• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція 7. Приміська зона міста

Зони: 1 - заповідники, 2 - національні парки, 3 - заказники, 4 - природні парки, 5 - зони масового відпочинку, 6 – водоохоронні і грунтоохоронні зони лісу, 7- санаторно-курортні зони, 8 - пам'ятні місця.

До основних завдань розпланування територій належать оцінка природних, економічних і трудових засобів та ресурсів і виявлення потенційних можливостей розвитку значних за розмірами територій

Метою розпланування території у містобудівному сенсі є забезпечення просторових умов для розвитку виробництва, містобудування, збереження та покращення навколишнього середовища, збереження пам’яток матеріальної культури при умові ефективного використання природних, економічних та трудових засобів та ресурсів.

Головною метою якої є опрацювання проектної документації для раціональної організації господарювання на визначеній території.

Розпланування територій містить обґрунтування пропозицій щодо ефективного територіально-господарського влаштування проектованого району, формування його планувальної структури і функціонального зонування території.

У європейських країнах відповідником українського поняття „розпланування територій” є проектна та наукова діяльність, яка має назву

“просторове планування»або«регіональне планування».Під цимпоняттями розуміється сукупність заходів, що мають на меті забезпечення збалансованого розвитку тих чи інших територій країни з врахуванням їх взаємних пов’язань та загальнодержавних інтересів.

В умовах ринкової економіки просторове планування у розвинутих країнах є способом узгодження державними органами територіальних інтересів різних груп населення та різних суб’єктів господарської діяльності. При цьому перевага віддається громадським інтересам,інтересиспільноти ставляться вище інтересів окремого суб’єкта (організації, фірми, особи).

(держави, регіону, області). В Україні процес розпланування територій маєвизначену ієрархію і складається з трьох рівнів: а) загальнодержавного; б) регіонального; в) місцевого.

Розпланування території на загальнодержавному рівні полягає урозробленні Генеральної схеми планування території України, якою передбачається раціональне використання території, створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, охорони довкілля, охорони здоров’я населення´охорони пам’яток історії та культури,

визначення державних пріоритетів розвитку систем розселення, виробничої, соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури.

Розпланування територій на регіональному рівні полягає урозробленні схем планування територій адміністративних областей, районів, Автономної Республіки Крим, регулювання використання їх територій.

У схемах планування територій на регіональному рівні визначаються заходи реалізації державної політики та враховуються державні інтереси під час розпланування цих територій,їх історичні, економічні, екологічні, географічні і демографічні особливості, етнічні та культурні традиції. Відповідно до цього схема планування території визначає (за М. Габрелем):

- заходи щодо реалізації державної політики, передбачені генеральною схемою планування території України;

- уточнені історичні, економічні, екологічні, соіальні,демлграфічні, географічні та інші особливості регіону;

- функціональне зонування території, існуючі та запроектовані поселення, їх межі, центри систем та підсистем розселення;

- рекомендовані території для розміщення нових промислових, аграрних,рекреаційно-куротних та інших комплексів;

- великі зони масового відпочинку, туризму, приміські та зелені зони міст,зони, що охороняються, території особливого режиму;

- землі державного земельного фонду та державного лісового фонду, з виділенням лісів першої групи та заповідників;

- межі сільськогосподарських територій з виділенням зон меліорації та зрошення;

- принципові напрямкитранспортних магістралей та інженерних комунікацій, іригаційних каналів та водосховищ;

- зони залягання корисних копалин, небезпечних геолоігчних та гідрогеологічних процесів (зони затоплення, сейсмічності, карстів, складних гірничо-геологічних умов), зони забруднення а також розташування захисних споруд;

- результати аналізу сучасного стану територій;

- пропозиції щодо подальшого використання територій;

- основні техніко-економічні показники.

е) землі історико-культурного призначення;

Сюди входить: - опрацювання пропозицій щодо перспективного функціонального зонування території; - визначення територій найбільше сприятливих для промислового, транспортного, цивільного будівництва, сільського господарства, масового відпочинку, резервних майданчиків; - визначення перспектив розвитку існуючих та розміщення нових промислових вузлів; - визначення перспективної чисельності населення району проектування в цілому та окремих населених місць; - опрацювання планувальних принципів організації та розміщення місць масового відпочинку населення; - опрацювання заходів інженерного забезпечення

території; - опрацювання заходів щодо охорони навколишнього середовища проектованої території.

При цьому слід мати на увазі, що згідно«Земельного кодексу

України» землі нашої країни за цільовим призначенням поділяються на наступні категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

д) землі рекреаційного призначення;

ж) землі лісового фонду;

з) землі водного фонду;

і) землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Основні положення схем планування територій на загальнодержавному і регіональному рівнях у подальшому процесі проектування деталізуються і конкретизуються у схемах планування на місцевому рівні.

Схеми планування територій на місцевому рівні визначають:

- потреби у зміні меж поселень (міст, селищ міського типу, сіл);

- зонування територій для забудови та іншого використання;

- просторову структуру розпланування території.

Схемами планування територій на місцевому рівні може визначатися також доцільність опрацювання генеральних планів окремих поселень (міст, селищ міського типу, сіл).

Комплексна оцінка територіїскладається з кількісних та якіснихпоказників.

Природні чинники.До них відносяться і елементи географічноговизначення природного середовища. Природні умови та засоби у схемах розпланування територій оцінюються з екологічної, інженерно-геологічної, архітектурно-естетичної точки зору. До природних засобів районів проектування відносяться засоби територіальні, повітряного басейну,

біологічні (рослинний і тваринний світ), мінеральні (природні копалини), водні (водойми, джерела питної води), естетичні (краса ландшафту).

Антропогенні чинники.Окрім природних чинників на спосібвикористання території впливають і антропогенні чинники, тобто ті, що внесені діяльністю людини. Сьогодні вони за своїм призначенням можуть інколи переважати природні чинники. До основних антропогенних чинників відносяться: - інженерне забезпечення території; - умови транспортного обслуговування території; - санітарно-гігієнічні умови території.

Ступінь інженерного забезпечення оцінюється шляхом визначення віддаленості окремих майданчиків та ділянок від головних інженерних споруд (водопостачання, каналізація, енергопостачання, переробка та складування відходів виробництва та побуту).

Ступінь транспортного обслуговування території звичайно оцінюється залежно від віддаленості її окремих ділянок від транспортних споруд та мереж (станцій, вокзалів,портів, залізниць, автодоріг,водних шляхів сполучення). Результатом оцінки є схема транспортного обслуговування території.

Оцінка санітарно-гігієнічних умов показує кількість та якість обмежень санітарно-гігієнічних нормативів та вимог охорони природи. Звичайно, виділяються та оцінюються наступні елементи території: - санітарно-захисні зони промислових підприємств; - санітарні розриви зон можливого задимлення;

- зони самоочищення рік місця скиду стічних вод; - охоронні води водозаборів питтєвої води; - шумові зони вздовж основних транспортних магістралей та навколо аеропортів; - існуючі та потенціальні заповідники, заказники, ландшафти під охороною, охоронні території.

Економічна оцінка земель.Це оцінка землі як природного ресурсу ізасобу виробництва у сільському і лісовому господарстві та як просторового базису в суспільному виробництві. Проводиться за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та прибутковість з одиниці площі. Дані економічної оцінки земель є основою грошової оцінки окремої земельної ділянки різного функціонального використання.

Грошова оцінка земельних ділянок.Залежно від призначення тапорядку проведення грошова оцінка земельних ділянок може бути

нормативною і експертною. Нормативна оцінка використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель. Грошова оцінка використовується при здійсненні цивільно-правових угод (оренди, продажу, відчуження) щодо земельних ділянок.

Архітектурно-ландшафтна оцінка.Архітектурно-ландшафтнаоцінка території враховує об’єктивну естетичну цінність природних та антропогенних ландшафтів, відображену у їх мальовничості та різноманітності, а також можливість зорового сприйняття окремих ландшафтів великою кількістю людей.

Ступінь мальовничості та різноманітності ландшафту оцінюється залежно від виразності рельєфу, різноманіття зелених територій, характеру водних просторів.

З метою збалансованого розвитку територій (наприклад, локальних систем розселення в межах внутріобласних адміністративних районів)

складаються програми соціально-економічного розвитку.

До основних розділів програм належать: - характеристика населення (показники чисельності, структури віку та природного руху населення, міграційних процесів, структури трудових ресурсів); - програма розвитку промислового виробництва, сільського та лісового господарства, науки та освіти, транспорту та зв’язку; - програма розвитку сельбищної території з комплексом її обслуговування, створення сприятливого санітарно-гігієнічного та соціально-культурного середовища; - програма охорони та відтворення природних засобів території.

Соціально-економічна ефективність проектованих заходів можебути забезпечена шляхом дотримання наступних вимог: - раціональне нормування використання територіальних засобів для різних видів діяльності; - розташування функцій на території стосовно до розташування відповідних засобів; - просторова раціональна організація та взаємозв’язок функціональних процесів на проектованій території; - інженерне забезпечення території.

У світлі сказаного зрозуміло, що досягнення соціально-економічної ефективності суттєво залежить від раціональної системи нормування, тобто від обґрунтованості та об’єктивності нормативних показників використання території.

Для сучасного етапу цивілізованого розвитку характерне посилення господарського освоєння території. Одночасно виступає підвищення громадської цінності та збільшення норм споживання території, призначеної для житла, відпочинку та соціально-культурних потреб, а також територій, пов’язаних з відтворенням та охороною навколишнього середовища.

Охорона навколишнього середовища у світлі екологічних вимогскладає важливий розділ схем планування територій. Охорона природи в Україні здійснюється комплексом різноманітних заходів : законодавчими, організаційними , технічними та ін.

У схемах планування територій виділяють наступні природоохоронні

Вирішення конкретних питань екології у процесі розпланування територій потрібно підпорядкувати загальній світовій концепції т. зв. «сталого», «врівноваженого» розвитку ( англ. – sustainable development), яка активно пропагується ООН з 1992 р. «Сталий розвиток»можна

визначити як такий , що відповідає потребам сучасного покоління і не завдає шкоди умовам проживання наступних поколінь людей.Тобто,

врівноважений або сталий розвиток забезпечує послідовне зростання якості життя та розвиток особистості у сприятливому довкіллі.

Під екологічною рівновагою в розплануванні територій розуміється такий динамічний стан природного середовища району, при якому забезпечується саморегуляція основних її компонент: атмосферного повітря, водяних ресурсів, ґрунтового покриву, рослинності, тваринного світу. Неодмінними умовами такого стану повинне бути:відтворення(репродукція) основних елементів природного середовища і збереження екологічного балансу; відповідність рівня біологічної активності і фізичної стійкості природного середовища рівню антропогенного впливу, для біологічної переробки забруднень, для стабілізації впливу транспортних, інженерних і рекреаційних навантажень на ландшафт.

Охорона атмосферного повітря над визначеною територією має на метізахист від шкідливих виробничих та транспортних викидів, які шкідливо впливають на організм людини і навколишнє середовище

Охорона водойм повинна запобігати їх забрудненню.Забрудненняводойм (рік , озер , ставів тощо) збільшує санітарно-гігієнічну небезпеку на оточуючій території та зменшує засоби води , придатні для використання у

промисловості , сільському господарстві та для комунально-побутових потреб .

Згідно земельного кодексу до земель водного фонду в Україніналежать землі, зайняті:а)морями,річками,озерами,водосховищами,іншими водними об’єктами, болотами, а також островами; б) прибережними захисними смугами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами; в) береговими смугами водних шляхів.

Земельним кодексом України встановлено ширину прибережнихзахисних смуг з метою охорони поверхневих водних об’єктів відзабруднення та засмічення. Ширина смуг встановлена наступною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га – 25 м; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га – 50 м; в) для великих рік, водосховищ на них та озер – 100 м. При крутизні прибережних схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Охорона ґрунтів і природного ландшафту передбачається у схемах іпроектах планування території на регіональному і місцевому рівнях у приміських зонах і на незабудованих територіях між містами, виробничими об’єктами та сільськогосподарськими угіддями .

Відновлення (рекультивація) деградованих внаслідок господарського використання територій сьогодні є актуальноюпроблемою урбаністики країн з розвинутим виробництвом.

При складанні схем розпланування територій ведучими положеннями повинно буди виявлення та вдосконалення архітектурно-ландшафтної структури об’єкту проектування.Це стосується якпромислових так і сільськогосподарських територій.

Окремі ландшафти за характером зорового сприйняття можна класифікувати наступним чином :

3. за ступенем антропогенних змін природного середовища;

4. за характером та кількістю елементів ландшафту, що одночасно сприймаються ;

5. за ступенем виразності і гармонійності пейзажів.

Видові майданчики як місця споглядання пейзажів можна розрізняти:

5) за розташуванням;

6) за естетичною цінністю пейзажів;

- за кількістю глядачів у різний час.

Видові маршрути, шляхи і комунікації, з яких глядачі можуть сприймати оточуючі пейзажі, також можна виокремити:

3) за видами руху;

4) за інтенсивністю потоків пішоходів (або пасажирів);

5) за місцем даної траси у структурі об’єкту районного розпланування .

Головне завдання архітектора - урбаніста полягає у збереженні цінностей сформованих архітектурно-ландшафтної структури та опрацюванні заходів щодо її покращення і вдосконалення . Oсобливе місце при опрацюванні схем розпланування сьогодні повинні зайняти проблемиохорони культурної спадщини.Згідно Закону про охорону культурноїспадщини України об’єкти культурної спадщини за типами поділяються наступним чином : а) споруди (твори архітектури та інженерного мистецтва разом з природними чи створеними людиною елементами); б)комплекси (ансамблі); в) визначні місця. За видами такі об’єкти поділяються на : а) археологічні; б) історичні; в) монументального мистецтва; г) архітектури та містобудування; д) садово-паркового мистецтва; ж) ландшафтно-природні території.

Згідно Земельного кодексу України в окрему категорію виділяються

землі історико-культурного призначення. До них належать землі,на якихрозташовані:

а) історико-культурні заповідники, заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові кладовища), могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями;

б) городища, кургани, давні поховання, пам’ятки скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару, укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали,

площі,

г) залишки стародавнього планування і забудови міст та інших поселень, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Територія, що оточує місто і поєднується з ним господарськими і просторово-територіальними зв’язками, формує приміську зону міста. В

умовах становлення демократичних форм територіального самоврядування і ринкових засад в економіці приміська зона стає зоною спільних інтересів міста і області, розвиток якої можливий тільки на паритетних началах правового використання земельних ділянок.

Зона спільних інтересів є регіоном,який за системоутворюючимифункціями та господарським значенням відіграє роль об’єднавчої ланки між центральним містом і обласною системою розселення (за Ю. Білоконем). При визначенні її меж слід враховувати соціально-економічний рейтинг прилеглих до міста-центру адміністративних районів.

Приміська зона або зона спільних інтересів великого(значного,

значнішого) міста являє собою складне поєднання різнохарактерних територій та об’єктів, що доповнюють основні міські функції: сельбищну, виробничу, зовнішнього транспорту, комунального господарства та різних форм відпочинку.

Розпланування території приміської зони обумовлюється характерними особливостями місцевості, сформованої системи розселення та магістральної транспортної мережі і в цілому повинно підпорядковуватися структурі генерального плану міста. В урбаністичному сенсі приміська зонарозглядається як складова міської агломерації, де можна виділити основнітри групи інтересів:

- Господарська діяльність: - розміщення виробничих об’єктів, складів, баз; - сільське господарство, агрофірми промпідприємств, оранжереї, розсадники; - полігони відходів, сміттєзвалища;

- Соціальні аспекти, організація відпочинку: - розміщення житлового будівництва, дачні селища, спеціалізовані лікарні,

- профілакторії тощо; - короткочасний та довготривалий відпочинок, спортивні споруди;

- Транспортні та інженерні комунікації, вплив міжнародних транспортних коридорів, комунальні інженерні споруди (водопостачання, каналізація), споруди зовнішнього транспорту (аеродроми, залізничні станції, морські і річкові порти) тощо.

Озеленені території приміської зони, призначені переважно для відпочинку, розглядаються як складова ландшафтно-рекреаційної зониміста. Це логічно,оскільки територію міста і приміську зону потрібнорозвивати як єдиний господарський і планувальний комплекс. Приміська

зона, особливо великих і найбільших міст, формується під впливом міста і отримує розпланувальну структуру, пов’язану з структурою розпланування міста своїми основними елементами

Приміська зона загалом складається з наступних елементів:міські ісільські поселення; промислові підприємства, що не виділяють шкідливостей; складські об’єкти і транспортні території та споруди ( сортувальні залізничні станції, аеродроми, порти); території і споруди комунального господарства (споруди водопостачання, очисні споруди каналізації, сміттєзвалища); території колективних садів та городів мешканців міста; науково-дослідні установи і вищі учбові заклади; заклади відпочинку і лікування (санаторії, будинки відпочинку, шкільні табори); спортивні споруди (комплекси спортивних майданчиків, водні стадіони, іподроми, траси для автомобільних, мотоциклетних та велосипедних перегонів); позаміські озеленені території, в тому ліси державного лісового фонду, лісопарки, заповідники природи, пам’ятки ландшафтної архітектури (парково-палацові ансамблі); мисливські господарства; розсадники декоративних кущів і квітів; захисні зелені насадження (біля підприємств, вздовж залізниць і автомобільних шляхів, вздовж берегів водойм, біля джерел водопостачання, біля очисних споруд каналізації, біля сміттєзвалищ тощо).

Подібні процеси субурбанізації відбуваються сьогодні в Україні, однак багато житлових будинків споруджуються хаотично, без відповідної містобудівної документації та на територіях без інженерної підготовки і розпланованої вулично-дорожної мережі. Така хаотична субурбанізація, обумовлена недосконалістю законодавства і неузгодженістю дій різних суб’єктів господарювання і власників земель, створює у приміських зонах міст України складні соціальні, екологічні та містобудівні проблеми, які ще більше загостряться у найближчому майбутньому.

Навк оло міста формується лісопарковий пояс шириною 5-20 км (залежно від величини міста), який об’єднує прилягаючі до міської території лісові масиви. Території лісових масивів необхідно відповідним чином зонувати і пристосовувати для різних видів відпочинку. Тут слід передбачати місця для розташування туристичних пансіонатів, таборів і кемпінгів автотуристів, трасувати мережу прогулянкових стежок, облаштовувати територію з метою підтримання її чистоти та санітарного стану.

Розмір території лісопарків рекомендується приймати длянайбільших міст 20-25 га на 1000 мешканців, для великих – 15-20 га, для малих міст – 10-15 га.

Дачні і садівницькі товариства займають значні території навколовеликих міст України у формі масивів земельних ділянок (площа окремої ділянки в межах 0,05-0,06 га) дачних і садівницьких товариств, сформованих у 1960-1970-х роках.

Нормативними документами України (ДБН 360-92 та ін.) встановлено,

що дачні і садівницькі поселення розташовуються за межами міських чисільських поселень.Їх території призначаються для позаміського відпочинку,ведення садівницького та городницького господарства з можливістю будівництва садових або дачних будинків.

Дачний будинок –це житловий будинок для використання протягомроку з метою позаміського відпочинку. Садовий будинок – це будівля літнього (сезонного) користування, яка не відповідає нормативам, встановленим для житлових будинків.

Дачні та садівницькі поселення поділяються на малі – від 30 до 100 ділянок, середні – від 101 до 300 ділянок, великі – більше ніж 300 ділянок.

У приміській зоні (особливо великих міст) основна увага надається організації відпочинку міського населення. Для розташування установ, закладів та об’єктів відпочинку слід використовувати найбільш мальовничі місця приміської зони, наближені до водойм та лісових масивів, натомість віддалені від джерел забруднення повітря і води. Такі об’єкти

повинні мати зручні пов’язання з основними транспортними шляхами, що ведуть до міста.

Зони короткочасного відпочинку звичайно розташовуються наприміській території з урахуванням доступності їх на громадському транспорті до 1,5 год.

Відстані між зонами короткочасного відпочинку і ділянками курортно-рекреаційних установ, садівницьких товариств, автомобільних доріг загальної мережі і залізниць необхідно приймати не менше 500 м.

З метою збереження цінних природних якостей приміської зони потрібно регулювати кількість одночасних відвідувачів відпочинкових територій. Для цього для озеленених територій встановлені відповідні показники. Наприклад, для парків-курортів кількість одночасних відвідувачів становить 50 чол/га, для парків зон короткочасного відпочинку – 20 чол/га, для лісопарків – 10 чол/га, для лісів – 1-3 чол/га.

У приміських зонах значніших і великих міст лісопарковий пояс, як правило, оточується т.зв. зовнішнім поясом, тобто територією багатофункціонального використання. Така територія інколи називаєтьсязоною переважаючого розвитку, яка повинна частково розвантажити основне місто, тобто перейняти деякі його функції.

В межах цієї зони звичайно зосереджено більшу частину міських і сільських поселень приміської зони, розташовані промислові підприємства і заклади, пов’язані з містом. У багатьох випадках тут також знаходяться великі транспортні та інженерні споруди, що обслуговують місто. Наприклад, у зовнішньому поясі

Гострі екологічні проблеми у приміських зонах міст створюють сміттєзвалища,де нагромаджуються десятки мільйонів кубометрівпобутового сміття та промислових відходів. Наприклад, на міському сміттєзвалищі Львова, що з 1966 р. розташовується на північній околиці міста, щороку складається біля мільйона кубометрів побутового сміття.

Вплив сміттєзвалищ на довкілля оцінюється згідно наступних показників : органолептичних (зміна запаху повітря; зміна запаху, кольору, смаку грунтових і поверхневих вод прилеглих територій), загальносанітарних, фітоакумуляційних (рівень концентрації шкідливих

речовин у рослинах прилеглих територій), міграційно-водних, міграційно-повітряних, санітарно-токсикологічних.

У світовій практиці найбільш розповюджені три основні методи

утилізації (переробки і знешкодження) побутового сміття : - складування на спеціально облаштованих полігонах; - спалювання на спеціальних заводах; - переробка попередньо відсортованих відходів.

Важливе значення у планувальній організації приміської зони має

транспортна система, яка складається з залізниць і автомобільних шляхів державного, регіонального і місцевого значення. В Україніпереважаюча кількість населення в межах приміської зони пересувається залізничним транспортом і маршрутним автотранспортом, однак з початку ХХІ ст. постійно і досить швидко зростає частка пересувань власними автомобілями.

Тому актуальними залишаються справи облаштування залізничних станцій спорудами і будівлями для обслуговування масових потоків людей (пасажирські павільйони, перони посадки-висадки пасажирів, пішохідні переходи над коліями тощо), облаштування зупинок маршрутного автотранспорту, будівництво автостоянок для авто індивідуальних власників.

Читайте також:

1. Античні міста-держави на півдні України, їх культурні традиції.
2. Античні міста-держави Північного Причорномор'я
3. Античні міста-держави Північного Причорномор'я
4. Античні міста-держави Північного Причорномор’я
5. Античні міста-держави Північного Причорномор’я.
6. Античні рабовласницькі міста-держави Північного Причорномор'я.
7. Бюджети місцевого самоврядування – це бюджети територіальних громад сіл, їх об’єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах)(ч.3 ст.5 БК України).
8. Вдосконалення нормативно-правової бази міста на етапі переходу до інформаційного суспільства
9. Вид заняття: лекція
10. Вид заняття: лекція
11. Вид заняття: лекція
12. Вид заняття: лекція

Переглядів: 1930