Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Проголошення ЗУНР. Акт злуки

У жовтні 1918 р. у Львові представники західноукраїнських політичних партій створили Українську Національну Раду (УНР), яку очолив Є.Петрушевич. УНР стала керівним органом західноукраїнського національного руху. За умов прагнення поляків відновити Річ Посполиту й узаконити свої права на Східну Галичину 19 жовтня 1918 р. Рада зробила заяву про утворення держави на західних землях, яка пізніше отримала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). 1 листопада 1918 р. у Львові почалося повстання. Революція переросла у війну за незалежність і захист від домагань поляків, що проголосили створення Речі Посполитої. 9 листопада 1918 р. УНР сформувала тимчасовий уряд — Генеральний Секретаріат на чолі з Костем Левицьким, який складався із Секретаріатів з військових, внутрішніх, земельних, закордонних справ, з публічних справ і віросповідань. Президентом став Євген Петрушевич. 13 листопада УНР затвердила «Тимчасовий основний закон», відповідно до якого: — новоутворена держава одержала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).Були визначені кордони держави, закріплювалася державна незалежність, визначалися державний устрій, прапор, герб. 5 листопада 1918 р. відбулися вибори до законодавчого органу влади (парламент) — УНР. Уряд вжив таких заходів: монополізація продажу зерна, сигарет, спирту і сільськогосподарської продукції; співпраця з кооперативними та фінансовими організаціями; початок відновлення роботи залізничного транспорту; уведення в обіг валюти — гривні й карбованця. 14 квітня 1919 р. із прийняттям Закону про землю почалася аграрна реформа, що передбачала ліквідацію великого землеволодіння, проведення поділу землі між малозабезпеченими і безземельними селянами. Найбільш вдалою була політика в галузі освіти, спрямована на відокремлення школи від церкви, а також стосовно політичних партій. Проголошення незалежності ЗУНР привело до пожвавлення зовнішніх зв'язків уряду з країнами Європи та Америки. Зусиллями уряду ЗУНР та українських емігрантів в Австрії, Німеччині, Угорщині вдалося відкрити в цих країнах представництва на рівні посольств, а з урядами Італії, Канади, СІЛА та Чехо-Словаччини встановити дипломатичні відносини. Однак країни-переможці в Першій світовій війні не визнавали ЗУНР тому на Паризькій мирній конференції у січні—червні 1919 р. делегація ЗУНР не змогла заручитися підтримкою держав Антанти. Французька делегація була зацікавлена в існуванні в Східній Європі міцної Польської держави, а тому в лютому 1919 р. надіслала до ЗУНР місію на чолі з генералом Бертелемі для припинення війни з Польщею. Делегація запропонувала урядові ЗУНР встановити демаркаційну лінію, за якою Львів та Дрогобицький район повинні були залишатися під владою Польщі. Уряд ЗУНР категорично відмовився прийняти таку пропозицію. У таких умовах в липні 1919 р. почалося загарбання території Закарпаття чеськими та румунськими військами. Остаточно Закарпатська Україна перейшла під владу Чехословаччини в вересні 1919 р. відповідно до умов Сен-Жерменського договору Угорщини з країнами Антанти, а у 1923 р. Рада послів Антанти визнала владу Польщі у Східній Галичині. 22 січня 1919 р. на Софійській площі в Києві відбулися урочисті збори, на яких було проголошено Акт 3луки українських земель. Однак об'єднання всіх українських земель залишилося тільки декларацією: не були вироблені правові умови для його виконання, воно не було ратифіковане законними органами обох держав. Пізніше передбачалося затвердження Акту Злуки всеукраїнськими установчими зборами. Ідея соборності стала реальністю на дуже короткий період. Тепер щорічно 22 січня відзначається як свято День Соборності України.

 

№33 Проголошення радянської влади. В укр Перший радянський уряд.

У 1917-1920 рр. більшовики в Україні були найсильнішою політичною силою, яка претендувала на владу. У листопаді – грудні 1917 р. визначилося їх протистояння з ЦР. Більшовики прагнули до встановлення в Україні влади Рад. Збройним шляхом їм це не вдалося. Наприкінці листопада 1917 р. війська ЦР. в Києві роззброїли більшовицькі війська і вислали їх до Росії. Більшовики також готували скликання Всеукраїнського з’їзду Рад, щоб проголосити Радянську владу в Україні. 4 грудня 1917 р. РНК (РадНарКом) надсилає ультиматум ЦР., з вимогами не дезорганізовувати фронт, не пропускати козацькі війська на Дон, Урал, пропускати радянські війська на Дон припинити роззброєння радянських військ в Україні. Цього ж дня в Києві почав роботу І Всеукраїнський з’їзд Рад. Не маючи більшості, більшовицькі делегати заявили протест і залишили з’їзд. І Всеукраїнський з’їзд Рад в Києві у складі делегатів від Селянських Спілок продовжив роботу і схвалив резолюції на підтримку Ц.Р. та її політики. 9-10 грудня 1917 р.- більшовицькі делегати з Києва поїхали до Харкова, де була встановлена Радянська влада і працював обласний з’їзд Рад. 12 грудня 1917 р. - у Харкові було проведено І Всеукраїнський з’їзд Рад. На цьому з’їзді в Україні проголошується Радянська влада, обирається Центральний Виконавчий Комітет Рад на чолі з Ю. Медведєвим і радянський уряд – Народний Секретаріат.

Січень 1918 р. - радянські війська займають Київ, і на цей час радянська влада встановлюється майже на всій території України. Починається формування органів Радянської влади в У., створюється новий апарат управління, органи правопорядку, суд, збройні сили. На території У. утворилося кілька радянських республік: радянська УНР, Донецько-Криворізька, Таврійська, Одеська. Почалося одержавлення (націоналізація) промисловості, особливо великої. На селі проводилася ліквідація поміщицьких маєтків і розподіл землі між селянами. Активізувався вивіз хліба до Росії. Проти своїх противників більшовики застосовували терор. 18 лютого 1918 р. почався загальний наступ австро-німецьких військ. За Брестським мирним договором з Німеччиною та її союзниками Радянська Росія визнала УНР незалежною республікою, тим самим Раднарком і більшовики зобов’язалися не втручатися у внутрішні справи У. і не надавати ніякої допомоги органам Радянської влади в У., але робили це таємно.

Основу політики більшовиків в Укр. становила спроба прискореними темпами перейти до нового комуністичного суспільства. Досягнення цього пов’язувалося з революційним насильством, не зупиняючись перед найжорстокішим терором. Розгорнулася націоналізація фінансів, транспорту, системи зв’язку і промисловості. В людей відбиралися найважливіші продовольчі товари, а потім, не дивлячись на те, скільки вони мали насправді, вони отримували певний мінімум. В селян забиралися землі, які залишилися під радгоспи та різні сільськогосподарські підприємства. Тобто більшість селян була вкрай невдоволена політикою більшовиків. Час від часу спалахують селянські виступи, але всі вони швидко придушуються владою. Великих перешкод Радянській владі завдали війська Денікіна, яким у 1919 р. знов вдалося вигнати більшовиків з У., але після вдалого контрнаступу Радянська влада повернулась. І в 1920 р. знов була встановлена влада більшовиків. Можна вважати, що встановлення влади більшовиків на території Укр. відбулося завдяки силі.

 

 

№34 Встановлення радянської влади. «Воєнний комунізм»

Радянська влада в Україні встановлювалася декілька разів: кін.1917-квітень1918, квітень 1918-вересень1919, 21 грудня 1919 р., коли було створено 3-ій уряд, на чолі з Хрестияном Раковським. Саме остання дата увійшла у історію України встановленням радянської форми державності. Змінили назву держави з УНР на УСРР; Тимчасовий уряд перетворився на постійний. Його пермістили до Харкова і стали називати Радою народних комісарів, а його підрозділи - народними комісаріатами. Політична ситуація була складна, бо Україна була багатопартійною: комуністична партія більшовиків, партії комуністичного спрямування - національні комуністичні партії, такі як: партія Боротьбистів укапістів(УКП); вони визнавали радянську владу, але не підтримували диктатури пролетаріату, не погоджувалися з тим, що державою повинні управляти трудящі люди. Встановили «диктатуру пролетаріату», яка включала скасування приватної власності, владу робітничого класу, свободу слова, зібрань і союзів тільки для трудового народу. Влада трудящих мала здійснюватися через систему рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Центральними органами визначено Всеукраїнський з'їзд Рад, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) та РНК, до компетенції яких входили всі загальнодержавні питанні. Державна структура будувалася на прикладі РСФРР і мала такий вигляд: органами влади на місцях були надзвичайні органи влади - військово-революційні комітети(ревкоми), а Ради були лише в губернських містах. Все контролювали ревкоми, які були опорою більшовизму, вони контролювали навіть обрання Рад (самі визначали кандидатів у депутати, слідкували за ходом виборів). У селах більшовики створили комітети бідноти для того, щоб розколоти селянство й ізолювати заможних селян: селяни-люмпини (нічого не мали, держави надавала пільги). Офіційно Україна стала радянською після прийняття 10 березня 1919року на 3-ому Всеукраїнському зїзді рад у Харкові Конституції УСРР, яка була схожа на Конституцію РСФРР. Спочатку республіка була суверенною, не входила до складу Росії, навіть вела самостійну зовнішню політику. Та не зважаючи на це українська державність несла формальний характер, оскільки політика воєнного комунізму, встановлена в РСФРРв 1919р., так само проводилася і в УСРР. «Воєнний комунізм» — модель державного регулювання економіки. Суть цієї політики: націоналізація землі, промислових підприємств і торгівлі; трудова мобілізація, створення трудової армії, ліквідація трудових відносин, централізований розподілпродуктів і товарів, бартерна система(товарообмін). Кожна губернія мусила здати державі «лишки» зерна та інших продуктів. Спочатку розміри «лишків» визначалися реальними потребами сім'ї та фактичною наявністю в неї зерна, але незабаром головним критерієм стала потреба держави в хлібі. Створювалися концтабори для політвязнів, інститут заручників (кругова порука), система "відповідачів"(призначалася 1 людинавід 30 будинків, яка відповідала за збирання харчів). Всі ці заходи призвели до масових селянських рухів, та повстання було придуше

 

№35 Політика воєнного комунізму та неп

Політика більшовиків під час громадянської війни значною мірою спричинила розвал економіки. Прагнучи зразу ж установити соціалістичний лад в економіці й водночас забезпечити продуктами Червону армію та голодуючі російські міста, більшовики ввели сувору економічну політику, відому під назвою воєнного комунізму. Вона включала націоналізацію всієї землі та промислових підприємств, примусову трудову мобілізацію, раціонування урядом продуктів і товарів та найбільш ненависний захід— експропріацію зерна у селян (“продрозверстку”).

При підтримці озброєних загонів більшовицькі чиновники, мов сарана, обсідали села, конфісковуючи зерно для потреб уряду. Селянинові дозволялося залишати собі всього близько 30 фунтів збіжжя на місяць. Щоб сприяти реквізиціям, партія організовувала комітети незаможних селян (комнезами), члени яких мали пере,ваги при розподілі землі, звільнялися від податків і діставали 10—20 % “здобичі”. У відповідь на це більшість селян зовсім припинила виробництво. Водночас із загостренням дефіциту продуктів харчування великі райони Південної Росії та України охопила посуха, наслідком чого став голод 1921—1922 рр., що забрав життя сотень тисяч людей на Україні й ще більше у Поволжі. Але — на відміну від своєї майбутньої поведінки — радянський уряд не приховував наявності голоду й організував у країні та за кордоном масову кампанію допомоги голодуючим.

Катастрофічне становище в економіці призвело до різкого зростання невдоволення більшовиками, що вилилося у військові заколоти, великі робітничі страйки та селянські повстання, які у 1921 р. охопили Росію та Україну. Хоч Червона армія й Чека нещадно придушували ці повстання, Ленін був змушений визнати провал політики воєнного комунізму й необхідність піти на поступки, особливо селянам.

Неп виявився великим досягненням. Маючи гарантовану можливість продавати продукти голодним мешканцям міст, 5 млн українських селянських господарств швидко підвищили свою продуктивність. У 1927 р. оброблялося вже на 10 % більше землі, ніж у 1913 р. Тим часом виробництво предметів споживання, яке стимулювали так звані непмани, або дрібні підприємці, що діяли з дозволу уряду, також сягнуло довоєнного рівня. Відставала лише важка промисловість, що перебувала під контролем уряду. З поверненням достатку й стиранням у пам'яті кошмарних років громадянської війни український селянин став миритися з більшовицьким режимом, на який раніше дивився з великою підозрою.

 

№36 Утворення СРСР, політика «українізації» та її наслідки

Втрата Україною незалежності відбувалася протягом тривалого періоду, поступово, у процесі входження УСРР до складу Союзу РСР, який умовно можна поділити на кілька етапів:

1)червень 1919 — грудень 1920: ВЦВК прийняв постанову «Про воєнний союз радянських республік Росії, України, Латвії, Литви і Білорусії». Об'єднання створювалося лише на час громадянської війни, але, по суті, стало першим реальним кроком до відновлення унітарної держави;утворився воєнно-політичний союз незалежних держав, що став уособленням фактичного (але не юридичного) утворення єдиної держави.

2)грудень 1920 — грудень 1922: підписання між Україною та Росією угоди про воєнний і господарський союз. І хоча формально проголошувалися незалежність і суверенітет обох держав, взятий на централізацію курс посилювався, були створені загальнофедеральні трести, які цілком перебували під контролем Всеросійської Ради народного господарства. На території України та Білорусії управління залізницями і зв'язком перейшло в підпорядкування загальнофедеральних органів. Сталін хотів створити централізовану державу та обєднання республік, але Ленін виступив проти, запропонувавши покласти в основу державного союзу принцип федерації. Жовтневий (1922) пленум ЦК РКП(б) прийняв форму утворення єдиної держави, на якій наполягав Ленін. Проте створена після жовтневого пленуму Конституційна комісія приймала рішення, згідно яких реальним змістом союзу республік в найближчій перспективі стала автономізація.

3)грудень 1922 — травень 1925: І з'їзд Рад СРСР затвердив декларацію про утворення Союзу РСР і союзний договір. Союз складався з чотирьох республік — РСФРР, УСРР, БСРР, ЗСФРР (Азербайджан, Вірменія, Грузія). 26 січня 1924 р. відбувся II з'їзд Рад СРСР, який остаточно затвердив першу Конституцію Радянського Союзу. Формально кожна республіка мала право виходу з СРСР, але механізму такого виходу не було розроблено. Тому, не змінюючи своєї зовнішньої форми, «союз республік» фактично перетворився на жорстко централізовану, унітарну державу. У травні 1925 завершується процес входження України до складу СРСР. IX Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР, у якому було законодавчо закріплено вступ Радянської України до Радянського Союзу.

В Україні у 20—30-х роках була політика коренізації, яка є наданням народам СРСР можливості розвивати власні культури, мови, готувати національні кадри з метою посилити вплив комуністичної партії у національних районах. В Україні коренізація набула характеру українізації, яку підтримували Скрипник, Затонський, Гринько, Шумський. О.Шумський та його прибічники прагнули розвивати і поглиблювати національне відродження, а Сталін, який проголошував, що у перспективі нації зіллються, хотів його згорнути. Складові українізації: запровадження в усіх установах та навчальних закладах української мови, видання газет, книжок, журналів українською мовою, всебічний розвиток української культури, партійне керівництво нею, глибоке вивчення націоальної історії, відродження традицій, створення умов для розвитку мови та культури всіх національних меншин, які мешкали в Україні. Була утворена комісія з українізації на чолі з секретарем ЦК КП(б)У

 

 

№37 Голодомор 1932 – 1933 рр.

Голодомо́р 1932—1933 років — масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 1932—1933 років, що призвів до багатомільйоних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

Головна причина голоду-аграрна політика,яку проводила ВКП(б).У результаті суцільної колективізації відбулося різке падіння с/г вироб-тва.Селян одноосібників не залишилося,колгоспи працювали погано:багато селян виїхали із сіл у пошуках кращої долі.У 1929р.керівн-во СРСР прийняло рішення відновити продрозверстку,не зважаючи на стан справ у с/г.У ході хлібозаготівель 1930р.колгоспи і селяни-одноосібн.здали 447млн. пудів –рекорд за всі роки радянської влади.Однак вже в 1931р.рівень хлібозаготівель знизився,а в 1932р.Україна не змогла виконати план по хлібозаготівля,який у зв’язку з несприятливими погдними умовами був знижений до 267 млн.пудів.До 1 листопада 1932р.вдалося заготовити тільки 136млн.пудів у цілому.До цього часу стало ясно,що Укр-ну очікує голод.Не менш руйнівною для колгоспів була відсутність чіткої законодавчої бази їхньої діяльності.Права та обов’язки колгоспників,питання організації та оплати праці регулювалися постановами партійно-державних органів,які приймалися залежно від обставин.Так,наприклад,колгоспникам спочатку було заборонено продавати хліб,потім(з 1932)-дозволено.У с/г не вистачало кваліфікованих фахівців.

 

№38 Українське питання напередодні та на початку Другої світової війни.

Наприкінці 30-х років українське питання було одним з основних у міжнародній політиці. Україна була розєднаною,її землі були складовими 4-х держав напередодні Другої світової війни, і це дестабілізувало політичне життя Європи. Українське питання у вузькому розумінні — це питання про місце і роль українського чинника у внутрішньому житті держав, до складу яких входили українські землі, у широкому — це питання про умови і механізм возз'єднання українських земель та створення власної української державності.Зацікавлені у вирішенні цього питання держави поділилися на 3 групи:СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина — країни, до складу яких входили українські земі(Їхня основна мета — втримати вже підвладні землі й приєднати нові);Англія, Франція і частково США (країни — творці Версальсько-Вашингтонської системи), які прагнули задовольнити свої геополітичні інтереси; Німеччина для загарбання території і Угорщина для повернення Закарпатської України. Ініціатором рішучих дій у вирішенні українського питання напередодні Другої світової війни стала Німеччина. Через декілька місяців після приходу фашистів до влади — у березні—травні 1933 р. — Розенберг під час таємних нарад з італійськими та англійськими політичними діячами обґрунтовує «план поділу Росії шляхом відриву від Рад України».В червні 1933 р. на міжнародній економічній і фінансовій конференції у Лондоні відкрито висувається вимога про передачу гітлерівцям України для раціональнішого використання цієї родючої території.Українські орієнтири стають дедалі чіткішими у фашистських планах зовнішньополітичної експансії.Українське питання активно застосовувалося для заспокоєння західних держави. Нацисти стверджували що, захопившиУкраїну, вони захистять Європу від більшовизму . Уряди Англії та Франції, щоб відвернути від себе загрозу агресії пішли на Мюнхенську змову (29—30 вересня 1938 p.), що поклала початок руйнації Чехословацької держави. Чехословацька проблема в цей період стала центральною в європейській політиці, а питання подальшої долі Закарпатської України — однією з головних складових цієї проблеми. В Закарпатській Україні були зацікавлені Німеччина,Угорщина,Польща.Гітлер використовував українське питання як засіб тиску і шантажу у відносинах як з противниками, так і з потенціальними союзниками. У цей період у Німеччині думали над створенням «Великої України», проведення в Польщі, Румунії та СРСР пропаганди за надання незалежності Україні,центром цього руху зробити Закарпатська Україна. На Закарпатті було розгорнуто діяльність «Німецької партії», організовано «Німецько-українське культурне товариство».Гітлер переходить до певного зближення і підтримки Карпатської України. З огляду на перспективність українських планів у Закарпатті активізує свою діяльність навіть японська дипломатія. Згодом Німеччина змінила свій курс.Всіляко демонструвала свою незацікавленість в українських землях, щоб заспокоїти Польщу. Та не зважаючи на Закарпатська Україна опинилася під владою рейху, а Гітлер наказав готувати напад на Польщу,що розглядалося як прелюдія перед нападом на Францію та Англію. Тоді Гітлер вирішив укласти союз з СРСР, яка могла заважати йому, бо також мала плани на Західну Україну. Ліквідацією Карпатської України Гітлер досягав трьох важливих для себе цілей: ще міцніше прив'язував до антикомінтернівського пакта Угорщину; забезпечував нейтралітет Польщі; певною мірою заспокоював СРСР, створюючи передумови для подальшого зближення. СРСР розуміло, що конфліктувати з Німечттною на той момент ій було невигідно, тому пішла на зближення, яле висунула свої вимоги:відмова гітлера від «Великої України»,визнання її інтересів в Балтиці, Південно-східній Європі, прісля задоволення яких СРСР та Німеччина пакт Молотова-Ріббентропа(договір пор ненапад).

 

№ 39 Включення західноукраїнських земель до складу СРСР та їх радянізація.

1 вересня 1939 р. німецькі війська перейшли кордони Польщі, що засвідчило початок Другої світової війни. Незважаючи на домовленість, СРСР,не поспішав зі вступом у війну,зайнявши вичікувальну позицію, щоб перекласти всю відповідальність за агресію проти Польщі на Гітлера. Так і не дочекавшись повідомлень про падіння Варшави чи про втечу польського уряду за кордон, Сталін віддає наказ розпочати воєнні дії проти Польщі. 17 вересня 1939 р. радянські війська перейшли польський кордон. СРСР вказав 2 причини свого нападу на Польщу: загроза для держави,захист українців та білорусів, що проживали на території Польщі На цьому етапі війни Гітлер сваритися зі Сталіним не хотів.28 вересня 1939 р. був підписаний радянсько-німецький договір про дружбу і кордони. Згідно з домовленістю кордон пройшов по «лінії Керзона». Переважна більшість території Західної України,крім Лемківщини, Посяння, Холмщини і Підляшшя, які опинилися під німецькою окупацією, увійшла в межі СРСР. 26 червня 1940 р. заява до уряду Румунії про необхідність мирного вирішення питання про повернення Радянському Союзу Бессарабії, а також про передачу йому Північної Буковини, населеної переважно українцями. Нацисти запевнили Румунію у згоді на радянські у мови.28 червня 1940 р. румунський уряд заявив про свою згоду передати Радянському Союзу Бессарабію і Північну Буковину. І вже 2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР вирішила включити Північну Буковину і Південну Бессарабію до складу УРСР, а з решти Бессарабії і колишньої Молдавської Автономної РСР 15 серпня 1940 р. створено Молдавську РСР. Ще раніше, 1939 р. рішення Установчих Народних зборів Західної України про возз'єднання Західної України з УРСР було затверджене Верховними Радами СРСР (1 листопада) і УРСР (14 листопада). Після приєднання, в цих землях почала проводитися активна радянізація.Радянізація – система заходів, спрямованих на встановлення радянської влади, побудову соціалістичного суспільства за економічною та політичною моделлю СРСР у західноукраїнських землях.Поширення радянського законодавства,зміна адміністративно-територіального устрою,експропріація маєтків польських землевласників, перерозподіл їхньої землі між українськими селянами; українізація системи народної освіти, державних установ, судочинства; поліпшення медичного обслуговування, особливо на селі; націоналізація промислових підприємств; ліквідація безробіття та ін. ; руйнація політичної та культурної інфраструктури, створеної місцевою українською інтелігенцією (перестали функціонувати всі колишні українські партії, а також культурні установи, зокрема, «Просвіта», Наукове товариство імені Шевченка тощо); насильницька колективізація; антицерковні акції; репресії проти «буржуазних спеціалістів»; масові депортації населення.Результати політики радянізації:покращення рівня життя найбідніших верств населення, розвиток економіки, , зростання незадоволення репресивними методами, підтримка населенням ідеє створення самостійної Української держави, вступ до ОУН.

 

 

№40 Напад нацистської Німеччини на СРСР. Початок ВВВ.

22 червня 1941 р. нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз розпочалася Велика ітчизняна війна. Відразу ж після вторгнення Ні¬меччини на територію СРСР війна стала для нього вітчизняною, визвольною, справедливою. Німецький план «Барбаросса» передбачав бліц¬криг — блискавичну війну: протягом 2—2,5 місяця -нищити Червону армію і вийти на лінію Архан¬гельськ— Астрахань. Німецька армія наступа¬ла в трьох головних напрямках: західному — на Ленінград, центральному — на Москву, південно¬му — на Київ. Згідно з планом передбачалося загар-"лння України вже в перші тижні війни і створення о гдцдарму для прориву на Кавказ і Закавказзя. Наступ на Україну здійснювала група німецьких армій «Південь» під командуванням гене-с дл-фельдмаршала Г. Рундштедта. Для оборони '"країни були створені Південно-Західний фронт під командуванням генерала М. Кирпоноса та Пів¬денний фронт, під командуванням генерала М. Че-седніченка. 23—29 червня в районі Луцьк — Рівне — Броди відбулася найбільша танкова битва початкового --any війни. Війська Південно-Західного фронту : сушені були відступити, залишивши Західну Україну. ЗО червня німці окупували Львів і вже на кінець третього тижня війни вони просунулися глиб України на 300—350 км. На північному напрямку німецькі війська про¬сунулися углиб радянської території на 500 км, на центральному напрямку — на 600 км. Червона армія за перші три тижні війни втратила 850 тис. військових (у 10 разів більше, ніж Німеччина). Початковий період війни склався для Радян¬ського Союзу вкрай невдало. У Бресті, Пінську, Ковелі відбулися спільні військові паради, що мало символізувати дружбу СРСР та Німеччини. Сталін, ведучи політичний торг із Гітлером, насамперед дбав про подальше розширення своєї імперії, про створення «зони безпеки» на західних кордонах. До того ж Сталін прагнув якомога скоріше покласти край визвольному рухові населення Західної України. Для цього застосовувалися не лише репресії. З тактичних міркувань було зроблено ряд кроків, спрямованих на обмеження польського впливу на цих землях. Зокрема, українська мова стала мовою викладання у названому на честь І. Франка Львівському університеті. 22 червня 1941 р. Німеччина порушила радянсько-німецький договір про ненапад, її армія без об’яви війни напала на СРСР. Германський фашизм намагався перетворити Східну Європу в “життєвий простір для арійської раси”, загубивши проживаюче там населення. Програма такого «освоєння» європейської частини

 

41 . Окупаційний режим.Оух опору. Визволення України

За розробленим ще 1940 р. стратегічним «Генеральним планом «Ост»» гітлерівська Німеччина передбачала щодо України такі заходи:

• Часткове онімечення місцевого населення; заселення німцями окупованих земель.

• Масова депортація населення, у тому числі українців, до Сибіру.

• Підрив біологічної сили слов'янських народів.

• Економічне пограбування території України; перетворення місцевого населення на рабів.

• Пограбування культурних цінностей, знищення пам'яток культури.

Захопивши Україну, німці розчленували її на окремі частини: Дистрикт «Галичина» (Львівська, Дрогобицька, Станіславська і Тернопільска Області (без північних районів); підпорядковувалися так званому Польському (Варшавському) генерал-губернаторству); Рейхскомісаріат «Україна» (Рівненська, Волинська, Камґянець-Подільська, Житомирська області, північні райони Вінницької, східні райони Миколаївської, Київська, Полтавська, Дніпропетровська області, північні райони Криму та південні райони Білорусії. Центром рейхскомісаріату стало місто Рівне); Трансністрія (Територія Одеської, Чернівецької, південні райони Вінницької і західні райони Миколаївської областей утворили нову румунську провінцію); Військова адміністрація (Східні райони України (Чернігівщина, Сумщина, Харківщина, Донбас) до узбережжя Азовського моря, південь Кримського півострова).

Новоутворені адміністративні одиниці очолили генерал-губернатори.

Після окупації України було встановлено нацистський «новий порядок», який передбачав ліквідацію суверенітету або державності завойованих країн (територій), економічне пограбування і використання всіх ресурсів в інтересах III рейху, расову дискримінацію, геноцид, антисемітизм, терор і вбивства невинних людей.

В Україні діяли каральні органи нацистів (СС, СД, гестапо), які проводили терор проти мирного населення. У січні 1942 р. німецьким командуванням був прийнятий план фізичного знищення євреїв, який отримала назву «Холокост».

Масове знищення євреїв відбулося в Києві (Бабин Яр), Харкові (Дробицький Яр), Львові, Бердичеві, Одесі.

Терор фізичний супроводжувався моральним терором.Українці перетворювалися на людей «третього сорту».

Окупаційна політика мала відверто колоніальний характер. Було введено примусову трудову повинність. Щоб забезпечити більш «ефективну» експлуатацію українського села, німці зберегли колгоспи.

Із перших днів окупації на території України розгорнулася антифашистська боротьба. Існували дві течії руху Опору: Радянська(Мета-Відновлення радянської влади; Командири - С. Ковпак, О. Сабуров, О. Федоров, М. Наумов. Український штаб партизанського руху очо­лював Т. Строкач ;Основні райони дій - Українське Полісся, Чернігівщина, Сумщина; Специфіка бойових дій - Діяльність партизанів як правило підпорядковувалася та узгоджувалася з потребами фронту: диверсії на залізницях, удари по во­єнних об'єктах, розвідка, допомога в перепра­ві через річки тощо), Націоналістична(Мета - Відновлення української держави; Командири - Командир Поліської Січі — Тарас Бульба (Бо-ровець). Командуючі УПА: Д. Клячківський (К. Савур), Р. Шухевич (Т. Чупринка); Основні райони дій - Волинь, Галичина, українське Полісся; Специфіка бойових дій- Переважно діяла як самооборона населен­ня — витіснення окупаційної адміністрації, створення української, захист населення від сваволі влади, зрив спроби вивозу до Німеччини -продовольства, робочої сили, проведення оборонних боїв з карателями по периметру і в середині контрольованої тери­торії).

Фашисти дуже швидко просувалися Україною, тому в їхньому тилу залишилися цілі підрозділи радянських військ. Саме ці підрозділи стали базою радянського партизанського руху. Значну роль в організації руху Опору відіграли радянські військово-організаційні центри: Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР) і Український штаб партизанського руху(УШПР, створений у червні 1942 р.

Найбільше піднесення партизанського руху припадає на початок 1944 р. у Вінницькій, Житомирській, Кам'янець-Подільській, Кіровоградській, Тернопільській і Чернівецькій областях.

Представники націоналістичного руху у роки війни намагалися відновити незалежність України. Вони воювали і проти фашистів, і проти радянських військ. Політичним центром націоналістичного руху була ОУН.

До початку війни ОУН співробітничала з німцями, але після проголошення у Львові 30 червня 1941 р. самостійної української держави не була підтримана Німеччиною.

Партизанські дії УПА були спрямовані проти німців та їхніх союзників, польських військових формувань і населення, радянських партизанських загонів, а згодом і підрозділів Червоної армії. Лише у жовтні—листопаді 1943р.

І радянські партизани, і ОУН—УПА намагалися зібрати і сконцентрувати українські сили в боротьбі проти завойовників. Рух Опору став справжнім Другим фронтом Великої Вітчизняної війни.

Визволення України почалося під час Сталінградської битви (листопад 1942 — лютий 1943 p.), яка поклала початок корінному перелому у війні на користь СРСР. Перші населені пункти України в східному Донбасі були звільнені в грудні 1942 р. Остаточне ж визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня—23 серпня 1943 p.). 23 серпня війська Степового фронту звільнили Харків. У вересні—жовтні 1943 р. розгорнулася героїчна битва за Дніпро, уздовж якого німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони («Східний вал»). Кульмінацією битви за Дніпро було визволення від окупантів Києва.

1944 р. радянське командування силами чотирьох Українських фронтів, здійснило серію блискучих наступальних операцій, остаточно визволивши територію України.

 

 

42. Партизанськи й рух в Україні в роки ВВВ.

Зародження партизанського руху припадає на літо 1941 року. За вказівкою командування Червоної Армії та керівництва партійних органів, після відступу радянських військ на окупованих територіях залишався актив для розгортання партизанської боротьби. Проте практичне формування партизанських загонів супроводжувалося значними труднощами. На початку війни партизанські загони діяли хаотично, були малочисельними та неорганізованими, погано озброєними, не мали засобів зв’язку та необхідних матеріально-технічних засобів.

Зважаючи на наявність значних проблем з організацією народного опору на окупованих територіях, радянське керівництво намагалось підняти населення на боротьбу із загарбниками. 18 липня 1941 року Центральний Комітет (ЦК) Всесоюзної Комуністичної партії більшовиків ВКП(б) прийняв постанову “Про організацію боротьби в тилу германських військ”.

Одним з головних завдань, що вирішувало радянське керівництво в той час, було створення системи централізованого керівництва партизанським рухом. З цією метою 30 травня 1942 року при Ставці Верховного Головнокомандування був створений Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР) на чолі з Пономаренком. Водночас для забезпечення взаємодії партизан з регулярними військами при військових радах низки фронтів і армій були створені представництва партизанських організацій.

В червні 1942 року був створений Український штаб партизанського руху (УШПР), керівником якого був призначений Т. А. Строкач.

Серед інших важливих завдань було налагодження зв’язку з партизанами та забезпечення партизанських формувань підготовленими фахівцями, озброєнням та матеріально-технічними запасами.

Особлива увага приділялася налагодженню радіозв’язку між партизанськими загонами й УШПР, організації партизанської розвідки, формуванню нових партизанських загонів на базі підготовлених кадрів.

Враховуючи нерівномірність розгортання партизанського руху, 11 листопада 1942 року Державний Комітет Оборони прийняв спеціальну постанову “Про партизанський рух на Україні”, в якій особлива увага зверталась на розвиток партизанського руху у правобережних областях республіки, де проходили надзвичайно важливі залізничні та шосейні шляхи, створення обласних оперативних груп, покращення організації зв’язку, підготовку партизанських кадрів, матеріально-технічне забезпечення партизан.

Головні удари партизани завдавали по комунікаціях противника, перешкоджаючи перекиданню військ та бойової техніки противника, виводили з ладу важливі об’єкти інфраструктури, знищували представників керівництва окупаційної влади, забезпечували ведення розвідки на стратегічну глибину. Диверсії партизан на важливих транспортних магістралях ворога (“рельсова” та “шляхова” війна) сковували та послаблювали німецькі війська, збільшували напруження та безлад у фашистському тилу.

Ефективною формою партизанських дій були рейди у тилу противника, які відволікали великі сили гітлерівців, що було суттєвою допомогою військам. Найбільш результативні рейди здійснили формування відомих партизанських командирів С. Ковпака, О. Федорова та О. Сабурова.

Слід зазначити, що в ході війни форми і методи партизанської боротьби суттєво змінювалися і вдосконалювалися. Так, у 1943 році партизанські загони розпочали практику рейдів зі своїх “партизанських домівок”, зокрема, був здійснений “Карпатський рейд” партизанського з’єднання під командуванням С. Ковпака. Хоча мети рейду – знищення нафтових промислів Прикарпаття – досягнуто не було, він справив велике враження на населення України та засвідчив зростання бойового потенціалу українських партизан.

З виходом Червоної Армії на Правобережжя Дніпра, наближенням фронтової смуги до районів дії партизан в їхній тактиці з’явилися нові прийоми боротьби – захоплення важливих об’єктів інфраструктури або опорних пунктів та утримання до підходу частин армії.В ході боїв за плацдарм в районі Києва штаб 1-го Українського фронту регулярно отримував важливу розвідувальну інформацію від розвідувальних груп зі складу партизанських загонів.

Розвідка стала однією з невід’ємних дієвих форм партизанської війни, взаємодії партизан із бойовою армією.

Підпільники, збирали і передавали розвідувальну інформацію, брали участь у диверсіях, виводили з ладу обладнання та важливі об’єкти інфраструктури окупантів, інформували населення про дії радянських військ, проводили агітаційну роботу серед місцевих мешканців та сприяли створенню нових та поповненню діючих загонів народних месників.

Особлива увага приділялась застосуванню підпіллям друкованих засобів агітації. Широко залучали партизани місцевих підпільників і населення як провідників при форсуванні річок, веденні боїв. Також місцеві жителі забезпечували партизан розвідувальною інформацією про дислокацію ворожих військ і об’єктів, про каральні експедиції тощо.

Підбиваючи підсумки, слід зазначити, що партизанський рух відображав несхитну волю і прагнення всього народу відстояти свою Батьківщину. За своїми масштабами всенародна боротьба в тилу ворога стала важливим військово-політичним фактором в розгромі фашизму. Сила і могутність підпілля і партизанського руху полягали у міцній їх підтримці Українським народом.

 

43.Діяльність ОУН-УПА.

Першою офіційною датою в історії українського організованого руху опору XX ст. є кінець січня - початок лютого 1929 р. - створення на I Kонгресі у Відні Організації Українських Націоналістів (ОУН). Метою організації визначалося відновлення Української Самостійної Соборної Держави на всіх українських етнографічних землях. Шлях до мети пролягав через національну революцію. Розчарування у соціалістичних та ліберальних ідеалах, що призвели до поразки української революції 1917-1920 р., зумовлює орієнтацію новоствореної організації на цінності передусім національні, що органічно вписувалося в європейський політичний контекст міжвоєнного часу, наводнений націоналістичними ідеями. Керівним органом був Провід Українських Націоналістів (ПУН) на чолі з полковником армії УНР Євгеном Коновальцем.

Напередодні вторгнення німецьких військ у СРСР національний рух вже булв істотно розколотий. Власне внутрішній конфлікт т в ОУН існував протягом тривалого часу, але між фракційна боротьба особливо загострилася після вбивста в травні 1938Р. Коновальця. Саме з цього періоду пішла розбіжність між членами ОУН.

Найбільшу роль у конфлікті відіграла проблема української співпраці з німцями, яку по-різному бачили старші і молодші члени ОУН. Компромісу не було знайдено, і незабаром утворюється фактично дві різних ОУН, які популярно називають "фракціями": ОУН(м) - "мельниківці" на чолі з Андрієм Мельником, затвердженим на другому конгресі у Римі 1939 р. головою ПУНу, і ОУН(б) - "бандерівці" з Степаном Бандерою на чолі проводу (революційного), затвердженим на другому (надзвичайному) конгресі у Кракові у квітні 1941 р. Остання називає себе ОУН (р - революційна), а пізніше - ОУН-СД (самостійників-державників). Державотворчі плани було втілено у життя негайно, щойно німецька армія перетнула західний кордон сталінської імперії. 30 червня 1941 р. у Львові ОУН(б) проголосила створення Української Самостійної Держави, доручивши формування уряду Ярославові Стецькові .

Перші партизазанські загони українських націоналістів виникли на Поліссі та Волині й спочатку, як не дивно, не були пов'язані з ОУН. Як тільки вибухнула нацистсько - радянська війна, місцевий український діяч Тарас Бульба - Боровець, близький до петлюрівського уряду УНР, що перебував на вигнанні у Варшаві, сформував нерегулярну частину під назвою "Поліська Січ" з метою очищення свого регіону від залишків Червоної армії. Коли під кінець 1941 р. німці спробували розпустити його частину, він повів своїх бійців "у ліси", щоб воювати як і з німцями, так і з більшовиками. У 1942 р. невеликі підрозділи створили на Волині члени ОУН, що ховались від переслідувань Коха.

Наприкінці 1942 р. ОУН вирішила сформувати великі партизанські сили, поклавши тим самим початок регулярної українській армії. Завдяки широкій та ефективній підпільній мережі ОУН УПА швидко розрослася у велику, добре організовану партизанську армію, яка захопіла контроль над значними частинами Волині, Полісся, а згодом і Галичини. Хоч багато українських еміграційних джерел стверджують, що в апогеї своєї сили чисельність УПА сягала близько 100 тис., більш обгрунтовані підрахунки встановлюють цифру 30 - 40 тис. бійців. Порівняно з іншими рухами окупованої нацичтами Європи УПА не мала чужеземну допомогу. Тому зростання її свідчить про дуже відчутну підтримку українців.

Коли під час відступу радянських війск берієвські прислужники розстріляли у західноукраїнських тюрьмах тисячі невиних, а війська вермахту зупинили цей кривавий терор, їх зустріли як визволителів. Але "новий порядок" виявився не менш жорстоким.

Виходячі із реальної сітуації в Україні, Головний провід ОУН у постанові від 4 грудня 1941 р. окреслив стратегічне завдання організації: "Готуватися до довгої, затяжної та упертої боротьби з німецькими окупантами і дотримуватися тактики накопичення сил".

 

 

44.Повоєнна ситуація вУкраїні (1946-47).Сталінізм та його прояви

Відбудова господарства починається відразу після визволення українських земель. У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР прийняла четвертий п'ятирічний план 1946-1950 рр. відбудови народного господарства, що передбачав перевищення довоєнного обсягу виробництва. США відмовили у наданні кредитів СРСР, який не став учасником плану Маршалла. Основним джерелом інвестицій були внутрішні резерви. Відбудова господарства розпочалася з важкої промисловості. В Україні за декілька років були відновлені шахти Донбасу, Дніпрогес - у 1947 р., металургійні заводи. Підприємства працювали за старими технологіями, досягнення науково-технічного прогресу впроваджувалися вкрай повільно.У сільському господарстві відбудова проходила у надзвичайно складних умовах, тому що скоротилися посівні площі, не вистачало робочих рук, техніки. Важким залишалося становище селян. Ситуацію ускладнила посуха 1946 р. і голод взимку І946-І947 рр., від якого в Україні померло понад 800 тис. чол. Але головною причиною голоду стала не посуха, а позиція держави і ВКПб: непомірно високі плани хлібозаготівель не були зменшені, зерно і продукти тваринництва великим обсягами вивозились за кордон. Здійснювалася і політика "ножиць цін" стосовно с/г. За Договором між СРСР та Чехословаччиною від 29 червня 1945 р. Закарпатська Україна возз'єдналася з Україною у складі СРСР. Уперше майже всі етнічні українські землі об'єдналися в одній державі. У квітні-травні 1947 р. польський уряд здійснив операцію "Вісла" - насильницьке виселення українців з українських етнічних земель, що опинилися в межах Польщі. Ставилася мета: асимілювати українців та ліквідувати бази діяльності ОУН-УПА. В Західній Україні продовжувалася політика радянізації, перервана війною. Її основні напрямки: насадження тоталітарного режиму, монополізація влади комуністичною партією. Проти жителів розгорталися масові репресії, "ворожі елементи" депортувалися в східні райони СРСР, розгорталася боротьба проти так званого українського буржуазного націоналізму. 1950 рік в західних землях став роком суцільної колективізації. Оскільки тут більшість населення складали селяни, тому і опір радянській владі набув всенародного характеру. Здійснювалася індустріалізація, модернізація економіки, в галузі освіти забезпечувалася обов'язкова початкова освіта, відкриття нових вузів, хоча при цьому викладання велося російською мовою.Радянська влада започаткувала давно запізнілу суспільну та індустріальну модернізацію регіону.

Сталінізм Утвердився режим одноосібної влади Сталіна, культ його особи досяг апогею. Україна не мала ніяких прав на здійснення самостійної політики, і незалежно від того, хто стояв на чолі владних структур України, першими секретарями ЦК КП(б)У були М.Хрущов, Л.Каганович, А.Мельников, О.Кириченко(останній був вперше обраний на цю посаду як українець за національністю); усі вони слухняно проводили політику центру, а будь-які спроби відійти від цього курсу закінчувалися перестановкою кадрів або репресіями.Відсутність демократії і свобод громадян, зловживання владою, посилення масових репресії - ці прояви бути типовими на той час. В Україні пік репресій припав на 1947 р., коли ЦК КП/б/У очолював найближчий соратник Сталіна - І.Каганович. З І946-І947рр. під керівництвом секретаря ЦК ВКК/б/ А.Жданова почалася ідеологічна кампанія "по наведенню порядку" в галузі науки, культури, літератури і мистецтва. Метою "ждановщини" в Україні було придушення національно-визвольного руху, будь-яких проявів української самостійницької ідеї. Українські діячі культури звинувачувалися "в перекрученні історії та націоналізмі. Таким чином, історичний розвиток України в І945-І953 рр. відбувався в умовах посилення сталінського тоталітарного режиму.

 

№45. Період відлиги, …М.С.Хрущова

Відли́га — неофіційна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Й. Сталіна (друга половина 1950-х р. — початок 1960-х р.) Його характерними рисами був певний відхід від жорсткої Сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна демократизація, гуманізація політичного та громадського життя.

Вираз «хрущовська відлига» пов'язано з назвою повісті Іллі Еренбурга «Відлига». Пізніше Микита Хрущов прокементував цю назву; "Поняття про якусь «відлигу» — це спритно цей шахрай підкинув, Еренбург".

Початок відлиги пов'язують зі смертю Сталіна 1953 і засудженням «культу особи» Сталіна. На ХХ з'їзді КПРС Микита Хрущов засудив сталінські репресії. Багато політичних увязнених в СРСР і країнах соціалістичного табору було випущено на свободу і реабілітовано. У зовнішній політиці було проголошено курс на «мирне співіснування» із капіталістичним світом. Було помітно послаблено цензуру, перш за все у літературі, кіно, інших видах мистецтв. Серед заходів у с/г першим було підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію. Непослідовністю відзначалась політика щодо підсобних господарств колгоспників Значним і своєрідним було реформаторство у промисловості, яка в часи післявоєнної відбудови швидко розвивалася — до 20% приросту на рік. В Україні було створено 11 раднаргоспів. Усе це спочатку сприяло нарощуванню випуску продукції. Поряд із важкою розвивались легка та харчова промисловості, що сприяло збільшен¬ню товарів споживання в магазинах. За часів керівництва М. Хрущова умови життя людей в СРСР значно поліпшились. Однак «реформаторський» хаос в економіці, часто авантюристичні експерименти і проекти призвели до значної дестабілізації соціально-побутової сфери, особливо на початку 60-х рр. Періодично виникали дефі¬цити найнеобхідніших товарів, навіть хліба, що викликало масове невдово¬лення політикою держави, її керівництвом. Лібералізація і десталінізація суспільства мали позитивне значення для розвитку української літератури. У цей час були написані «Зачарована Десна» і «Поема про море» О. Довженка, «Гомоніла Україна» П. Панча і «Вир» Г. Тютюнника, «Людина і зброя» О. Гончара та «Правда і кривда» М. Стельмаха. Припинилися нападки на письменників. Починають працювати українські позацензурні видання або, інакше кажучи, український «самвидав». Серед зачинателів руху «шестидесятників» були Л.Костенко і В. Симоненко. Новим наступом на українство став підпал у Київській Публічній біб¬ліотеці 24 травня 1964 р., коли згорів увесь український відділ — 600 тисяч рукописів, рідкісних книг

1. Виникнення державності у східних слов’ян. Київське князівство

2. Утворення Київської держави Рюриковичів. Норманська теорія

3. Соціально-економічний розвиток та державний устрій Київської держави

4. Прийняття християнства та його вплив на розвиток культурного та духов. життя.

5. Київська Русь за часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

6. Русь-Україна за часів феодальної роздробленості. Правління Волод. Мономаха.

7. Укр.землі у складі ВКЛ. Литовськи статути. Магдебурзьке право.

8. Люблінська унія. Зміна статусу укр.. земель та їх становище у
складі Речі Посполитої.

9. Кревська унія та городельська угода.

10. Берестейська церковна унія та її наслідки для України

11. Утворення Запор. Січі. Державний устрій та соцально-економічне положення.

12. . Причини, характер та рушійні сили Нац.-Визв. Війни під керівництвом Б. Хмельницького

13. Зборівський та білоцерківський договори.

14. Переяславсько-Московський договір. Його значення та наслідки.

15. . ”Руїна” гетьман Ю.Хмельницький . Слободощинський трактат.

16. Гетьман І.Виговський. Гадяцький договір.

17. Гетьманування Мазепи. Спроба об’єднання українських земель.

18. Перша і друга Малоросійські колегії

19. Кирило-Мефодіївське товариство. Програмні документи та учасники.

20. Реформи 60 - 70-х рр. та їх значення.

21. Особливості селянської реформи (1861р.) в Україні.

22. Визвольний рух та його радикалізація (др. Пол. 19 – поч. 20 ст.).

23. Виникнення та діяльність політичних партій в Україні на поч. ХХ ст.

24. Революція (1905-1907) в Росії та події в Україні.

25. Столипінська аграрна реформа та її наслідки

26. Боротьба пол.партій та організацій за «автономію» України в роки Ішої світ.війни

27. Лютнева революція в Росії. Утворення УЦР. І та ІІ Універсали.

28. Жовтневі події в Росії. ІІІ універсал та його значення.

29. IV Універсал УЦР. Проголошення незалежності УНР.

30. . Державний переворот 29 квітня 1918р. Гетьман П.Скоропадський.

31. 31. УНР доби Директорії.

32. Проголошення ЗУНР. Акт Злуки.

33. Проголошення радянської влади в Україні. Перший радянський уряд

34. Встановленя рад. влади. «Воєний комунізм».

35. Політика «воєнного комунізму» та НЕП

36. Утворення СРСР, політика «українізації» та її наслідки.

37. Голодомор 1932- 1933 рр.

38. .Укр.питання напередодні та на початку Другої світової війни. Значення зах-укр земель до складу СРСР та їх радянізація.

39. Включення зах.українських земель до складу СРСР та їх радянізація.

40. Напад Нацистської Німеччини на СРСР. Початок ВВВ

41. Окупаційний режим в Україні. Рух Опору.Визволення України.

42. Партизанський рух в Україні в роки Великої Вітчизняної війни.

43. Діяльність УНР-УПА

44. Повоєнна ситуація в Україні (1946-1947). Сталінізм та його прояви.

45. Період «відлиги» М.С.Хрущов.

 


Читайте також:

  1. Визначте пріоритетні напрями освітньої, наукової і промослової політики України після проголошення її незалежності.
  2. Визначте пріоритетні напрями освітньої, наукової і промослової політики України після проголошення її незалежності.
  3. Жовтневі події 1917 року в Києві. Проголошення Української Народної Республіки.
  4. Жовтневі події 1917 року в Києві. Проголошення Української Народної Республіки.
  5. Зовнішня політика України після проголошення незалежності. Відносини України з країнами СНД
  6. ІІІ Універсал Центральної Ради та проголошення Української Народної Республіки
  7. ІУ Універсал Центральної Ради. Проголошення незалежності УНР.
  8. Й Всеукраїнський з'їзд Рад. Проголошення Радян­ської влади.
  9. Коли і за яких обставин було прийнято Акт проголошення незалежності України? Визначте значення референдуму 1 грудня 1991 року, його підсумки.
  10. Коли позачергова сесія Верховної Ради України прийняла Акт проголошення незалежності України?
  11. Національно-визвольні та державотворчі змагання на західноукраїнських землях у 1918-20-х рр. ЗУНР.
  12. Об»активні та суб»активні причини руйнації господарського механізму після проголошення незалежності України.




Переглядів: 1728

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Міська реформа 1870 р. | Проголошення УНР.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.069 сек.