• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Драматургія інтерв'ю

Підготовка до інтерв'ю

РЕЖИСУРА ІНТЕРВ'Ю

Розділ 2

Щоб зрозуміти, за якими правилами працює механізм журналістського інтерв'ю, розіб'ємо процес на умовні складові, від визначення цілей до завершення бесіди. Як приклад виберемо «стерильний» випадок інтерв'ю, не зв'язаний тимчасовими рамками, положенням у просторі або іншими обмеженнями — словом, ідеальний, коли теоретично можливо пройти всі стадії робочого процесу. Треба врахувати, однак, що в такій «тепличній» ситуації журналіст виявляється нечасто. Він, як правило, працює в режимі твердих строків здачі матеріалу, коли з неминучістю випадає одна або навіть кілька ланок з ланцюжка етапів. Однак для досягнення професійних результатів інтерв'юерові потрібно прагнути пройти весь шлях від початку до кінця.

Роботу над інтерв'ю можна розкласти на три послідовні стадії: підготовка; проведення; завершення.

На першій стадії, яка випереджає хід бесіди, здійснюється дуже важлива робота із планування інтерв'ю, визначається його мета, вивчається інформаційні ресурси, здійснюється перший контакт зі співрозмовником, призначається час і місце зустрічі, продумуються можливі ризики, стратегія бесіди й основна тематика питань. Перерахуємо ще раз найбільш важливі кроки по підготовці інтерв'ю: визначення його цілей; попереднє дослідження; організація зустрічі; обмірковування характеру питань, а також стратегії й тактики інтерв'ю.

Розглянемо послідовно основні операції стадії підготовки до інтерв'ю.

Визначення цілей інтерв'ю.Це стартова позиція. Від того, наскільки ясні цілі інтерв'ю, залежить успіх усіх наступних кроків. Задумане й запропоноване вами або заплановане редакцією інтерв'ю треба «перевірити на міцність», поставивши перед собою кілька питань, відповіді на які багато в чому прояснять ваші цільові настанови.

§ Навіщо ви прагнете взяти інтерв'ю? » Яких результатів прагнете досягти?

§ Чому для розв'язання цих завдань ви вибрали саме цього співрозмовника?

§ ÷è Цікавий він особисто вам?

§ Є або до нього інтерес у широкої публіки?

Якщо після відповідей на ці питання у вас не склалося якісного продукту про те, заради чого, власно, намічалося дане інтерв'ю і бесіда може перетворитися в безглузду балаканину, від якої стане ніяково й вам, і вашому партнерові.

Ясна картина цілей повинна зложитися не тільки в журналіста.Але й співрозмовнику. Про цілі необхідно розповісти майбутньому співрозмовникові. Причому якщо ви дохідливо сформулюєте мету інтерв'ю, то, по-перше, полегшите собі розробку питань ( до речі, типове для починаючих журналістів: «Не знаю, що запитати» — відбувається саме від неясної уяви про цілі); по-друге, зменшите ймовірність нерозуміння з боку співрозмовника й зумієте переконати його в необхідності зустрічі. Коли мета ясна й чітко сформульована, у вашого партнера теж з'являється цілком з'ясовне почуття впевненості в тому, що його вислухають, зрозуміють і постараються донести почуте до глядача або слухача.

Мета інтерв'ю визначається багатьма факторами. Це й особливості характеру співрозмовника, і його роль у певній ситуації, і соціально-політичні обставини, що склалися, і масштаб проблем, які пов'язані з героєм суспільні стереотипи, що й виникли в цьому зв'язку.

Припустимо, ви берете інтерв'ю в начальника Служби порятунку міста Києва. Який ланцюг ви перед собою ставите? З'ясувати обставини й подробиці якоїсь події (наприклад, порятунку людини в палаючому ресторані у центрі міста під час пожежі), у якому брали участь працівники цієї служби? Або вас цікавить загальна картина подій у Києві й те, як у принципі працює Служба порятунку? А може бути, вас залучила фігура самого начальника з нього незвичайною (або, навпаки, звичайною) долею? чи викличе інтерес у широкої публіки його життєва історія? Але в його відомстві могли виникнути певні проблеми, про які вже пішли слухи, і треба прояснити ситуацію?

Як видно, кожна з поставлених цілей гідна окремого інтерв'ю. Однак треба мати на увазі, які бувають ситуації, коли в бесіді з'ясовуються серйозні подробиці, здатні змінити первісні плани й скорегувати мету інтерв'ю.

Попереднє дослідження.Залежно від поставлених цілей збір робочого матеріалу про героя або ситуацію, у яку він залучений, може або проводитися по повній програмі, або обмежитися коротким пошуком, або взагалі не проводитися. Підготовка або експромт — от вибір, який прийдеться зробити журналістові перед кожною своєю зустріччю.

У репортерській текучці нерідкі ситуації, коли немає часу на серйозну попередню роботу й доводиться покладатися на обривкові відомості, які вдалося витягти. Однак часто й таких відомостей буває досить для короткого актуального інтерв'ю або для одного-двох питань на прес-конференції.

Іншу групу інформаційних ресурсів для попереднього дослідження представляють усні (рідше письмові) людські свідчення. Експерти в тієї або іншої області, очевидці подій, колеги, друзі й родичка героя могла поділитися такими відомостями, які ви не знайдете немає в довідниках, ні в документах.

Корисні відомості про людину або ситуацію можна одержати за допомогою спостереження предметно-речовинного середовища. Особливо коштовними можуть стати помічені деталі одягу, навколишнього оточення, особливості поведінки й манера спілкування героя, які потім допоможуть вам коректувати питання, використовувати адекватну стилістику бесіди.

Призначення зустрічі.Про зустріч із интервьюєром, як правило, домовляються по телефону, хоча останнім часом журналісти все частіше користуються по електронній пошті. Але можна вмовитися про інтерв'ю й при безпосередньому контакті.

Останній варіант, напевно, найбільш безпрограшний, тому що наміченої «жертві» просто «нікуди дітися» і доводиться прийняти пропозицію журналіста, навіть дати якісь обіцянки. А це вже половина успіху.

Але все-таки частіше переговори про інтерв'ю здійснюються по телефону. Таке спілкування, опосередковане відстанню й відсутністю безпосереднього контакту, має свої переваги й недоліки, які треба неодмінно враховувати, домовляючись про зустріч.

Набираючи номер телефону свого героя, треба мати на увазі одну дуже важливу обставину: ніхто не зобов'язаний вам давати інтерв'ю.Навіть офіційні особи, в обов'язки яких входить спілкування з печаткою, мають право надати інформацію в писемній формі й не йти на прямий контакт. Тому, коли ви домовляєтеся про бесіду, краще уникати слова «інтерв'ю»: воно звучить занадто офіційно, краще сказати: «Не могли б ви поділитися своїми міркуваннями про...»; «Хотілося б обговорити ситуацію...»; «Давайте поговоримо про цей випадок...».

Домовляючись зі співрозмовником про зустріч,

уникайте слова «інтерв'ю»

Намічений співрозмовник під час переговорів про зустріч може привести вам самі різні причини відмови. Перерахуємо найбільш характерні з тих, які можна передбачити.

§ Недовіра до журналіста (а нерідко й у принципі до всіх). Відомо, що новачкові складніше дістати згоду на інтерв'ю, чому журналістові з іменем і досвідом.

§ Сумніву в репутації видання. Відмови в інтерв'ю можна побоюватися, якщо журналіст представляє видання маловідоме або, гірше того, з дурною репутацією.

§ Недовіра до конкретного видання, якщо з ним зв'язаний невдалий досвід взаємодії або негативна публікація (критика на адресу героя, викривлення змісту висловлень, невірне цитування і т.д.).

§ Утома від журналістів, яка, як правило, характерна для зірок.

§ Страх публічного виступу (особливо часто він виникає побачивши телевізійної камери або мікрофона).

§ Відсутність інтересу до предмета бесіди.

§ Недолік у наміченого співрозмовника знань про предмет бесіди.

§ Обмеженість часу.

Кожний з наведених доводів може служити причиною відмови від інтерв'ю. Як не дивно, найчастіше каменем спотикання виявляється не ім'я самого журналіста, а репутація видання, від імені якого він виступає.

От як однієї молодій журналістці вдалося домовитися про інтерв'ю з композитором Олексієм Рибниковим: «Коли Олексій Львович уже сидів у машині, я підскочила до нього й чомусь сказала, що захоплююся його музикантом... до кінофільму "Буратіно". Потім додала, мол, або можна побрати в нього інтерв'ю для " Нової газети". Композитор пропустив повз вухо мої захоплення, а от « Новою газетою» зацікавився й запитав, чи там працює Зоя Ерошок. Зоя Ерошок дійсно працювала в моїй газеті, але свій матеріал про Рибникова вона робила для " Комсомольської правди" — найкращий з усіх, що я прочитала. Немудро, що він її запам'ятав. Такі журналісти є свого роду візитною карткою газети, вона й нам, молодим, допомагає. З Рибниковим ми домовилися, він дав мені свої телефони. Мені не довелося вмовляти людину довго»[1] [4].

Серед відмов є й об'єктивні випадки, які не залежать від журналіста, наприклад, відсутність або обмеженість часу. Є й такі пояснення, які свідчать про невірний вибір співрозмовника, який не проявляє інтересу до предмета бесіди або, що не має про нього достатніх знань. І все-таки в арсеналі журналіста завжди повинні бути переконливі контрпідстави. Домовляючись із героєм про зустріч, намагайтеся, залежно від намічених вами цілей і ситуації, що склалася переконати його в тому, що інтерв'ю — це можливість ( у дужках запропоновані найбільш можливі фігури для даних аргументів):

§ одержати популярність і визнання, розповісти про себе (діячі масової культури);

§ вплинути на свідомість людей (політики, священики);

§ освітити публіку, зруйнувати забобони (учені, діячі сфери освіти);

§ висловити свою точку зору, пролити світло на проблему (представники протиборчих сторін у якому-небудь конфлікті);

§ допомогти іншим людям уникнути помилок (потерпілі від яких-небудь потрясінь, представники груп ризику);

§ з'явитися на екрані, щоб вас побачили друзі й родичі («прості» люди).

Якщо вам відмовляють в інтерв'ю через те, що співрозмовникові невідомо ваше ім'я, спробуйте зробити собі рекламу: «Я брав інтерв'ю в того-то й того-...». Аргументом на користь інтерв'ю користується видання, що має велику тиражність: «Адже нас читають майже 85% городян...».

Крім того, під час переговорів про зустріч не забудьте взяти в співрозмовника дозвіл:

§ на фотозйомку,

§ на диктофонний запис,

§ на розмову зі членами родини.

Час і місце інтерв'ю. Домовляючись про зустріч, призначаючи час і місце, прислухайтеся до побажання співрозмовника. Від цих обставин залежить, чи комфортно буде себе почувати герой інтерв'ю. Тому найчастіше зустріч призначається на його території (удома або на робочому місці) і в зручний для нього час. Якщо співрозмовник вагається з вибором місця зустрічі, запропонуйте йому приїхати в редакцію.

Плануючи час, журналіст повинен ураховувати специфіку робочого дня свого героя. Є люди ранніх, « ранкових професій», але є й ті, чий робочий день фактично не має границі, або хто працює більше у вечірній годинник. Зрозуміло, що лікар або вчитель починає робочий день рано; міністрові або члену парламенту «важко викроїти хвилиночку» протягом робочого дня; а от люди богемних професій — актори, художники, співаки — тільки до полудня «продирають очі». Виходить, інтерв'ю з останніми може затягтися далеко за північ. На такі зустрічі не спізнюються. Якщо ви подзвоните у двері на півгодини пізніше призначеного часу, уважайте, що розчаруєте свого героя відразу по декільком «напрямкам» — як неточний, ненадійний, неуважний і забудько. А ваші виправдання: «Потрапив в "пробку"», «Автобуса довго не було», «Не зміг піймати таксі» — пролунають як белькіт спізнілого на урок школяра. А вже якщо ви ще попросите ручку й папір для записів, знайте, що перше враження про вас напевно сприятливим не буде.

Підготовка журналіста. За питання можна сідати після того, як певні цілі інтерв'ю, вивчені всі можливі допоміжні матеріали, а також призначені час і місце зустрічі.

За результатами першого контакту стане ясно, з яким співрозмовником ви маєте справу — з «легким», відкритим що вільно йде на розмову або з «важким», замкненим, що приховуює інформацію. Залежно від цього слід продумати перші питання. чи є резон, наприклад, говорити про щось, що не має відносин до наміченої мети: про погоду, дітей (онуків) — загалом, про те, що завжди знайде відгук у будь-якої людини? Або відразу «брати бика за роги», доступившись до головної мети бесіди? чи знадобляться вам спеціальні питання, щоб розтопити лід нерозуміння? Або ви відразу поринете в атмосферу дружньої бесіди?

Попередня робота із джерелами допоможе визначити основну тематику питань, продумати їхню послідовність і намітити шлях, по якому журналіст разом зі своїм героєм піде до наміченої мети. Про те, як підготувати питання й задавати їх мистецьки, ми докладно розповімо в главі 3. Поки ж засвоїмо наступне: запитальник слід розробляти згідно цілями, про яке ви вже повідомили свого героя, коли домовлялися про інтерв'ю. Якщо питання, які задаються під час бесіди, не будуть відповідати наміченому плану, це може викликати підозра. Тому не забудьте при зміні ваших цілей сповістити про це партнерові.

Молоді журналісти завжди сумніваються, яка кількість питань оптимально для інтерв'ю. Строгих правил на цей рахунок не існує. Комусь спокійніше, коли всі питання заздалегідь написані на папері. Хтось легко імпровізує, і йому цілком достатньо декількох ключових слів на папері, щоб вести розмова. Досвідчені журналісти нерідко взагалі не записують, а «тримають» питання в голові. У всякому разі запитальник потрібний — не важливо, у розумі він або «на папірці».

І ще: розробляючи стратегію інтерв'ю, потрібно залишити час для незапланованих питань і відповідей, а також підготуватися до самих несподіваних ситуацій. Повірте: чому ретельніше ви зробите це, тим більше ймовірність того, що інтерв'ю піде за планом. Але не слід боятися й несподіваного повороту розмови, насправді це коштовний результат. Свіжий погляд на відоме, новий поворот старої теми історія, яка спливла з надр пам'яті... Заради таких знахідок і працює журналіст.

Маючи справу з фігурами впливу з різних соціально-політичних сфер, треба враховувати, що вони можуть бути заздалегідь підготовлені до зустрічі з журналістами, «наношені» на певні відповіді. Допомагають їм у цій справі спеціальні служби по зв'язках із громадськістю, технології яких, спрямовані на створення позитивного іміджу компанії або окремої особи, знаходять усе більше застосування в сферах публічної діяльності.

Після підготовчого етапу, який включає визначення цілей інтерв'ю, проведення попереднього розслідування, призначення зустрічі й розробку стратегії, можна приступати до інтерв'ю. У самому загальному змісті — це розмова двох людей або більш із метою одержання нової інформації. Однак не звичайний, з ряди тих, які утворюють наші повсякденні міжособистісні комунікації. Інтерв'ю — розмова, яка будується за певними правилами професійного журналістського спілкування. Протікає воно в питально-відповідній формі, коли журналіст запитує, а співрозмовник відповідає. Тому формула успіху полягає в тому, наскільки професійно задаються питання і як повно на них відповідають.

Однак інтерв'ю — це не тільки вміння ставити запитання. Як і будь-який інший акт людського спілкування, воно включає інші, не менш важливі вербальні компоненти, які сприяють успіху комунікації. Із чого починається розмова двох людей? Із проголошення етикетних фраз, які відкривають бесіду, зі слів вітання. Далі співрозмовники, особливо якщо це їх перша зустріч, повинні встановити взаємний контакт. Преамбула інтерв'ю, як правило, не виходить за рамки етикетного обміну люб'язностями або нейтральної розмови про погоду. Існують, однак, і інші образи, які полегшують співрозмовникам початок розмови. Від того, чи зуміє журналіст із перших же слів знайти підхід до свого героя, установити з ним гармонічні, націлені на відкритий обмін інформацією відносини, одержати й розвити до деталей відомості, які цікавлять, залежить успішний результат інтерв'ю.

Далі дуже важливо знайти вірний шлях розвитку бесіди, вибудувати її так, щоб хід ваших думок був зрозумілий співрозмовникові, а послідовність питань підкорялася головній цільовій настанові інтерв'ю, щоб у передбачуваному хаосі питань і відповідей чітко прослідковувався порядок. Інтерв'ю не можна обривати на півслові. чи навряд можна передбачити, що скаже співрозмовник наприкінці бесіди, однак досвідчений інтерв'юер не забуде завершити її на потрібній ноті, задавши останнє питання уточнюючі, ну й, звичайно,вимовляючи ритуальні слова прощання.

Зустріч зі співрозмовником. Вітання.Журналісти щодня зустрічають нових людей. Здороваються, обмінюються рукостисканнями, розмовляють, прощаються. Досвідчені репортери звичайно не замислюються, у якій формі виговорити слова вітання, і вибирають нейтральне « Здрастуйте!», дружнє «Привіт!»; фамільярне «Здорово!». Тактика вітання залежить від конкретної ситуації, ступені близькості з героєм, його соціального статусу. Звичайно, є ідеальні «на все часи», форми вітання соціально й стилістично нейтральні « Здрастуйте!»; «Добрий день!». У більшості випадків фантазія й творчий підхід будуть тут явно недоречні.

Однак занадто холодне й формальне вітання може послужити сигналом того, що журналіст воліє триматися від співрозмовника на певній дистанції й не прагне переступати бар'єр формального питально-відповідного взаємодії. Щоб зм'якшити форму вітання, у ній можна додати персональний обіг: « Здрастуйте, Михайло (Іванович)!».

Від того, у якому ключі,

офіційному або неофіційному,

Переглядів: 3065