• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Grammatical meaning.

Noun.

Вступ

Лекція

Внутрішніх справ

Кафедра кримінального процесу

з дисципліни «Досудове розслідування»

ТЕМА № 2. Загальні положення досудового розслідування

(2 години)

Для курсантів 4-го курсу

факультетів з підготовки слідчих,

міліції громадської безпеки,

кримінальної міліції

Дніпропетровськ - 2012

Лекцію підготував доцент кафедри кримінального процесу факультету з підготовки слідчих Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ кандидат юридичних наук, доцент Черненко А.П.

Рецензенти:

Лекція обговорена та схвалена на засіданні навчально-наукового комплексу кримінального процесу 20 серпня 2012 р., протокол № 1.

План лекції:

1. Поняття та система загальних положень досудового розслідування

2. Характеристика загальних положень досудового розслідування

o Початок досудового розслідування

o Досудове розслідування злочинів і кримінальних проступків

o Підслідність

o Об’єднання і виділення матеріалів досудового розслідування

o Місце проведення досудового розслідування

o Строки досудового розслідування

o Розгляд клопотань під час досудового розслідування

o Ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення

o Недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування

рекомендована література

нормативно-правові акти

1. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 року №4651-VI [Електронний ресурс] –Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ed20120413/paran2#n2

2. Закон України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

3. Наказ Генерального прокурора України від 17 серпня 2012 року №69 «Про Єдиний реєстр досудових розслідувань».

4. Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 р. № 4-рп/2002 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень статті 86 Конституції України, а також частини другої статті 15 та частини першої статті 16 Закону України "Про статус народного депутата України" (справа про запити і звернення народних депутатів України до органів дізнання і досудового слідства).

5. Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 8-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора).

6. Наказ Генерального прокурора України від 19 вересня 2005 р. № 4 "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство".

7. Вказівка Генерального прокурора прокурорам областей, міст Києва, Севастополя та прирівняним до них прокурорам від 18 лютого 1994 р. № 15-08 окв. "Щодо практики продовження строків слідства".

наукові та навчально-методичні джерела

1. Гевко В.В. Проблеми правового становища деяких суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності у стадії попереднього розслідування. — К., 1998.

2. Гордін Л.Я. Слідчо-оперативна група: проблеми створення та діяльності: Монографія. – Харків, 2009.

3. Джига М.В., Баулін О.В., Лук’янець С.І., Стахівський С.М. Провадження дізнання в Україні. — К., 1999.

4. Дізнання та слідство. Збірник нормативних документів / Укладачі: Шкарупа В.К., Білоус В.Т., Чигирина Г.Л. — Ірпінь, 2003.

5. Дубинский А.Я. Производство предварительного расследования органами внутренних дел: Учебн. пособ. — К., 1987.

6. Ільковець Л. Проблеми реформування досудового слідства: пошук можливих шляхів вирішення // Прокуратура. Людина. Держава. — 2004. — № 1.

7. Ліпінський В.В., Лобойко Л.М., Макаренко Є.І., Тертишник В.М., Шиян А.Г. Дізнання в органах внутрішніх справ. — Дніпропетровськ, 2003.

8. Лускатов О.В. Теорія та практика розслідування нерозкритих злочинів минулих років: Монографія. – Дніпропетровськ, 2008.

9. Маляренко В.Т. Про досудове слідство, його недоліки і реформу // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 8.

10. Настільна книга слідчого / Панов М.І., Шепітько В.Ю., Коновалова В.О., Журавель В.А. та ін. — К., 2003.

11. Письменний Д.П., Андрушко О.В. Дізнання в органах прикордонної служби України: процесуальні та організаційні аспекти: Монографія. — Одеса, 2009.

12. Титов А.М. Основні принципи та особливості участі захисника на досудовому слідстві: Монографія. — Донецьк, 2005.

13. Омельченко О.Є., Письменний Д.П. Процесуальна діяльність слідчого щодо запобігання злочинам: Навч. посіб. – К., 2008.

14. Письменний Д.П., Федченко В.М. Розслідування злочинів слідчою та слідчо-оперативною групою: правові й організаційні засади: Монографія. — Дніпропетровськ, 2006.

15. Хитра А.Я., Кучер В.О. Взаємодія слідчого та органу дізнання при провадженні кримінальних справ: Курс лекцій. – Львів, 2009.

16. Чайковський А.С., Губар С.В., Довбня В.А. Дізнання та досудове слідство: історія і сучасність. — К., 2004.

17. Лобойко Л.М. Реформування кримінально-процесуального законодавства в Україні (2006-2011 роки). Частина 1. Загальні положення і досудове провадження: монографія. – К.: Істина, 2012. ‑ С. 142.

18. Лобойко Л.М., Черненко А.П. Кримінально-процесуальна регламентація слідчих дій: Монографія. — Дніпропетровськ, 2006.

Мета лекції:

Метою даної лекції є довести до відома курсантів основи знань щодо загальних положень досудового розслідування.

Успішний судовий розгляд матеріалів кримінального провадження можливий лише після кропіткої досудової підготовки, яка здійснюється на стадії досудового розслідування стороною обвинувачення за протидії сторони захисту.

Така підготовча робота відбувається у певній процесуальній формі, яка суворо регламентована законом і повинна здійснюватися за спеціальними правилами, що отримали назву загальних положень досудового розслідування.

Слідчий, прокурор, оперативні підрозділи певних державних органів спеціально й створенні для такої роботи. Курсантам, як майбутнім представникам цих органів, необхідно глибоко знати загальні положення (правила) цієї роботи, щоб дотримуватися їх у практичній роботі. Формуванню основи таких знать й пересвячена ця лекція.

1 питання

Поняття та система загальних положень досудового розслідування

Ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення не можливе без з’ясування всіх обставини вчиненого кримінального правопорушення. З’ясування таких обставин потребує кропіткої підготовчої роботи, яка не можлива без виходу на місце вчинення кримінального правопорушення, без здійснення пошукових дій тощо. Така підготовка здійснюється під час спеціального етапу кримінального провадження, який законодавцем іменується досудовим розслідуванням.

Досудове розслідування, будучі важливим етапом (стадією) кримінального провадження, здійснюється за суворо регламентованими законом правилами – загальними положеннями цієї стадії. Приділяючи цьому питанню особливо важливе значення, законодавець розмістив їх (правила) у спеціальній главі КПК – глава 19 (ст.ст. 214 - 222 КПК), яка й отримала відповідну назву «Загальні положення досудового розслідування». Саме ці положення й будуть предметом розгляду у цій лекції.

Перш ніж приступити до їх розгляду по суті, слід в першу чергу з’ясувати що ж являють собою загальні положення досудового розслідування, їх визначення.

Аналіз КПК дає підстави зробити висновок, що глава 19 КПК, а точніше ст.ст. 214 – 222 КПК не містять визначення поняття загальних положень досудового розслідування, а лише викладають їх зміст. Не важко здогадатися, що КПК саме й повинен містити лише викладення змісту загальних положень, а визначення їх поняття, це прерогатива підручників з кримінального процесу та обов’язково повинні бути з’ясовані курсантами під час вивчення спеціальних дисциплін, якою й є «Досудове розслідування».

Ці важливі для кримінального процесу питання висвітлюються у всіх без виключення підручниках, і за висновком Л.М. Лобойка, започатковано в 1951 році відомим вченим-процесуалістом М.О. Чельцовим.

Загальні положення досудового розслідування - це встановлені законом (гл. 19 КПК) і обумовлені засадами (принципами) кримінального провадження правила, що виражають характерні особливості досудового розслідування, як стадії кримінального провадження, і визначають найбільш суттєві вимоги, що пред’являються до порядку провадження процесуальних дій і прийняття процесуальних рішень та цій стадії.

Система загальних положень досудового розслідування складається з 9 правил:

1) початок досудового розслідування (ст. 214 КПК);

2) досудове розслідування злочинів і кримінальних проступків (ст. 215 КПК);

3) підслідність (ст. 216 КПК);

4) об’єднання і виділення матеріалів досудового розслідування (ст. 217 КПК);

5) місце проведення досудового розслідування (ст. 218 КПК);

6) строки досудового розслідування (ст. 219 КПК);

7) розгляд клопотань під час досудового розслідування (ст. 220 КПК);

8) ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення (ст. 221 КПК);

9) недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування (ст. 222 КПК).

Висновки по 1 питанню:

1.Загальні положення досудового розслідування - це встановлені законом (гл. 19 КПК) і обумовлені засадами (принципами) кримінального провадження правила, що виражають характерні особливості досудового розслідування, як стадії кримінального провадження, і визначають найбільш суттєві вимоги, що пред’являються до порядку провадження процесуальних дій і прийняття процесуальних рішень та цій стадії.

2. Система загальних положень досудового розслідування складається з таких правил:

o початок досудового розслідування (ст. 214 КПК);

o досудове розслідування злочинів і кримінальних проступків (ст. 215 КПК);

o підслідність (ст. 216 КПК);

o об’єднання і виділення матеріалів досудового розслідування (ст. 217 КПК);

o місце проведення досудового розслідування (ст. 218 КПК);

o строки досудового розслідування (ст. 219 КПК);

o розгляд клопотань під час досудового розслідування (ст. 220 КПК);

o ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення (ст. 221 КПК);

o недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування (ст. 222 КПК).

2 питання

Характеристика загальних положень досудового розслідування

Під час розгляду 1 питання цієї лекції ми встановили, що загальні положення досудового розслідування - це встановлені законом (гл. 19 КПК) і обумовлені засадами (принципами) кримінального провадження правила, що виражають характерні особливості досудового розслідування, як стадії кримінального провадження, і визначають найбільш суттєві вимоги, що пред’являються до порядку провадження процесуальних дій і прийняття процесуальних рішень та цій стадії.

Їх (загальних положень) систему складають:

o початок досудового розслідування (ст. 214 КПК);

o досудове розслідування злочинів і кримінальних проступків (ст. 215 КПК);

o підслідність (ст. 216 КПК);

o об’єднання і виділення матеріалів досудового розслідування (ст. 217 КПК);

o місце проведення досудового розслідування (ст. 218 КПК);

o строки досудового розслідування (ст. 219 КПК);

o розгляд клопотань під час досудового розслідування (ст. 220 КПК);

o ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення (ст. 221 КПК);

o недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування (ст. 222 КПК);

o державна мова кримінального провадження.

Перейдемо до розгляду кожного загального положення окремо.

Першим у переліку загальних положень є початок досудового розслідування (ст. 214 КПК).

Тут слід нагадати, що загальні положення досудового розслідування обумовлюються засадами (принципами) кримінального процесу, тому при розгляді такого загального положення, як початок досудового розслідування, слід звернути увагу, що це загальне положення досудового розслідування обумовлюється такою засадою, як публічність (ст. 25 КПК).

Ця засада встановлює обов’язок для органів досудового розслідування розпочати досудове розслідування у кожному випадку виявлення ознак кримінального правопорушення.

У відповідності до цієї засади, прокурор, слідчий зобов’язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Ця засада конкретизується у ст. 214 КПК, у якій зазначено, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, тому спочатку керівник органу досудового розслідування у залежності від завантаженості слідчих, їх спеціалізації, кваліфікації тощо, визначає слідчого, який й розпочне досудове розслідування, а вже останній зобов’язаний діяти.

Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення затверджуються Генеральною прокуратурою України за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. Положення затверджено наказом Генерального прокурора України від 17 серпня 2012 року N 69 «Про Єдиний реєстр досудових розслідувань», вам необхідно буде опанувати самостійно.

У відповідності до ч. 3 ст. 214 КПК, здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Як виняток, огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду. У разі виявлення ознак кримінального правопорушення на морському чи річковому судні, що перебуває за межами України, досудове розслідування розпочинається негайно; відомості про нього вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань при першій можливості.

Законодавець окрім обов’язку посадової особи внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, зобов’язує їх внести таку інформацію у повному об’ємі та зазначає повноту цієї інформації. Так, у відповідності до ч. 5 ст. 214 КПК, до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про:

1) дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;

2) прізвище, ім’я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника;

3) інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;

4) короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела;

5) попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

6) прізвище, ім’я, по батькові та посада службової особи, яка внесла відомості до реєстру, а також слідчого, прокурора, який вніс відомості до реєстру та/або розпочав досудове розслідування;

7) інші обставини, передбачені положенням про Єдиний реєстр досудових розслідувань.

У Єдиному реєстрі досудових розслідувань автоматично фіксується дата внесення інформації та присвоюється номер кримінального провадження.

Слідчий невідкладно у письмовій формі повідомляє прокурора про початок досудового розслідування, підставу початку досудового розслідування та інші відомості, передбачені ч. 5 ст. 214 КПК.

Якщо відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені прокурором, він зобов’язаний невідкладно, але не пізніше наступного дня, з дотриманням правил підслідності передати наявні у нього матеріали до органу досудового розслідування та доручити проведення досудового розслідування.

До загальних положень досудового розслідування відносяться також правила про досудове розслідування злочинів і кримінальних проступків (ст. 215 КПК).

Це загальне положення ми вже розглядали на першій лекції.

Тут лише нагадаємо окремі положення. Досудове розслідування у залежності від того який вид кримінального правопорушення (злочин чи проступок) підлягає розслідуванню, закон встановлює такі особливості цього розслідування, що й утворюють види розслідування, корі прийнято називати форми досудового розслідування.

Стаття 215 КПК встановлює, що досудове розслідування злочинів здійснюється у формі досудового слідства (глава 19 КПК), а кримінальних проступків - у формі дізнання (глави 19, 25 КПК). Отже закон виділяє дві форми досудового розслідування ‑ досудове слідство і дізнання.

Досудове слідство і дізнання являють собою форми досудового розслідування, тому й провадження досудового слідства й дізнання проводиться за однаковими правилами, встановленими главою 19 КПК, але провадження дізнання має свої відмінності у провадженні від досудового слідства. Ці відмінності визначаються нормами (ст.ст. 298-302) глави 25 КПК. Про це йдеться у ст. 298 КПК, де сказано, що досудове розслідування кримінальних проступків (дізнання) здійснюється згідно із загальними правилами досудового розслідування, передбаченими КПК, з урахуванням положень глави 25 КПК.

Під час провадження дізнання, слідчому забороняється: 1) застосовувати весь комплекс запобіжних заходів; 2) забороняється проводити негласні слідчі (розшукові) дії; 3) певним чином обмежуються строки розслідування, а також 4) встановлюються особливості закінчення дізнання.

У відповідності до ст. 299 КПК під час досудового розслідування кримінальних проступків, тобто здійснення дізнання не допускається застосування запобіжних заходів у вигляді:

1) домашнього арешту;

2) застави або

3) тримання під вартою.

У відповідності до статті 300 КПК для досудового розслідування кримінальних проступків у формі дізнання дозволяється виконувати всі слідчі (розшукові) дії, передбачені КПК, окрім негласних слідчих (розшукових) дій.

Щодо особливостей закінчення досудового розслідування кримінальних проступків у формі дізнання то вони зазначені у ст. 301 КПК.

У відповідності до ч. 2 ст. 301 КПК слідчий зобов’язаний у найкоротший строк, але не пізніше двадцяти п’яти днів після повідомлення особі про підозру, подати на затвердження прокурору один із зазначених процесуальних документів:

1) проект рішення про закриття кримінального провадження;

2) проект клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності;

3) обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру;

4) клопотання про продовження строку досудового розслідування з підстав, передбачених КПК.

У разі необхідності прокурор має право самостійно оформити процесуальні названі вище документи.

Закон встановлює певні особливості завершення дізнання порівняно з досудовим слідством. Так у відповідності до ст. 302 КПК, встановивши під час досудового розслідування (дізнання), що підозрюваний беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, а потерпілий не заперечує проти такого розгляду, прокурор має право надіслати до суду обвинувальний акт, в якому зазначає клопотання про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

При цьому слідчий чи прокурор зобов’язаний роз’яснити підозрюваному, потерпілому зміст встановлених досудовим розслідуванням обставин, а також те, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку вони будуть позбавлені права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини. Крім того, слідчий, прокурор зобов’язаний впевнитися у добровільності згоди підозрюваного та потерпілого на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні.

До обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні повинні бути додані:

1) письмова заява підозрюваного, складена в присутності захисника, щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з частиною другою цієї статті та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні;

2) письмова заява потерпілого щодо згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з частиною другою цієї статті та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні;

3) матеріали досудового розслідування, у тому числі документи, які засвідчують беззаперечне визнання підозрюваним своєї винуватості.

Територія України є доволі значною, тому в нашій державі існує ціла система органів досудового розслідування, які й призвані забезпечувати досудове розслідування кримінальних правопорушень, що вчиняються в країні. За наявності системи органів досудового розслідування виникає питання розподілу кримінальних проваджень між цими органами. Це важливе питання й вирішується за допомогою загального положення ‑ підслідність (ст. 216 КПК).

Підслідність - це сукупність встановлених законом ознак кримінального провадження, згідно з якими воно повинно бути здійснено тим чи іншим органом досудового розслідування.

Види підслідності:

1) Предметна або родова підслідність. У відповідності до предметної, або як її ще інколи називають родової, підслідності орган досудового розслідування визначається за кваліфікацією вчиненого кримінального правопорушення за відповідною статтею Кримінального кодексу України (КК України).

Предметною вона називається тому, що предметом досудового розслідування є кримінальне правопорушення, кваліфіковане за відповідною статтею КК України (закону України про кримінальну відповідальність). Кримінальне правопорушення ще поділяють за його родом тобто кваліфікацією, тому інколи й називають таку підслідність родовою.

За правилами предметної або родової підслідності досудове розслідування розподіляється між 3 органами досудового розслідування: між слідчими органів внутрішніх справ, слідчими органів безпеки та слідчими органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства.

У відповідності до предметної або родової підслідності досудове розслідування слідчі органів внутрішніх справ здійснюють досудове розслідування більшості кримінальних правопорушень, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, крім тих, які віднесені до підслідності інших органів досудового розслідування (ч. 1 ст. 216 КПК).

Слідчі органів безпеки здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених ст.ст. 109, 110, 111, 112, 113, 114, 201, 258, 2581, 2582, 2583, 2584, 2585, 261, 2651, 305, 328, 329, 330, 332, 333, 334, 359, 422, 436, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 446, 447 КК України (ч. 2 ст. 216 КПК).

Слідчі органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених ст.ст. 204, 209, 212, 2121, 216, 219 КК України (ч. 3 ст. 216 КПК).

2) Територіальна підслідність визначається місцем вчинення злочину. Більш детально це питання буде нами висвітлено під час розгляду загального положення досудового розслідування ‑ місце проведення досудового розслідування (див. нижче у цій лекції).

3) Персональна або спеціальна підслідність визначається характеристиками суб’єкта кримінального правопорушення, а вірніше його посадовим положенням. Досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну службу», особами, посади яких віднесено до 1-3 категорій посад, суддями та працівниками правоохоронних органів здійснюється слідчими органів державного бюро розслідувань (ч. 4 ст. 216 КПК ).

4) Підслідність за зв’язком справ. За правилами цієї підслідності кримінальні справи розподіляються між двома органами досудового розслідування: між слідчими органів безпеки та слідчими органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства.

Так, якщо під час розслідування злочинів, передбачених статтями 328, 329, 422 Кримінального кодексу України, будуть встановлені злочини, передбачені статтями 364, 365, 366, 367, 423, 424, 425, 426 Кримінального кодексу України, вчинені особою, щодо якої здійснюється досудове розслідування, або іншою особою, якщо вони пов’язані із злочинами, вчиненими особою, щодо якої здійснюється досудове розслідування, вони розслідуються слідчими органів безпеки (ч. 2 ст. 216 КПК).

Якщо під час розслідування злочинів, передбачених статтями 204, 209, 212, 2121, 216, 219 Кримінального кодексу України, що підслідні слідчим органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства будуть встановлені злочини, передбачені статтями 192, 200, 205, 222, 2221, 358 Кримінального кодексу України, вчинені особою, щодо якої здійснюється досудове розслідування, або іншою особою, якщо вони пов’язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої здійснюється досудове розслідування, вони розслідуються слідчими органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства (ч. 3 ст. 216 КПК).

5) Альтернативна підслідність. Законодавцем розслідування ряду злочинів, передбачених статтями 2091, 384, 385, 386, 387, 388, 396 КК України не віднесено до підслідності жодного із органів досудового розслідування. За правилом визначення альтернативної підслідності розслідування цих злочинів провадиться тим органом, який виявив злочин і розпочав у зв’язку з цим досудове розслідування. Так, відповідно до ч. 5 ст. 216 КПК у кримінальних провадженнях щодо злочинів, передбачених статтями 2091, 384, 385, 386, 387, 388, 396 КК України досудове розслідування здійснюється слідчим того органу, до підслідності якого відноситься злочин, у зв’язку з яким почато досудове розслідування.

6) Виключна підслідність. Її ще називають імперативна підслідність. Назва її походить від вольового імперативного рішення відповідного прокурора.Згідно з правилами цієї підслідності орган, який здійснюватиме досудове слідство, визначається рішенням відповідного прокурора.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 216 КПК якщо під час досудового розслідування буде встановлено інші злочини, вчинені особою, щодо якої ведеться досудове розслідування, або іншою особою, якщо вони пов’язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться досудове розслідування, і які не підслідні тому органу, який здійснює у кримінальному провадженні досудове розслідування, то у разі неможливості виділення цих матеріалів в окреме провадження прокурор, який здійснює нагляд за досудовим розслідуванням, своєю постановою визначає підслідність всіх цих злочинів.

Так само, відповідно до ч. 2 ст. 218 КПК якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесене до його компетенції, він проводить розслідування доти, доки прокурор не визначить іншу підслідність.

Окрім того, відповідно до ч. 3 ст. 218 КПК якщо місце вчинення кримінального правопорушення невідоме або його вчинено за межами України, місце проведення досудового розслідування визначає відповідний прокурор з урахуванням місця виявлення ознак кримінального правопорушення, місця перебування підозрюваного чи більшості свідків, місця закінчення кримінального правопорушення або настання його наслідків тощо.

Можна говорити про імперативну підслідність і в тому випадку, коли органи досудового розслідування самі не можуть визначити підслідність кримінального провадження і між цими органами виник у зв’язку з цим спір, то у відповідності до ч. 5 ст. 218 КПК спори про підслідність вирішує керівник органу прокуратури вищого рівня.

Наступним загальним положенням досудового розслідування є об’єднання і виділення матеріалів досудового розслідування (ст. 217 КПК).

Розглядаючи це загальне положення, слід звернути увагу, що воно включає в себе два правила: перше з них – правило про об’єднання матеріалів досудового розслідування в одне провадження та друге – виділення матеріалів досудового розслідування в окреме провадження. Традиційно у кримінально-процесуальному законі вони розглядаються як одне загальне положення.

Почнемо з першого правила ‑ об’єднанняматеріалів досудовогорозслідування в одне провадження.

Розглядаючи загальне положення початок досудового розслідування, ми з’ясували, що прокурор, слідчий зобов’язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення, іншими словами, по кожному окремому правопорушенню починається своє окреме провадження, мало того воно може бути розпочате, за загальним правилом, лише після внесення відомостей про нього (правопорушення) до Єдиного реєстру досудових розслідувань. А якщо два правопорушення, що внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, пов’язані між собою, то як бути в цьому випадку? Виходить, якщо одного й того ж свідка або підозрюваного необхідно допитати про цих двох правопорушеннях, то виходить, що таких допити теж повинно бути два, але ж це не раціонально. Більш того, а якщо перше правопорушення, тягне за собою зміну кваліфікації другого правопорушення, то й виникає потреба розслідувати ці два правопорушення в одному кримінальному провадження. Ось, саме для цього законодавець й встановив таке правило, що такі провадження повинні бути об’єднані в одне провадження.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 217 КПК, у разі необхідності в одному провадженні можуть бути об’єднані матеріали досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, а також матеріали досудових розслідувань, по яких не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (особами).

Тут слід наголосити, що це правило не є обов’язком для слідчого чи прокурора, це лише їх право. Більш того кримінально-процесуальний закон (ч.2 ст. 217 КПК) встановлює заборону об’єднання в одне провадження матеріалів досудових розслідувань щодо кримінального проступку та щодо злочину.

Стаття 510 КПК передбачає ще одну підставу для об’єднання кримінальних проваджень. Відповідно до цієї статті кримінальне провадження, яке здійснюється у загальному порядку, і кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру можуть бути об’єднані в одне кримінальні провадження за наявності підстав, передбачених КПК.

Перейдемо до другого правила ‑ виділення кількох (двох і більше) кримінальних правопорушень в окреме провадження.

Закон, а саме ч. 3 ст. 217 КПК, передбачає, що у разі необхідності матеріали досудового розслідування щодо одного або кількох кримінальних правопорушень можуть бути виділені в окреме провадження, якщо одна особа підозрюється у вчиненні кількох кримінальних правопорушень або дві чи більше особи підозрюються у вчиненні одного чи більше кримінальних правопорушень.

Матеріали досудового розслідування не можуть бути виділені в окреме провадження, якщо це може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду (ч. 4 ст. 217 КПК).

Одну з підстав неможливості прийняття такого рішення наведено у ч. 5 ст. 216 КПК, згідно якої, якщо під час досудового розслідування буде встановлено інші злочини, вчинені особою, щодо якої ведеться досудове розслідування, або іншою особою, якщо вони пов’язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться досудове розслідування, і які не підслідні тому органу, який здійснює у кримінальному провадженні досудове розслідування, то у разі неможливості виділення цих матеріалів в окреме провадження прокурор, який здійснює нагляд за досудовим розслідуванням, своєю постановою визначає підслідність всіх цих злочинів.

Рішення про об’єднання чи виділення матеріалів досудового розслідування, у відповідності до ч. 5 ст. 217 КПК приймається прокурором мотивованою постановою, і таке рішення у відповідності до ч. 6 ст. 217 КПК не може бути оскаржене.

Хотілося б наголосити на тому, що у разі якщо слідчий і прокурор під час досудового розслідування з об’єктивних чи суб’єктивних причин не виявили підстав для об’єднання чи виділення матеріалів кримінального провадження, у відповідності до ч. 1 ст. 334 КПК суд має право виправити таку помилку. Відповідно до цієї норми, матеріали кримінального провадження можуть об’єднуватися в одне провадження або виділятися в окреме провадження ухвалою суду, на розгляді якого вони перебувають, згідно з правилами, передбаченими ст. 217 КПК.

У разі якщо на розгляд місцевого суду надійшли матеріали кримінального провадження щодо особи, стосовно якої цим судом вже здійснюється судове провадження, воно передається складу суду, що його здійснює, для вирішення питання про їх об’єднання (ч. 2 ст. 334 КПК).

Для повноти з’ясування питання про виділення матеріалів кримінального провадження в окреме провадження, слід наголосити на тому, що закон зобов’язує слідчого, а точніше прокурора, виділити матеріали в окреме провадження у разі якщо таке провадження здійснюється щодо кількох осіб, які підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні одного або кількох кримінальних правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма підозрюваними чи обвинуваченими, угода може бути укладена з одним (кількома) з підозрюваних чи обвинувачених. Кримінальне провадження щодо особи (осіб), з якими досягнуто згоди, у відповідності до ч. 8 ст. 469 КПК підлягає виділенню в окреме провадження.

Потерпілий та підозрюваний мають право на примирення, а слідчий і прокурор, у відповідності до ч. 7 ст. 469 КПК, зобов’язані проінформувати підозрюваного та потерпілого про їхнє право на примирення, роз’яснити механізм його реалізації та не чинити перешкод в укладенні угоди про примирення.

Кожний потерпілий сподівається на захист своїх прав ще до судового розгляду та мають право на укладення угоди про примирення з підозрюваним, тому відповідно до ч. 8 ст. 469 КПК у разі якщо в кримінальному провадженні беруть участь кілька потерпілих від різних кримінальних правопорушень, і згода щодо укладення угоди про примирення досягнута не з усіма потерпілими, угода може бути укладена з одним (кількома) з потерпілих. Кримінальне провадження щодо особи (осіб), яка досягла згоди, підлягає виділенню в окреме провадження.

Ще одна підстава до виділення матеріалів кримінального провадження передбачена ст. 494 КПК. Відповідно до цієї статті, якщо неповнолітній підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення разом із повнолітнім, повинна бути з’ясована можливість виділення в окреме цього кримінального провадження щодо неповнолітнього під час досудового розслідування.

Стаття 510 КПК окрім підстави для об’єднання кримінальних проваджень, передбачає також і підстави до їх виділення в окреме провадження. Відповідно до цієї статті кримінальне провадження, яке здійснюється у загальному порядку, і кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру можуть бути виділені в окремі кримінальні провадження за наявності підстав, передбачених КПК.

Наступним загальним положенням досудового розслідування ємісце проведення досудового розслідування (ст. 218 КПК).

Стаття 218 КПК встановлює, що місцем досудового розслідування є місце вчинення кримінального правопорушення. Частина 1 цієї статті безальтернативно зазначає, що досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення. Таким чином законодавець визначає обов’язок слідчого розпочати досудове розслідування на території органу де вчинено кримінальне правопорушення, це загальне правило щодо місця проведення досудового розслідування. Але у практичній діяльності не завжди заявник чи потерпілий має можливість звернутися до того слідчого, під юрисдикцією якого перебуває місце вчинення кримінального правопорушення. Наприклад, потерпілий виявив факт вчинення щодо нього кримінального правопорушення далеко від місця його вчинення і не має можливості звернення до правоохоронного органу за місцем вчинення кримінального правопорушення, саме для таких випадків чи подібних, законодавець передбачив, якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесене до його компетенції, він проводить розслідування доти, доки прокурор не визначить іншу підслідність (ч. 2 ст. 218 КПК). З цього виходить, що слідчий повинен повідомити прокурора про виявлення кримінального правопорушення і чекати рішення цього прокурора по направлення такого провадження для підслідністю.

Практиці відомі випадки виявлення кримінального правопорушення, місце вчинення якого на початковому етапі чи й взагалі на протязі всього провадження встановити не вдається. У цьому випадку законодавець у ч. 3 ст. 218 КПК вказує, якщо місце вчинення кримінального правопорушення невідоме або його вчинено за межами України, місце проведення досудового розслідування визначає відповідний прокурор з урахуванням місця виявлення ознак кримінального правопорушення, місця перебування підозрюваного чи більшості свідків, місця закінчення кримінального правопорушення або настання його наслідків тощо.

Слід також зазначити, що на початку кожного розслідування слідчий перевіряє наявність вже розпочатих досудових розслідувань щодо того ж кримінального правопорушення.

У разі якщо буде встановлено, що іншим слідчим органу досудового розслідування або слідчим іншого органу досудового розслідування розпочато кримінальне провадження щодо того ж кримінального правопорушення, слідчий передає слідчому, який здійснює досудове розслідування, наявні у нього матеріали та відомості, повідомляє про це прокурора, потерпілого або заявника та вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ч. 4 ст. 218 КПК).

У разі виникнення спору про підслідність досудового розслідування, то такі спори у відповідності до ч. 5 ст. 218 КПК, вирішує керівник органу прокуратури вищого рівня.

Частина 6 ст. 218 КПК встановлює виключення із цього загального положення досудового розслідування. У відповідності до цієї статті, слідчий, прокурор має право провадити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії на території, яка знаходиться під юрисдикцією іншого органу досудового розслідування, або своєю постановою доручити їх проведення такому органу досудового розслідування, який зобов’язаний її виконати.

До загальних положень досудового розслідування належать також строки досудового розслідування (ст. 219 КПК). Це загальне положення досудового розслідування обумовлено засадою кримінального провадження ‑ розумність строків (Глава 2 ст. 7 КПК ). Ця засада нами розглядалась у окремій лекції, але вона підлягає повторенню. Висвітлювати її в межах цієї лекції немає потреби, бо вона розглядалася окремо, тут лише слід зауважити, що ця засада деталізується чи конкретизується цим загальним положення досудового розслідування.

Відповідно до ч.1 ст. 219 КПК досудове розслідування повинно бути закінчено:

1) протягом одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку;

2) протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

Розкриваючи зміст засади розумність строків, законодавець вказує на те, що досудове розслідування у строки встановленні КПК, у ряду випадків в силу певних причин не може бути закінчене, але встановлює критерії для визначення розумності строків кримінального провадження. Такими критеріями є:

1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо;

2) поведінка учасників кримінального провадження;

3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Допускаючи, що досудове розслідування з об’єктивних чи суб’єктивних причин не може бути закінчене у строки встановленні ч. 1 ст. 219 КПК, законодавець передбачає, що у відповідності до ч. 2 ст. 219 КПК, строк досудового розслідування може бути продовжений у порядку, передбаченому параграфом 4 глави 24 КПК. При цьому загальний строк досудового розслідування не може перевищувати:

1) двох місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку;

2) шести місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості;

3) дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до дня її скасування слідчим суддею або винесення постанови про відновлення кримінального провадження не включається у строки, передбачені цією статтею.

Законодавець, встановивши чітко визначені строки досудового розслідування припускає, що у реальному житті завершити досудове розслідування у такі строки не завжди можливо, тому визначив критерії розумності строків, назвав посадових осіб, які мають право продовжити строки досудового розслідування і встановив чітко визначений порядок продовження строку досудового розслідування (глава 24 § 4 КПК).

Так, законодавець передбачив якщо внаслідок складності провадження неможливо закінчити досудове розслідування кримінального проступку (дізнання) у протягом 1 місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку, цей строк може бути продовжений в межах строку, встановленого п.1 ч.2 ст.219 КПК, тобто в межах 2 місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку, районним (міським) або іншим прирівняним до нього прокурором.

Якщо досудове розслідування злочину (досудове слідство) неможливо закінчити у 2 місячний строк, він може бути продовжений до 6 місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості; та 12 місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину:

1) до трьох місяців - районним (міським) або іншим прирівняним до нього прокурором;

2) до шести місяців - прокурором Автономної Республіки Крим, прокурором області, міст Києва і Севастополя чи прирівняним до них прокурором або їх заступниками;

3) до дванадцяти місяців - Генеральним прокурором України чи його заступниками.

Строк досудового розслідування злочину може бути продовжений до трьох місяців, якщо його неможливо закінчити внаслідок складності провадження, до шести місяців - внаслідок особливої складності провадження, до дванадцяти місяців - внаслідок виняткової складності провадження (ч. 3 ст. 294 КПК).

Продовження строку досудового розслідування кримінального правопорушення здійснюється за клопотанням слідчого або прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення цього досудового розслідування (ч. 1 ст. 295 КПК).

Частина 2 ст. 295 КПК встановлює певні вимоги до такого клопотання. Відповідно до цієї статтіу клопотанніпро продовження строку досудового розслідування зазначаються:

1) прізвище, ім’я, по батькові підозрюваного;

2) найменування (номер) кримінального провадження;

3) суть повідомленої підозри і правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, у вчиненні якого підозрюється особа;

4) посилання на докази, якими обґрунтовується підозра;

5) процесуальні дії, проведення або завершення яких потребує додаткового часу;

6) значення результатів цих процесуальних дій для судового розгляду;

7) строк, необхідний для проведення або завершення процесуальних дій;

8) обставини, що перешкоджали здійснити ці процесуальні дії раніше.

Копія клопотання про продовження строку досудового розслідування, у відповідності до ч. 3 ст. 295 КПК, вручається слідчим або прокурором, що здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення цього досудового розслідування, підозрюваному та його захиснику не пізніше ніж за п’ять днів до дня подання клопотання прокурору, що уповноважений на розгляд питання про продовження строку досудового розслідування.

Підозрюваний, його захисник мають право до подання клопотання про продовження строку досудового розслідування подати слідчому або прокурору, який ініціює це питання, письмові заперечення, які обов’язково долучаються до клопотання і разом з ним подаються прокурору, уповноваженому на його розгляд.

Прокурор, уповноважений розглядати питання продовження строку досудового розслідування, зобов’язаний розглянути клопотання не пізніше трьох днів з дня його отримання, але в будь-якому разі до спливу строку досудового розслідування.

Рішення прокурора про продовження строку досудового розслідування або про відмову у такому продовженні приймається у формі постанови.

Законодавець у ст. 296 КПК вказує коли клопотання про продовження строку досудового розслідування підлягає задоволенню, а у ст. 287 КПК він вказує коли (за яких підстав) таке клопотання не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 296 КПК прокурор задовольняє клопотання та продовжує строк досудового розслідування, якщо переконається, що додатковий строк необхідний для отримання доказів, які можуть бути використані під час судового розгляду, або для проведення чи завершення проведення експертизи, за умови що ці дії не могли бути здійснені чи завершені раніше з об’єктивних причин.

Якщо прокурор задовольняє клопотання слідчого, прокурора, він визначає новий строк досудового розслідування. При цьому прокурор зобов’язаний визначити найкоротший строк, достатній для потреб досудового розслідування.

У разі необхідності прокурор перед спливом продовженого строку може повторно звернутися з клопотанням про продовження строку досудового розслідування в такому ж порядку, але таке продовження можливе лише у межах строків, встановлених ч. 2 ст. 219 КПК тобто в межах 6 місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості та в межах 12 місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Відмова у задоволенні клопотання про продовження строку досудового розслідування

Відповідно до ч. 1 ст. 297 КПК прокурор відмовляє у задоволенні клопотання та продовженні строку досудового розслідування у разі, якщо слідчий, прокурор, який звернувся з клопотанням, не доведе наявність підстав, передбачених ч. 1 ст. 296 КПК[1], а також, якщо досліджені під час вирішення цього питання обставини свідчать про відсутність достатніх підстав вважати, що сталася подія кримінального правопорушення, яка дала підстави для повідомлення про підозру, та/або підозрюваний причетний до цієї події кримінального правопорушення.

У разі відмови у продовженні строку досудового розслідування, прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення цього досудового розслідування, зобов’язаний протягом п’яти днів здійснити одну з дій, передбачених ч. 2 ст. 283 КПК тобто закрити кримінальне провадження; звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру (ч. 2 ст. 297 КПК).

До загальних положень досудового розслідування відноситься також правило пророзгляд клопотаньпід час досудового розслідування (ст. 220 КПК).

Досудове розслідування повинно проводиться якісно та швидко, для цього законом передбачено прокурорський нагляд за досудовим розслідуванням, але ця гарантія якості розслідування діє лише з боку сторони обвинувачення. Стороні захисту законодавець також надає певні важелі впливу на якість досудового розслідування. Зрозуміло, сторона захисту не повинна пасивно спостерігати за досудовим розслідуванням, як сторона обвинувачення, наприклад, збирає лише обвинувальні докази та усуває з матеріалів досудового провадження факти, що можуть бути використані на користь сторони захисту, тому законодавець надає стороні захисту реальну можливість впливати на хід та результати досудового розслідування через можливість заявляти клопотання про проведення певних процесуальних дій або ухвалення певних процесуальних рішень. А щоб такі клопотання сторони захисту дійсно могли вплинути на хід досудового розслідування у відповідності до ч.1 ст. 220 КПК клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов’язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав.

Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об’єктивних причин - надсилається їй ( ч. 2 ст. 220 КПК).

Ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення (ст. 221 КПК) також віднесено до загальних положень досудового розслідування.

Ми вже розглянули таке загальне положення досудового розслідування (розгляд клопотаньпід час досудового розслідування), згідно якого законодавець надає стороні захисту реальну можливість впливати на хід та результати досудового розслідування через можливість заявляти клопотання про проведення певних процесуальних дій або ухвалення певних процесуальних рішень. Але чи може сторона захисту заявити клопотання, якщо їй не відомий хід та результати певного етапу досудового розслідування? Відповідь на це питання буде однозначною, сторона захисту, не знаючи про хід розслідування, не зможе заявити клопотання. З метою надати можливість стороні захисту бути обізнаною про хід досудового розслідування, яке по суті є таємним для сторони захисту, законодавець й встановив правило, за яким сторона обвинувачення надає стороні захисту можливість ознайомитися з матеріалами розслідування. Таке правило й віднесено до загальних положень досудового розслідування ‑ ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення, що закріплено у ст. 221 КПК.

Так, відповідно до ч.1 ст. 221 КПК слідчий, прокурор зобов’язаний за клопотанням сторони захисту, потерпілого надати їм матеріали досудового розслідування для ознайомлення, за виключенням матеріалів про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також тих матеріалів, ознайомлення з якими на цій стадії кримінального провадження може зашкодити досудовому розслідуванню. Відмова у наданні для ознайомлення загальнодоступного документа, оригінал якого знаходиться в матеріалах досудового розслідування, не допускається.

Під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування особа, яка його здійснює, має право робити необхідні виписки та копії (ч.2 ст. 221 КПК). Це дає можливість стороні захисту використати такі матеріали для побудови своїх версій чи використовувати у суді як докази. Окрім того виготовлені копії матеріалів розслідування дають можливість стороні захисту обмірковувати хід розслідування та планувати свої дії, наприклад, укласти угоду з прокурором чи з потерпілим тощо.

Надаючи можливість стороні захисту ознайомиться з матеріалами досудового розслідування до його завершення, законодавець подбав про те щоб урівняти сторони досудового провадження в можливостях, а разом з тим подумав і над тим щоб відомості досудового розслідування, які стають відомими більшому колу осіб не були розголошені та не зашкодили іншим особам та досудовому розслідуванню. Для цього встановлене загальне положення досудового розслідування ‑ недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування (ст. 222 КПК).

Згідно цим правилом (загальним положенням), відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим (ч. 1 ст. 222 КПК).

У необхідних випадках, в порядку передбаченому ч. 2 ст. 222 КПК, слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв’язку з участю в ньому, про їх обов’язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.

До загальних положень досудового розслідування слід віднести й вимогу щодо мови, на якій здійснюється досудове розслідування. Відповідно до ч. 1 ст. 29 КПК кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою.

Особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення.

Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача.

Висновки по 2 питанню:

Систему загальних положень складають:

o початок досудового розслідування (ст. 214 КПК);

o досудове розслідування злочинів і кримінальних проступків (ст. 215 КПК);

o підслідність (ст. 216 КПК);

o об’єднання і виділення матеріалів досудового розслідування (ст. 217 КПК);

o місце проведення досудового розслідування (ст. 218 КПК);

o строки досудового розслідування (ст. 219 КПК);

o розгляд клопотань під час досудового розслідування (ст. 220 КПК);

o ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення (ст. 221 КПК);

o недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування (ст. 222 КПК);

o державна мова кримінального провадження.

Висновки по лекції:

1.Загальні положення досудового розслідування - це встановлені законом (гл. 19 КПК) і обумовлені засадами (принципами) кримінального провадження правила, що виражають характерні особливості досудового розслідування, як стадії кримінального провадження, і визначають найбільш суттєві вимоги, що пред’являються до порядку провадження процесуальних дій і прийняття процесуальних рішень та цій стадії.

2. Система загальних положень досудового розслідування складається з таких правил:

o початок досудового розслідування (ст. 214 КПК);

o досудове розслідування злочинів і кримінальних проступків (ст. 215 КПК);

o підслідність (ст. 216 КПК);

o об’єднання і виділення матеріалів досудового розслідування (ст. 217 КПК);

o місце проведення досудового розслідування (ст. 218 КПК);

o строки досудового розслідування (ст. 219 КПК);

o розгляд клопотань під час досудового розслідування (ст. 220 КПК);

o ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення (ст. 221 КПК);

o недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування (ст. 222 КПК).

[1] Прокурор, котрий розглядає клопотання про продовження строку досудового розслідування, повинен бути переконаним, що додатковий строк необхідний для отримання доказів, які можуть бути використані під час судового розгляду, або для проведення чи завершення проведення експертизи, за умови що ці дії не могли бути здійснені чи завершені раніше з об’єктивних причин, тому слідчий у своєму клопотанні про продовження таких строків повинен навести переконливі обставини кримінального провадження, що обумовлюють необхідність продовження строку досудового розслідування.

1. Grammatical meaning.

2. Subcategorization of nouns.

3. Grammatical categories:

a) Gender.

b) Number.

c) Case.

The noun as a part of speech has the categorical meaning of “substance” or “thingness”. “Thingness” is a grammatical meaning that permits names of abstract notions, actions, and qualities to function in the same way with names of objects and living beings. Nouns may be derived from verbs and adj-s by various derivational means and in doing so names of states, properties, and actions can be syntactically parallel to names of things and concepts (blackness, development, activity). These words are defined as syntactic derivatives(Иванова и др. 1981).

Obviously, names of many “substances” are related to their “properties”, which provides the ground to claim that names of substances and names of properties cannot be separated (words like a desert, a plain are treated as nouns).

A noun tells us what someone or something is called. For example, a noun can be the name of a person (John); a job title (doctor), the name of a thing (radio); the name of a place (London); the name of a quality (courage); or the name of an action (laughter / laughing). Nouns are the names we give to people, things, places, etc. In order to identify them. Many nouns are used after a determiner, e.g. a, the, this and often combine with other word to form a noun phrase (the man, the man next door, that small building, the old cup in the cupboard). Nouns and noun phrases answer the questions Who? or What?

Читайте також:

1. Grammatical meaning.
2. Lexico-Grammatical groups
3. Transposition of lexico-grammatical classes of nouns as stylistic device
4. Types of meaning.

Переглядів: 1567