Злочини, пов'язані з діяльністю злочинних організацій

Для розуміння питань відповідальності за участь у діяльності злочинних організацій принциповим є усвідомлення такого положення: відповідальність встановлена не за дії осіб, які організувалися (як це має місце, наприклад, при вчиненні крадіжки організованою групою), а за саму організацію для наступної — відповідної дії (бездіяльності). Тому як закінчений злочин розглядається вже діяльність, спрямована на створення злочинної організації, вступ до неї - незалежно від того, чи вчинено якісь конкретні злочини цією організацією. Така організація виступає як своєрідний колективний виконавець злочинів, і роль окремої особи у вчиненні злочину певною мірою нівелюється - кожний несе відповідальність за спільно (разом) скоєне. При цьому враховуються положення, закріплені в ст. 30.

У теорії та на практиці неоднозначно вирішується ряд питань, які стосуються відповідальності за участь у діяльності злочинних організацій.

По-перше, у зв'язку з невідповідністю між положеннями Загальної частини (ч. 4 ст. 28) та формулюваннями диспозицій ч. 1 ст. 255, ст. 257 виникає питання про кількість злочинів, які має на меті вчинити злочинна організація. Видається, що існуюча колізія повинна бути вирішена на користь зазначеної статті Загальної частини КК. Отже, статті Особливої частини КК про злочинну організацію можуть застосовуватися, якщо встановлена мета вчинення принаймні двох тяжких чи особливо тяжких злочинів.

По-друге, недостатньо чіткі формулювання диспозицій статей 255, 257 не дають змоги чітко визначити, чи охоплюється ними вчинення учасниками злочинних організацій окремих злочинів, відповідальність за які встановлена в самостійних статтях КК. Враховуючи момент закінчення аналізованих злочинів, необхідність диференціації кримінальної відповідальності окремих учасників злочинних організацій, а також ряд інших обставин, правильною видається позиція, згідно з якою такі злочини слід кваліфікувати за сукупністю зі статтями 255, 257.

Стаття 255. Створення злочинної організації

1. Створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також керівництво такою організацією або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, а також організація, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп -
караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.
2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, крім організатора або керівника злочинної організації, за вчинення злочину, передбаченого частиною першою цієї статті, якщо вона добровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяла її розкриттю.

1. Стаття 255 спрямована на посилення боротьби з організованою злочинністю. Остання створює небезпеку нормальній життєдіяльності суспільства, суспільній стабільності в цілому, викликає дестабілізацію економічної та соціально-політичної сфер життя, порушує нормальне функціонування соціальних та економічних інститутів, підриває і гальмує прогресивний процес розвитку суспільства, перешкоджає проведенню соціально-економічної та правової політики, обплутує і закабаляє людей, породжує обстановку незахищеності, створює системну корупцію в органах влади тощо.
2. Злочинна організація - це організована група особливого роду, найбільш небезпечна форма співучасті. Саме створення злочинної організації, навіть якщо вона не встигла вчинити жодного тяжкого чи особливо тяжкого злочину, серйозно порушує громадську безпеку і є значною небезпекою для суспільства. Як свідчить практика, члени злочинних організацій, як правило, добре озброєні і завжди готові особисто або через інших озброєних злочинців у будь-який час пустити зброю в хід, скористатися нею, знищити, зокрема, тих, кого не можна усунути. До того ж зіткнення (розбірки) між злочинними організаціями небезпечні для сторонніх.
3. У статті 255 сформульована загальна норма, а в ст.257, в ч.4 ст.258 і ст.260 - спеціальні норми, які передбачають відповідальність за створення спеціальних видів злочинних організацій.
4. Метою ст.255 є адекватне реагування на небезпеку з боку злочинних організацій, незалежно від їх спрямування, вже на початкових етапах, тобто при їх створенні. Створення злочинної організації по суті є закінченим готуванням до злочину, який збираються вчинити її учасники (див. коментар до ст.14). Але, враховуючи особливу небезпечність злочинних організацій, законодавець передбачив, що саме створення злочинної організації для вчинення одного або кількох тяжких або особливо тяжких злочинів вважається вже закінченим злочином. Створення злочинної організації завжди передує вчиненню її членами інших злочинів.
5. Об’єктивна сторона злочину має такі форми:
- створення злочинної організації для вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину;
- керівництво такою організацією;
- участь у ній;
- участь у злочинах, вчинюваних такою організацією;
- організація зустрічі (сходки) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних органі- зацій або організованих груп;
- керівництво цією зустріччю (сходкою);
- сприяння такій зустрічі (сходці).
6. Створення злочинної організації для вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину полягає в найрізноманітніших діях щодо заснування (формування, утворення) злочинної організації: у підшуканні зброї або співучасників, вербуванні їх до злочинної організації, розподілі ролей між ними тощо.
7. Склад злочину - формальний. Злочин є закінченим з моменту фактичного створення злочинної організації для вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Поняття вчинення злочину злочинною організацією дано в законі (див. коментар до ч.4 ст.28). Злочинна організація визнається створеною, коли утворилося стійке ієрархічне об’єднання декількох осіб (трьох і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
8. У випадках, коли винному не вдалося створити злочинну організацію, його дії необхідно розглядати як готування до створення злочинної організації або замах на її створення і відповідно кваліфікувати за ст.14 або 15 і ст.255 (див. коментар до ст.14, 15 і 16).
9. Злочинна організація створюється для вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину (див. коментар до ч.4 і 5 ст.12). Це може бути як конкретно (точно) визначений злочин, так і конкретно (точно) не визначений тяжкий або особливо тяжкий злочин. Створення групи для вчинення злочину невеликої тяжкості або середньої тяжкості (див. коментар до ч.2 і 3 ст.12), а також керівництво такою групою або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних такою групою, не тягне за собою відповідальності за ст.255.
10. Якщо збройна злочинна організація створена для нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, відповідальність настає за бандитизм (див. коментар до ст.257).
11. Керівництво злочинною організацією - це спрямування діяльності злочинної організації, дій її учасників, їх очолювання, дача вказівок, розпоряджень, завдань співучасникам, виконання функцій її виконавчого органу чи одноосібного ватажка або одного з ватажків злочинної організації, управління нею в цілому або її учасниками.
12. Участь у злочинній організації передбачає існування уже створеної злочинної організації. Тут йдеться про випадки, коли особа не брала участі у створенні злочинної організації, але вступила (увійшла) до організації, створеної іншими особами. З моменту дачі згоди на вступ (входження) до злочинної організації дії винного розцінюються як закінчений злочин - участь у злочинній організації, навіть якщо б той, хто вступив у злочинну організацію, і не брав участі у вчинених нею злочинах. Вступ до злочинної організації, членство в ній є закінченим злочином з тих міркувань, що сам по собі цей факт означає надання злочинній організації можливості використання її учасника згідно з планами злочинної організації. Участь у злочинній організації, поряд з вступом до неї, може виявлятися в найрізноманітніших діях.
13. Участь у злочинах, вчинюваних злочинною організацією, має місце й тоді, коли особа не брала участі у створенні злочинної організації, не вступала до цієї організації, не є її учасником, але взяла безпосередню участь у злочині, скоєному злочинною організацією.
14. Організація зустрічі (сходки) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп - це залучення до зустрічі (сходки), здійснення, розробка плану її підготовки і проведення, згуртування, об’єднання зазначених осіб, їх мобілізація, спрямованість на зустріч (сходку), налагодження, упорядкування зустрічі (сходки) для успішної і ефективної злочинної діяльності. Про поняття організованої групи див. коментар до ч.3 ст.28.
15. Керівництво зазначеною зустріччю (сходкою) - це управління зустріччю (сходкою) для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп.
16. Сприяння зазначеній зустрічі (сходці) - це створення відповідних умов для її організації і здійснення, надання допомоги в цьому, спонукання злочинців до бажання брати участь у зустрічі (сходці) тощо.
17. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
18. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони створення злочинної організації є мета вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а організації, керівництва чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп - мета розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп.
19. Мотиви злочину можуть бути різними. У більшості випадків це прагнення до наживи, матеріальної вигоди.
20. Суб’єктом злочину може бути будь-яка особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років.
Особа, яка створила злочинну організацію з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину або яка керувала такою організацією, підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені злочинною організацією, якщо вони охоплювалися її умислом (див. коментар до ч.1 ст.30). Інші учасники злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за участь у ній, а також за вчинені злочинною організацією злочини, у підготовці або скоєнні яких вони брали участь (див. коментар до ч.2 ст.30).
21. Відповідальність за ст.255 настає не тільки за створення злочинної організації, керівництво нею та участь у ній, а й за участь у злочинах, вчинюваних такою організацією. Тому вчинення злочинною організацією злочинів, санкції за які не перевищують 12 років позбавлення волі, охоплюється ст.255 і не вимагає додаткової кваліфікації.
22. Якщо злочинною організацією вчинений злочин, за який передбачене більш суворе покарання, ніж зазначене у ст.255, такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів - за ст.255 і за статтею, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин.
У разі вчинення окремими членами злочинної організації злочинів, які не передбачалися (не охоплювалися) цілями злочинної організації і не входили в плани її діяльності, відповідальності за ці злочини підлягають лише особи, які їх вчинили.
23. Для застосування ч.2 ст.255 необхідно встановити дві умови:
- особа, крім організатора і керівника, добровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній;
- активно сприяла розкриттю злочинної організації.
24. Добровільність заяви про створення злочинної організації або участь у ній означає вчинення цих дій з різних мотивів, але з власної волі і з усвідомленням об’єктивної можливості і надалі брати у ній участь.
25. Про активне сприяння розкриттю злочинної організації див. коментар до п.1 ч.1 ст.66.
26. Звільнення від кримінальної відповідальності, передбачене ч.2 ст.255, необхідно відрізняти як від добровільної відмови співучасників (див. коментар до ст.31), так і від такої обставини, що виключає злочинність діяння, як виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття діяльності злочинної організації (див. коментар до ст.43).

Стаття 256. Сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності

1. Заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності шляхом надання приміщень, сховищ, транспортних засобів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів, а також заздалегідь не обіцяне здійснення інших дій по створенню умов, які сприяють їх злочинній діяльності, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.
2. Ті самі дії, вчинені службовою особою або повторно, -
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності є найбільш небезпечним самостійним злочинним видом причетності до злочину, передбаченого ст.255. Ці дії пов’язані з вчиненням злочину, зазначеного у ст.255, але не є співучастю в ньому.
2. Небезпечність сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності полягає в тому, що створюються сприятливі умови для існування злочинних організацій і вчинення ними тяжких злочинів, ускладнюється їх своєчасне розкриття і припинення функціонування, викриття, затримання та покарання учасників злочинної діяльності тощо.
3. Об’єктивна сторона злочину має дві форми:
- заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності шляхом надання приміщень, сховищ, транспортних засобів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів;
- заздалегідь не обіцяне вчинення інших дій щодо створення умов, які сприяють їх злочинній діяльності. Заздалегідь обіцяне вчинення цих дій утворить співучасть у злочині, передбаченому ст.255 (див. коментар до ч.5 ст.27).
4. Сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності означає надання їм допомоги, підтримки, створення відповідних сприятливих умов для подальшого здійснення злочинної діяльності та її приховування.
5. Способами цієї форми скоєння злочину є надання учасникам злочинних організацій приміщень, сховищ, транспортних засобів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей або цінних паперів. Винний забезпечує можливість учасникам злочинної організації мати зазначені предмети, користуватися ними та ін.
6. Здійснення інших дій щодо створення умов, які сприяють злочинній діяльності учасників злочинних організацій, означає підготовку та забезпечення можливості злочинної діяльності учасників злочинних організацій. Наприклад, будівництво житла та інших приміщень для учасників злочинної організації, переміщення людей, пов’язаних зі злочинною організацією, організація практичних тренувань учасників злочинної організації або участь у них, консультування та інші форми економічного або будь-якого іншого співробітництва, допомоги.
7. Якщо сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності здійснюються способом, який сам по собі має ознаки іншого складу злочину, вчинене підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів. Сприяння злочинній діяльності учасників злочинних організацій та укриття винним здобутих ними предметів, зберігання яких карається саме по собі, підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів (наприклад, зберігання вибухових речовин).
8. Винний вступає у зв’язок з учасниками злочинної організації після її створення або після вчинення нею злочину, тобто сприяє злочинцям, особам, які вже вчинили злочин самостійно без сприяння винного.
9. Склад злочину - формальний. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з указаних дій. Для кваліфікації цього злочину як закінченого не має значення, чи вдалося винному сприяти учасникам злочинної організації та укрити їх злочинну діяльність. Досить встановити, що дія була спрямована на здійснення такого сприяння.
10. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Якщо особа своїми діями хоч об’єктивно і сприяла учасникам злочинних організацій або укривала їх злочинну діяльність, але не усвідомлювала характеру злочину і того, що вона має справу з учасниками злочинної організації, кваліфікація за ст.256 виключається. Тут можлива відповідальність за ст.396.
11. У статті 256 мова йде про заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинної організації та укриття їх злочинної діяльності, тобто не обіцяне до закінчення (завершення) злочину. Якщо ж вчинення цих дій було обіцяне до початку або під час вчинення злочину, тобто до моменту вчинення учасниками злочинної організації злочину або до його закінчення, такі дії розглядаються як співучасть у скоєнні злочину у вигляді пособництва. При цьому якщо особа більш-менш постійно, систематично сприяє злочинній діяльності учасників злочинної організації та укриває їх злочинну діяльність, то пособництво переростає в участь у злочинній організації. Тому про сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності можна говорити лише у разі заздалегідь не обіцяного, не постійного, а тимчасового, разового зв’язку зі злочинною організацією (наприклад, приховування без попередньої змови майна, здобутого злочинною організацією шляхом вчинення нею тяжкого чи особливо тяжкого злочину).
12. Від співучасті у злочині, передбаченому ст.255, сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності відрізняється і тим, що винний сприяє учасникам злочинних організацій у вчиненні злочинною організацією не конкретного злочину, як це має місце при співучасті у злочині, а взагалі злочинів, точно не визначених, не конкретизованих,
13. Мотив і мета можуть бути різними і не є обов’язковими ознаками складу цього злочину.
14. Суб’єкт злочину - будь-яка особа, що досягла 16-річного віку.
15. Кваліфікуючими ознаками злочину (обставинами, які обтяжують злочин) (ч.2 ст.256) є: вчинення злочину службовою особою (див. коментар до пп.1 і 2 примітки до ст.364) або повторно (див. коментар до ч.1 ст.32).

Стаття 257. Бандитизм
Організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі -
караються позбавленням волі на строк від п’яти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна.

1. Особлива суспільна небезпечність бандитизму полягає в тому, що банди вчинюють вбивства, зґвалтування, насильницькі заволодіння майном, транспортними засобами, зброєю, наркотиками, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна та інші аналогічні дії. Сама організація й існування озброєної банди вже є серйозною загрозою для суспільства, для його цінностей - життя і здоров’я людей, власності, нормального функціонування державних, громадських і приватних підприємств, установ та організацій.
2. Банда (від італійського “banda” - збройний загін) - це один із спеціальних видів злочинної організації, тобто найбільш небезпечної форми співучасті (див. коментар до ч.4 ст.28).
3. Обов’язковими ознаками банди є:
- кількісна ознака - наявність у ній кількох (трьох і більше) суб’єктів злочину;
- стійкість;
- озброєність;
- загальна мета учасників угруповання - вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб;
- спосіб вчинення злочину - напад на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб.
4. Стійкість, як ознака, має місце лише у разі, якщо банда створена для зайняття злочинною діяльністю, вчинення, як правило, не одного, а кількох нападів. У окремих випадках банда може бути створена для одного, але особливо небезпечного нападу, який вимагає особливої підготовки. Наприклад, для нападу на банк, поштовий поїзд тощо. Угруповання, яке є бандою, вважається стійким за умови, якщо воно є стабільним і згуртованим, а особи, які входять до нього, мають єдині наміри щодо вчинення злочинів (див. п.2 постанови ПВСУ “Про судову практику в справах про бандитизм” від 7 липня 1995 р. № 9.). Про стійкість угруповання також можуть свідчити досконалість його організаційної структури, високий ступінь внутрішньої організації, постійність форм і методів злочинної діяльності тощо.
5. Озброєність банди означає наявність зброї хоча б у одного члена банди за умови, що інші учасники угруповання “знають про неї та розуміють, що вона може бути застосована під час нападів” (п.4 зазначеної Постанови). Саме озброєність для нападів у поєднанні зі стійкістю та іншими ознаками і утворює ту міру суспільної небезпечності, яка характеризує банду.
6. Під зброєю розуміють пристрої, прилади та інші предмети, конструктивно призначені і технічно придатні для ураження живої або іншої цілі, тобто зброю у вузькому, власному значенні слова. Зброя може бути вогнепальною, в тому числі гладкоствольною мисливською, холодною, вибуховою тощо. Наприклад, зброя, уражаюча сила якої ґрунтується на використанні електричної енергії, радіоактивних випромінювань, біологічних та хімічних чинниках тощо. У разі виникнення сумніву щодо належності того чи іншого предмета до зброї слід призначати відповідну судову експертизу.
7. При визначенні понять вогнепальної та холодної зброї слід мати на увазі роз’яснення, що містяться у пп.4 та 8 постанови ПВСУ “Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами” від 26 квітня 2002 р. № 3.
8. Сокири, ломики, леза, столові, кухонні і складані ножі, стартові і газові пістолети, пневматична зброя, ракетниці і тому подібні предмети не є зброєю у власному значенні слова. Наявність таких предметів у групи не може розглядатися як озброєння банди. Не належать до зброї і такі предмети, як, наприклад, цеглини, кийки, пляшки тощо. Не є зброєю також макети зброї та інші предмети, що імітують зброю.
9. Зброя може бути як заводського, так і саморобного виготовлення, як бойовою (військовою, службовою - штатною), так і мисливською або спортивною, нарізною і гладкоствольною.
10. Зброя повинна бути придатною для використання за її цільовим призначенням або придатною до ремонту з відновленням її уражаючих якостей. В останньому випадку необхідно, щоб у винних був умисел і можливість зробити необхідний ремонт особисто чи за допомогою інших осіб. Якщо ознаки придатності зброя не має, то її наявність не вважається озброєністю, бо не становить загрози громадській безпеці.
11. Для складу бандитизму не вимагається, щоб зброю було застосовано, пущено в хід при нападі. Достатньо того, що зброя була в розпорядженні банди і могла бути застосована. Так, наприклад, зброя могла призначатися і для вчинення збройного опору, в тому числі представникам влади, однак нападу ніхто не перешкоджав і застосування зброї не знадобилося.
12. Для відповідальності за бандитизм не має значення, законним чи незаконним було володіння зброєю. За сукупністю злочинів, передбачених ст.257 і 262 або ч.1 ст.263, належить кваліфікувати незаконне заволодіння чи незаконне придбання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв або радіоактивних матеріалів, вчинені з метою організації банди чи використання цих предметів членами вже існуючої банди (див. абз.2 п.26 зазначеної Постанови ПВСУ).
13. Сама по собі наявність зброї у групи і використання її при нападі, за відсутності інших ознак банди, не утворює бандитизм.
14. Банда створюється з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб. Під нападом слід розуміти дії, спрямовані на досягнення злочинного результату за допомогою насильства над потерпілим або створення реальної загрози його застосування (див. абз. 1 п.5 зазначеної Постанови ПВСУ). Це може бути як фізичне насильство (вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, завдання ударів, побоїв, зв’язування, позбавлення волі, інші насильницькі дії), так і психічне - реальна погроза негайного застосування зазначеного фізичного насильства.
Судова практика свідчить, що напад при бандитизмі можливий і без протиправних дій щодо людей. Це, наприклад, знищення майна, приміщень, транспортних засобів тощо.
15. Як бандитизм слід розглядати і дії банди, пов’язані з насильницьким заволодінням чужим майном, вимаганням, зґвалтуванням, угоном транспортних засобів, пошкодженням шляхів сполучення і транспорту та іншими аналогічними діями (див. п.5 зазначеної Постанови ПВСУ). Відсутній бандитизм там, де група осіб об’єдналася для вчинення хоч і злочинних дій, але не пов’язаних з нападом на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб. Наприклад, для фальшування грошей чи для заняття контрабандою.
16. Об’єктивна сторона бандитизму може виразитися в трьох формах: організація озброєної банди для нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб; участь у такій банді; участь у вчинюваному бандою нападі.
Для складу бандитизму досить вчинення хоча б однієї з цих дій.
17. Під організацією озброєної банди для нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб слід розуміти будь-які дії по об’єднанню осіб для вчинення нападів, результатом яких стало створення банди. Ці дії можуть полягати в розробленні планів злочинної діяльності або вчинення конкретного злочину, загальних правил поведінки, в розподілі ролей, у пошуку можливостей для прикриття діяльності як своїми силами, так і з допомогою сторонніх осіб, у фінансовому забезпеченні злочинної діяльності тощо (див. абз. 1 п.3 зазначеної Постанови ПВСУ).
Відповідно до ст.257 організація озброєної банди є закінченим злочином з моменту її створення, незалежно від того, чи вчинили члени банди хоча б один напад (див. абз. 2 п.3 зазначеної Постанови ПВСУ).
У тих випадках, коли спрямовані на створення банди дії були вчасно припинені правоохоронними органами або банда не була створена з інших, не залежних від волі організаторів причин, вчинене слід кваліфікувати як замах на організацію банди (див. абз. 3 п.3 зазначеної Постанови ПВСУ).
18. Участь в озброєній банді - це членство в ній, входження, вступ до її складу, незалежно від того, вчинені винним які-небудь дії в складі банди чи ні. Участь у банді вважається закінченим злочином з моменту надання згоди на вступ до банди. Участю у банді поряд зі вступом у банду охоплюється як безпосередня участь членів банди у вчинюваних нею нападах, так і виконання ними інших дій в інтересах банди: керівництво, фінансування, забезпечення транспортом, приміщеннями, сховищами, зброєю, документами, інформацією, пошук об’єктів для нападу тощо (див. абз. 1 п.6 зазначеної Постанови ПВСУ).
19. Участь у вчинюваному озброєною бандою нападі буде у разі, коли члени банди або інша особа, не член банди, разом з членами банди спільно братимуть безпосередню участь у вчинюваному бандою нападі, тобто є його співвиконавцями. Участь може виявитися у різних діях: придушення опору потерпілого, забезпечення безпеки нападаючих бандитів та інші дії з надання допомоги банді під час вчинення нею нападу. Для відповідальності за ст.257 необхідно, щоб особа, яка не є членом банди, взяла участь спільно з бандитами саме в бандитському нападі. Якщо мала місце участь спільно з бандитами в іншому діянні (не в нападі), то склад бандитизму виключається,
20. Участь особи, яка не є членом банди, в нападі, вчинюваному бандою, необхідно відрізняти від пособництва бандитизму. Пособник не бере безпосередньої участі в бандитському нападі. Пособники бандитизму, тобто особи які сприяли вчиненню злочину бандою, не вступаючи до її членів і не беручи безпосередньої участі в її нападі, несуть відповідальність за ч.5 ст.28 і ст.257 (див. абз. 2 п.6 зазначеної Постанови ПВСУ).
21. Вчинені під час бандитських нападів злочини не виходять за рамки складу бандитизму і не потребують додаткової кваліфікації. Та коли бандою вчинено злочин, за який законом передбачено більш суворе покарання, ніж за бандитизм, то такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів - бандитизму і того більш тяжкого злочину, який вчинила банда (див. абз. 1 п.7 зазначеної Постанови ПВСУ). Так, оскільки диспозицією ст.257 не передбачені такі наслідки, як заподіяння смерті іншій людині, і санкція цієї статті більш м’яка, ніж санкція ч.1 і 2 ст.115, дії винного у таких випадках слід кваліфікувати за сукупністю злочинів - як бандитизм і умисне вбивство.
22. Якщо особа, яка брала участь у нападі, не знала про те, що інші учасники входять до складу банди, то вона не може підлягати відповідальності за бандитизм. Дії такої особи необхідно кваліфікувати залежно від характеру вчиненого, наприклад як розбій, вбивство та ін. Особи, які не були членами банди і не усвідомлювали факту її існування, але своїми діями якось сприяли банді у вчиненні нападу, несуть відповідальність за співучасть у злочині, який охоплювався їх умислом (див. абз. 3 п.6 зазначеної Постанови ПВСУ).
23. Бандитизм може вчинятися з метою викрадення людей, захоплення заручників, вбивств, зґвалтувань, заволодіння майном, знищення чи пошкодження майна, звільнення винних з-під варти, вчинення хуліганства тощо.
24. Суб’єкт бандитизму - будь-яка особа, що досягла 14-річного віку.
25. Від інших злочинів, вчинених групою осіб за попередньою змовою чи організованою групою, “бандитизм відрізняється найбільш високим ступенем внутрішньої організації, стійкості, згуртованості та озброєністю” (див п.8 зазначеної Постанови ПВСУ).

Стаття 260. Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань

1. Створення не передбачених законами України воєнізованих формувань або участь у їх діяльності -
карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
2. Створення не передбачених законом збройних формувань або участь у їх діяльності -
карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
3. Керівництво зазначеними в частинах першій або другій цієї статті формуваннями, їх фінансування, постачання їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки -
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
4. Участь у складі передбачених частинами першою або другою цієї статті формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян -
карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.
5. Діяння, передбачене частиною четвертою цієї статті, що призвело до загибелі людей чи інших тяжких наслідків, -
карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.
6. Звільняється від кримінальної відповідальності за цією статтею особа, яка перебувала в складі зазначених у цій статті формувань, за дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вона добровільно вийшла з такого формування і повідомила про його існування органи державної влади чи органи місцевого самоврядування.
Примітка. 1. Під воєнізованими слід розуміти формування, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, і в яких проводиться військова або стройова чи фізична підготовка.
2. Під збройними формуваннями слід розуміти воєнізовані групи, які незаконно мають на озброєнні придатну для використання вогнепальну, вибухову чи іншу зброю.

1. Не передбачені законом воєнізовані або збройні формування є спеціальними видами злочинної організації (див. коментар до ч.4 ст.28). Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що створення та існування неконтрольованих суспільством і державою воєнізованих та збройних формувань є джерелами підвищеної небезпеки для суспільства, дає можливість їх використання для вчинення злочинів, переростання в банди, протистояння з органами влади, веде до необхідності приборкання їх силою з усіма випливаючими з цього наслідками та ін.
2. Об’єктивна сторона злочину виявляється у таких формах:
- створення не передбачених законами України воєнізованих формувань (ч.1 ст.260);
- участь у їх діяльності (ч.1 ст.260);
- створення не передбачених законом збройних формувань (ч.2 ст.260);
- участь у їх діяльності (ч.2 ст.260).
3. Під воєнізованими слід розуміти формування, які мають організаційну структуру військового типу - єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну - і в яких проводиться військова або стройова чи фізична підготовка (примітка 1 до ст.260).
4. Під збройними формуваннями слід розуміти воєнізовані групи, які незаконно мають на озброєнні придатну для використання вогнепальну, вибухову чи іншу зброю (примітка 2 до ст.260).
5. Поняття зброї і озброєності ті самі, що і при характеристиці бандитизму (див. коментар до ст.257).
6. З об’єктивної сторони обов’язковим є незаконність створення воєнізованого або збройного формування. Відповідно до Конституції України “на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом” (ч.6 ст.17), “політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань” (ч.2 ст.37).
Згідно із Законом України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р. № 2460-ХІІ не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об’єднань громадян забороняється, коли їх метою є “створення незаконних воєнізованих формувань” (див. абз. 6 ст.4), “обмеження загальновизнаних прав людини” (див. абз. 7 ст.4).
Незаконними є воєнізовані формування, створення яких заборонено Конституцією України, а також воєнізовані і збройні формування, не передбачені законами України.
7. Незаконними є і ті воєнізовані або збройні формування, які всупереч Конституції України та законам України створюються за рішеннями органів влади або органів місцевого самоврядування.
8. Під створенням не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань необхідно розуміти їх утворення (організацію, заснування). Створення незаконного воєнізованого або збройного формування може виявлятися в різних діях, які призвели до організації такого формування. Поняття створення злочинного формування дано при аналізі злочину, передбаченого ст.255.
9. Злочин з формальним складом. Вважається закінченим з моменту створення воєнізованого або збройного формування, навіть якщо не вчинено жодної дії, заради якої вони були створені. Якщо винному не вдалося створити воєнізоване або збройне формування, його дії слід кваліфікувати як замах на створення відповідного формування.
10. Участю у діяльності не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань вважається членство в таких формуваннях, перебування у їх складі та виконання будь-яких дій для їх успішного функціонування. Частини 1 і 2 ст.260 передбачають відповідальність за участь у діяльності формування. Тому сам факт дачі згоди на вступ, як і вступ до воєнізованого або збройного формування, якщо особі не вдалося з причин, що не залежали від її волі, взяти участь у діяльності такого формування, слід кваліфікувати як замах на участь у діяльності воєнізованого або збройного формування.
11. З суб’єктивної сторони ці злочини можуть бути вчинені лише з прямим умислом.
12. Цілі і мотиви створення не передбаченого законом воєнізованого або збройного формування можуть бути різними. Ці формування створюються, як правило, для виконання завдань, властивих силовим структурам (забезпечення безпеки об’єктів або осіб - захист, оборона, охорона, примушення тощо).
13. Суб’єкт злочину - будь-яка особа, що досягла 16-річного віку.
14. Поняття керівництва злочинним воєнізованим або збройним формуванням (ч.2 ст.260) дано при аналізі злочину, передбаченого ст.255. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, які означають керівництво воєнізованим або збройним формуванням.
15. Під фінансуванням незаконного воєнізованого або збройного формування (ч.3 ст.260) слід розуміти забезпечення їх грошима, валютними цінностями, коштовностями тощо.
16. Постачання незаконному воєнізованому або збройному формуванню зброї, боєприпасів, вибухових речовин чи військової техніки (ч.3 ст.260) означає надання, доставлення тощо зазначених предметів цьому формуванню.
17. Про поняття зброї, боєприпасів, вибухових речовин та військової техніки див. коментар до ст.257, 262, 410.
18. Участь у складі передбачених ч.1 або 2 ст.260 (ч.4 ст.260) воєнізованих або збройних формувань у нападі на підприємства, установи чи громадян має місце в тих випадках, коли як члени відповідного незаконного формування, так і інші особи, не члени такого формування, спільно безпосередньо вчиняють зазначений напад, тобто є його співвиконавцями.
19. Під нападом на підприємства, установи чи громадян слід розуміти дії, пов’язані із застосуванням насильства або з реальною можливістю його негайного застосування для досягнення того чи іншого результату: захоплення підприємств чи установ, встановлення над ними контролю, перешкоджання роботі, зупинки функціонування, їх використання тощо.
20. Вчинення у складі незаконного воєнізованого або збройного формування інших злочинів необхідно кваліфікувати за сукупністю ч.1 або 2 ст.260 і статті Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за ці злочини.
21. Для кваліфікації дій винного за ч.5 ст.260 достатньо загибелі однієї людини. Про поняття інших тяжких наслідків див. коментар до ст.258.
22. Згідно з ч.6 ст.260 особа звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч.1 або 2 цієї статті, за наявності двох умов:
а) добровільності виходу із злочинного формування;
б) повідомлення про його існування органам державної влади чи місцевого самоврядування.
23. Добровільність означає остаточний вихід особи з різних мотивів із злочинного формування з власної волі, при усвідомленні нею можливості і надалі брати участь у ньому. Тут має місце не добровільна відмова від злочину (див. коментарі до ст.17 і 31), а добровільне припинення участі в триваючому злочині. Якщо особа, яка перебувала у складі не передбаченого законом воєнізованого або збройного формування, добровільно вийшла з нього і повідомила про його існування органи державної влади чи місцевого самоврядування, але добровільно не здала органам влади зброю, вона звільняється від кримінальної відповідальності за ст.260, але несе відповідальність за ст.263.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Види та загальна характеристика злочинів проти громадської безпеки	\|	Злочини, пов’язані з тероризмом

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.034 сек.