Біографічні відомості

Тема 2.5. Життя та творчість Лесі Українки. Мотиви лірики

План

1. Життя та творчість Лесі Українки.

2. Стиль, мотиви лірики, ліричний герой поезії Лесі Українки.

3. Життєві ідеали та громадська позиція поетес у віршах:“І все-таки до тебе думка лине”, “Стояла я і слухала весну”, «Все все покинуть ло тебе полинуть…», «Contra spem spero», “Слово, чому ти не твердая крице” , “Мріє, не зрадь!”, “Епілог”, “Давня весна”, “Хотіла я б тебе, мов плющ обняти”, “Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами”, “Як я люблю оці години праці”.

Література

1. Українська література: підруч. для 10 кл. загальноосв. навч. закл. (рівень стандарту, академічний рівень)/ Г. Ф. Семенюк, М.П. Ткачук, О.В. Слоньовська; за заг. ред. Г.Ф. Семенюка. – К.: Освіта, 2010. – С. 243-276.

2. Хропко П. Українська література: Підручник для 10 кл. – К.: Освіта, 1998 с. 263-280

3. Филипович П. Образ Прометея в творах Лесі Українки // Дивослово.— 1996.— № 2.

Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському. Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Батько — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. Дитячі роки пройшли на Волині: у Новограді-Волинському (1871 - весна 1879), Луцьку, Колодяжному. У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Дядько Лесі (так її називали у сім'ї і це домашнє ім'я стало літературним псевдонімом) — Михайло Драгоманов,був відомим ученим, громадським діячем,який перед еміграцією до Франції й Болгарії співпрацював із І. Франком. Йому належить одна з провідних ролей у формуванні племінниці згідно зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, які вона, на щастя, переросла, і допомагав їй як літературний критик і фольклорист. Леся Українка та її брат Михайло (в сім'ї їх називали спільним ім'ям - Мишелосія) вчилися у приватних учителів. Деякий час Лариса навчалася в школі Олександра Мурашка в Києві. З цього періоду залишилась одна картина намальована олійними фарбами. Пізніше їй довелося здобувати освіту самостійно, в чому допомагала мати. Вона знала багато європейських мов, включаючи і слов'янські мови (російську, польську, болгарську та ін.), а також давньогрецьку, латинську, що свідчило про її високий рівень інтелектуальний. Олена Петрівна виховувала її як сильну людину, яка не мала права до надмірного виявлення своїх почуттів. Слід цієї «paidei» можна знайти в кожному творі «поодинокого мужчини». Про рівень її освіти може свідчити факт, що 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів» (надрукована в Катеринославі 1918). Українка багато перекладала (М. Гоголя, А. Міцкевича, Г. Гайне, В. Гюґо, Гомера й ін.). Зліва направо: Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Олена Пчілка, Леся Українка, Михайло Старицький, Гнат Хоткевич, Володимир Самійленко. 1903

Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці. Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України: І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською, В. Стефаником, О. Маковеєм, Н. Кобринською. Основний зарис соціально-політичний світогляду Л. Косач сформувався після цілорічного (1894—95) її перебування у М. Драгоманова в Софії і трагічної подією, якою була для неї смерть вуйка. Декілька слів треба сказати про стосунки між Ларисою Петрівною та Ольгою Юліанівною. Їхня приязнь, з різними відтінками еросу (збереглися лишень листи Л. Косач)змінює візерунок «Дочки Прометея» і допомагає в розумінні її «Блакитної троянди» (1896). Історію кохання цієї незбагненної людини, яку часто утожсамлюється з фотографією з 1896 року, часто розпочинають із Сергія Мержинського, замість розповіді про її класичне розуміння «релігії любові» (О. Забужко). У 1907 р. вона вийшла заміж за відомого музикознавця-фольклориста Климента Квітку. Поетична творчість Леся Українка в 1887 році

Писати поезії Леся Українка почала рано, 9-літньою дівчиною (вірш «Надія»). Леся написала цей перший у своєму житті вірш під впливом звістки про долю своєї тітки Олени Антонівни Косач (в одруженні Тесленко-Приходько), засланої за участь у революційному русі. який присвятила своїй тітці Олександрі Судовщиковій. Вперше надруковані — вірші «Конвалія» і «Сафо» — який присвятила своїй тітці Олександрі Судовщиковій 1884 у львівському журналі «Зоря». 1885 у Львові вийшла збірка її перекладів з Миколи Гоголя (виготовлена нею спільно з братом Михайлом). Літературна діяльність Лесі Українки пожвавилася з середини 80-их pp., коли Косачі переїхали до Києва і в оточенні родин Лисенків і Старицьких вона увійшла до літературного гуртка «Плеяда». 1892 у Львові вийшла «Книга пісень» Генріха Гейне в перекладах Лесі Українки (спільно з М. Славінським). Перша збірка її оригінальних поезій «На крилах пісень» з'явилася у Львові (1893, друге видання в Києві 1904), там же вийшла й друга збірка «Думи і мрії» (1899), третя «Відгуки» (1902) — в Чернівцях. Після того Леся Українка працювала ціле десятиліття і написала понад сотню віршів, з яких половина за її життя не була надрукована. В канон української літератури Леся Українка ввійшла передусім як поетеса мужності й боротьби. Тематично багату її лірику трохи умовно (з уваги на взаємозв'язок мотивів) можна поділити на особисту, пейзажну та громадянську. Головні теми її ранніх ліричних поезій: краса природи, любов до рідного краю, особисті переживання, призначення поета й роль поетичного слова, соціальні та громадські мотиви. У перших творах її помітні впливи Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Михайла Старицького, Генріха Гейне, але й у них видно виразні впливи Ольги Петрівни і Михайла Драгоманова (псевдонім — Українець)на вибір її мотивів. А вже поезію «Contra spem spero» (1890) характеризує античне розуміння доблесті (arete), блискуче володіння міфологічними ілюзіями, автокреація жінки-воїна. Саме цей аспект творчості на довгі роки визначав тонус наукового «лесезнавства». Такі основні мотиви поезій «До товаришів», «Товаришці на спомин», «Грішниця», «Slavus — Sclavus», «Fiat nox», «Епілог» і багато інших. Мотив волі набирає в ній досить різноманітних барв: від нескорення традиційному розумінню імперії по індивідуальний вибір modus vivendi, що означає відкриття істини і служіння їй. Зрада на будь-якій площині утотожнюється з трагедією, з вчинком Медеї. Лірика жаги і прихованого тріумфу, пов'язаного з неможливістю зреалізувати свою любов, експонує схему лицарської любові. Лірична героїня — лицар, який співає своїй дамі серця. Еротизм таких віршів як «Хотіла б я тебе як плющ обняти», «Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами» — це містичні дифірамби на честь божественної коханки. Елемент епосу, властивий багатьом ліричним поезіям Українки, знайшов пізніше втілення в баладах, легендах, поемах, писаних на сюжети світової культури, проектованих на актуальні проблеми вільної людини в світі зневолених(«Самсон», «Роберт Брюс, король шотландський», «Віла-посестра», «Одно слово» й ін.) й роль поета в цій боротьбі («Давня казка», «Саул», «Орфеєве чудо»). Драматургія Леся Українка. 1888 рік У другій половині 20-их років Леся Українка звертається до драматургії. Перша її драма «Блакитна Троянда» (1896) з життя української інтелігенції поширює тематику тогочасної української драми, що доти показувала переважно життя селянства. Філософський дискурс драми, нав'язуючи до творчості Гаутпмана, представляє не тільки божевілля як форму свободи, але і певну тугу за тілом. Далі Леся Українка, широко використовуючи теми й образи світової літератури, розвинула новий жанр — драматичну поему. Перша з них — «Одержима» (1901). Канва біблійної історії Міріам і Месії трансформується

в мотив еросу і танатосу, які, будучи самим втіленням життя, становлять антитезу до постави Міріам.Особливе місце в її творчості посідають драматичні поеми на теми вавилонського полону при аналогії полону України в Російській Імперії («На руїнах», «Вавилонський полон», «В дому роботи — в країні неволі»). Символічний зміст цих поем поетеса розкрила в поезії «І ти колись боролась, мов Ізраїль, Україно моя», де можна знайти такі рядки: «Чи довго ще, о Господи,// Чи довго, ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі?». Становлять вони своєрідний ключ до зрозуміння образу неволі як образу душі, раба власних стереотипів. Персонажі раб-єгиптянин і раб-єврей з поеми «В дому роботи — в країні неволі» - це люди, які забули власне коріння. Духовна сліпота стає певним лейтмотивом творчості Лесі Українки. У драматичній поемі «Кассандра» (1907) письменниця розвиває метафору людської правди і трагічної істини, яку представляє головна героїня. Угодництво й пасивність поміркованої громади картає поетеса в драматичній поемі «У катакомбах» (1905). Свобода творця це не служба народові і його утилітарним цілям. Кара за цей вчинок - неможливість творити далі. Мотив вищого покликання митця, який яскраво проявляється вже в циклі поезій «Сім струн» у вірші «Fa» (Фантазіє, ти сила чарівна) в даній драмі набувають особливого загострення. У драмі «Руфін і Прісцілла» світлий образ християнки протиставлено грубій силі імператорського Риму. Драматична поема «Бояриня» в новому ракурсі представляє тему волі. Виходячи поза схему мотиву «українського рісорджіменту», представлену в інтерпретації Д. Донцова, можна прочитати постать Оксани як образ людини, яка не відкрила чим є справжня свобода в її антично-християнській іпостасі. Поема «Оргія» в певному сенсі продовжує тему попередньої драми. Античний фон подій експлікує провідні питання філософії. Контраст між діонізійським і аполінським началами підкреслює постать співця Антея. Розуміючи чим є мистецтво і його роль в історії, він обирає смерть, яка переносить його в безсмертя. До найвизначніших творів Лесі Українки належать драми «Камінний господар» і «Лісова пісня». Традиційна тема світової літератури знайшла в драматичній поемі «Камінний господар» (1912) цілком оригінальне трактування образу Дон-Жуана. Жіночність героя і чоловіча постава Донни Анни континує класичну традицію зміни ролей, яка призводить до символічної смерті Дон-Жуана. «Лісова пісня» (1911) — вершина творчості Лесі Українки. У ній показано конфлікт між високим ідеалом і прозаїчною дріб'язковою буденщиною. Головна героїня драми-феєрії Мавка — не тільки поетичний образ казкової істоти, а й філософське узагальнення всього прекрасного, вічно живого. Циклічність натури протиставляється людському життю. І то власне натура перемагає, байдужа до трагедій. Прозова творчість Окреме місце в літературній спадщині Лесі Українки має мистецька проза. Перші оповідання із сільського життя («Така її доля», «Святий вечір», «Весняні співи») змістом і мовою пов'язані з народними піснями. У жанрі казки написані «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Лелія», «Біда навчить», «Метелик». Гострим драматизмом відзначаються повісті «Жаль» і «Приязнь». Залишилася не закінченою передсмертна повість Українки «Екбаль Ганем», в якій вона хотіла змалювати психологію арабської жінки. Останні роки життя Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком, Климентієм Квіткою, вона працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні драми. На звістку про важкий стан Лариси Петрівни в Грузію приїхала її мати. То власне їй письменниця диктувала проекти своєї так і ненаписаної драми «На берегах Александрії». Символічне значення її творчості можна прочитати в молитві дітей до Геліоса над манускриптами. Померла (в Сурамі) у віці 42 років. Похована на Байковому кладовищі в Києві. Надгробок Лесі Українки на Байковому цвинтарі в Києві

Найширше, всенародне визнання Леся Українка здобула як поетеса, її ім'я ввійшло в свідомість поколінь як символ мужності й боротьби. «Своїми думками вона обіймає весь український народ… Вона старається розбудити в серцях цього народу віру в краще майбутнє й у власні сили…». Вірші писала протягом усього творчого життя: відома нам перша поезія «Надія» датована 1880 роком, остання – «Про велета» - 1931. У творчості кожного письменника важливо визначити два головні аспекти: зміст і характер написаного та місце і роль його в історії літератури. Для аналізу творчості Лесі Українки це особливо суттєво, бо за ідейно-художнім смислом та значенням для історії її поезія займає особливе місце. До Лесі Українки були великі поети – Тарас Шевченко та Іван Старицький, Павло Грабовський. Це були певні зразки і ті традиції, до яких не була байдужою муза юної поетеси, доки не визначилась її власна творча дорога. Рано ознайомилась вона із класиками російської літератури, добре знала Пушкіна, Лермонтова ,Некрасова, неодноразово цитувала з пам'яті їх рядки. Широко обізнана була Леся Українка і з світовою літературою, чимало перекладала поетичних творів зарубіжних авторів, зокрема Гейне, Гюго, Міцькевича, Франко, були також Леонід Глібов, Степан Руданський, Михайло Конотопіцької, що теж відбилося на виробленні індивідуального стилю письменниці. Та головне, що визначає «образ індивідуальності» поета, - це ідейна цілеспрямованість його творчості. «…Ідейність його творів, - пише І. Франко, - …є випливом такого, а не інакшого способу думання, бажання і почування автора, випливом і маніфестацією його душі, образом його індивідуальності». Світ поезії Лесі Українки, різноманітно- багатий, яскраво індивідуальний, емоційно-піднесений. Її талант лірика найповніше розкрився в громадянській поезії. Розглядаючи жанри громадсько-політичної лірики в контексті свідомості епохи, переконуємось, що образна думка поетеси органічно пов'язана з реальним життям, з найважливішими подіями того часу. Саме тому двосічні мечі і блискавиці, вогнисті пісні і дзвін кайданів, громи весняної бурі і борці-прометеїсти з'являються у творчості Лесі Українки як естетични необхідність. Тема революційної боротьби, любов до рідного краю, роздуми про майбутнє народу, завдання і обов'язки митця визначили головний пафос творчості письменниці, а разом з тим і світ художніх образів. Поетична спадщина Лесі Українки вміщена у збірках «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1902), «Відгуки» (1913). В останнє десятиліття свого життя (1903-1913) вона написала ще понад сто віршів, половина з яких за життя автора не друкувалося. Серед них «Дим», «Пісні про волю», «Мріє не зрадь…», «Упоєні на бенкетах кривавих» та інші. Іван франко найбільший серед сучасників знавець і цінитель поезії Лесі Українки, підсумовуючи її творчий доробок, у 1900 році писав: «Головною її силою є лірика і малюнки сцен і ситуацій, що випливають із ліричного настрою. Тут кожне слово має силу і пластику, тут, що не строфа, то мистецьке степенування поетичного шляху. Леся Українка … уміє простими словами викликати глибоке враження». З перших кроків літературної праці поетеси помічаємо її тяжіння до ліричного циклу як принципу компонування поезії. Це «Подорож до моря» (1888), «Сім струн» (1890), «Кримські спогади» (1890-1891) та інші. Інтерес до циклу як композиційного засобу лірики не втрачається протягом усієї літературної діяльності автора («Весна в Єгипті» - 1910, «З подорожньої книжки» - 1911). Ліричний цикл у творчості Лесі Українки виконує важливу структурну функцію і збагачує можливості ліричних жанрів. Предмет зображення подається у різних аспектах, лірична поезія переростає рамки одноразового спалаху почуття, думки, настрою і стає органічною частиною цілого. Вколі інших поезій вона доповнює і розширює внутрішній підтекст, що об'єднує весь цикл. У ліричний ряд вносить елемент оповіді, і такий виклад матеріалу дає перевагу авторові у вираженні задуму: появляється багатопланованість, різне бачення об'єкта зображення підсилює головну ідею. Цим досягається невластива ліричному роду письма епічність, широта, об'ємність. Вірші циклу в сукупності творять ніби рухливу панораму, значно ширшу сюжетну картину, аніж це може осягнути один тільки ліричний твір. У Лесі Українки зустрічаємо різні принципи компонування циклу. Передусім це ідейно-тематичний принцип, коли всі вірші циклу об'єднані наскрізною ідеєю. Наприклад: поетичне слово – зброя, меч двосічний на ворога у циклі «Ритми». Перевага зорових вражень сприяє творенню з окремих ліричних етюдів суцільної, розгорнутої картини («Подорож до моря»). Музичний принцип підсилює звукові враження. Тут особливого смислового значення набуває мелодія вірша. Музика слова («Сім струн», «Мелодії»). Такий спосіб укладання поетичних книжок був новим явищем в українській літературі, До того Вірші у збірках розміщувалися за хронологією або за іншими формальними ознаками. Леся Українка одночасно з Іваном Франком утверджує новий принцип композиції поетичної книжки, в основі якого лежать категорії змісту, а не форми. Ліричні поезії – це сторінки прагнень і страждань, поривань і сумнівів, радості і горя поетеси. Були в них зоряні верховіття, були й хвилини розпачу. Поза сумнівом, що багата, дивовижна особистість Лесі Українки відзеркалюється у світі поезії. Та не слід сприймати це прямолінійно, бо «пам'ятайте, - говорила поетеса, що я шукаю завжди у творах поетеси не автобіографії, а такого чогось, що не його одного обходило б». Тож не дивно, що у письменниці переважає громадсько-політична лірика. Крім того, перевага громадянських мотивів над усіма іншими була вже традицією в українській літературі, адже після суб'єктивної лірики поетів-романтиків 20 - 40-х років у поезії утверджуються і домінують ці мотиви. Перша поетична книжка Лесі Українки «На крилах пісень» вийшла у Львові на початку 1893 року. Тоді ж у журналі «Зоря» у статті «Наше літературне життя в 1893 році» Іван Франко висловлює думку, що ця збірка «становить, без сумніву, найважливіший здобуток поетичний нашої літератури оригінальної за 1892 рік». Збірка складалася із шести поетичних циклів, біля тридцяти віршів поза циклами, поем «Самсон», «Місячна легенда», «Русалка». У творах молодого автора переважають громадянські мотиви, мужні інтонації , життєво стверджуючий настрій. Першим акордом було патріотичне звернення до рідного краю – «До тебе, Україно, наша бездольная мати, струна моя перша озветься». Так починався цикл «Сім струн», якій відкривав книжку. Безкомпромісне – «Або погибель або перемога» - стало наскрізним мотивом циклу «Сльози-перли». Як кредо молодої поетеси прозвучав вірш «Contra spem spero»: Я на гору круту крем'яную. Та особливе місце у збірці зайняла поезія «Досвітні огні». Вдалій знахідці – образові досвітніх огнів, які засвідчують люди робочі, судилося стати не лише символічним у творчості Лесі Українки а й, певною мірою, символом доби – таке художнє узагальнення соціально-історичних явищ містив він у собі. До збірки ввійшла також пейзажна та інтимна лірика – цикли «Подорож до моря», «Кримські спогади», «Зоряне небо». Світ природи в уяві поетеси – це країна сонця і золистої блакиті. Таке світобачення відповідало цілісному поетичному настрої книжки, хоч і порушували його надмірні зітхання, жалі, сльози. Найслабшою виявилась інтимна лірика, якій ще бракувало художніх знахідок, заважали сентиментальні атрибути альбомного віршування. Ранні твори поетеси не позбавлені прикмет учнівства, наслідування письменницьких авторитетів. Перша поетична збірка Лесі Українки «На крилах пісень» засвідчувала прихід в українку літературу нової сили, потенціальні можливості якої були незаперечними. Вона збагачувала національну поезію новими мотивами, образами, урізноманітнювала ритмічну і строфічну будову вірша. Слідом за Франком її автор застосовує в українській поезії принцип циклування, який розширював межі й можливості ліричних жанрів. 1899 року у Львові виходить друга збірка поезій Лесі Українки – «Думи і мрії». Це було етапне явище української поезії кінця ХІХ – початку ХХ століття. Нова поетична збірка Лесі Українки відзначалася чіткою, викінченою композицією, ідейно-тематичною цілеспрямованістю. Її відкривала поема «Давня казка», і цей зачин звучав як голос поета-громадянина, з позиції якого виступив автор. Він утверджував силу поетичного слова-діла, високе призначення митця як виразника інтересів народу. Наступна поема – «Роберт Брюс, король шотланський» - це хвилююча розповідь про доблесного ватажка шотланського народу в боротьбі проти англійських завойовників. Темою патріотизму, героїчним пафосом поема органічно єдналася з цілеспрямованістю, головним збірки. За поемами йшли три поетичні цикли: «Мелодії», «Невільничі пісні», «Відгуки», які далі розвивали тему покликання поета, Вона особливо гостро і безпосередньо знайшла втілення у віршах із красномовними заголовками – «Поет під час облоги» та «Слово, чому ти не тверда криця». Останній став програмним у творчості Лесі Українки. Другою важливою прикметою нової збірки було утвердження героїчного, що характеризувало авторську концепцію нової людини, сформованої на межі двох століть. Зміст і форма художнього вираження героїчно відповідали духові часу, його вимогам і потребам Цей «дух часу» так характеризує А. В. Лучанський, який належав до близького поетесі кола київської молоді. «Говорячи від імені молоді, з якою я пізніше ріс, і зрів, і яка пізніше, приєднавшись до передового пролетаріату, врешті-решт здійснила найбільший акт в історії Росії, я можу сказати, що ми прагнули героїзму». Найхарактернішим у цьому плані був цикл політичної лірики «Невольничі пісні» - один з найвищих злетів революційного слова поетеси. Цикл об'єднує наскрізна думка: «Що сльози там, де навіть крові мало!», а також загальний героїчний пафос полягає у вираженні «образу часу». Завершуються «Невільничі пісні» зверненням до сучасника: Брати мої, нащадки Прометея! Вам не орел розшарпав груди горді, - Бридкі гадюки в серці уп'ялись… Гей, Царю тьми! Наш лютий вороже! Недарма ти боїшся Кайданів тих залізної музики!.. «Хай буде тьма!» - сказав ти, - сього мало, Щоб заглушить хаос і Прометея вбить. Цикл «Мелодії» - це інтимна, особиста лірика поетеси з явно вираженим сюжетом, розвитком настрою, в основі якого лежить музикальний принцип. Вже заголовок свідчить про важливу тут функцію музики, тяжіння автора до синтезу поезії і музики. А кожен з двадцяти віршів – це переливи душевного стану-настрою ліричного героя, зміни почуттів і переживань людини. З їх зміною, рухом змінюється й ритміко-інтонаційна структура вірша, з'являється нова поетична мелодія, де трепетно звучить музика слова. Так музичне тло, звукові враження сприяють відтворенню складних душевних змін ліричного героя, його слова. Так музичне тло, звукові враження сприяють відтворенню складних душевних змін ліричного героя, його переживань. Елегійна «Нічка тиха і темна була…» змінюється скорботним, журливим – «Не співайте мені сеї пісні…». Третій вірш циклу – це вибух довго стримуваного почуття, поезія трагедійного звучання, що розкриває глибини душевних потрясінь. Останній, кульмінаційний акорд вірша звучить вражаюче: Хотіла б я вийти у чистеє поле, Припасти лицем до сирої землі І так заридати, щоб зорі почули, Щоб люди вжахнулись на сльози мої. («Горить моє серце»). А далі – «Знов весна і знов надії», «Дивлюсь я на яснії зорі…», «Стояла я і слухала весну…». Ці весняні мотиви після того, як «горить» серце, «плаче» душа, відбивають складність, часом незбагненність «біографії душі» героя, плинність і діалектику людського буття. Сама ж поетеса в часи найтяжчих життєвих бур поринала в творчість, заглиблювалася в неї, рятувалась її могутньою силою. Тому закономірним визнанням є наступний вірш циклу – «Хотіла б я піснею стати…», за ним – «Перемога», звернення «До музи»… Всі ці заголовки – ніби сходинки в логічних переходах сюжету. Лекція № Тема 2.5 Леся Українка. Драма-феєрія “Лісова пісня” План 1. Драма-феєрія „Лісова пісня”: фольклорно-мiфологічна основа сюжету. 2. Конфлікт між буденним життям і високими пориваннями душі, дійсністю і мріями у творі. 3. Символічність образу Мавки як уособлення духовності й краси. 4. Неможливість поєднання високої духовності та буденного прагматизму в образі Лукаша. Література 1. Українська література: підруч. для 10 кл. загальноосв. навч. закл. (рівень стандарту, академічний рівень)/ Г. Ф. Семенюк, М.П. Ткачук, О.В. Слоньовська; за заг. ред. Г.Ф. Семенюка. – К.: Освіта, 2010. – С. 266-276. 2. Хропко П. Українська література: Підручник для 10 кл. – К.: Освіта, 1998 с. 282-291 3. Борисюк Т. “Лісова пісня” Лесі Українки і “Затоплений дзвін” Гергарта Гауптмана // Слово і час.— 1990.— № 3.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 2.5 Василь Стефаник. Загальний огляд творчості	\|	Композиція

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.