• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 4. Статистичні валютно-фінансові показники

1. Система показників статистики фінансів

1.1. Система показників статистики державного бюджету

1.2. Система показників грошового обігу

1.3. Система показників кредитів

1.4. Система показників статистики цінних паперів

1.5. Система показників статистики фондових бірж

1.6. Система показників статистики страхування

1.7. Система показників фінансового стану підприємств на макрорівні

1.8. Система макроекономічннх показників банківської статистики

2. Джерела статистичної валютно-фінансової інформації

Фінансова статистика є галуззю економічної статистики. Вона вивчає кількісну сторону масових явищ і процесів у фінансовій сфері (розподіл і кінцеве використання ВВП, утворення первинних і кінцевих доходів домашніх господарств, державних установ і громадських організацій, нагромадження основних фондів і матеріальних обігових коштів), займається реєстрацією, зведенням і групуванням фактів, виражає їх у вигляді статистичних показників, які потім аналізує.

Система статистичних фінансових показників включає показники всіх галузей фінансової системи: державного бюджету, страхування, кредиту, грошового обігу, платіжного балансу, ощадної справи, банківської сфери, валютної системи. До системи показників включаються також показники кінцевих результатів фінансової діяльності галузей економіки. Отже, статистичний показник характеризує розмір, склад, динаміку та взаємозв’язок суспільних явищ.

Кожна галузь фінансової системи має свою систему показників, яка відображає властиву саме їй специфіку.

Статистика державного бюджету включає показники розміру, складу й динаміки доходів і видатків державного бюджету, а також контингенту і мережі бюджетних установ.

Система показників статистики кінцевих результатів функціонування галузей економіки, які є основними джерелами доходів державного бюджету, містить характеристику розміру, складу й динаміки балансового прибутку, його розподілу, рівня рентабельності підприємств, оборотності обігових коштів, розміру звільнених обігових коштів, сталості фінансового стану.

Страхування характеризується показниками страхового поля, кількості й змісту договорів страхування, чисельності страхових випадків, ступеня пошкодження страхового об’єкта, фінансової сталості, збитковості страхових сум, розміру та складу тарифних ставок, страхових платежів, частоти, важкості й небезпеки тимчасової непрацездатності, рівня травматизму, середнього розміру пенсій, допомог тощо.

Статистика кредиту використовує показники залишків заборгованості за позичками, складу позичок, розміру простроченої заборгованості, обіговості кредитів та їх динаміки за кількістю оборотів і тривалістю заборгованості, ефективності довгострокового кредиту, ліквідності кредитних установ.

Статистика грошового обігу вивчає показники розміру та складу грошового обігу, складу платіжного обороту, обіговості коштів у розрахунках, розміри та склад грошової маси, необхідної для обігу, її обіговість та купюрний склад грошей.

Статистика платіжного балансу розв’язує низку завдань: розробляє систему показників, які характеризують розміри, динаміку, структуру зовнішньої торгівлі, аналізує фактори, що впливають на розвиток основних явищ зовнішньоекономічної діяльності, проводить порівняльний міждержавний аналіз, оцінює, аналізує стан і рух іноземних інвестицій [18].

1.1.До основних показників статистики державного бюджету відносять [19]:

- доходи;

- офіційні трансфери;

- видатки;

- чисте кредитування (кредитування мінус погашення);

- профіцит (перевищення доходів над видатками) або дефіцит (перевищення видатків над доходами);

- державний борг.

Для аналітичних розрахунків та аналізу поряд з основними показниками застосовують інші показники, що дозволяє більш повно характеризувати роль бюджету в проведенні економічної та соціальної політики.

Доходи бюджету - це обов’язкові безповоротні платежі, що надходять до бюджету. Розрізняють поточні та капітальні обов’язкові платежі.

Поточні доходи включають податкові та неподаткові доходи, крім безоплатних надходжень, надходжень від продажу землі, нематеріальних активів, державного майна та капітальних трансферів.

Податкові доходи - це сукупність обов’язкових безоплатних, безповоротних платежів у бюджет, які стягуються державними закладами і надходять у визначених законом розмірах у встановлені терміни. Податкові доходи включають різні види податків.

Неподаткові доходи - це відшкодовуванні безповоротні надходження до державного бюджету (наприклад, доходи держави від власності та підприємницької діяльності, збори, надходження від продажу товарів, послуг, за винятком доходів від продажу основного капіталу) та деякі безоплатні надходження (наприклад, від адміністративних штрафів за несплату податків, добровільні надходження з недержавних джерел).

Капітальні доходи - це доходи від продажу капітальних активів (державні запаси та резерви, основні фонди) і трансферні з недержавних джерел (надходження безповоротних, необов'язкових платежів цільового призначення, на купівлю устаткування, будівництво для бюджетних організацій).

Офіційні трансфери в державному бюджеті включають в себе безоплатні, безповоротні необов'язкові платежі, отримані від інших закладів державного управління (вітчизняних та з-за кордону) або міжнародних організацій.

Видатки - це державні витрати, що утворюються на безповоротній основі (не пов'язані з виникненням та погашенням фінансових вимог) і спрямовані на поточні та капітальні цілі. Видатки - безповоротні платежі, незалежно від того чи відшкодовуються вони і для якої мети використовуються. Розрізняють поточні та капітальні видатки.

Поточні видатки - це відшкодовані витрати, які не пов'язані з придбанням основного капіталу, товарів і послуг для виробництва основного капіталу, а також безоплатні виплати, що не включають придбання капітальних активів, відшкодування збитків за пошкодження основного капіталу або збільшення фінансових активів одержувачів. У складі поточних витрат виокремлюють видатки на товари і послуги, виплату відсотків з державного боргу, субсидії та інші поточні трансфери та видатки.

Капітальні видатки - це видатки на придбання основного капіталу, державних резервів, землі, нематеріальних активів, капітальні трансфери та інші капітальні видатки.

Видатки державного бюджету деталізуються за конкретними об’єктами
фінансування в межах статей і параграфів.

Кредитування мінус погашення (чисте кредитування) включає операції закладів державного управління з фінансовими вимогами до інших секторів, які здійснюються з метою проведення державної політики. До даної категорії відносять надання та придбання акцій за вирахуванням сум повернутих кредитів, виторгу від продажу акцій або повернення власного капіталу.

В статистиці державних фінансів чисте кредитування об'єднується з видатками та розглядається як чинник, що впливає на бюджетний дефіцит. Якщо кредитування здійснюється між різними структурами або рівнями державного управління, тоді дві сторони однієї операції відображають асиметрично: орган-кредитор показує кредитування, обсяг якого визначає дефіцит; орган-позичальник показує запозичення з метою фінансування дефіциту.

Дефіцит (профіцит) бюджету розраховують як різницю між сумарними доходами і сумарними видатками. Дефіцит бюджету являє собою суму чистих запозичених державою коштів плюс чисте скорочення державних касових залишків, вкладень та ліквідних цінних паперів:

Дефіцит = (Запозичення - Погашення боргу) + Зменшення залишків ліквідних фінансових коштів.

Абсолютну величину дефіциту бюджету можна співставити з величиною ВВП за період. Величина, знайдена у відсотках називається відносною величиною дефіциту державного бюджету. Цей показник часто використовують в статистичних порівняннях.

Профіцит державного бюджету обчислюється як сума доходів та отриманих офіційних трансферів за вирахуванням суми видатків та «кредитування мінус погашення».

Державний борг - це неоплачена сума офіційно визнаних прямих зобов'язань закладів державного управління перед іншими секторами економіки та рештою світу, яка утворилася в результаті їх операцій в минулому і повинна погаситись через операції цих закладів у майбутньому або переоформитись у безстроковий борг. До державного боргу не включають внутрішньоструктурні та міжструктурні борги під секторів державного управління, для яких укладається статистика: зобов'язання органів грошово-кредитного регулювання, пов'язані з емісією готівкових коштів та інші зобов'язання цих органів; борги, що не обслуговують, виплата по яких припинена на невизначений строк за домовленістю між кредитором та боржником або в односторонньому порядку: будь-яка поточна заборгованість за неоплаченими зобов'язаннями.

Слід відзначити, що у міжнародних стандартах зі статистики та обліку
застосовуються дві класифікації податкових платежів: класифікація статистики
державних фінансів (СДФ) і класифікація системи національних рахунків
(СНР).

СДФ розроблена Міжнародним валютним фондом і використовується для
задоволення потреб державних фінансів, аналізу та розробки державної
фінансової політики. У СДФ податки групуються за однією ознакою - „тип
податку". Ця ознака визначається видом діяльності або податковою базою, для
якої використовують суму доходу, суму виторгу, вартість майна, суму
виплаченої заробітної плати, величину імпорту. В результаті утворюються
наступні групи податків: 1) прибуткові податки: 2) внески до фонду соціального забезпечення; 3) податки на заробітну плату і робочу силу; 4) періодичні податки на вартість; 5) податки на товари і послуги; 6) податки на операції в міжнародній торгівлі; 7) інші податки.

Класифікація податків у СНР виходить з потреб економіки в цілому. В
основу класифікації покладені наступні ознаки: а) тип податку, як він
визначений в СДФ; б) тип інституційної одиниці, що сплачує податок (домашнє
господарство, державне підприємство, комерційна організація); в) обставини, за
яких сплачується податок (продукція вироблена, імпортована, підготовлена на
експорт). Згідно сукупності ознак утворюються групи податків:

1) виробничі податки (обов'язкові платежі, якими обкладаються товари і
послуги у зв'язку з виробництвом);

2) прибуткові податки (податки за володіння фактором виробництва -робочою силою, власністю, землею);

3) податки на капітал, нерегулярні збори з вартості майна, активів.

В діючому міжнародному стандарті із статистики державних фінансів
рекомендовано проводити облік операцій державного бюджету на касовій
основі, тобто на основі реєстрації фактичних грошових потоків. В той же час в
Системі національних рахунків операції проводяться на основі нарахованих
сум, тобто на момент виникнення дебіторської і кредиторської заборгованості.

В світовій практиці використосується бюджетна класифікація розроблена МВФ [20], показники якої побудовані за принципом GFSM 2001 (Government Finance Statistics Manual 2001) [21]. Вона побудована за принципом кодування всіх показників (Рис. 4.1):

Ця система класифікацій державних фінансів включає наступні розділи:

Рис. 4.1. Класифікація кодової системи Державної фінансової статистики (GFS). Джерело: [21].

A. Класифікація доходів і отриманих офіційних трансферів (таблиця 4.1.)

Таблиця 4.1.

Класифікація державних доходів

Джерело: [20] в авторській редакції.

Б. Класифікація економічних витрат (таблиця 4.2.)

Таблиця 4.2.

Класифікація державних економічних витрат

Джерело: [21] в авторській редакції.

В. Класифікація витрат за функціями уряду (таблиця 4.3.)

Таблиця 4.3.

Класифікація витрат за функціями уряду

Джерело: [21] в авторській редакції.

Г. Класифікація запасів та транзакцій державних активів та пасивів (таблиця 4.4.)

Таблиця 4.4.

Класифікація запасів/транзакцій державних активів та пасивів

Джерело: [21] в авторській редакції.

Д. Класифікація державних транзакцій за секторами та фінансовими інструментами (таблиця 4.5.)

Таблиця 4.5.

Класифікація державних транзакцій за секторами та фінансовими інструментами

Джерело: [21] в авторській редакції.

Е. Класифікація інших державних фінансових потоків: зміна чистої вартості активів у результаті інших економічних потоків (таблиця 4.6.)

Таблиця 4.6.

Класифікація інших державних фінансових потоків : доходи власника/інші зміни в кількості активів

Джерело: [21] в авторській редакції.

Відповідно до національних стандартів класифікації фінансових показників виділяють [19]:

А. Класифікація доходів і отриманих офіційних трансферів

Б. Класифікація кредитування за вирахуванням погашення

B. Класифікація операцій фінансування бюджетного дефіциту

Г. Класифікація державного боргу.

Розглянемо більш детально ці класифікації.

Класифікація доходів і отриманих офіційних трансферів включає наступні статті:

1. Загальні доходи і отримані офіційні трансфери (п.2+ п.7)

2. Загальні доходи (п.3+ п.б)

3. Поточні доходи (п.4+ п.5)

4. Податкові надходження:

4.1. Податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення
ринкової вартості.

4.2. Відрахування на соціальне страхування

4.3. Податки на фонд заробітної плати і робочу силу.

4.4. Податки на власність.

4.5. Внутрішні податки на товзрн та послуги

4.6. Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції

4.7. Інші податки.

5. Неподаткові надходження:

6. Доходи від операцій з капіталом:

7. Отримані офіційні трансфери.

Класифікація видатків і кредитування за вирахуванням погашення проводиться за двома основними ознаками:

• призначення або функція, з виконанням якої пов'язані видатки
(функціональна класифікація):

• економічна характеристика операцій, шо обумовлюють ці видатки
(економічна класифікація).

Функціональна класифікація видатків та кредитування за вирахуванням
погашення має наступний вигляд:

1. державні послуги загального характеру;

2. оборона;

3. громадський порядок та безпека;

4. світа;

5. охорона здоров'я;

6. соціальне страхування та соціальне забезпечення;

7. житлово-комунальне господарство;

8. організація відпочинку і діяльність в сферах культури та релігії;

9. паливно-енергетичннй комплекс;

10. сільське господарство, лісове господарство, рибальство та полювання.

11. добувна промисловість та корисні копалини (за виключенням палива);

12. обробна промисловість;

13. будівництво;

14. транспорт і зв'язок;

15. інші послуги, пов’язані з економічною діяльністю;

16. видатки не віднесені до основних груп.

У функціональній класифікації видатків бюджету можна виділити чотири
категорії:

- державні послуги загального призначення;

- суспільні та соціальні послуги;

- державні послуги, пов'язані з економічною діяльністю;

- інші функції.

Класифікація видатків та кредитування за вирахуванням погашення у відповідності з економічними характеристиками цих двох категорій (економічна класифікація) визначає ті види операцій, які використовуються закладами державного управління для виконання ними своїх функцій, а також вплив цих операцій на ринок товарів і послуг, фінансовий ринок, на розподіл доходів в інших частинах економіки.

Принципова схема класифікації:

1. Сукупні видатки і кредитування за вирахуванням погашення (п.2 + п.5)

2. Сукупні видатки (п.З + п.4)

3. Поточні видатки

3.1. Видатки на товари і послуги

3.2. Виплати відсотків

3.3. Субсидії та інші трансферні платежі

4. Капітальні видатки

4.1. Придбання основного капіталу

4.2. Придбання товарів для створення запасів

4.3. Придбання землі і нематеріальних активів

4.4. Капітальні трансфери

5. Кредитування мінус погашення

5.1. Внутрішнє кредитування

5.2. Зовнішнє кредитування

Міжнародним валютним фондом рекомендуються дві класифікації
операцій фінансування бюджетного дефіциту: за типом кредитора та за типом
боргового зобов'язання.

Кредитори або власники боргових зобов'язань класифікуються за однорідністю економічної поведінки, шо дозволяє отримувати інформацію про імовірний вплив на економіку. Схема класифікації операцій фінансування бюджетного дефіциту за типом кредитора має наступний вигляд:

1. Загальне фінансування (п.2+ п.З)

2. Внутрішнє фінансування

2.1. Від інших частин сектору державного управління

2.2. Від органів грошово-кредитного регулювання

2.3. Від депозитних банків

2.4. Інше внутрішнє фінансування

2.5. Коригування

3. Зовнішнє фінансування

3.1. Від міжнародних організацій економічного розвитку

3.2. Від закордонних закладів управління

3.3. Інше зовнішнє запозичення

3.4. Зміни в обсягах готівкових грошових засобів, депозитів та цінних
паперів, призначених для управління ліквідністю.

Класифікація операцій фінансування побудована таким чином, щоб показати джерела надходжень фінансових засобів, необхідних для покриття дефіциту сектору державного управління, а також використання коштів, утворених в результаті перевищення доходів над видатками.

Класифікація операцій фінансування бюджетного дефіциту за типом боргового зобов’язання дозволяє отримувати інформацію про способи фінансування дефіциту або розподілу фінансових ресурсів, що утворюються в результаті перевищення доходів над видатками.

Загальна схема такої класифікації має наступні статті:

1. Загальне фінансування (п.2 + п.З)

2. Внутрішнє фінансування

2.1. Довгострокові облігації

2.2. Короткострокові облігації та векселі

2.3. Довгострокові позики, не віднесені до інших категорій

2.4. Короткострокові позики і аванси, не віднесені до інших категорій

2.5. Інші зобов'язання

2.6. Зміни в обсягах готівкових грошових коштів, депозитів та цінних паперів, призначених для управління ліквідністю

3. Зовнішнє фінансування

3.1. Довгострокові облігації

3.2. Короткострокові облігації та векселі

3.3. Довгострокові позики, не віднесені до інших категорій

3.4. Короткострокові позики і аванси, не віднесені до інших категорій

3.5. Інші зобов'язання

3.6. Зміни в обсягах готівкових грошових коштів, депозитів та ціннихпаперів, призначених для управління ліквідністю.

В розглянутій класифікації розрізняють запозичення у формі позик, шо не призначені для обігу, і запозичення у формі пінних паперів. Проводиться розмежування між короткостроковим запозиченням і довгостроковим запозиченням (до року і більше року), передбачена окрема категорія для інших зобов'язань.

Сучасна бюджетна класифікація України введена в 1998 р.. побудована з використанням досвіду побудови аналогічних класифікацій іншими країнами, в якій враховані рекомендації міжнародних фінансових організацій і прийнята до уваги національна специфіка. Загальні принципи побудови бюджетної класифікації України встановлені і закріплені законодавством. Характерними рисами нової класифікації є більш широке число показників, що використовуються у процесі побудови і виконання бюджету, а також зміна загальної структури бюджетної класифікації. Бюджетна класифікація єдина для всіх суб’єктів бюджетного процесу в Україні, вона встановлює порядок групування статей доходів і видатків бюджету у відповідності до їх економічного, функціонального та відомчого змісту.

Українська класифікація доходів і отриманих офіційних трансферів включає наступні статті:

1. Сукупні доходи, офіційні трансфери та державні цільові фонди (п.2+ п.7+ п.8)

2. Сукупні доходи (п.З + п.6)

3. Поточні доходи (п.4 + п.5)

4. Податкові надходження:

4.1.Податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості (прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств);

4.2. Податки на власність (податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів);

4.3. Платежі за використання природних ресурсів (відрахування на геологорозвідувальні роботи; плата за використання лісових ресурсів; плата за землю; плата за користування надрами; плата за спеціальне користування водними ресурсами);

4.4. Внутрішні податки на товари та послуги (податок на додану вартість, акцизний збір з вітчизняних товарів; акцизний збір з імпортних товарів; ліцензії на підприємницьку та професійну діяльність; плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності);

4.5. Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (ввізне мито, консульські послуги);

4.6. Інші податки (місцеві податки та збори, надходження плати за надання послуг з оформлення документів на право виїзду за кордон).

5. Неподаткові надходження:

5.1. Доходи від власності та підприємницької діяльності (надходження спеціальних коштів бюджетних установ; надходження від перевищення валових доходів над видатками Національного банку України; надходження до бюджету сум відсотків банків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами; рентна плата; надходження коштів від приватизації державного майна);

5.2. Адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу (збори, що стягуються Державною автомобільною інспекцією України; плата за утримання дітей в школах-інтернатах; плата від осіб поміщених у медичні витверезники; плата за утримання вихованців спеціальних шкіл та спеціальних профтехучилищ; плата за оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств; державне мито);

5.3. Надходження від штрафів та фінансових санкцій (суми, що стягнуті з винних осіб за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації; адміністративні штрафи та інші санкції; надходження штрафних санкцій за порушення правил пожежної безпеки);

5.4. Інші неподаткові надходження (надходження коштів від реалізації конфіскованого митними органами майна; надходження коштів від реалізації товарів та інших предметів, конфіскованих правоохоронними органами та іншими уповноваженими органами, і конфіскована валюта; надходження сум кредиторської та депонентської заборгованості підприємств, організацій установ, щодо яких минув строк позовної давності; надходження коштів від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, майна, передачі в оренду основних фондів Збройних Сил України та інших військових формувань, а також за виконані ними роботи та надані послуги; надходження сум у різниці за природний газ; надходження сум перевищення фактичного фонду споживання над розрахунковим; інші надходження);

6. Доходи від операцій з капіталом;

6.1. Надходження від продажу основного капіталу (надходження коштів від реалізації безхазяйського майна, майна, що за правом спадкоємця перейшло у власність держави, та скарбів, надходження коштів до Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України);

6.2. Надходження від продажу державних запасів товарів (відшкодування витрат Державного бюджету України за відпущені і неоплачені в минулих роках матеріальні ресурси з державного матеріального резерву).

7. Офіційні трансфери:

7.1. Від органів державного управління інших рівнів (дотації, одержані з Державного бюджету України; дотації, одержані з республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських, міст Києва та Севастополя бюджетів; дотації одержані з районних бюджетів, крім міст районного підпорядкування; кошти, одержані за взаємними розрахунками з іншими бюджетами кошти, одержані сільськими, селищними бюджетами; надходження коштів з бюджетів нижчих рівнів до державного бюджету України; бюджету Автономної Республіки Крим, обласних та міських бюджетів; районних бюджетів);

7.2. З-за кордону.

8. Державні цільові фонди;

В класифікації доходів передусім виділяються податкові надходження, які являють собою обов'язкові безоплатні, безповоротні платежі органам державного управління, і неподаткові надходження. Податкові надходження класифікуються за характером бази оподаткування або за видом діяльності, в результаті якої виникають податкові зобов'язання. Неподаткові надходження групуються за їх характером.

Доходи бюджету в більшості країн світу класифікуються за джерелами і за видами. Доходи від державних підприємств та майна, як правило, відображаються у різних кошторисах. Існують також інші види класифікацій доходів, наприклад, юридична та фінансова. Юридична класифікація поділяє доходи за способом їх отримання:

- з примусу держави - податки, збори;

- без використання сили держави - плата за послуги, доброчинні внески.

Фінансова класифікація виходить з поділу доходів на безповоротні, або постійні (наприклад, податки) та тимчасові (наприклад, позики).

Застосовуються в бюджетній практиці також різні системи класифікацій видатків: міністерська (відомча), предметна, економічна, змішана.

В Україні використовують функціональну, економічну та відомчу класифікації видатків бюджету. Класифікація за функціональними ознаками (функціональна класифікація) відображає концепцію фінансів як інструменту державної урядової політики і здійснюється у відповідності до функцій держави.

Державні видатки і кредитування за вирахуванням погашення класифікується у відповідності до економічного характеру операцій (економічна класифікація): відшкодована операція чи безоплатна, на які цілі орієнтовані видатки (поточні, капітальні), з зазначенням видів отриманих товарів і послуг, а також секторів і підсекгорів. що отримали трансфери.

Переважно економічна класифікація використовується для визначення характеру діяльності закладів державного управління та їх впливу на економіку країни.

У відомчій класифікації видатки бюджету групуються за відомчою ознакою. В класифікації є перелік прямих одержувачів коштів державного бюджету. Виділені усі міністерства, найважливіші відомства, органи законодавчої, виконавчої та судової влади; дається класифікація цільових статей видатків бюджету: деталізуються напрями фінансування за цільовими статтями та прямими одержувачами коштів.

Наведемо укрупнену схему функціональної класифікації видатків бюджету:

1. Державне управління.

2. Судова влада.

3. Міжнародна діяльність.

4. Фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу.

5. Національна оборона.

6. Правоохоронна діяльність і забезпечення безпеки держави.

7. Освіта.

8. Охорона здоров'я.

9. Соціальний захист.

10. Житлово-комунальне господарство.

11. Культура і мистецтво.

12. Засоби масової інформації.

13. Фізична культура і спорт.

14. Промисловість і енергетика.

15. Будівництво.

16. Сільське господарство, лісове господарство, рибальство і мисливство.

17. Транспорт, дорожнє господарство, зв'язок, телекомунікації, інформатика.

18. Інші послуги, пов'язані з економічною діяльністю.

19. Заходи, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення.

20. Охорона навколишнього середовнша та ядерна безпека.

21. Попередження та ліквідація надзвичайних ситуацій і наслідків стихійного лиха.

22. Поповнення державних запасів і резервів.

23. Обслуговування державного боргу.

24. Державні цільові фонди (за винятком Фонду для здійснення заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення).

25. Видатки не віднесені до основних груп.

Схема української класифікації операцій фінансування бюджетного дефіциту за типом кредитора має наступний вигляд:

1. Загальне фінансування (п.2 + п.З).

2. Внутрішнє фінансування:

2.1. Фінансування за рахунок коштів бюджетів різних рівнів і державних фондів:

- позики, одержані з державних фондів;

- позики, одержані з бюджетів виших рівнів;

- позики, одержані з бюджетів виших рівнів.

2.2. Фінансування за рахунок позик Національного банку України.

2.3. Фінансування за рахунок комерційних банків.

2.4. Інше внутрішнє фінансування:

- позики інших фінансових установ;

- позики нефінансових державних підприємств;

- позики нефінансового приватного сектору.

2.5. Коригування:

- збільшення суми непогашеної позики через нагромадження сум відсотків, нарахованих за певний період;

- різниця між вартісною оцінкою зазначених вище статей і курсом нового випуску зобов'язань;

- різниця між вартісною оцінкою зазначених вище статей і ціною при погашенні зобов'язань;

- безготівковий випуск або погашення боргових зобов'язань;

- переоцінка вартості в національній валюті.

3. Зовнішнє фінансування:

3.1. Позики, надані міжнародними організаціями економічного розвитку.

3.2. Позики надані урядами іноземних держав.

3.3. Позики надані іноземними комерційними банками.

3.4. Позики надані постачальниками.

3.5. Зміна залишків бюджетних коштів в установах банків в іноземній валюті.

3.6. Зміна обсягів депозитів і цінних паперів.

3.7. Інше зовнішнє фінансування.

Вітчизняна схема класифікації державного боргу за типом кредитора виглядає наступним чином:

1. Загальна сума боргу.

2. Внутрішній борг:

2.1. Заборгованість перед юридичними особами.

2.2. Заборгованість перед банківськими установами:

- перед Національним банком України;

- за позиками, одержаними для фінансування дефіциту;

- за позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету поточного року;

- за позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету минулих років;

- за іншими позиками та зобов'язаннями;

- за компенсаційними виплатами населенню в установах Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху;

- за залишками вкладів населення, централізованих колишнім Ощадним банком СРСР, та компенсаціями за ними:

- заборгованість сільськогосподарських підприємств за довгостроковими позичками, що віднесена на державний борг;

- за сумами, спрямованими на індексацію обігових коштів державних підприємств та організацій;

- компенсація витрат знецінення грошової частини коштів статутних фондів банків за станом на 1 січня 1992 року;

- заборгованість перед іншими банками.

2.3. Заборгованість перед іншими органами управління.

2.4. Внутрішня заборгованість, не віднесена до інших категорій.

2.5. Коригування, пов'язане з різницями у вартісних оцінках.

3. Зовнішній борг:

3.1. Заборгованість за позиками, одержаними від міжнародних організацій економічного розвитку.

3.2. Заборгованість за позиками, наданими іноземними державами, в тому числі під гарантії Уряду.

3.3.Заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками.

3.4. Заборгованість за позиками, наданими постачальниками.

3.5. Зовнішня заборгованість, не віднесена до інших категорій.

3.6. Коригування, пов'язане з різницями у вартісних оцінках.

Данні про борг показують загальну суму зобов'язань сектору державного управління не зменшену на величину вимог до інших секторів економіки. Державний борг статистично визначається сумарними визнаними прямими зобов'язаннями закладів управління перед іншими секторами економіки або рештою країн світу. Зобов'язання обслуговуються через виплату відсотків, і можуть зменшуватись, коли відбувається погашення основної суми боргу.

Найбільш важливою класифікацією державного боргу є класифікація за типом держателів боргових зобов ’язань, за типом кредитора:

1. Загальна сума боргу (п.2+ п.З).

2. Внутрішній борг:

2.1. Іншим частинам сектору державного управління.

2.2. Органам грошово-кредитного регулювання.

2.3. Депозитним банкам.

2.4. Інша внутрішня заборгованість.

2.5. Коригування, пов'язане з різницями у вартісних оцінках.

3. Зовнішній борг:

3.1. Міжнародним організаціям економічного розвитку.

3.2. Закордонним закладам управління.

3.3. Інша зовнішня заборгованість.

3.4. Коригування, пов'язане з різницями у вартісних оцінках.

Щоби запобігти повторному рахунку, до внутрішнього боргу (або до його окремих позицій) не включають вже розміщені в таблиці боргові зобов'язання іншим частинам сектору державного управління (окремим його рівням або сектору в цілому). Рекомендується утворювати ряд довідкових статей, наприклад: внутрішній борг, шо погашається в іноземній валюті: внутрішній борг, шо погашається в національній валюті та ін. Додатковими класифікаціями державного боргу можуть бути класифікації непогашеного боргу за секторами і підсекторами економіки, за типом боргового зобов'язання. Схема класифікацїї державного боргу за типом боргового зобов ’язання має наступний вигляд:

1. Загальна сума боргу (п.2 + п.З).

2. Внутрішній борг:

2.1. Заборгованість за довгостроковими облігаціями.

2.2. Заборгованість за середньостроковими облігаціями.

2.3. Заборгованість за короткостроковими облігаціями та векселями.

2.4. Заборгованість за кредитами, одержаними на фінансування дефіциту бюджету.

2.5. Заборгованість за відсотками, нарахованими по кредитах, одержаних на фінансування дефіциту бюджету.

2.6. Заборгованість за іншими зобов'язаннями.

3. Зовнішній борг:

3.1. Заборгованість за довгостроковими облігаціями.

3.2. Заборгованість за середньостроковими облігаціями.

3.3. Заборгованість за короткостроковими облігаціями та векселями.

3.4. Заборгованість за позиками, не віднесеними до інших категорій.

3.5. Заборгованість за іншими зобов'язаннями.

1.2. Система показників грошового обігу зображена на Рис. 4.2.

Рис. 4.2. Система показників грошового обігу. Джерело: [19].

Номінальна грошова маса (М) — це кількість грошей у обігу або запас активів у ліквідній формі. Грошова маса може бути обчислена тільки на визначений момент часу, тобто є моментним показником і характеризує кількість грошей в економічній системі на визначений момент часу — на початок або кінець періоду (місяця, кварталу, року).

Грошовий обіг (VM) — сукупність грошових операцій за період часу, чи потік грошової маси. Грошовий обіг — інтервальний показник. Обчислюючи кількість грошей, необхідно чітко розрізняти два показники — гроші як запас і гроші як потік, тобто оборот за період.

Показник реальної грошової маси (М/Р) характеризує кількість грошей необхідних для забезпечення реального рівня виробництва, який враховує інфляцію і залежність реального виробництва від величини грошової маси в довгостроковому періоді.

Швидкість обороту грошей (V) — характеризує інтенсивність руху грошових знаків при функціонуванні їх як засобів обороту і засобів платежу, розраховується в разах і показує як кожен карбованець грошової маси використовується на придбання готових товарів і послуг за період часу. Вона характеризує кількість товарів, виготовлених на 1 грн. грошової маси, або реальну купівельну спроможність національної валюти.

Індекс купівельної спроможності карбованця показує, у скільки раз знецінилися гроші, тобто характеризує інфляцію, і може обчислюватися по відношенню до грошової одиниці поточного і базисного періодів. Якщо індекс цін за аналізований період зросте, то індекс купівельної спроможності карбованця знизиться і навпаки.

Рівень монетаризації економіки характеризує запас грошової маси на 1 грн. валового внутрішнього продукту. Цей показник є найважливішим індикатором стану грошової сфери, тому що його рівень можна оцінити на основі міжнародних зіставлень. Його динаміка досить стабільна, а рівень у ведучих розвинутих країнах може служити орієнтиром для країн з перехідною економікою. Для розвинутих країн рівень монетаризації в даний час складає від 60% до 80%.

Готівковий грошовий обіг — це рух готівки в процесі обороту товарів, надання послуг і здійснення різних платежів.

Безготівковий грошовий обіг — це частина грошового обігу, у якому рух грошей відбувається у виді перерахування сум з рахунку платника на рахунок одержувача шляхом взаємних вимог, тобто без участі готівки. Розрахунки здійснюються через кредитні установи під їх контролем в основному за згодою платника і при наявності в нього засобів на рахунках (банківських депозитах) за фактом відвантаження продукції (надання послуг) чи попередньо (передоплата).

Грошовий мультиплікатор (Км) — це коефіцієнт, який служить мірою збільшення грошової маси в результаті безготівкової емісії (банківської емісії). Він показує, у скільки разів грошова маса більше величини готівки в банківській системі.

Грошова база (Н) — самостійний компонент грошової маси, що характеризує величину коштів, які надійшли в систему комерційних банків, і обчислюється двома показниками:

- грошова база у вузькому розумінні включає готівку в обороті (випущену Національним банком України без обліку готівки в сховищах);

- грошова база в широкому розумінні включає готівку в обороті плюс кореспондентські рахунки і обов'язкові резерви комерційних банків у Національному банку України (готівка в національній валюті).

Сучасні фінансові системи включають і інші види ліквідних активів, які можна розглядати як гроші. Це високоліквідні державні чи інші ринкові цінні папери.

Державні цінні папери —це форма існування державного внутрішнього боргу, чи державного зобов'язання, емітентом якого виступає центральний уряд місцеві органи влади і державні підприємства з метою акумуляції грошових ресурсів. Державні цінні папери є найбільш надійними цінними паперами і мають пільгове оподатковування (аж до повного звільнення від сплати податків). Як правило, це папір з фіксованою вартістю — депозитні сертифікати, банківські акцепти, державні короткострокові цінні папери й облігації. Вони менш ліквідні, чим банківські депозити, але їх можна легко поміняти на гроші або використовувати як засіб платежу.

В даний час запаси світових грошей в Україні обчислюються показниками міжнародних резервів (міжнародних ліквідних активів). Ці активи виступають як засіб регулювання платіжного балансу.

У даний час для характеристики величини грошової маси в статистиці України використовуються дві системи показників: одна система базується на системі грошових агрегатів, а інша — на системі показників, що розраховуються за методологією МВФ.

Обидві ці системи побудовані по єдиному принципу агрегування фінансових активів за ступенем ліквідності і формування на цій основі грошових агрегатів.

Грошовий агрегат —це визначене законодавством специфічне угрупування ліквідних активів. Всю грошову масу можна уявити як сукупний грошовий агрегат, який складається з грошових агрегатів. В процесі побудови цих агрегатів, кожна наступна величина збільшується на попередню.

Згідно методології МВФ розрізняють сім грошових агрегатів. Перехід від грошового агрегату М до грошового агрегату М покажемо на прикладі стандартів МВФ (табл. 4.7.).

Таблиця 4.7.

Взаємозв'язок грошових агрегатів

Грошові агрегати	Інструменти
М - грошова готівка	Національна грошова готівка
М - гроші у вузькому розумінні	М плюс депозити до запитання
М - гроші у вузькому розумінні плюс близькі категорії	М плюс строкові та нагромаджувальні депозити; депозити в іноземній валюті; депозитні сертифікати: цінні папери які перекуповуються за домовленістю.
М - гроші в широкому розумінні	М плюс дорожні чеки; комерційні папери.
Від М до М або агрегат L (ліквідність)	М плюс ліквідні державні цінні папери; облігації, які вільно обертаються («negotiable bonds»); пасиви інших фінансових посередників.

Джерело: [19].

Міжнародними стандартами передбачено від 4 до 7 показників грошової маси. В статистиці ООН перевага надається показнику, який об'єднує готівкові та депозитні гроші. МВФ розраховує загальний для всіх країн показник М (як сукупність готівкових грошей та всіх видів чекових вкладів) і показник «квазігроші» (строкові та ошадні банківські рахунки М найбільш ліквідні фінансові інструменти. які обертаються на ринку). В банківській статистиці розвинутих країн виділяється від 3 показників грошової маси (в Німеччині, Швейцарії) до 10 (у Франції). В США та Італії виділяються 4 основних показники, в Великобританії - 5 показників.

В даний час агрегат М є основним показником, що характеризує величину грошової маси в статистиці України. Згідно законодавства в Україні передбачено чотири грошові агрегати (від М до М ). М - грошова маса в обороті, яка вимірюється сукупним об'ємом купівельних та платіжних засобів, які обслуговують господарський оборот та належать приватним особам, підприємствам і державі.

Відповідно до методології, прийнятою міжнародною фінансовою статистикою, для характеристики грошової пропозиції використовуються наступні агрегати: «гроші», «квазігроші», «широкі гроші».

Агрегат «гроші» містить у собі гроші поза банками і депозити до запитання, тобто являє собою всі кошти в економіці

Читайте також:

1. IV група- показники надійності підприємства
2. Абсолютні і відносні статистичні величини
3. Абсолютні показники фінансової стійкості
4. Абсолютні показники фінансової стійкості та її типи
5. Абсолютні статистичні показники.
6. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
7. Аналітичні показники динаміки та прийоми їх обчислення
8. Аналітичні показники рядів динаміки.
9. Аналітичні показники ряду динаміки.
10. Аналітичні показники ряду динаміки.
11. Базисні показники
12. Валовий внутрішній продукт та інші макроекономічні показники

Переглядів: 429