• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Облік зобов'язань за податками і обов'язковими платежами.

Соціалізм – вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власності в її різноманітних формах, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей в залежності від затраченої праці, на основі соціальне забезпеченої свободи особистості.

Консерватизм (від лат. conservo - охороняти, зберігати) - це політична ідеологія, яка орієнтується на збереження, підтримання існуючих форм економічного, соціального, політичного життя, традиційних духовних цінностей, Богом даної ієрархічності людського співтовариства, а відтак – і моральних принципів, що лежать в основі сім'ї, релігії та власності.

Вперше термін «консерватизм» був вжитий французьким письменником Ф. Р. Шатобріаном на позначення ідеології Великої Французької революції, а оформлення ідей консерватизму у цілісну систему поглядів здійснили англійський політичний діяч К Берк, французькі дослідники Ж.Местр та Л.Бональд. Праця К.Берка «Роздуми про Французьку революцію»(1710) - одне із найфундаментальніших досліджень про ідеологію консерватизму. Саме у цій праці виведено систему цінностей консерватизму, до яких Е.Берк відносив:

1. Релігійні і духовні цілі політичної діяльності;

2. Культ моралі;

3. Культ традицій, національної культури, патріотизму;

4. Авторитет церкви, сім’ї, школи;

5. Пріоритет інтересів держави над інтересами індивіда;

6. Сильна ієрархічна держава;

7. Прагматизм, здоровий глузд, скептицизм;

8. Поступовість і обережність процесу соціальних змін;

9. Наслідуваність розвитку;

10. Історична єдність минулого, сьогодення, майбутнього;

11. Свобода і відповідальність.

У розвитку консерватизму можна виділити два етапи: класичний консерватизм і неоконсерватизм.

Основні ідеї класичного консерватизму:

· визнання обмежених можливостей людського розуму у пізнанні суспільства та недосконалості людської природи;

· в економічній сфері акцент робиться на розвитку приватного підприємництва, запереченні жорсткого контролю держави за функціонуванням економіки;

· недоторканість, святість приватної власності;

·ефективна державна влада, основним завданням якої є підтримка законності та правопорядку в суспільстві;

· ставлення до Конституції як до Богом даного порядку;

· переконаність про вроджену нерівність людей;

· держава вторинна щодо громадянського суспільства, яке має морально-релігійні
засади;

· функціонування суспільства врегульовують не лише закони, але й звичаї;

· існування аристократії, еліти є запорукою розумного суспільного устрою;

· політика підпорядкована релігійній моралі.

У середині 70-х _:рр. XX ст. починає формуватися неоконсерватизм, який виник у процесі перегляду ідей, цінностей класичного консерватизму та лібералізму, і можна вважати, що він є їх своєрідним синтезом. Неоконсерватизм є потужною ідеологією у багатьох державах: республіканці у США, торі у Великобританії, голісти у Франції, християнські демократи у Італії, ФРН та ін. У теоріях неоконсерватизму виділяються такі дві важливі думки:

1) необхідність обмеження індивідуалізму сучасної людини; 2) ідея зміцнення політичної та духовної єдності нації, збереження її самобутності. Неоконсерватори вважають, що пріоритетними в соціальному розвитку є інтереси держави та нації, а не окремого індивіда.

Основні ідеї неоконсерваторів:

• формування сильної влади, збереження в суспільстві сильної позиції держави;

• допуск до політичної влади лише представників елітних прошарків суспільства;

• сила державної влади - в її професіоналізмі та моральності;

• у міжнародних відносинах на першому плані повинні бути національні інтереси,
насамперед економічна зацікавленість.

В цілому, консерватизм не суперечить ідеї розвитку, а лише прагне, щоб розвиток був органічним і майбутнє не знищувало минулого.

Лібералізм (від лат. liberali - вільний) - це політична та ідеологічна течія, яка об'єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва; демократичних свобод. У широкій суспільно-політичний вжиток термін був введений на початку XIX ст. французькими просвітниками, а на середину XIX ст. сформувався як ідеологія та філософія. Засновниками лібералізму є Б.Констан та А де Токвіль.

Виникнення лібералізму пов'язано з розвитком капіталістичного способу виробництва, буржуазними революціями.

Основні ідеї лібералізму:

• можливості людського розуму є необмежені;

• індивідуальна свобода є найважливішою умовою реалізації творчого потенціалу особи;

• рівність усіх громадян перед законом;

• принципи політичного плюралізму;

• розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову;

• приватна власність, конкуренція, вільне підприємництво - найважливіші рушії
суспільного прогресу;

• свобода думок, поглядів, переконань, совісті, слова;

• ліквідація будь-якої регламентації державою економічного життя;

• свобода вибору роду занять;

• запровадження загального виборчого права.

На початку XX ст. у багатьох державах, в основі політики яких була ліберальна ідеологія, відбулася гостра економічна криза, в умовах якої ліберали переглядали деякі теоретичні положення і принципи свого вчення. В основу новоутвореної форми лібералізму - неолібералізму - покладені ідеї англійського економіста Д Кейнса. Серед неолібералів - Ф.Хайєк, Дж. Гелбрейт. Р. Даль. Ф. Ц. Рузвельт

Основні ідеї неолібералізму:

• до функцій держави відносяться захист підприємництва, ринку і конкуренції від монополізму, розробка загальної стратегії економічного розвитку;

• соціальний захист громадян: безплатна освіта, державна медична допомога, створення системи соціального забезпечення;

• забезпечення рівних соціальних можливостей у здійсненні основних прав людини.
Вищою метою лібералізму була ідея індивідуальної свободи, Ліберальне розуміння

свободи включає гарантію прав особи, захист від сваволі влади, можливість впливати на рішення влади. У баченні лібералів, людина є вільною істотою, яка підкоряється лише собі, а завдання держави - забезпечити умови для самореалізації особи. Найважливіше твердження лібералізму - необхідність встановлення балансу між сферами суспільства та особистими інтересами людини. Країною класичного лібералізму вважають США.

Існує два найпоширеніші тлумачення соціалізму: марксистське і соціал-демократичне. Марксистський підхід розглядає соціалізм як першу, нижчу, незрілу фазу комунізму, як суспільно-економічну формацію, яка приходить на зміну капіталізму після завершення революційного перехідного періоду і характеризується:

• ліквідацією приватної власності й експлуататорських класів;

• утвердженням суспільної власності на засоби виробництва, провідної ролі робітничого класу;

• здійсненням принципу «від кожного - за здібностями, кожному - за працею»;

• забезпечення на цій основі соціальної справедливості, умов для всебічного розвитку особистості.

Соціал-демократичний підхід розглядає соціалізм як суспільний лад, який досягається не в результаті революційної ліквідації капіталізму, а шляхом його реформування зі збереженням приватної власності, забезпеченням росту середнього класу, досягненням вищого рівня політичної, соціальної, економічної свободи, соціальної рівності та справедливості. Відкинувши марксистську теорію краху капіталізму, соціал-демократія найбільших успіхів досягла в країнах Західної і Північної Європи, її соціально-політична доктрина залишається найважливішою на порозі третього тисячоліття.

Комуністична ідеологіяґрунтується на утопічних ідеях Т.Кампанелли, Т.Мора, К.Маркса, Ф.Енгельса, В.Леніна про такий суспільний лад, де не буде приватної власності, класової нерівності, держави, а люди отримуватимуть за свою працю за потребами. Комунізм відкидає ліберально-демократичний лад як такий, що не дбає про соціальні права «трудящих, і закликає до революційного повалення цього ладу. Основою комуністичної ідеології є пролетарський інтернаціоналізм, об'єднання людей за класовими ознаками. Сучасний комунізм (неокомунізм) визнає конституційні засоби здобуття влади і національний ідеал держави (а в деяких випадках стає на позиції інтернаціоналізму), однак ідеї націоналізації, перерозподілу національного багатства для підтримки соціальної рівності, надання пріоритету державній колективній формі власності залишаються провідними для цієї ідеології і на сучасному етапі.

Податки — це законодавчо встановлені обов'язкові платежі, якіплатники податку здійснюють на користь бюджету.

Платник податку — це фізична або юридична особа, яка згідно з чинним законо­давством зобов'язана сплачувати податки.

Об'єктом оподаткування є те, що підлягає оподаткуванню, а ставка податку це законодавче встановлений розмір податку.

Всі податкові платежі можна поділити на два види:

• оподаткування юридичних осіб;

• оподаткування фізичних осіб.

В свою чергу оподаткування юридичних осіб складається з прямих податків (пода­ток на прибуток, плата за землю, екологічний податок), непрямих податків (ПДВ, акцизний податок), інших податків та платежів (місцеві податки, мито, платежі за використання природних ресурсів).

Оподаткування фізичних осіб здійснюється за рахунок утримання податку на доходи, місцевих податків.

Крім податків як юридичні, так і фізичні особи сплачують єдиний соціальний вне­сок та інші платежі у соціальні фонди.

Порядок нарахування та сплати загальнодержавних податків регулюється Податко­вим кодексом України (далі ПКУ), місцевих податків і зборів — регламентується рішенням органів місцевого самоврядування відповідно до переліку і в межах гранич­них розмірів ставок визначених ПКУ.

Для узагальнення інформації про розрахунки підприємства за усіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з працівників підприємства, та за фі­нансовими санкціями, що справляються у дохід бюджету, призначений рахунок 64 «Розрахунки за податками й платежами». До рахунка 64 відкривають субра­хунки:

• 64.1 «Розрахунки за податками»;

• 64.2 «Розрахунки за обов'язковими платежами»;

• 64.3 «Податкові зобов 'язання»;

• 64.4 «Податковий кредит».

На цих субрахунках обліковують:

• на субрахунку 64.1 «Розрахунки за податками» — податки, які нараховуються та спла­чуються відповідно до чинного законодавства (податок на прибуток, податок на додану вартість, інші податки);

• на субрахунку 64.2 «Розрахунки за обов'язковими платежами» — розрахунки за зборами (обов'язковими платежами), які справляються відповідно до чинного законодавства та облік яких не ведеться на рахунку 65 «Розрахунки за страхуванням»;

• на субрахунку 64.3 «Податкові зобов'язання» — суму податку на додану вартість, визна­чену, виходячи із суми одержаних авансів (попередньої оплати) за готову продукцію, товари, роботи, інші матеріальні цінності та нематеріальні активи, роботи, послуги, що підлягають відвантаженню (виконанню);

• на субрахунку 64.4 »Податковий кредит» — суму податку на додану вартість, на яку під­приємство набуло право зменшити податкове зобов'язання.

Податок на додану вартість (ПДВ). Найбільш складним є облік податку на дода­ну вартість, що пов'язано з визначенням події платежу покупцем продукції, робіт та послуг.

Бухгалтер обов'язково повинен врахувати подію платежу, щоби правильно відобра­зити суму податку на додану вартість за поточний період.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

• дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання това­рів/послуг за готівку — дата їх оприбуткування в касі платника податку, а у разі відсут­ності такої — дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

• дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів — дата оформлення митної декла­рації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг — дата оформлення документа, що засві­дчує факт постачання послуг платником податку.

• Датою виникнення права на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

• дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату това­рів/послуг;

• дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

ПДВ розраховується за встановленою ставкою від бази оподаткування і включається в ціну товару. Якщо ж товар експортується за кордон, то такі операції оподатковуються за нульовою ставкою.

У практичній діяльності платежі здійснюються таким чином:

1) відбувається надходження продукції, приймання робіт і послуг, виконаних постача­льниками і підрядниками, а після цього проводиться їх оплата;

2) здійснюється перерахування грошей у порядку передоплати постачальникам і підря­дникам, а після цього отримання продукції, робіт і послуг.

Зобов'язання з ПДВ від суми реалізації цінностей за звітний місяць складаються із двох частин:

1) суми нарахованих податкових зобов'язань від одержаної передоплати:

Д-т рах. 64.3 К-т рах. 64.1

Сума ПДВ у ціні відвантаженого товару відображатиметься записом:

Д-т рах. 70.1 К-т рах. 64.3;

2) податкові зобов'язання з ПДВ у частині відвантаженої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, термін оплати яких не настав:

Д-т рах. 70.1 К-т рах. 64.1 / ПДВ.

Отже, орієнтація податкового зобов'язання на першу з подій, що сталася раніше (оплата чи відвантаження товару), зумовлює потребу встановлення бухгалтером конт­ролю за кожною такою операцією, а також застосування рахунку 64.3«Податкові зо­бов'язання».

На субрахунку 64.1«Розрахунки за податками»/ПДВ та 64.4«Податковий кредит». Податковий кредит, що сплачений у складі ціни придбаних товарів, складається з двох частин:

1) податковий кредит щодо товарів попередньо оплачених, але не отриманих:

Д-т рах. 64.1/ПДВ К-т рах. 64.4

При оприбуткуванні попередньо оплачених товарів сума ПДВ відображається записом:

Д-т рах. 64.4 К-т рах. 63.1;

2) податковий кредит щодо товарів оприбуткованих, строк оплати яких не настав:
Д-т рах. 64.1 Д-т рах. 63.1.

Рахунок 64.4«Податковий кредит» використовується для відображення сум ПДВ щодо отриманих товарів (робіт, послуг), вартість яких відносять на витрати (або підля­гає амортизації), але оплата по них у поточному звітному періоді не здійснена (при за­стосуванні «касового» методу розрахунку), або відсутні податкові накладні незалежно від факту оплати.

Податкова накладна є основним документом, що фіксує операцію, яка є об'єктом оподаткування ПДВ, дату її виникнення, ставку і базу оподаткування.

Основною функцією податкової накладної є підтвердження виникнення податково­го зобов'язання у продавця — платника податку у зв'язку з продажем товарів (робіт, по­слуг) і одночасно підтвердження права на податковий кредит у покупця — платника податку у зв'язку із придбанням таких товарів.

Завершальним етапом документування є складання податкової звітності Після за­кінчення звітного періоду платники ПДВ подають до контролюючого органу податкову декларацію з ПДВ, розшифровку податкового кредиту і зобов'язань у розрізі контраге­нтів, та електронний реєстр податкових накладних.

Приклад(перша подія — отримання передоплати від покупця). ТОВ «Омега» 10 квітня отримало на свій рахунок передоплату у розмірі 2400 грн., 20 травня було відван­тажено продукцію на вказану суму.

Таблиця

Кореспонденція рахунків стосовно оподаткування ПДВз передоплати

Розглянемо ситуацію, коли першою подією було відвантаження продукції.

Приклад(перша подія відвантаження — товару). ТОВ «Омега» 20 квітня відвантажи­ло продукцію на суму 3000 грн., 20 червня вказана продукція була оплачена.

Таблиця

Переглядів: 982