Головні напрями розбудови сучасної незалежної України.

Кодифікація законодавства УРСР у 60-х-80-х рр.

Жорстка централізація державного механізму, системи органів влади і управління, правоохоронних органів закономірно привела до централізації законотворчості. Законодавство УРСР розвивалося під прямим впливом загальносоюзних нормативних актів. Започаткована Законом від 11 лютого 1957 р. кодифікація права чітко визначила рамки законотворчої самостійності радянських республік. Результатом кодифікації стало прийняття на союзному рівні – Основ законодавства СРСР і союзних республік.

Звід законів УРСР формувався як зібрання актів і був офіційним виданням,що давало можливість посилатися на нього при вирішенні справ у правозастосовчих органах.

Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України і Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р. знаменують початок нового періоду нашої історії. 10 грудня 1991 р. Верховна Рада України ратифікувала Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав. 12 вересня 1991 р. Верховною Радою було прийнято Закон “Про правонаступництво України”. Верховна Рада України 8 жовтня 1991 p. ухвалила Закон “Про громадянство України”. Забезпеченню міжнаціональної злагоди сприяло прийняття 25 червня 1992 р. Верховною Радою Закону “Про національні меншини в Україні”. Важливе значення для становлення суверенної Української держави стало законодавче визначення головних державних символів. 15 січня 1992 р. Президія Верховної Ради видала Указ ”Про Державний гімн України”, 28 січня 1992 р. затверджено Державний прапор України, 19 лютого 1992 р. - тризуб як малий герб України. Складовою частиною зовнішньополітичної й зовнішньоекономічної діяльності стало прийняття Закону “Про митну справу в Українській РСР” від 25 червня 1991 p. та Митного кодексу України 12 грудня 1991р. Верховна Рада 16 липня 1994 р. ухвалила рішення про приєднання України до Договору щодо нерозповсюдження ядерної зброї. Була прийнята Постанова Верховної Ради від 24 серпня 1991 р. “Про військові формування на території України”. Концептуальні та юридичні засади створення Збройних Сил України та оборони країни визначають прийняті Верховною Радою 11 листопада 1991 р. Постанова “Про концепцію оборони та будівництва Збройних Сил України”, воєнна доктрина 19 жовтня 1993 p., а також Закони від 6 грудня 1991 р. “Про оборону України”, “Про Збройні Сили України”. 4 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон “Про державний кордон України”, Закон “Про прикордонні війська України”. 26 червня 1992 р. прийнято Закон України “Про надзвичайний стан”. Становленню українського парламентаризму сприяло прийняття 17 листопада 1992 р. Закону “Про статус народного депутата України”. Було зроблено рішучі кроки на шляху реформування виконавчих структур. Законами від 18 листопада та від 19 грудня 1992 р. розширювалися повноваження Кабінету Міністрів України. Новий етап у формуванні виконавчої вертикалі відбувся вже на основі нової Конституції України з прийняттям у 1997 р. нових законопроектів про місцеві держадміністрації, про місцеве самоврядування, про територіальний устрій і статус адміністративно-територіальних одиниць тощо. У квітні 1992 р. Верховна Рада прийняла Концепцію судово-правової реформи. Законом України “Про Конституційний суд України” від 3 червня 1992 р. були закладені основи конституційної юстиції. У період 1991-1994 pp. на підставі Законів “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 р., “Про органи суддівського самоврядування” від 2 лютого 1994 р. дещо розширилися функції судів і посилилася незалежність суддів. Правові основи організації й діяльності прокуратури були закладені Законом України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р. Організаційно-правові основи діяльності міліції України містяться в Законі України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. Важливе значення для захисту інтересів держави мало створення державного правоохоронного органу спеціального призначення - Служби безпеки України, чия компетенція визначається Законом “Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 р. Правові засади діяльності адвокатури визначаються Законом України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1991 р.

107.Законодавчий процес в Російській імперії в 1905-1906 р.р

Буржуазно-демократична революція 1905-1907 рр. поклала початок новим перетворенням у державному ладі Російської імперії. Вона примусила правлячий клас піти на істотну зміну абсолютистської форми правління. Реформи, проведені за період з жовтня 1905 р. до кінця квітня 1906 р., мали вимушений характер, оскільки потрібно було негайно погасити соціальний вибух. 6 серпня 1905р. проголошується маніфест "Про встановлення Державної думи" та приймається "Положення про вибори до Державної думи". За цими законами, Державна дума проголошувалася представницьким органом, який обирався на п'ять років на основі цензового, нерівного та непрямого виборчого права. Компетенцією Думи була участь у попередній підготовці й обґрунтуванні законопроектів (законодорадчий орган). Вона мала права законодавчої ініціативи, крім Основних державних законів, та обговорення державного бюджету. Проте Дума ставилася в значну залежність від імператора, котрий міг розпустити її достроково та визначав тривалість її засідань і перерв протягом року.

Оголошення про скликання Думи позитивних результатів не дало. Революційні події зірвали її скликан ня. Ситуація в країні настільки загострилася, що уряд почав втрачати контроль над ситуацією. Скрізь проходили мітинги й демонстрації з вимогою введення Конституції.

За таких умов Микола II змушений був піти на поступки та видати 17 жовтня 1905 р. маніфест "Про вдосконалення державного порядку", що обіцяв дати населенню недоторканність особи, свободу совісті, слова, зібрань і спілок, виборчі права, розширення прав Думи тощо.

19 жовтня 1905 р. було опубліковано маніфест "Про перетворення Ради міністрів", згідно з яким остання з дорадчого органу при імператорові перетворювалася на орган державного правління.

11 грудня 1905 р. був затверджений новий виборчий закон, ч кий розширив виборчі права через встановлення четвертої курії— робітничої. Та вибори залишалися нерівними, незагальними, оагатоступеневими. Голос одного поміщика прирівнювався до двох і олосів міщан, 15 селян і 45 робітників. За цим законом були обрані І Державна дума (27 квітня-8 липня 1906 р.) і II Державна дума (20 лютого-2 червня 1907 р.). Оскільки обидві Думи виявилися "неслухняними", то цар їх розпустив.

20 лютого 1906 р. було прийнято нове Положення про Державну думу. Згідно з ним, Дума наділялася законодавчими правами, але законопроекти, прийняті нею, підлягали затвердженню Державною радою та імператором. Дума мала право розглядати

бюджет і звіт щодо нього, звертатися із запитами до міністрів та Голови Ради міністрів.

Певним підсумком тих змін, які відбулися в держаному ладі Росії за роки революції, стало затвердження імператором 23 квітня 1906 р. нової редакції Основних державних законів Російської і мперіїяк частини Зводу законів. У них підтверджувалося створення ! ієржавної думи, реорганізація Державної ради, створення спеціального урядового органу - Ради міністрів.

108. Земська (1864 р.) і міська (1870 р.) реформи в Російській імперії, їх наслідки для України.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Характерні ознаки радянського кримінального законодавства в Україні в 1917-1935 рр.	\|	Міська реформа 1870 р.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.