МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Музична культура і театральне мистецтво
У XIV – першій половині XVII ст. вагомих здобутків досягли музична культура і театральне мистецтво. Вони розвивалися у тісному зв’язку зі змінами, що відбувалися у народному побуті та звичаях, а також у діяльності скоморохів, мистецтво яких поєднувало спів, танець і театральні вистави. Музиканти, співці, танцюристи об’єднувались навколо монастирів та єпископських кафедр. Вони створювали пісні на честь бойових подвигів князів і дружинників. Таким чином, відроджується народний героїчний епос України у формі історичних пісень і дум. Виникнення дум пов’язане з появою українського козацтва та його боротьбою проти турецько–татарських загарбників. Виконували думи народні співці – кобзарі. Далеко не всі думи дійшли до нашого часу. Одна з найвідоміших і найдавніших – „Дума про козака Голоту“. Думи та історичні пісні мали велике виховне значення: вони прославляли народних героїв, закликали до боротьби проти поневолювачів, оспівували подвиги, мужність, відвагу козаків та їх ватажків, таких як Байда, Кішка, Сагайдачний та ін. Музичну культуру постійно збагачувала усна народна творчість. Поряд з календарними піснями розвивались різні жанри сімейно–обрядових і побутових пісень. В них, як і в піснях землеробського календарного циклу, виявилися риси, притаманні українській музиці. До XVI ст. церковний хор був одноголосним, нотний спів безлінійним і позначався спеціальними знаками, поставленими над складами і словами тексту богослужбових книг. З XVI ст. церковний спів стає багатоголосним або партесним. Відомо, що у Луцьку братська школа підняла партесний спів до такої висоти, що їй заздрили місцеві єзуїти і намагалися знищити цей православний хор. Уславилися також хори при братствах у Львові, а дещо згодом – і у Києві. У письмовій фіксації музичних творів поступово усталюється звична нам лінійна нотація, найдавнішою пам’яткою якої є „Супральський ірмолой“1593 р. У XVI – першій половині XVII ст. виникають такі жанри світської музики, як побутова пісня для триголосного ансамблю або хору (кант); сольна пісня зі супроводом; цехова інструментальна музика тощо. Канти формувалися у руслі усної народної пісенності. За змістом вони поділялися на релігійно–філософські, любовні та жартівливо–гумористичні. Розвиток інструментальної музики привів до появи у деяких містах музичних цехів на зразок ремісничих, що діяли у Львові, Кам’янці–Подільську, а також на Волині. Музичні цехи сприяли розвиткові народної професійної інструментальної музики, виникненню самобутніх ансамблів українських національних інструментів. Найпоширенішими народними інструментами були бандура, кобза, цимбали, скрипка, сопілка, дудка, на Прикарпатті – трембіта. Найпопулярніші танці – „козачок“, „метелиця“, „веснянка“. Наприкінці XVI ст. істотно розширилася сфера театрального мистецтва. Витоки українського театру беруть початок від народних ігор Київської Русі, де часто використовувалися фольклорні твори, простежувалися елементи народної драми, пантоміми, балету. Від 1570-х рр. формується ляльковий театр – вертеп. Лялькові театральні вистави відбувалися у двоповерховій дерев’яній скринці, де на верхньому поверсі демонструвалися релігійні, насамперед, різдвяні сюжети, а на нижньому – різноманітні сцени з народного життя. Часто вертепні вистави обходилися без ляльок і скриньки: ролі виконувалися вживу, але актори неодмінно носили з собою макети вертепу (використовуваної як печери, у якій прийшов на світ Ісус) і зірки, яка показувала шлях волхвам. З появою братських шкіл виникає шкільний театр. Спочатку він мав лише навчально–виховне значення, а наприкінці XVI – на початку XVII ст. почав використовуватися у міжконфесійній боротьбі проти католицизму. Шкільний театр розвивався одночасно з народним театром, репертуар якого складався із містерій різдвяної та великодньої тематики. У першому десятилітті XVII ст. в Україні започаткована побутова драма. До цього жанру належить унікальне видання віршованої „Трагедії руської“ невідомого автора. Зміст твору дуже близький до зразків української народно–поетичної творчості. Отже, здобутки духовної культури українського народу дозволяють говорити про її самобутні риси, тісний зв’язок з гуманістичними ідеями. Все це робило її доступною для народу, сприяло розвитку не лише української, а й світової культури. У добу т. зв. першого національного відродження (остання чверть XVI – перша половина ХVІІ ст.) в Україні „так сильно, хоч і не надовго заблисло блиском і політичної мислі, і національного усвідомлення, і розвоєм артистичної творчості, приготувавши ту цікаву своєрідну культуру, яка розвинулася особливо там, де на грунті народнім витворилися певні інтелігентські верстви і, сполучивши у своїм обіході народні елементи життя з певними вимогами вищої культурності, дали і в сфері артистичної творчості цікаві взірці сеї сполуки старої традиції з новими впливами“ (М.Грушевський).
Джерела і література:
Боплан Г.Л.Опис України. – К., 1990 Грушевський М.Культурно–національний рух на Україні вХVІ–ХVІІ в. // Жовтень. – 1989. – № 4 Жолтовський П.М.Художнє життя на Українів ХVІ–ХVІІІ ст. – К., 1983 Жуковський А.Петро Могила й питання єдности церков. – К., 1997 Запаско Я., Мацюк О., Стасенко В.Початки українського друкарства. – Л., 2000 Іларіон, митрополит.Князь Костянтин Острозький і його культурна праця. – Б. о., 1992 Ісаєвич Я.Д.Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні. – К., 1983 Ісаєвич Я.Юрій Дрогобич. – К., 1972 Ісаєвич Я.Д.Братства та їх роль у розвитку української культури ХVІ–ХVІІІ ст. – К., 1966 Кралюк П.Духовні пошуки Мелетія Смотрицького. – К., 1997 Кралюк П.Луцьке Хрестовоздвиженське братство. – Луцьк, 1996 Кралюк П.Особливості вияву національної свідомості в українській суспільній думці ХVІ – пешої половини ХVІІ ст. – Луцьк, 1996 Матковська О. Львівське братство: Культура і традиції. Кінець ХVІ – перша половина ХVІІ ст. – Л., 1996 Микитась В.Давньоукраїнські студенти і професори. – К., 1994 Мацюк О.Замки й фортеці Західної України. – Л.,1997 Мицько І.Іван Федоров: життя в еміграції. – Острог, 2008 Мицько І.З.Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576–1636). – К., 1990 Нічик В.М.Петро Могила в духовній історії України. – К., 1997 Нічик В.М., Литвинов В.Д., Стратій Я.М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. – К., 1990 Овсійчук В.А.Українське мистецтво ХІV – першої половини ХVІІ століття. – К., 1985 Овсійчук В.А.Українське мистецтво другої половини ХVІ – першої половини ХVІІ ст. (Гуманістичні та визвольні ідеї). – К., 1985 Острозькаакадемія ХVІ–ХVІІ ст.: Енциклопедичне видання. – Острог, 1997 Ричков П.Non omnis moriar. Архітектура в культурній праці князів Острозьких. – Рівне, 2011 Ричков П., Луц В. Архітектурно–мистецька спадщина князів Острозьких. – К., 2002 Сас П.М.Політична культура українського суспільства (кінець ХVІ – перша половина ХVІІ ст.). – К., 1998 Саух П.Ю.Князь Василь–Костянтин Острозький. – Рівне, 2002 Українські гуманісти епохи Відродження. Антологія: У 2-х част. – К., 1995 Халебський П. Україна – земля козаків. – К., 2008
Читайте також:
|
||||||||
|