• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Захист прав боржника і кредиторів через судові процедури.

Закон „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” передбачає 4 судові процедури, що застосовуються у процедурі банкрутства: розпорядження майном боржника, мирова угода, санація, ліквідація банкрута. Вони здійснюються під контролем суду. Стосовно санації і мирової угоди слід зауважити, що їх застосування до державних підприємств та господарських організацій з корпоративними правами держави пов’язане з необхідністю узгоджувати плани санації та мирових угод з державними органами та з кредиторами, інвесторами, боржником, керуючим санацією (Наказ ФДМУ № 895 від 06.06.2007 р.).

Судові процедури здійснюються з метою захисту інтересів боржника і кредиторів.

На стадії порушення справи про банкрутство судом призначається арбітражний керуючий з числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства. Ці особи мають відповідну ліцензію та відповідають вимогам Закону „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. На етапі процедури розпорядження майном арбітражний керуючий як розпорядник майна зобов’язаний вчинити всі необхідні дії по виявленню, обліку майна та вимог кредиторів (ст. 13 Закону).

Якщо боржником у справі про банкрутство є державне підприємство, розпорядник майна призначається за рекомендацією державного органу з питань банкрутства. Без рекомендації державного органу призначення розпорядника майном може бути підставою для оскарження до вищого судового органу (приклад: справа № 6/260-4/201- Постанова ВСУ № 04/227 від 18.05.2004 року). Проте прострочення строку подання кандидатури арбітражного керуючого державним органом з питань банкрутства призводить до винесення рішення про призначення арбітражного керуючого на розсуд суду. Можливе і врахування побажань кредиторів.

У судових процедурах передбачено: звернення кредиторів з безспірними вимогами до боржника шляхом подання заяв до суду, діяльність комітету кредиторів як органу, що представляє інтереси кредиторів, узгодження санації і мирової угоди з комітетом кредиторів і боржником, вжиття судом заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, порядок задоволення вимог кредиторів, здійснення певних дій боржником за згодою розпорядника майна (п.11 ст.13 Закону), управління санатора на час санаційної процедури, укладення боржником в період санації значних угод чи угод, в яких є заінтересованість, тільки за згодою кредиторів, можливість визнання угод боржника, укладених до порушення справи, недійсними, право керуючого санацією на відмову від виконання угод боржника за наявності наслідків, передбачених п. 10 ст. 17 Закону.

Проте захист прав кредиторів утруднений через дію Закону „Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” від 29 листопада 2001 року.

Проблемно і те, що відсутність опублікованого оголошення про порушення справи про банкрутство позбавляє кредиторів права звернутися до суду і заявити про свої вимоги.

Суди виробили практику щодо можливості залишення справи без розгляду у разі порушення вимог щодо публікації оголошення. Єдине, що вказано у Постанові ВСУ № 15 від 18 грудня 2009 року, суди мають переконатися у тому, що вимога про публікацію оголошення виконаною не буде. (Див. Постанову ВСУ).

Слід сказати, що чинне законодавство передбачає і захист інтересів учасників господарських товариств у процедурах банкрутства. Зокрема, укладення мирової угоди, якщо нею передбачено забезпечення вимог кредиторів за рахунок акцій чи корпоративних прав учасників товариств, неможливе без відповідної згоди учасників товариств, і вони мають стати учасниками мирової угоди.

У ліквідаційній процедурі найбільше порушуються інтереси кредиторів (розкрадання майна, особливо колгоспи і с/г підприємства, затягування процедури, продаж за заниженими цінами і ін.).

Після закінчення ліквідпроцедури чинне законодавство не передбачає можливості задоволення вимог кредиторів. (США – 5 років, а ФРН – 1 рік після закінчення ліквідації надають можливість виплати боргів кредиторам).

3. Проблеми застосування Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”

До проблем застосування Закону відносимо наступні:

- відсутність законодавчої вимоги щодо конкурсу кредиторів як підставу для відкриття провадження у справі;

- порушення строків по судових процедурах і конкретних діях уповноважених осіб, визначених Законом, можливість їх подовження, і відсутність відповідальності за це;

- невизначеність правового статусу арбітражного керуючого (оплата праці, залежність його від боржника, кредиторів і суду, відповідальність, страхування, досвід і ін.);

- черговість кредиторів – багато спірних думок: якою вона має бути? Особливо актуально щодо застави – кредитор мав би мати право на повернення свого заставленого майна повністю;

- мораторій на державне майно – це обмеження прав кредиторів;

- у разі визнання недійсними угод, відмови від угоди у процедурі банкрутства проблемою є відшкодування збитків за цими угодами – відповідні звернення сторони, право якої порушено, якщо вона не має статусу кредитора у справі про банкрутство, господарські суди не приймають;

- вимоги до складу ліквідкомісії нечіткі, туди потрапляють і зацікавлені особи, відсутній належний контроль за її діями, відсутній і порядок оскарження діяльності ліквідкомісії.

4. Особливості банкрутства державних підприємств.

Ситуація про стан підприємства аналізується державними органами і за їх згодою (зокрема, ФДМУ і держоргану у справах про банкрутство) порушується справа про банкрутство.

Слід сказати про встановлену заборону порушення справ про банкрутство гірничих підприємств до 2013 року – Закон „Про внесення зміни до Закону „Про відновлення ...” від 23 грудня 2009 року.

Законом України від 29 листопада 2001 р. № 2864-ІІІ “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить від 25 до 100 відсотків, включаючи випадки відчуження шляхом продажу майна в процесі провадження справи про банкрутство, визначеного статтями 22–26, 30, частиною одинадцятою статті 42, абзацом другим частини шостої статті 43 Закону щодо визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і продажу майна підприємства;

Статтею 15 Закону України від 9 квітня 2004 р. № 1677-ІV “Про особливості приватизації підприємств Державної акціонерної компанії “Укррудпром”, якою визначено: “З метою недопущення банкрутства, яке може призвести до ліквідації стратегічно важливих для економіки та безпеки держави підприємств Укррудпрому або інших негативних наслідків, та збереження сировинної бази металургійного комплексу України встановлюється мораторій на введення процедури розпорядження майном та застосування примусової реалізації майна підприємств Укррудпрому терміном на 5 років”.

Для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об’єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать підприємствам Укррудпрому в майні інших господарських товариств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню державною виконавчою службою; продажу майна у процесі провадження справи про банкрутство, визначеного статтями 22–26, 30, частиною одинадцятою статті 42, абзацом другим частини шостої статті 43 Закону щодо визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і продажу майна підприємства.

Згідно з Рішенням КСУ від 10 червня 2003 р. № 11-рп/2003 у справі про мораторій на примусову реалізацію майна при застосуванні статті 2 Закону України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” в частині відчуження рухомого та іншого майна підприємств дія мораторію не поширюється на відчуження рухомого та іншого майна підприємств, що забезпечує ведення їх виробничої діяльності. Дія мораторію також не поширюється на продаж об’єктів нерухомого майна та інших засобів виробництва, що не забезпечують виробничу діяльність підприємства-боржника у процедурі санації.

На 5 років встановлено і мораторій на банкрутство НВАО „Масандра” (Закон № 1442-VI від 4 червня 2009 року).

Якщо порушено провадження у справі про банкрутство державного підприємства, його трудовий колектив має переважне право вимагати передачі йому цілісного майнового комплексу підприємства-боржника в оренду за умови взяття на себе грошових зобов’язань боржника і за наявності згоди на це кредиторів (ч. 14 ст. 17 Закону).

Особливістю санаційної процедури державного підприємства є те, що продаж частини майна такого боржника проводиться відповідно до законодавства про приватизацію з врахуванням особливостей Закону „Про відновлення платоспроможності....”.

У разі ліквідації державного підприємства суд призначає членами ліквідкомісії представника державного органу з питань банкрутства, а за необхідності – органу місцевого самоврядування (ст. 24 Закону). У ліквідаційній процедурі також майно державних підприємств-банкрутів продається з врахуванням приватизаційного законодавства (ст. 30 Закону).

Майно державних підприємств, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України (ч.7 ст.31 Закону).

У разі банкрутства містоутворюючого підприємства КМУ чи органи місцевого самоврядування в особі їх уповноважених органів мають право до закінчення процедури санації цього підприємства розрахуватися з усіма кредиторами (ч. 7 ст. 42 Закону).

Певні особливості стосуються і банкрутства особливо небезпечних
підприємств, якими визнаються підприємства вугільної, гірничодобувної,
атомної, хімічної, хіміко-металургійної, нафтопереробної, інших
галузей, визначених відповідними рішеннями Кабінету Міністрів
України, припинення діяльності яких потребує проведення спеціальних заходів щодо запобігання заподіянню шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу.
При розгляді справи про банкрутство особливо небезпечного підприємства учасниками провадження у справі про банкрутство
визнаються відповідний орган місцевого самоврядування, а також центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого відноситься сфера діяльності боржника, а також, при необхідності, державний орган з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань охорони навколишнього природного середовища, орган державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки (або його регіональні інспекції), з питань геології та використання надр. Учасниками провадження у справі про банкрутство особливо небезпечного підприємства господарським судом можуть бути визнані також інші центральні органи виконавчої влади.
Докази, що підтверджують належність боржника до особливо небезпечних підприємств, суду надає боржник.

Відповідно до змін, внесених у Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника…» 04.11.2010р., особливо небезпечними підприємствами визнаються також підприємства, діяльність яких пов’язана з використанням ядерної енергії.

Якщо комітетом кредиторів не прийнято рішення про санацію
боржника, суд може винести ухвалу про санацію боржника за клопотанням органу місцевого самоврядування або відповідного
центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження
у справі про банкрутство, за умови укладення ними з кредиторами
договору поруки за зобов'язаннями боржника. Договір поруки за зобов'язаннями боржника укладається та підписується уповноваженими особами органів місцевого самоврядування або центральних органів виконавчої влади.

Строк санації особливо небезпечного підприємства суд може подовжити до 10 років.

Іноді при банкрутстві держпідприємств виникає питання про матеріальні цінності мобілізаційного резерву, що зберігаються на таких підприємствах. У цих випадках підприємство повідомляє суд і арбітражного керуючого про наявність у нього вказаного майна. А орган центральної виконавчої влади, в управлінні якого знаходиться підприємство, звертається до КМУ за дозволом про розбронювання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (Постанова КМУ № 1526 від 17 листопада 2001 року).

Бувають випадки, коли боржник відмовляється визнати наявність у нього матеріальних цінностей держрезерву на зберіганні і прагне уникнути відповідальності за незабезпечення їх збереження (Аналізується ситуація про банкрутство ВАТ «Шепетівський завод культиваторів» - Лист Голови Держкомрезерву до Генеральної прокуратури з проханням здійснити перевірку і вжити заходи прокурорського реагування).

5. Захист державних інтересів органами прокуратури у разі порушення справи про банкрутство.

Враховуючи складну економічну ситуацію в державі, критичний фінансовий стан значної частини підприємств у галузях сільськогосподарського виробництва, переробній промисловості, той факт, що застосування норм Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” значною мірою зачіпає широкий пласт державних інтересів та прав громадян, питання банкрутства та санації підприємств є одним із важливих у суспільстві.

Наприклад, у 2010 році в Луганській області на різних стадіях банкрутства знаходяться більше 1 тис. підприємств, які мають значну заборгованість із виплати заробітної плати, перед бюджетом, фондами соціальної спрямованості. За даними на 2009 рік в АР Крим порушено провадження у справі про банкрутство стосовно 684 підприємств.

Велика частина боргів належить підприємствам, стосовно яких застосовуються заходи, передбачені Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Мають місце випадки, коли банкрутство підприємств є «рейдерською» схемою або способом ухилення від сплати податків, заробітної плати, внесків до соціальних фондів, виконання кредитних зобов’язань.

У ході прокурорських перевірок може бути встановлено випадки умисного доведення до банкрутства, фіктивного банкрутства, найбільш розповсюдженими засобами вчинення яких є:

1. Складання неправдивих документів з метою створення значної кредиторської заборгованості (укладання фіктивних цивільно-правових угод купівлі-продажу, комісії, оренди, придбання майна за завищеною вартістю);

2. Вчинення дій, що призводять до заниження вартості активів підприємства (незаконне відчуження майна, продаж активів підприємства за заниженою вартістю, укладення завідомо невигідних для даної юридичної особи угод, безпідставна виплата на користь інших осіб грошових коштів, безпідставна передача третім особам майна чи уступка права вимоги до інших осіб).

3. Здійснення заходів, що призводять до погіршення фінансово-економічного стану підприємства (нераціональні управлінські рішення, що негативно відображаються на виробничій, торговельній, іншій статутній діяльності підприємства та ведуть до виникнення фінансових втрат і збитків;

4. Заплутування звітності та обліку, знищення, пошкодження документів чи інформації, внаслідок яких стає неможливою ефективна робота відповідного підприємства.

Слід пам’ятати, що виявлення ознак умисного доведення до банкрутства, фіктивного банкрутства є обов’язком регіонального органу з питань банкрутства, який у своїй діяльності керується "Методичними рекомендаціями щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства", що затверджені наказом Міністерство економіки України N14 від 19.01.06.

Також, зобов’язання виявлення ознак фіктивного банкрутства покладені на податкові органи, які відповідно до листа Державної податкової адміністрації України від 28.10.02 № 1021/7/26-9017, керуються відповідними методичними рекомендаціями.

Тому до проведення перевірок необхідно залучати державний орган з питань банкрутства, податкові органи та фахівців економістів.

При цьому слід врахувати, що вказаний державний орган з питань банкрутства:

- сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;

- пропонує господарському суду кандидатури арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, щодо яких порушена справа про банкрутство, та в інших випадках, передбачених цим Законом;

- організовує систему підготовки арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів); Тепер Мінюст це робить!!!!!

- здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність як арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори);

- забезпечує реалізацію процедури банкрутства щодо відсутнього боржника;

- здійснює ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, встановлює та затверджує форму подання арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;

- організовує проведення експертизи фінансового становища державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, при підготовці справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду господарським судом у разі призначення судом експертизи та надання відповідного доручення;

- готує на запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державних підприємств чи підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків;

- готує та подає на затвердження Кабінету Міністрів України у встановленому порядку типові документи щодо здійснення процедур банкрутства.

Під час виявлення ознак фіктивного банкрутства необхідно враховувати наявність офіційної заяви власника або службової особи підприємства-боржника до господарського суду щодо порушення провадження у справі про банкрутство стосовно цього підприємства, на підставі якої винесено відповідну ухвалу суду, та фактичної можливості задоволення вимог кредиторів, у тому числі зобов’язань перед бюджетом, у повному обсязі на момент звернення до суду.

Визначення ознак доведення до банкрутства може бути здійснено у разі, коли в суді було порушено провадження у справі щодо банкрутства підприємства та є ознаки неправомірних дій відповідальних осіб боржника, що призвели його до фінансової неспроможності.

Ознаками доведення до банкрутства є наявність дій відповідальних осіб боржника, які призвели до погіршення платоспроможності підприємства, у зв’язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов’язкові платежі.

Якщо на окремих стадіях провадження у справі про банкрутство буде встановлено, що боржником подані недостовірні відомості про своє майно в фінансовій звітності або в інших документах, що свідчать про його фінансове та майнове становище, в таких випадках можуть мати місце ознаки щодо приховування банкрутства.

До ознак приховуваного банкрутства належить: надання третім особам (банківським установам, державним установам, постачальникам, покупцям) завідомо неправдивої інформації про фінансово-господарський стан підприємства; можливість визнання причинного зв’язку між наданою інформацією та збитками, які зазнала третя особа.

При виявленні ознак доведення до банкрутства, фіктивного банкрутства та інших злочинів з метою їх підтвердження необхідно спрямовувати матеріали перевірки на дослідження.

Слід мати на увазі, що окрім органу з питань банкрутства дослідження можуть проводити відповідні аудиторські фірми та установи, які мають ліцензію щодо здійснення досліджень з питань банкрутства.

У разі надання висновку про наявність вказаних ознак у суб’єкта господарювання слід обов’язково приймати рішення в порядку ст.97 КПК України.

Непоодинокими є факти, коли органи податкової служби, фондів соціального спрямування пропускають місячний строк щодо заявлення вимог до боржника, який згідно чинного законодавства поновленню не підлягає, і держава втрачає право вимоги з боржника.

Тому, необхідно звернути увагу на своєчасність, у строки і в порядку, передбаченому Законом, подання заяв з вимогами до боржника в інтересах державних органів, підприємств, організацій.

У разі умисного або через недбалість ухилення від цього державних органів прокурорам слід невідкладно подавати відповідні заяви до суду та вживати заходів реагування до винних посадових осіб.

Стосовно мораторію на задоволення вимог кредиторів, необхідно звернути увагу на додержання вимог закону про дію мораторію, зокрема, щодо:

- заборони стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

- вимог Закону щодо ненарахування неустойки (штрафів, пені), не застосування інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати обов'язкових платежів.

Дія мораторію припиняється із припиненням провадження справи про банкрутство.

Слід звернути увагу на те, що згідно п.6 ст.12 Закону дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати і тому відмова у її виплаті через введення мораторію є безпідставною.

У майбутній професійній діяльності слід врахувати, що банкрутство містоутворюючих, особливо небезпечних, сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств, професійних учасників ринку цінних паперів, приватних підприємців і відсутніх боржників має свої особливості, закріплені в Розділі VI Закону «Про відновлення …». Свої особливості має і банкрутство банків, що закріплено в Законі "Про банки і банківську діяльність". Тому для визнання банкрутом і ліквідації вказаних суб'єктів слід керуватися відповідними нормами законодавства.

У ході наглядової діяльності слід мати на увазі, що після призначення розпорядника майна органи управління боржника не мають права приймати рішення про:

- реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) ліквідацію боржника;

- створення юридичних осіб або про участь в інших юридичних особах;

- створення філій та представництв;

- виплату дивідендів;

- проведення боржником емісії цінних паперів;

- вихід із складу учасників боржника юридичної особи, придбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника.

Керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо:

- передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного фонду господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином;

- одержання та видачі позик (кредитів), поручительства і видачі гарантій уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна боржника;

- розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника (п.12-13 ст.13 Закону).

Призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника.

При проведенні перевірок потрібно звернути особливу увагу:

· на законність дій посадових осіб боржника та вчинення ними дій з урахуванням вимог ст.13 Закону, через поширеність спроб виведення активів боржника;

· додержання п.6 ст.14 Закону, відповідно до якої розпорядник майна зобов’язаний окремо внести до реєстру відомості про вимоги щодо виплати заробітної плати згідно із заявами таких кредиторів та даними обліку підприємства – боржника;

· відповідність даних обліку реальній заборгованості із виплати зарплати та повноту включення її до реєстру;

· законність доводів, що спричинили включення заборгованості до реєстру кредиторів. Для цього слід вивчити структуру кредиторської заборгованості, що увійшла до реєстру вимог кредиторів, виявити угоди, внаслідок яких вона виникла;

· чи відповідають укладені угоди закону, статутним документам, характеру діяльності підприємства.Особливу увагу приділяти перевірці договорів поруки, угод щодо переводу боргу чи уступки права вимоги, угод з цінними паперами (векселями, акціями), інших безтоварних операцій.

За наслідками перевірки слід вживати цивільно-правових заходів щодо визнання незаконних угод недійсними, розірвання не виконаних угод, витребовування майна боржника, ініціюючи при цьому заходи до забезпечення позовних вимог.

Необхідно також звернути увагу на реалізацію права на відмову від угод керуючим санацією. У тримісячний строк з дня прийняття рішення про санацію він має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково, якщо:

· виконання договору завдає збитків боржнику;

· договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника;

· виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

Особливо слід перевіряти як реалізують арбітражні керуючі право щодо звернення до господарського суду для визнання недійсними угод боржника, які були укладеними або виконаними з окремими кредиторами чи іншими особами після порушення провадження у справі про банкрутство або протягом шести місяців, що передували дню порушення провадження у справі про банкрутство.

План санації боржника може передбачати звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації. В такому випадку згідно п.2 ст.18 Закону вихідна допомога звільненим робітникам виплачується за рахунок інвестора. Тому слід під час перевірок з’ясувати, чи виконані інвестором ці та інші зобов’язання, взяті згідно плану санації перед кредиторами – державними установами, підприємствами організаціями та чи виконані вимоги закону, щодо погодження плану санації боржника з органом, уповноваженим управляти державним майном, стосовно підприємства-боржника, у майні якого частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків.

План санації боржника недержавної форми власності може передбачати продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу.

Порядок продажу майна боржника недержавної форми власності, як цілісного майнового комплексу визначено ст.19 Закону.

Якщо суми, вирученої від продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, недостатньо для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі, керуючий санацією пропонує кредиторам укласти мирову угоду.

У разі якщо мирова угода не укладена, господарський суд визнає боржника банкрутом та відкриває ліквідаційну процедуру. До затвердження господарським судом мирової угоди або визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури керуючий санацією не має права здійснювати розрахунки з кредиторами.

План санації боржника може передбачати продаж частини майна боржника. Керуючий санацією після проведення інвентаризації та оцінки майна боржника має право почати продаж частини майна боржника на відкритих торгах. Заходи до забезпечення вимог кредиторів стосовно частини майна боржника, яка підлягає продажу згідно з планом санації, скасовуються ухвалою господарського суду.

Продаж частини майна боржника – державного підприємства в процедурі санації здійснюється з урахуванням вимог Закону України “Про приватизацію державного майна” та інших нормативно-правових актів з питань приватизації та з урахуванням особливостей, передбачених Законом.

Початкова вартість майна боржника, що виставляється на торги, визначається відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", інших нормативно-правових актів.

Переможець торгів зобов’язаний заплатити продажну ціну майна боржника в строк, передбачений протоколом або договором купівлі - продажу, але не пізніше місяця після дня проведення торгів.

Майно боржника, не продане на перших торгах, виставляється на повторні торги, якщо інше не передбачено планом санації. Майно, не продане на повторних торгах, може бути реалізовано керуючим санацією за згодою комітету кредиторів, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного без проведення торгів.

У зв’язку з цим необхідно перевірити додержання:

- порядку проведення торгів при продажу в процедурі санації майна боржника як цілісного майнового комплексу, передбачених ст.19 Закону.

- порядку продажу частини майна боржника – державного підприємства в процедурі санації відповідно до вимог ст.20 Закону.

- законність оцінки майна боржника. Також, необхідно перевірити додержання вимог ст. 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" згідно з якими відчуження майна господарських організацій з корпоративними правами держави понад 25 відсотків їх статутного фонду в процедурі банкрутства здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації.

Продаж господарськими організаціями у процесі санації корпоративних прав держави інвестору здійснюється на умовах, визначених планом санації, з урахуванням вимог законодавства з питань приватизації.

Предметом прокурорської перевірки має бути і законність умов мирових угод та повнота їх виконання. Необхідно виявляти випадки невиконання умов мирових угод щодо виплати заборгованості перед фондами соціальної спрямованості, бюджетами, державними установами та організаціями, громадянами (із виплати заробітної плати та соціальних виплат).

За наслідками перевірки слід ініціювати за наявності підстав визнання таких мирових угод недійсними або їх розірвання.

Після визнання боржника банкрутом

- укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому законом;

- скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника;

- накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

- вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

- виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому законом.

- припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном.

Необхідно звернути увагу на те, що:

· майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством України. Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою;

· для здійснення оцінки майна арбітражний керуючий має право залучати на підставі договору спеціалістів з оплатою їх послуг за рахунок коштів, одержаних від виробничої діяльності боржника, визнаного банкрутом, або реалізації його майна, якщо інше не встановлено комітетом кредиторів;

· додержання вимог ст.7 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” щодо обов’язкової оцінки майна у процесі банкрутства державних, комунальних підприємств та підприємств (господарських товариств) з державною часткою майна (часткою комунального майна) є необхідним. Звіт про оцінку майна має бути обґрунтованим і повним.

· у разі виникнення сумнівів у вірності оцінки необхідно проводити її рецензування відповідно до вимог ст.13 вищевказаного закону;

· слід з’ясувати, чи проводилася раніше оцінка майна банкрута, чи закладалось його майно як застава до банків. Якщо так, то вказані цифри необхідно звірити з останньою оцінкою майна. При їх суттєвому розходженні необхідно обов’язково провести рецензування, а у разі необхідності - додаткову оцінку майна.

За рецензуванням оцінки майна необхідно звертатись до відділення Фонду держмайна України.

Згідно Закону до складу ліквідаційної маси не включаються:

- об'єкти житлового фонду, в тому числі гуртожитки, дитячі дошкільні заклади та об'єкти комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку;

- індивідуально визначені речі, що належать банкруту на підставі речових прав, крім права власності і повного господарського відання;

- майно, виключене з обороту;

- активи, включені до складу іпотечного покриття іпотечних облігацій, не включаються до ліквідаційної маси емітента іпотечних облігацій та управителя іпотечним покриттям. Відчуження цих активів, у тому числі примусове, здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про іпотечні облігації".

При проведенні перевірок підлягає з’ясуванню чи передаються об’єкти житлового фонду, гуртожитки, дитячі дошкільні заклади тощо, які знаходились на балансі банкрута до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Відповідно до ст.30 Закону після проведення інвентаризації та оцінки майна ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна.

Порядок продажу майна банкрута, склад та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. При цьому продаж майна підприємств банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України “Про приватизацію державного майна” та інших нормативно-правових актів з питань приватизації.

У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.

Майно банкрута, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до

законодавства можуть мати зазначене майно у власність чи на підставі іншого речового права.

Уступка вимог банкрута здійснюється в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, за згодою комітету кредиторів.

Ліквідатор має право виставити на відкриті торги вимоги банкрута, якщо інший порядок продажу(уступки) вимог банкрута не встановлено комітетом кредиторів.

Ліквідатор зобов’язаний використовувати при проведенні ліквідаційної процедури тільки один рахунок боржника в банківській установі.

Зважаючи на те, що головним джерелом погашення заборгованості по виплаті заробітної платі є кошти, отримані від відчуження майна боржника, особливу увагу необхідно звернути на дотримання арбітражними керуючими встановленої процедури продажу майна підприємства – боржника:

- вимог п.3 ст. 30 Закону у разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута. Додержання порядку проведення ліквідатором конкурсу (аукціону), який визначається згідно із Законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію).;

- вимог п. 5 ст.30 Закону щодо продажу цінних паперів, що належать

- банкруту на праві власності;

- вимог п.7, 8 ст.30 Закону при зарахуванні коштів, які надходять в ході

- проведення ліквідаційної процедури.

Слід також звернути увагу, що ст. 30 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" бартерні операції не передбачені.

Необхідно зосередити увагу на черговості щодо виплати заробітної плати, податків та інших обов’язкових платежів;

Досить часто арбітражні керуючі не зацікавлені в прискоренні процедури ліквідації, оскільки отримують заробітну плату на протязі всього строку ліквідації підприємства. Зустрічаються випадки самоусунення, ухилення арбітражних керуючих від виконання своїх обов'язків.

Тому факти порушення строків та процедур, передбачених Законом, потребують принципового реагування.

При виявленні ознак складу злочину, передбаченого ст.ст.218,219 КК України слід організовувати проведення перевірки в порядку ст.97 КПК України.

У випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто, необхідно вносити припис про усунення порушень закону.

З метою усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють, потрібно вносити подання. (Використано Методичні рекомендації Прокуратури Луганської області щодо організації нагляду за додержанням законів, які регулюють питання, пов’язані з банкрутством суб’єктів господарювання / 2010 рік).

Прикладом такого реагування є подання прокурора АР Крим Міністру економіки України про усунення порушень законодавства України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом від 19 серпня 2009 року, де вказується на порушення ліцензійних умов арбітражними керуючими та вимагається усунути ці порушення. (Аналізуємо даний документ).

Читайте також:

1. III. Захист інтересів клієнта
2. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
3. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
4. Адміністративний захист об’єктів інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції
5. Адміністративно-правовий захист об’єктів інтелектуальної власності
6. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності
7. Адміністративно-правовий спосіб захисту прав
8. Адміністративно-правовий спосіб захисту прав
9. Акустичний контроль приміщень через засоби телефонного зв'язку
10. Акустичні засоби|кошти| захисту
11. Аналіз ризику через моделювання.
12. Антитерористична захист об'єкта.

Переглядів: 1555