Потреби як визначальний чинник доцільної поведінки економічних суб'єктів е однією з фундаментальних категорій економічної науки.
Потреба —це відчуття нестачі чогось, що потрібне для підтримання життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збудник активності.
Намагання задовольнити свої потреби мотивує поведінку людини, формує сукупність інтересів. Тому природна мета функціонування економіки – задоволення людських потреб у товарах і послугах.
Тільки в далеку давнину люди задовольняли свої потреби даровими благами природи. Нині більшість товарів і послуг люди виробляють. До того ж, спожита продукція має бути замінена новою. Тому задоволення потреб – це також стимул до подальшого вдосконалення виробництва.
Потреби відбивають внутрішні спонукальні мотиви діяльності людей і утворюють складну систему, яку можна структурувати за різними критеріями. У найзагальнішому вигляді виділяють:
— біологічні потреби, зумовлені існуванням та розвитком людини як біологічної істоти (їжа, одяг, житло тощо);
— соціальні потреби, зумовлені соціальною (суспільною) природою людини (спілкування, суспільне визнання, самореалізація тощо);
—духовні потреби (творчість, самовдосконалення, самовираження тощо).
За критерієм нагальності потреб та ієрархічності в'язків між ними вирізняють моделі Ф. Герцберга, Маслоу, К. Алдерфера (рис. 5).
Незважаючи на певні відмінності, всі три моделі виокремлюють потреби порівняно нижчого порядку (первинні) та потреби вищого порядку (вторинні).
Згідно з наведеною ієрархією потреб вищі запити людини не виступають на перший план доти, доки не будуть задоволені найнагальніші. Задоволення первинних потреб породжує бажання задовольнити наступні за вагомістю (вторинні) потреби, які стають рушійною силою свідомої діяльності.