Економічна роль держави в ринковій економіці

Державне регулювання економіки (ДРЕ)– це вплив держави на діяльність суб’єктів господарювання та кон’юнктури ринку з метою забезпечення нормальних умов для функціонування ринкового механізму, розв’язання екологічних та соціальних проблем.

Головні елементи механізму державного регулювання економіки описують терміни: суб'єкт, об'єкт, методи, принципи і функції.

Суб'єкти – це носії, виразники та виконавці господарських інтересів, насамперед соціальні групи, що відрізняються одна від одної за такими ознаками: майно, доходи, види діяльності, професії, галузеві та регіональні інтереси.Це – наймані робітники та власники підприємств, фермери та земельні власники, управлінці та акціонери, інвестори та ін. У кожної з цих груп є свої інтереси, зумовлені їхнім соціально-економічним становищем, а також належністю до того чи іншого регіону, виду діяльності.

Об'єкти державного регулювання економіки – це сфери, галузі економіки, а також ситуації, явища та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникнути труднощі, проблеми, які не вирішуються автоматично або можуть бути вирішені у віддаленому майбутньому, тоді як їх вирішення конче потрібне для нормального функціонування економіки та підтримання соціальної стабільності. Об'єктами державного регулювання економіки прийнято вважати: економічний (інвестиційний) цикл; секторну, галузеву та регіональну структури господарства; умови нагромадження інвестиційного капіталу; зайнятість населення; грошовий обіг; платіжний баланс; ціни та умови конкуренції; підготовку та перепідготовку кадрів; довкілля; зовнішньоекономічні зв'язки.

До форм державного регулюваннявідносять: бюджетно-податкове регулювання, кредитно-грошове регулювання, адміністративно-економічне регулювання та цінове регулювання. Бюджетно-податкове регулювання пов’язане з функціонуванням державних фінансів, формуванням державного бюджету та державними витратами і спрямоване на реалізацію цілей соціально-економічного розвитку. Кредитно-грошове регулювання – діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки. Адміністративно-економічне регулювання – передбачає заходи адміністративного та економічного характеру, спрямовані на створення умов для функціонування ринкової економіки і реалізації соціальних цілей суспільства (роздержавлення, приватизація, система екологічних, економічних та соціальних стандартів, і нормативів, регламентування зовнішньоекономічної діяльності). Цінове регулювання – вплив держави на ринкове ціноутворення шляхом законодавчих, адміністративних чи судових заходів з метою проведення кон’юнктурної та структурної політики, посилення конкурентоздатності національної економіки, пом’якшення соціальної напруги тощо.

Методи ДРЕ – це способи впливу держави через законодавчі і виконавчі органи на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їхньої діяльності відповідно до національної економічної політики.

Для регулювання економіки використовують такі методи як економічне, правове та адміністративне регулювання.

Економічне регулюванняпов'язане зі створенням державою фінансових чи матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб'єктів господарювання й зумовлювати їх поведінку. Економічне регулювання поділяють на пряме та непряме. Прямі методи економічного регулювання – методи, за допомогою яких держава безпосередньо втручається в економічні процеси. До прямих методів відносять: держконтракти, держзамовлення, субсидії, дотації, прямі витрати уряду тощо. Непрямі методи державного регулювання– сукупність опосередкованих засобів державного впливу на діяльність суб'єктів економіки. До прямих методів відносять: антициклічну політику, інвестиційну політику, антиінфляційну політику тощо. До інструментів економічних методів відносять: ставки податків, облікова ставка, митні тарифи, норми амортизації.

Правове регулюванняздійснюється внаслідок прийняття та вдосконалення правової бази (відповідного комплексу юридичних законів та поправок до них тощо).

Адміністративне регулюваннябазується на використанні сили державної влади. Це заходи (засоби) заборони (заборона будівництва на певних територіях тощо), дозволу (дозвіл державним підприємствам галузей промисловості займатися туристичним бізнесом) або примусу (примусове закриття четвертого блоку Чорнобильської АЕС). До інструментів адміністративного регулювання відносяться:укази, директиви, розпорядження; ліцензування, квотування; встановлення фіксованих цін, валютних курсів; встановлення економічних, харчових, фармацевтичних, соціальних, екологічних стандартів і нормативів; контроль за дотриманням законів і правил; санкції за порушення.

Принципами ДРЕ є:наукова обґрунтованість, погодження інтересів, системність, цілеспрямованість, пріоритетність, комплексність, адаптація, мінімальна доступність, ефективність.

Основні функції держави в економічному житті країни: створення правового поля, в межах якого суб’єкти господарювання можуть залучатися до економічної діяльності та здійснювати її; формування конкурентного середовища та його захист; усунення негативних екстерналій, розподіл і перерозподіл доходів; розробка і здійснення науково обґрунтованої і цілеспрямованої державної структурної політики, виробництво суспільних товарів та послуг; вирішення соціальних проблем та захисту населення; регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Моделями державного регулювання є:

американська – лібералізована система управління національною економікою, в якій основними акцент переноситься на ринкові регулятори економічних процесів; державне регулювання зводиться до використання правових і опосередкованих методів з метою створення “правил гри” і сприятливих умов для розвитку бізнесу;

японська – централізоване регулювання соціально-економічного розвитку країни з боку держави на основі використання переважно економічних, опосередкованих та неформальних методів державного регулювання економіки. Домінує психологія колективізму, солідарності, підпорядкування, особистих інтересів колективним і державним інтересам;

шведська– управління соціально-економічним розвитком країни на основі активного державного втручання у процес розподілу і перерозподілу доходів, створення сильної системи соціального захисту населення, домінування ідей рівності й солідарності;

німецька– система управління національною економікою з активним використанням ринкових регуляторів і створенням на державному рівні ефективної системи соціального захисту громадян країни;

східноазійська – державне управління та координація соціально-економічного розвитку країни відбувається шляхом активних комплексних заходів з метою надання потужних імпульсів промисловому зростанню; державне втручання в ринкові відносини підпорядковане інтересам конкуренції на внутрішніх і зовнішніх ринках.

Історичні особливості й різноманітність практики господарювання зумовили існування різних поглядів щодо ролі держави, які знайшли своє відображення в основних економічних течіях:

меркантелістивважали багатством країни золото і срібло. Відстоювали економічну політику протекціонізму;

фізіократи – вбачали роль держави у створенні умов для розвитку сільського господарства як єдиної продуктивної галузі;

класична теорія саморегулювання – визначає ринковий механізм найкращим інструментом, який ефективно регулює розподіл ресурсів, автоматично встановлює рівновагу між попитом і пропозицією. Роль держави зводиться до забезпечення законності, порядку, включаючи гарантії прав власності й виконання контрактів;

марксизм – держава повністю, свідомо та цілеспрямовано контролює економічну діяльність, розподіл ресурсів, доходів тощо;

кейнсіанство – вважає, що система ринкових економічних відносин не є досконалою та саморегулюючою, максимально можливу зайнятість і економічне зростання може забезпечити лише активне втручання держави в економіку. Об’єктивна необхідність державного регулювання економічної активності (заохочення інвестиційної діяльності, державні замовлення, закупівля, підвищення рівня зайнятості);

неокласичні теорії (монетаризм, раціональних очікувань, економіки пропозиції) – розглядає ринкову економіку як таку, що здатна до автоматичного саморегулювання; роль держави обмежується жорсткою грошово-кредитною політики кою. Мінімалізація державного втручання в економіку (регулювання грошового обігу, скорочення прибуткового податку, соціальних виплат);

неокласичний синтез є основою змішаної системи державного регулювання економіки: поєднує інструменти кейнсіанської теорії бюджетного, податкового, фінансового-кредитного державного регулювання економіки з точнішим врахуванням і широким використанням ринкових умов.

Сучасна система державного регулювання економіки України проявляється у залишках командної системи управління, незбалансованості народного господарства, зовнішньому та внутрішньому боргу, слабкій мотивації стратегічної діяльності, відсутності ефективних стимулів до високопродуктивної праці та інтересу до виробничого нагромадження тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Фінансово-кредитна система	\|	Закономірність формування та сутність світового господарства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.