стративниму порядку (звернення до уповноважених державних органів, посадових осіб). Слід зауважити, що у ст. 66 ЦК УРСР 1963 р. було закріплено поняття «адміністративний порядок», яке відсутнє в чинному ЦК. Але стаття 17 ЦК України передбачає можливість захисту цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування, а ст. 18 — нотаріусом, що дає підстави стверджувати про існування адміністративної або позасудової форми захисту.
До неюрисдикційної форми захисту включають, зокрема, самозахист, який передбачає можливість застосування особою різних способів, засобів, заходів захисту, зокрема заходів опе- J ративного впливу. Російський законодавець у ст. 12 ЦК Росій-
ської Федерації закріпив самозахист як оДин із способів захисту цивільних прав, що не відповідає положенням теорії, оскільки за своєю суттю самозахист є не способом, а формою захисту, і характеризує особливий порядок, комплекс дій із захисту свого права. Цивільний кодекс України розглядає самозахист як само стійну форму захисту цивільних прав, визначаючи його у ст. 19 і як застосування особою засобів протидії, які не заборонені зако-
ном та не суперечать моральним засадам суспільства.
Таким чином, аналіз теоретичних положень та норм законодавства України дає підстави розрізняти три різні за значимістю, відмінні в механізмі реалізації, самостійні форми захисту цивільних, у тому числі й корпоративних, прав: 1) судова; 2) позасудова (адміністративна)^) самозахист.
1. Судова форма захисту здійснюється судами у спеціальному процесуальному режимі. Особливість порядку (процедури) реалізації судової форми дозволяє виділяти цивільно-правову, кримінально-правову, адміністративно-правову, господарсько-правову процедури захисту. Судова форма має універсальний характер і за своїм значенням посідає провідне місце серед інших форм захисту.