Задишка

Задишка — зміна частоти, ритму, глибини дихання, що супроводжується суб'єктивним відчуттям нестачі повітря (стиснення в грудях, неможливість глибоко вдихнути чи звільнити грудну клітку від повітря при видиху).

Розрізняють суб'єктивну і об'єктивну задишку.

Якщо про задишку можна довідатись лише зі скарг хворого, то це суб'єктивна задишка. При виявленні зміни частоти, ритму дихання, коли в диханні беруть участь додаткові м'язи, виявляється ціаноз — це об'єктивна задишка.

Найчастіше виявляється одночасно суб'єктивна і об'єктивна задишка. Суб'єктивною може бути задишка у невропатів при істерії. Об'єктивною — у хворих з емфіземою, облітерацією плеври.

Задишка може супроводжуватися різким прискоренням дихання (тахіпное), і його уповільненням (брадипное) аж до повної зупинки дихання (апное).

Крім цього слід розрізняти задишку фізіологічну, яка виникає при фізичному навантаженні і задишку патологічну, яка виникає при різних патологічних станах.

Залежно від того, яка фаза дихання порушена, розрізняють: інспіраторну — при якій утруднений вдих, експіраторну — при якій утруднений видих, змішану — при якій утруднені обидві фази.

Інспіраторна задишка проявляється відчуттям утруднення чи перешкоди вдихові. Вона спостерігається при набряку голосових зв'язок, при стисканні трахеї чи гортані пухлиною, при попаданні сторонніх тіл, при паралічі дихальних м'язів. При сильному звуженні трахеї вдих здійснюється з шумом — це стридорозне дихання.

Експіраторна задишка — це відчуття утрудненого видиху. Типовою є така задишка при спазмі дрібних бронхіол, що має місце при бронхіальній астмі. Іноді задишка виникає раптово. Напад задишки може бути легким, ледь відчутним, у інших випадках він може бути вкрай важким і супроводитися відчуттям неможливості вдихнути чи видихнути повітря. Така задишка називається ядухою. Вона може бути при бронхіолітах, фібриноїдному бронхіті, бронхіальній астмі.

У хворих можуть виникати особливі види задишки, які названі за іменами авторів, що їх уперше описали: дихання Куссмауля, дихання Чейна-Стокса, дихання Біота.

Дихання Куссмауля - дуже сповільнене і глибоке дихання з голосним шумним вдихом і посиленим видихом, після якого настає пауза. Воно може виявлятися при діабетичній комі, азотемічній уремії.

Чейна-Стокса дихання — через декілька дихальних рухів настає пауза від 1/4 до 1 хвилини, під час якої хворий не дихає. Після паузи виникає нечасте поверхневе дихання, яке з кожним рухом стає глибше і частіше, досягає максимуму і знову стає нечастим і поверхневим до виникнення наступної паузи. Періоди дихання змінюються періодами апное. Іноді під час апное хворий втрачає свідомість. Пояснюють це порушенням мозкового кровообігу, в тому числі в ділянці дихального центру (крововиливи в мозок, важка гіпертензія, пухлини головного мозку, отруєння морфієм). Це дихання має погане прогностичне значення.

Дихання Біота — рівномірні дихальні рухи час від часу перериваються паузами від декількох до 30 секунд. Паузи ці можуть виникати через рівні або різні проміжки часу. Найчастіше виявляється при менінгітах, в агональному стані.

Дихання Грокко-Фругоні дещо нагадує дихання Чейна-Стокса, але відрізняється тим, що тут замість дихальної паузи є слабке поверхневе дихання з поступовим збільшенням глибини дихальних рухів і подальшим зменшенням. Таке дихання може відзначатись у хворих з деякими абсцесами головного мозку, у хворих на базальний менінгіт, іноді в період агонії.

В разі появи у пацієнта патологічного дихання медична сестра повинна негайно повідомити лікаря.

Невідкладна допомога при раптовій появі у хворого задишки або ядухи полягає в таких заходах: надати хворому підвищеного положення за допомогою функціонального ліжка або підручних засобів, обкладання хворого подушками, звільнити грудну клітку від тісного одягу, забезпечити доступ свіжого повітря, подачу кисню, створити хворому повний фізичний і психічний спокій, негайно викликати лікаря. Медична сестра забезпечує проведення призначеного лікарем лікування киснем, який хворий вдихає з кисневої подушки, а зволожений кисень — з кисневого балона або в кисневому наметі. Ядуху усувають за допомогою дібраних лікарем бронхолітичних засобів. Останніми роками багато хворих з цією метою використовують "кишенькові інгалятори" ("Астмопент", "Сальбутамол").

Догляд за хворими з ядухою передбачає постійний контроль за частотою, ритмом і глибиною дихання.

Кашель

Кашель — це складний рефлекторно захисний акт, під час якого організм звільняється від залишків, що утворилися внаслідок патологічного процесу в легенях (слиз, гній кров), або які потрапили туди з зовнішнього середовища. Це "сторожовий пес", що сприяє очищенню бронхів. Це реакція на скупчення в трахеї, гортані і бронхах слизу, або при попаданні в них стороннього тіла, яка полягає у форсованому видиху, що здійснюється спочатку при закритій голосовій щілині. Не всі ділянки слизової дихальних шляхів є місцем виникнення кашлю. Розрізняють так звані кашльові зони, подразнення яких викликає кашель: слизова оболонка міжчерпалоподібного простору в гортані, біфуркація трахеї, місця розгалуження бронхів. Кашльовою зоною є поверхня плевральних листків. Кашльовий рефлекс контролюється корою, тому може бути викликаний або затриманий зусиллям волі.

Кашель сприяє видаленню бронхіального секрету, що підтримує мукоциліарний кліренс.

Кашльовий стимул призводить до глибокого вдиху, голосові зв'язки змикаються, діафрагма розслаблюється, підвищується тонус дихальної мускулатури. Все це призводить до зростання внутрішньогрудного тиску. З відкриттям голосових зв'язок повітряний потік з великою швидкістю проходить через звужений просвіт трахеї і голосову щілину. Різниця між внутрішньогрудним і атмосферним тиском призводить до виникнення кашльового звуку.

Кашель можуть викликати запальні процеси, а також хімічні, механічні і термічні фактори.

Причинами кашлю можуть бути: трахеїт, бронхіт, пневмонія, плеврит, сторонні тіла, бронхіальна астма, рак легень.

Кашель розрізняють: постійний, приступоподібний, нічний і періодичний.

Постійний: при хронічних бронхітах, трахеїтах, ларингітах, при застої в легенях у серцевих хворих.

Періодичний: при підвищеній чутливості до холоду (при виході на вулицю), вранці у курців і алкоголіків, при емфіземі легень. У хворих з порожнинами легень або бронхоектазами кашель виникає в такому положенні, коли вміст порожнини виливається в просвіт бронха, частіше вранці.

Періодичний нападоподібний кашель виникає при коклюші.

Одноразовий напад кашлю буває при наявності стороннього тіла в дихальних шляхах.

При тривалому нападі кашлю набухають шийні вени, обличчя набрякле, ціанотичне. Це зумовлене утрудненням відтоку крові з порожнистих вен у праве передсердя внаслідок підвищення внутрішньогрудного тиску. При нападах кашлю можуть виникати крововиливи в кон'юнктиву, шкіру і слизові оболонки внаслідок розриву венозних капілярів. Сильний кашель може супроводжуватись блюванням внаслідок поширення подразнення на блювотний центр.

При набуханні голосових зв'язок кашель має лаючий відтінок. При руйнуванні голосових зв'язок (при туберкульозі, сифілісі) або при паралічі їх м'язів, що призводить до недостатнього замикання голосової щілини, кашель стає беззвучним. Такий самий кашель може бути в ослаблених хворих. При наявності великих каверн кашель має глухий відтінок.

Легке покашлювання, коли кількість секрету, що видаляється, невелика, може бути при ларингіті, фарингіті, в початкових стадіях туберкульозу легень.

"Нічний" кашель спостерігається внаслідок стискання збільшеними лімфовузлами біфуркації трахеї (при туберкульозі, лімфогранулематозі, пухлинах середостіння).

Якщо при кашлі не виділяється мокротиння, то такий кашель називають сухим, на відміну від вологого кашлю, що супроводжується виділенням мокротиння.

Сухий кашель буває при плевритах, бронхітах, в початковій стадії запалення легень.

Іноді при вологому кашлі мокротиння не виділяється: в ослаблених хворих, у дітей, що не вміють відкашлювати. Якщо кашель вологий, то слід з'ясувати, скільки мокротиння виділяється одноразово, протягом доби, у якому положенні краще відходить мокротиння, його колір і запах.

Наявність "іржавого" мокротиння є ознакою крупозної пневмонії.

Одноразове відходження гнійного мокротиння з неприємним запахом у великій кількості (500 мл і більше) є ознакою прориву абсцесу в просвіт бронха.

При бронхоектазах вранці мокротиння відходить "повним ротом", густе; його відходження збільшується в різних положеннях хворого.

Догляд за хворим з кашлем: хворому слід надати положення Фаулера, призначають тепле питво, зокрема гаряче молоко з натрію гідрокарбонатом (1/ 4 чайної ложки на склянку) або наполовину з підігрітим боржомом. У домашніх умовах проводять найпростіші інгаляції — над відвареною картоплею, ментоловим розчином (2 таблетки валідолу на 1 л окропу). Полегшення може настати внаслідок використання медичних банок, гірчичників на грудну клітку. Хворих тепло вкривають, щоб запобігти переохолодженню організму. Забезпечують доступ свіжого повітря. Якщо кашель вологий, то необхідно контролювати кількість виділеного мокротиння. Хворому слід пояснити, що його заковтування може призвести до інфікування органів травлення.

Якщо кашель супроводжується виділенням значної кількості харкотиння, його не слід намагатися придушити, щоб не виникла закупорка дихальних шляхів. Такому хворому рекомендується по декілька годин на добу перебувати в положенні, яке сприяє кращому відходженню харкотиння (дренажне положення).

Треба пам'ятати, що у мокротинні містяться збудники захворювань. В разі випльовування харкотиння на підлогу чи на землю воно висихає, розпилюється, піднімається в повітря, і знову надходить в легені оточуючих людей.

Хворому видають індивідуальну плювальницю, попередньо наливши в неї до 1/3 об'єму 0,5 % розчину хлораміну. В стаціонарі плювальниці щовечора змінюють і проводять дезінфекцію використаних. Хворого навчають "кашльовій дисципліні", тобто вміння стримувати кашель при безпосередньому контакті з іншими людьми — за столом, при розмові. Якщо ж це не вдається , то треба прикривати рот хустинкою.

Вимірювання кількості мокротиння і вивчення його властивостей мають діагностичне значення. Це допомагає розпізнати характер захворювання, своєчасно діагностувати можливі ускладнення. Для вимірювання кількості харкотиння використовують градуйовану посудину з кришкою, на дно якої наливають дезінфекційний розчин.

Знезаражують харкотиння та посуд кип’ятінням, автоклавуванням, використовують дезинфікуючі розчини (кип’ятять 1 годину з содою і водою, в автоклаві при температурі 120о С протягом 30 хвилин, 5% розчином хлораміну протягом 4 годин).

При появі у мокротинні домішок крові у вигляді прожилок або згустків треба заборонити хворому ходити, перевести його у напівсидяче положення в ліжку, повідомити про це лікувальника чи чергового лікаря.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні характеристики дихального процесу.	\|	Кровохаркання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.