Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Міська реформа 1870 р.

Земська реформа 1864 р.

У 1864 р. було проведено земську реформу, що передбачала створення виборних місцевих органів самоврядування - земств. Члени цих установ називалися гласними. їх обирали за досить складною К7ріальною системою з майновим цензом. Усі виборці поділялися на три групи: землевласників, мешканців міст, представни­ків від сільських громад. Губернські земські зібрання обиралися членами повітових земських зібрань. Більшість у земствах становили поміщики - дворяни.

Земське самоврядування в Україні запроваджувалося протягом 1865-1870 рр. спочатку на Лівобережжі та півдні, де було утво­рено 6 губернських та понад 60 повітових управ. На Правобереж­жі через повстання поміщиків(шляхтичів) цю реформу було проведено лише в 1911 р.

Діяльність земств суворо регламентувалася законом. Вони контролювали місцеве господарство, народну освіту, медичне обслуговування, благоустрій, шляхи сполучення тощо. Земства були корисними для суспільства та слугували для населення школою самоврядування, але уряд пильно стежив за їхньою діяльністю, не допускаючи обговорення на їхніх засідан­нях політичних питань, забороняючи будь-які контакти губернських земських установ між собою, боячись організованої опозиції та висування єдиних вимог. Усе це завадило земствам розгорнути в повному обсязі діяльність і використати всі свої можливості.

За зразком земських установ у 1870 р. були створені всестанові органи міського самоврядування. Згідно з "Міським положенням", городяни відповідно до свого майнового стану обирали терміном на чотири роки міські думи (розпорядчі органи), що створювали виконавчі органи - міські управи, очолювані міським головою. У виборах до міських дум мали право брати участь лише платники податків.

Спочатку міське самоврядування в Україні почало діяти в Києві, Катеринославі,

Полтаві, Харкові, Херсоні, а з кінця 70-х рр. XIX ст. - у інших містах. Компетенція міських дум включала питання про призначення виборних посадових осіб, запровадження міських зборів (на право торгівлі, на утримування трактирів, заїжджих дворів га ін.), про придбання міської нерухомості, ведення місцевих господарських справ тощо. Запровадження нових органів самовряду­вання позитивно вплинуло на торговельно-промисловий розвиток міст, систему охорони здоров'я і народної освіти, а також сприяло становленню суспільно-політичного та культурного життя. Разом і цим органи міського самоврядування перебували ще у більшій залежності від урядової адміністрації (міністерства внутрішніх справ, губернатора і губернського з міських справ присутствія), ніж земства, що в кінцевому підсумку вело до звуження їх повно­важень та не давало можливості в повну міру розгорнути свій потенціал.

 

109. Вибори в Російській імперії в III та IV Державні Думи та їх діяльність.

У 1905 р. після поразки російського царизму у військових операціях проти Японії, в Росії вибухнула буржуазно-демократична революція. У відповідь царський уряд в рамках реформи політичної системи створив двопалатний парламент, який складався з верхньої палати – Державної ради і нижньої палати депутатів – Державної думи. Це зберігало, але обмежувало абсолютну монархію та запроваджувало виборчу систему в Росії.Державна дума представницький орган, який обирався на 5 років на основі цензового, нерівного та непрямого виборчого права. Компетенцією думи була участь у попередній підготовці законопроектів. Вона мала право законодавчої ініціативи, крім основних законів та держ.бюджету. Ставилася в залежність від царя, котрий міг її розпустити достроково, визначав тривалість засідань і перерв.Було проведено вибори до I та II Думи, у т.ч., чверть депутатів склали представники від Українських губерній. На виборах до I та II Думи виборці поділялися на 4 курії: землевласників-поміщиків, міського населення, селян, робітників. Курії мали неоднакову кількість голосів: найбільшу поміщики (1 голос поміщика = 45 голосам робітників). Селяни достали достатню кількість місць, бо уряд вважав їх консервативними.Водночас у 1906 р. революційний дух почав спадати і 3 червня 1907 р. оприлюднено нове антидемократичне „Положення про вибори до Державної думи”, яке скоротило кількість депутатів від робітників, переваги надавалися лише великим землевласникам.Наслідком цього стало обрання серед відповідно 111 українських депутатів до III та 97 - до IV Дум, які в більшості були монархічно налаштованими поміщиками і священиками. Селянство України було взагалі позбавлене права участі в IV Думі. Української громади в IV також Думі не булоКоли у 1908 р. депутати внесли законопроект про укр. мову навчання у початкових класах школи, у 1909 р. про укр. мову у судах, у 1913 р. про свавілля адміністрації в Україні з жодного з цих питань Дума не прийняла рішення в той час як малі народи Кавказу отримали рідну мову навчання в школах.. Переважно монархічно-шовіністичний склад III та IV Дум зумовив її реакційний характер

110. Створення Центральної Ради та її діяльність у лютому – жовтні 1917 року.

В умовах революційного вибуху 1917 р. під тиском Думи 2 березня цар Микола II зрікся престолу, зрікся також його брат Михайло Миколайович. Так у Росії припинила своє існування династія Романових і впала монархія. 3-го березня було сформовано Тимчасовий уряд на чолі з князем Львовим. Ці події активізували громадсько-політичне життя в Україні, відбувалося зростання українських політичних партій і угруповань.
Подолати розпорошеність національних сил взялася Центральна Рада — широкопредставницький громадський орган, сформований 3 березня 1917 р. в Києві з представників українських партій, наукових, освітніх, кооперативних, студентських та інших організацій. ЇЇ головою було обрано 51-річного професора історії Михайла Грушевського — лідера ТУП.

Тож із створенням Центральної Ради в Україні виник ще один орган влади, який узяв курс на демократизацію громадського життя, національне визволення, розв’язання соціальних конфліктів.
22 березня 1917 р. з’являється відозва “До українського народу”, яка закликала зберігати спокій, обирати нових людей до органів самоуправління, збирати кошти для українського національного фонду, творити нове, вільне життя. Для підтвердження своїх повноважень Центральна Рада скликала конгресс, який підтвердив вимогу надання Україні національно-територіальної автономії, санкціонував утворення Центральної Ради. Головою Ради залишався М. Грушевський, заступниками стали В. Винниченко та С. Єфремов.
Важливе значення для відродження державності мала українська армія. З цією метою створювались українські військові частини, українські військові товариства, а також створено Тимчасовий Український Військовий Генеральний Комітет на чолі з Симоном Петлюрою. Але соціалісти Центральної Ради недооцінювали значення власної армії, пропонуючи “знищення всіляких постійних армій”. Вони відмовилися від допомоги 40-тисячного українського корпусу П. Скоропадського, тож згодом Україні нічим було боронитися від більшовицького наступу. Не змогла Центральна Рада забезпечити і правопорядок в Україні, організувати роботу залізниць.
Свої звернення до народу Центральна Рада, продовжуючи традиції українського національно-визвольного руху, оформляла у вигляді Універсалів. Були також постанови, ухвали, резолюції.
Так, 23 червня 1917 р. Комітет (Мала Рада) Центральної Ради ухвалив текст I Універсалу Центральної Ради до українського народу, який мав конституційне значення. Цей універсал викликав негативну реакцію Тимчасового уряду і російських партій, а більшовики звинуватили Центральну Раду в “українському шовінізмі”.
Відповідно до цього документа Центральна Рада фактично перебирала на себе державні функції. Було створено перший український уряд — Генеральний секретаріат. Зазначимо, що з утворенням Генерального секретаріату було покладено початок процесу розмежування законодавчої і виконавчої влад.
28 червня Комітет Центральної Ради створив перший тимчасовий революційний уряд — Генеральний секретаріат на чолі з В. Винниченком, який водночас виконував обов’язки секретаря внутрішніх справ. Генеральний секретаріат, незважаючи на опір Тимчасового уряду, став повновладною структурою виконавчої влади в Україні.
Наслідком переговорів Тимчасового уряду і Центральної Ради став компроміс: Центральна Рада зобов’язалася підтримувати уряд Петрограда, а той у свою чергу погодився визнати автономний статус України, а Центральну Раду — органом влади, не чекаючи Установчих Зборів.

 

 

111. Кодифікація радянського законодавства в Україні в 20-х роках.

У 1922 -1927 рр в Україні як і в Радянській Росії була проведена повна, широка і швидка кодифікація всіх галузей права, які стояли на захисті інтересів диктатури пролетаріату, і водночас забезпечувала певну стабільність суспільства, мали більш ліберальний режим.Кодифікація була викликана: = необхідністю систематизувати правові норми, = проблемами, суперечностями радянського законодавства, = виходом на міжнародну арену, що вимагало «цивілізованого» ставлення до державно-правових інститутів.Основним її методом була рецепція – перенесення – законодавства РСФРР, а пізніше союзного. Було створено Комісію з розгляду законодавчих проектів, на яку покладалося завдання погодження з чинним законодавством усіх проектів. Водночас в деяких випадках процес кодифікації випереджав російський (проект цивільного процесуального кодексу 1022 р. був покладений в основу аналогічного кодексу РСФРР. В Україні були прийняті Адміністративний кодекс (діяв до 1956 р.) та Кодекс законів про освіту, хоч подібні акти в інших республіках не розроблялися і були відсутні на союзному рівніВ результаті кодифікаційних робіт в Україні було створено багато кодексів та інших актів з основних галузей права: 1922 –Кримінальний. Кримінально-процесуальний кодекси, Положення про судоустрій, Цивільний кодекс, Земельний кодекс, Кодекс законів про працю, Кодекс законів про народну освіту, 1923 – Закон про ліси, 1924 –Цивільно-процесуальний, тимчасові будівельні правила 1925 Ветеринарний кодекс Виправно-трудовий 1926 – кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб 1927 Адміністративний кодекс та нові редакції Кримінального, Кримінально-процесуального кодексівУ 1929-1930 р. було видане систематизоване зібрання чинних законів УРСР у семи томах. При їх підготовці використовувалися традиційні західноєвропейські форми, але вони наповнювалися новим змістом, що проявлялося у: 1. забезпеченні в кодексах пріоритету загальнодержавних інтересів 2. надання державі права у разі потреби втручатися у врегульовані законом відносини, незважаючи на права і свободи

 

 


Читайте також:

  1. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
  2. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
  3. Аграрна реформа.
  4. Виборча реформа 1905 року в Австрії, її значення для України.
  5. Грошова реформа 1996 року.
  6. Гуманістичні та реформаційні ідеї кінець ст. XV – качан XVII ст..
  7. Загальна характеристика правової та політичної думки у середні віки. Особливості політичних та правових вчень епохи Відродження і Реформації.
  8. Зародження римської державності. Реформа Сервія Туллія
  9. Земельна реформа - шлях до удосконалення земельних правовідносин
  10. ІДЕЇ ГУМАНІЗМУ І РЕФОРМАЦІЇ В БРАТСЬКИХ ШКОЛАХ КІНЦЯ 16 – ПОЧАТКУ 17 СТОЛІТЬ. КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА КОЛЕГІЯ.
  11. Лекція 7. Приміська зона міста




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Головні напрями розбудови сучасної незалежної України. | Проголошення ЗУНР. Акт злуки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.