• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Вищі органи державної влади

Імператор. Імператорська династія Японії вважається однією із самих найстаріших спадкових династій у світі. За історичними джерелами, перший Імператор вступив на японський трон 660 року до н. е., а сучасний Імператор —125-й. Царювання кожного імператора являє собою еру, котра розпочинається з дати вступу на трон нового Імператора (з 1989 р. розпочалася ера Хейсей — ера правління імператора Акіхіто).

Статус Імператора в Японії має свої особливості. Щоб найкраще уявити собі його реальну владу, необхідно звернутися не тільки до юридичних повноважень — статей Конституції, — ай до фактичної діяльності Імператора. За Конституцією (ст. 1), Імператор є символом держави і єдності народу, його статус визначається волею всього народу * котрому належить суверенна влада.

Відповідно до статей 3 і 4 Конституції, Імператор не наділений повноваженнями, пов'язаними з державною владою; Усі його дії, що належать до державних справ, можуть бути започатковані тільки зі згоди й схвалення Кабінету міністрів, котрий несе за них відповідальність. За поданням Парламенту Імператор призначає Прем'єр-міністра, а за рекомендацією останнього — інших членів Кабінету; за поданням Кабінету призначається головний суддя Верховного суду (ст. 6).

Зі згоди і схвалення Кабінету Імператор від імені народу здійснює дії у сфері державних справ (ст. 7):

• промульгацію поправок і змін до Конституції, законів, урядових указів і договорів;

• скликання Парламенту, розпуск Палати представників і об'ява про загальні вибори в Парламент;

• підтвердження згідно із законами призначення та звільнення державних міністрів та інших посадових осіб, а також повноважень і ввірчих грамот послів і посланників;

• підтвердження загальних і приватних амністій, пом'якшення та відстрочка покарання, відновлення у правах;

• дарування нагород;

• підтвердження відповідно до закону ратифікаційних грамот та інших дипломатичних документів, прийом іноземних послів і посланників;

• здійснення церемоніалу.

Згідно із Законом про Імператорське прізвище 1947 року, династійний порядок наслідування престолу оберігає Рада імператорського двору, що складається з двох членів імператорської сім'ї, Прем'єр-міністра, головуючих та їхніх заступників у палатах Парламенту, головного судді та одного члена Верховного суду.

Парламент Японії.За Конституцією, «парламент — вищий орган державної влади і єдиний законодавчий орган держави» (ст. 41). Його побудова є двопалатною. Члени нижньої палати - Палати Представників - обираються шляхом загальних і прямих виборів за пропорційною системою. На сьогодні їх 512, а строк повноважень самої палати — чотири роки. Віковий ценз для активного і па­сивного виборчого права визначено відповідно у 20 і 25 років. Верхня пала­та — Палата Радників — також формується за результатами загальних і пря­мих виборів, які, однак, проводяться за змішаною системою. До її складу входить 252 члени. Строк повноважень Палати Радників — шість років, про­те половина її складу переобирається кожних три роки. Віковий ценз для кандидатів у члени верхньої палати — 30 років.

Палата Представників може бути розпущена Імператором, який приймає відповідне рішення «з поради і ухвали» уряду. У разі розпуску нижньої па­лати Палата Радників припиняє своє функціонування до початку роботи новообраної Палати Представників. Проте уряд за умов «надзвичайної не­обхідності» може вимагати скликання верхньої палати на спеціальну сесію. У такому випадку Палата Радників уповноважена сама здійснювати основні парламентські функції. Рішення, прийняті верхньою палатою на її спеціаль­ній сесії, вважаються тимчасовими і мають бути ухвалені новообраною Па­латою Представників протягом десяти днів її першої сесії.

Головною функцією парламенту є законотворчість. Законопроект, ухвале­ний Палатою Представників, однак відхилений Палатою Радників, стає за­коном після повторного ухвалення нижньою палатою за рішенням двох тре­тин присутніх її членів. Проект державного бюджету спочатку розглядається Палатою Представників. У разі, коли Палата Радників ухвалила інше рішен­ня щодо проекту бюджету, останнє слово належить нижній палаті, яка мо­же прийняти державний бюджет власним рішенням, ухваленим протягом тридцяти днів. Для ухвалення такого рішення Палати Представників достат­ньо простої більшості голосів її членів.

Кабінет Міністрів. Згідно з Конституцією Японії, Кабінет міністрів здійснює виконавчу владу (ст. 65). До нього входять Прем'єр-міністр та інші державні міністри. Конституція визначає також принцип громадянського кабінету (ст. 66). Під терміном "громадянська особа" розуміється особа, яка не перебуває на військовій службі, не була професійним військовим і не пропагує мілітаристську ідеологію.

За традицією, головою Кабінету стає лідер партії парламентської більшості (ст.67). Якщо між палатами з цього питання виникають непорозуміння або на випадок неприйняття Палатою радників рішення протягом десяти днів після рішення Палати представників (час перерви в роботі Парламенту не враховується), рішення Палати представників стає рішенням Парламенту. Обраний кандидат призначається Імператором на посаду Прем'єр-міністра.

Відповідно до Закону про Кабінет міністрів 1947 року, Прем'єр-міністр призначає не більш як 20 державних міністрів (ст. 2 Закону про Кабінет міністрів), причому більшість міністрів повинна бути обрана з членів Парламенту (ст. 68). Фактично всі члени Кабінету — парламентарі. Усі члени Кабінету затверджуються наказом Імператора.

Функції окремих міністрів викладені в Законі про структуру державних виконавчих органів 1948 року. Дванадцять міністрів очолюють міністерства юстиції, закордонних справ, фінансів, освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення, сільського, лісного та рибного господарств, зовнішньої торгівлі та промисловості, транспорту, зв'язку, праці, будівництва, місцевого самоврядування. Крім того, один міністр Кабінету є генеральним секретарем, інші 8 міністрів стають міністрами без портфелів, вони фактично виконують обов'язки радників прем'єр-міністра І за традицією керують окремими підрозділами канцелярії прем'єр-міністра. У Кабінеті міністрів Японії відсутні посади військового та військово-морського міністрів, а також міністра внут^ рішніх справ (силами самооборони керує міністр без портфеля— начальник управління національної оборони, а також деякі функції виконує міністерство місцевого самоврядування); : !

У період, коли міністр виконує свої обов'язки, він не може бути притягнутий до судової відповідальності без згоди на це Прем'єр-міністра (ст. 75 Конституції). Прем'єр-міністр може на певний час звільнити міністра від посади (ст. 68). Кабінет несе колективну відповідальність перед Парламентом (ст. 66 ). Якщо палата представників приймає вотум недовіри або відмовляється голосувати за довіру Уряду, Кабінет міністрів має піти у відставку, якщо Палата представників не буде розпущена Кабінетом протягом десяти днів (ст. 69). Кабінет також повинен піти у відставку, якщо посада прем'єр-міністра стає вакантною або якщо скликається перша сесія Парламенту після виборів у Палату представників (ст. 70).

Читайте також:

1. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
2. III. Организация проведения государственной экспертизы
3. III. РЕСУРСНОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ ОРГАНИЗАЦИЙ ТОРГОВЛИ
4. L Организационная часть.
5. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи державної влади.
6. Адміністративно-правове регулювання державної реєстрації актів цивільного стану, державної виконавчої служби, нотаріату та адвокатури.
7. Адміністративно-правове регулювання проходження державної служби
8. Американский и японский подходы к организации менеджмента.
9. Антиконкурентні дії органів влади, управління і контролю
10. Антицерковна політика влади в Україні
11. Апарат державного управління як система органів виконавчої влади.
12. Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду, шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Переглядів: 810