• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Види фінансової політики

Залежно від ступеня законодавчого або адміністративного регламентування фінансових відносин, що характеризується тією часткою доходу, що розподіляється й споживається відповідно до діючих законів або адміністративних рішень, розрізняють три типи фінансової політики:

- жорсткої регламентації;

- помірної регламентації;

- політику мінімальних обмежень.

Жорстка регламентація полягає в тому, що переважна частина фінансових відносин регулюється державою. Права підприємств і громадян у здійсненні фінансових операцій визначаються не стільки їх інтересами, скільки правилами, встановленими законами або адміністративними рішеннями. Така політика проводиться в умовах або адміністративної економіки й відповідної їй фінансової моделі, або в умовах обмеженості фінансових ресурсів. Подібна фінансова політика малоефективна, оскільки підриває стимули до продуктивної діяльності, адже фінансовим продуктом діяльності – доходом – більше розпоряджається держава, ніж його власники – юридичні й фізичні особи. Така політика, як правило, передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП.

Помірна регламентація здійснюється в законодавчій формі й охоплює обмежену частину фінансових відносин – взаємовідносини з державою, окремі елементи взаємовідносин на кредитному, фондовому, валютному й страховому ринках. Помірна регламентація може урівноважити інтереси держави й суспільства взагалі й інтереси окремих юридичних і фізичних осіб. Вона забезпечує юридичним і фізичним особам достатні стимули для продуктивної діяльності й разом з тим дає можливість державі впливати на соціально-економічний розвиток суспільства.

Політика мінімальних обмежень спрямована на формування максимальної зацікавленості суб'єктів підприємницької діяльності й громадян в ефективному господарюванні. У цьому випадку в основному регламентуються тільки взаємини з державою, які на додачу зводяться до мінімуму. Переважна частина фінансових відносин у таких умовах регламентується на договірних засадах між окремими суб'єктами.

Поточна фінансова діяльність держави відображає тактику реалізації фінансової політики, її основним знаряддям є бюджет. Його структуризація за джерелами формування доходів і напрямками фінансування витрат, за рівнями адміністративно-територіального поділу характеризує ту або іншу фінансову політику.

Залежно від завдань, на вирішення яких спрямована фінансова політика, вона поділяється на такі види:

• політику стабілізації;

• політику економічного зростання;

• політику стримування ділової активності.

Політика стабілізації спрямована на підтримку макроекономічної рівноваги на основі постійних обсягів виробництва при стабільності цін. Її реалізація базується на забезпеченні стабільних обсягів фінансових ресурсів при постійних пропорціях розподілу й перерозподілу отриманих доходів. Розрізняють два різновиди цієї політики, які досить істотно відрізняються одна від іншої. Перша – це політика стабілізації після економічного спаду, що має стимулюючий характер. Друга – політика стабілізації в період економічного підйому, що має обмежувальний напрямок.

Політика економічного зростання спрямована на досягнення необхідного для країни рівня щорічного збільшення обсягів ВВП із урахуванням його потенціалу. Вона націлена на розширення обсягу фінансових ресурсів і забезпечення їх доступності як за цінами, так і за умовами залучення. Реалізація фінансової політики економічного зростання може здійснюватися трьома основними способами – через зростання державних витрат, зниження рівня оподатковування й проведення політики «дешевих грошей». Використання державних витрат як стимулу зростання ВВП відображає прямий державний вплив на основі фінансування економічних потреб. Це фінансування відображає приплив додаткових зовнішніх ресурсів, необхідних підприємствам для розширення обсягів виробництва. Зниження рівня оподатковування веде до збільшення маси внутрішніх ресурсів підприємств. Політика «дешевих грошей» полягає в мінімізації процентних ставок за кредитами і розширює можливості підприємств у залученні кредитних ресурсів.

Політика стримування ділової активності використовується для регулювання економічного циклу з метою запобігання кризі надвиробництва або недопущення виснаження економіки внаслідок надмірних темпів економічного зростання.Вона здійснюється такими ж способами, як і політика економічного зростання, тільки у зворотному напрямку – скорочення державних витрат, підвищення рівня оподатковування, встановлення високих процентних ставок за кредитами.

За характером реалізаціїфінансова політика поділяється на дискреційну й недискреційну.

Дискреційна політика передбачає здійснення державою певних заходів, спрямованих на реалізацію фінансової стратегії й тактики. Конкретні заходи, що стимулюють або стримують, застосовуються відповідно до ситуації, що складається сьогодні в економіці й фінансах. Без здійснення цих заходів ситуація покращитися не може.

Недискреційна політика полягає у використанні певних фінансових інструментів — «вмонтованих стабілізаторів», які автоматично регулюють ситуацію в економіці.

Функції «вмонтованих стабілізаторів» виконують насамперед податки, а також соціальні державні виплати, різні субсидії. Разом з тим повної збалансованості за допомогою «вмонтованих стабілізаторів» досягти важко. Тому у фінансовій практиці використовуються одночасно й «вмонтовані стабілізатори», і засоби дискреційної політики.

Дієздатність фінансової політики залежить від ефективності діяльності держави на кожному етапі й правильності ухвалених рішень, її формування починається із чіткого визначення цілей і постановки обґрунтованих завдань. Виходячи із цього, здійснюється вибір типу фінансової політики – тверда або помірна регламентація, або політика мінімальних обмежень, дискреційна або «вбудованих стабілізаторів». На цій основі вибираються напрямки реалізації (вирішується, які завдання забезпечуються засобами монетарної, а які – фіскальної політики) і інструменти реалізації, і способи забезпечення координованості їх дій.

На основі сформованої політики здійснюються конкретні заходи в сфері фінансів. При цьому дуже важливо забезпечити дієвість фінансових інструментів, адже результативність фінансової політики залежить як від її обґрунтованості, так і від того, як реалізуються механізми її здійснення. У зв'язку із цим вкрай важливим є контроль за ходом реалізації виробленої фінансової політики. Фінансові відносини й фінансова діяльність настільки складні й багатофакторні, що будь-які зміни в економічному середовищі можуть або змінити дію фінансових інструментів, або спрямувати їх в інший бік. Це, у свою чергу, може привести до зовсім інших результатів порівняно з тими, які очікувалися від даної фінансової політики.

Читайте також:

1. III ПОЛІТИКИ.
2. Абсолютні показники фінансової стійкості
3. Абсолютні показники фінансової стійкості та її типи
4. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
5. Агресивний тип дивідендної політики включає метод стабільного приросту дивідендів і метод постійного коефіцієнта виплат.
6. Активний характер соціальної політики.
7. Актори світової політики
8. Актуальні проблеми регіональної політики та їх розв’язання.
9. Аналіз економічноїї політики за допомогою моделі Мандела-Флемінга. Випадки вільного та фіксованого валютного курсів.
10. Аналіз посередників в системі розподільчої політики
11. Аналіз руху грошових коштів у контексті нової фінансової звітності Важливим завданням аналізу фінансового стану підприємства є оцінка руху грошових коштів підприємства.
12. Аналіз товарної політики подано у таблиці 24.

Переглядів: 6318