. Така поведінка виникає під впливом сильних образ або наркотиків як захисна за своєю природою реакція.

На базі теорій девіантної поведінки вченими було запропоновано наступну типологію кримінальної зараженості особи:

1.Девіантний тип особи- тип особи, система цінностей якої серед установок на певні види діяльності містить в тому числі і установки на поведінкові акти, що передбачають відхилення від нормативних систем, не санкціонованих державою, але загальновизнаних суспільством. Згідно наших досліджень сумарний коефіцієнт прогностично значимих факторів для даного типу склав Е^{девіант}ср = -2.8

а)ситуативно-девіантний підтип особи - підтип особи, для системи цінностей якої притаманна наявність установок на вчинення девіантних дій тільки за умов надзвичайно складних життєвих ситуацій, що відверто спонукають до вчинення саме таких дій.

б)стійкий девіантний підтип особи - підтип особи, для системи цінностей якої притаманна наявність життєвих установок, які обумовлюють існування навколо особи соціального оточення, в якому відхилення від нормативних систем, не санкціонованих державою, але загальновизнаних суспільством, визнаються нормою поведінки (інституалізація девіації).

в)послідовно девіантний підтип особи - підтип особи, для системи цінностей якої притаманні установки на свідоме формування соціального оточення, для якого девіація є нормою життя.

2.Делінквентний тип особи -тип особи, система цінностей якої серед установок на певні види діяльності містить в тому числі і установки на поведінкові акти, що передбачають відхилення від нормативних систем цивільного права та адміністративного права. Сумарний коефіцієнт прогностично значимих факторів для даного типу склав Е^деліктср = + 7.7

а)ситуативно-делінквентний підтип особи - підтип особи, для ситеми цінностей якої притаманна наявність установок на вчинення делінквентних дій тільки за умов надзвичайно складних життєвих ситуацій, що відверто спонукають до вчинення саме таких дій.

б)стійкий делінквентний підтип особи - підтип особи, для ситеми цінностей якої притаманна наявність життєвих установок, які обумовлюють існування навколо особи соціального оточення, в якому позитивно санкціонується відхилення від нормативних систем цивільного та адміністративного права.

в)послідовно-делінквентний підтип особи - підтип особи, для ситеми цінностей якої притаманні установки на свідоме формування соціального оточення, для якого делінквентна поведінка - звичайне явище. Як правило, представники цього підтипу є латентними злочинцями, що вже скоїли нетяжкі злочини. По суті даний підтип є останнім етапом на шляху формування злочинця.

3.Злочинний тип особи- тип особи, системі цінностей якої притаманні в тому числі і установки на поведінкові акти, для яких кримінальним кодексом передбачена кримінальна відповідальність. Сумарний коефіцієнт прогностично значимих факторів для даного типу не обчислювався, оскільки нас цікавила можливість профілактики злочину на ранніх стадіях формування мотивації злочинної діяльності.

а)ситуативно-злочинний підтип особи - це підтип особи, система цінностей якої зазнала значних деформацій, але, як правило, острах кримінальної відповідальності утримує таку особу від цілеспрямованої підготовки до вчиненя злочину. Але якщо склалася ситуація, яка сприяє вчиненню злочину, існує висока вірогідність, що особа цього підтипу його вчинить.

б) стійкий злочинний підтип особи - це підтип особи, в системі цінностей якої превалюють установки на злочинні типи поведінки.

в)послідовно злочинний підтип особи - самий суспільно небезпечний підтип, установки системи цінностей якого передбачають злочин як єдиний спосіб існування, а кримінальне середовище як єдине можливе середовище існування [94].

Таблиця1. Узагальнений підхід до визначення типу відхилень у поведінці підлітків

	Типи неповнолітніх правопорушників
Група ознак	І	II	III	IV
Конфліктно-ситуативний з переважаючою позитивною спрямованістю	Неврівноважено-ситуативний з незначною негативною спрямованістю	Нестійкий з переважаючою негативною спрямованістю	Стійкий з негативною спрямованістю
Особливості середовища, в якому відбувалося формування особистості неповнолітнього.	Формування особистості відбувалося у сприятливому середовищі.	У середовищі з елементами асоціальних відхилень.	У несприятливо му, суперечливо му середовищі.	У вкрай несприятливому середовищі.
Особливості духовного світу правопорушника як особистості (відхилення у сфері потреб)	Переважають позитивні потреби у соціальному спілкуванні, поряд з якими є спотворені матеріальні потреби (речизм).	В основному елементарні матеріальні потреби, бажання йти в "ногу" з модою.	Достатньо стійкі примітивні матеріальні потреби, схильність до вживання спиртних напоїв, куріння.	Достатньо стійкі примітивні матеріальні потреби, схильність до вживання спиртних напоїв, куріння.
(відхилення у сфері інтересів)	Переважають соціально значущі інтереси, хоча суспільно прийняті шляхи їх задоволення обмежені.	Перевага надається особистим інтересам перед колективними. Загальноприйняті можливості їх реалізації обмежені.	Спостерігається розрив між особистими інтересами і громадським обов'язком. Загально прийняті можливості задоволення інтересів обмежені.	Відсутні колективні інтереси, особисті ж не відповідають загально прийнятим можливостям даного типу неповнолітнього.
(відхилення у сфері звичок)	Звичка до безцільного проведення вільного часу.	Часом переважають звички до безцільного проведення вільного часу.	Прагнення до самостійності, агресивності, влаштування бійок, наслідування негативних звичок дорослих.	У більшості випадків звичка до безцільного проведення вільного часу, азартних ігор, споживацького способу життя.
Моральне обличчя	Характеризує ться морально- позитивною поведінкою.	Аморальна поведінка виражена не сильно.	Спостерігаються значна моральна деформація, відсутність твердих моральних переконань і глибоких почуттів	Характеризується аморальними переконаннями, деформацією моральних норм.
Ставлення до провідної діяльності	Із середнім рівнем розвитку розумової діяльності і самоорганізації, позитивним ставленням до навчання, відносно високою працездатністю.	Із середнім рівнем розвитку розумової діяльності і самоорганізації, заниженим інтересом до навчання, середньою працездатністю.	3 низьким рівнем розвитку розумової діяльності і самоорганізації, формальним, безпечним ставленням до навчання, низькою працездатністю (є невстигаючі з окремих предметів).	Як правило, з низьким рівнем научуваності й самоорга нізації, втратою інтересу до навчання, низькою працездат ністю (є другорічники).
Статус у класному колективі	Прийняті в колективі класу, хоча частина з них ізольована.	Невживчиві, постійно ображаються, в класі їх не цінують, принижують, ізольовані в колективі.	Тривалий час ізольовані від позитивного впливу колективу, конфліктують з позитивним оточенням.	Ізольовані від колективу, постійно перебувають у стані фрустрації, протиставляють себе колективові, прагнуть вплинути на нього відповідно до своїх ціннісних орієнтацій.
Яку роль виконують у групі з протиправною спрямованістю	Потрапляючи в групу правопорушників, тримаються незалежно, грають роль виконавців.	Нестійкість і відсутність волі призводять неповнолітніх цього типу в компанію з негативною спрямованістю, де вони стають виконавцями.	Уміють легко Пристосовував тися до умов, не змінюючи при цьому намірів і ціннісних орієнтацій. Рідко виступають у ролі лідерів, їх опора, часто є ініціаторами різних право порушень.	Як правило це лідер групи, навколо якого формуються інші члени протиправної групи.
Взаємовплив «внутрішньої готовності» зовнішніх можливостей при виборі протиправної поведінки	Правопорушення було випадковим, суперечить загальній позитивній спрямованості особистості. Воно стало можливим, головним чином, завдяки ситуації, що склалася.	Правопорушен ня можливе з урахуванням нестійкості спрямованості, але ситуативне за спонуканням.	Правопорушення є результатом переважаючої негативної спрямовано сті, моральної деформації. Ці підлітки перебували на обліку в комісії у справах неповнолітніх.	Правопорушення є результатом загальної негативної спрямованості і не досягло ще рівня злочинного наміру особистості. Школярі цього типу перебували на обліку в комісії у справах неповнолітніх, у спеціальних навчальних закладах.
Ставлення до скоєного правопорушення	Правопорушення викликає в цих неповнолітніх негативне ставлення і навіть осуд. Вони розкаюються у вчиненому	Висловлюють часткове розпаювання, хоча й не завжди глибоке, оскільки простежується система виправдальних мотивів своїх негативних дій	Виправдовують протиправну поведінку та скоєні вчинки свої власні і ровесників	Неповнолітні цього типу перебували у спеціальних навчальних закладах. Вони бравують скоєними правопорушеннями

Отже, соціально-психологічний портрет юного правопорушника в узагальненому вигляді такий:

- це підліток віком від 12 до 18 років, із загальною середньою, середньою спеціальною освітою;

- походить переважно із повної сім'ї часто неблагополучній, в дитинстві зазнала насильства з боку батьків (або одного з батьків), вважає, що мають більш-менш нормальні стосунки із батьками;

- виправдовує вчинення злочину об'єктивними причинами матеріальної скрути чи банальної нестачі грошей;

- може мати зв'язок із такими видами девіацій як алкоголізм і наркоманія, (часто вживає алкоголь і рідко - наркотики);

- є достатньо дезадаптованою з причини відсутності солідарності з моральними нормами суспільства;

- має низький рівень ситуативної та високий рівень особистісної тривожності (високий рівень особистісної тривожності, пов'язаний з відчуттям власної незахищеності, відображає схильність сприймати достатньо широке «коло» ситуацій як такі що загрожують його особистості);

- підвищений рівень тривожності є суб'єктивним проявом неблагополуччя;

- не почуває себе добре серед людей і має схильність їх уникати, має тенденції до спілкуванням з малою кількістю людей, ухиляється від прийняття рішень, відповідальності, очікує контроль, прагне до залежності, виявляє обережність при виборі осіб, з якими створює більш глибокі емоційні стосунки;

- мають достатній рівень розвитку знань і уявлень про самих себе, проголошує віру у свої сили, здібності, енергію, самостійність, можливості контролювати власне життя и бути самопослідовною, розуміння самого себе, але на рівні конкретних дій демонструє недостатній рівень самокерівництва та послідовності, слова і дії не співпадають, не завжди можуть зрозуміти себе. Таким чином, спостерігається невідповідність між двома аспектами «Я-образу» - знаннями про себе та ставленням до себе, нестійка ідентичність.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Чинники формування протиправної проведінки	\|	Стратегії розв'язання соціальних проблем протиравної поведінки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.