Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Законодавча та нормативна база України про охорону праці

ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

В даному розділі викладені основні питання законодавчого забезпечення і організаційні основи охорони праці.

 

Законодавча та нормативна база України про охорону праці

Базовим документом, який регулює зокрема питання трудових відносини, в тому числі у сфері охорони праці, є Конституція України. Основний Закон нашої держави гарантує права і свободи громадян, в тому числі право на працю і відпочинок, на матеріальне забезпечення у випадках втрати працездатності. Однією з головних вимог Конституції є право громадян на безпечні умови праці, які повинні забезпечити роботодавці.

Реалізація конституційних прав громадян у сфері охорони праці регулюється Кодексом законів про працю України, а також спеціальними Законами України: «Про охорону праці», «Основи законодавства України про охорону здоров’я», «Про пожежну безпеку», «Про використання ядерної енергії та радіаційний захист», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Кодекс законів про працю України (КЗпПУ) визначає правові засади і гарантії реалізації громадянами України права на працю. В КЗпПУ зазначено, що реалізація права на працю здійснюється шляхом укладання трудового договору щодо роботи на підприємстві, в установі, організації чи у фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю. При цьому працівники мають право на безпечні умови праці, матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування у випадках хвороби, повної чи часткової втрати працездатності через травми чи професійні захворювання.

Обов’язком власника підприємства чи уповноваженого ним керівника підприємства є:

· роз’яснення працівнику його прав і обов’язків, інформування під розписку про умови праці, наявність на майбутньому робочому місці небезпечних і шкідливих чинників і можливих наслідків впливу на стан здоров’я, пільги і компенсації за роботу в таких умовах;

· ознайомлення працівника, який приступає до роботи, з правилами внутрішнього трудового розпорядку та змістом колективного договору;

· визначити працівнику робоче місце і забезпечити його необхідними засобами;

· провести інструктаж з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці та протипожежного захисту.

Разом з тим, в КЗпПУ зазначено, що працівники в стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння відсторонюються від роботи і за погодженням з профспілковим комітетом підприємства (якщо працівник є членом профспілки) можуть бути звільненими. Відсторонюються працівники від роботи також у випадку відмови чи ухиляння від обв’язкових медичних оглядів, навчання, проходження інструктажів і перевірки знань з охорони праці та протипожежного захисту, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Основним документом у сфері охорони праці, із числа приведених, є Закон України «Про охорону праці». Він регулює взаємовідносини між роботодавцем і працівником в питаннях охорони праці. Контрольні функції стосовно дотримання норм закону покладаються на державу в особі певних органів державної влади і на профспілки чи інші зареєстровані (створені у відповідності до чинного законодавства) об"єднання громадян, якщо це передбачено їх статутною діяльністю.

У статті 1 Закону визначено поняття і терміни. Нижче приведено визначення поняття охорони праці, дещо розширене автором.

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, протипожежних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров"я, життя і працездатності працівників підприємств, установ і організацій усіх без виключення форм власності в процесі їх трудової діяльності.

Стаття 2 визначає сферу дії закону. Дія Закону поширюється на всіх юридичних і фізичних осіб, тобто роботодавців, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Державна політика в галузі охорони праці відповідно до Закону спрямована на створення належних, безпечних та здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням. Принципи державної політики в галузі охорони праці викладені в матеріалі теми: «Державне управління охороною праці та організація охорони праці на підприємстві».

Розділ ІІ Закону України «Про охорону праці» визначає гарантії прав на охорону праці. Зокрема, в статті 5 визначені права на охорону праці під час укладання трудових договорів, тобто під час прийому працівників на роботу. Визначальним є те, що працівник повинен бути поінформованим роботодавцем під розписку про умови праці та про наявність на майбутньому робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих чинників і їх можливі впливи на стан здоров`я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах. Статтею 6 визначені права працівників на охорону праці під час роботи. Умови праці і безпека на робочому місці повинні відповідати вимогам законодавства. Якщо ж створилася виробнича ситуація, небезпечна для здоров`я і життя працівника чи інших людей, він має право відмовитися від виконання дорученої роботи. Статтями 7, 8 і 9 визначено права працівників на пільги і компенсації за важкі і шкідливі умови праці, забезпечення їх спецодягом, іншими засобами захисту, а також права на відповідні відшкодування у разі погіршення здоров`я або у разі їх смерті.

Законом визначено окремі питання, які стосуються охорони праці жінок, неповнолітніх працівників та інвалідів.

Розділ ІІІ Закону України «Про охорону праці» визначає організацію роботи з дотримання вимог охорони праці на підприємствах усіх форм власності і включає питання управління охороною праці та обов`язки роботодавця і обов`язки працівника щодо додержання вимог актів з охорони праці. Визначено порядок створення і функціонування служби охорони праці на підприємстві, комісії з питань охорони праці, викладено вимоги щодо обов`язкових медичних оглядів працівників окремих категорій. Закон передбачає порядок інструктажів і навчання з питань охорони праці, а також фінансування заходів, з охорони праці.

Статті 22 і 23 визначають порядок розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також питання інформації та звітності про стан охорони праці.

В розділі ІV викладені питання економічного стимулювання охорони праці та відшкодування збитків, завданих порушенням вимог з охорони праці.

Розділ V Закону визначає, які документи належать до нормативно-правових актів з охорони праці, та порядок їх дії.

Розділ VІ визначає органи державного управління охороною праці, їх компетенцію і повноваження. Детальніше зміст державного управління охороною праці викладений у відповідній темі.

«Основи законодавства України про охорону здоров’я» визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулюють відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення чинників, що шкідливо впливають на їх здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

В зазначеному Законі, який окреслює практично всі питання, що стосуються охорони здоров’я, сформульовані також вимоги до охорони праці в медичному аспекті. Зокрема, стаття 28 зобов’язує власників і керівників підприємств, установ і організацій забезпечити виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони праці, не допускати шкідливого впливу на здоров’я людей та навколишнє середовище.

В Законі України «Про пожежну безпеку» стверджується, що забезпечення пожежної безпеки є невід’ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров’я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» є основоположним у ядерному законодавстві України. Він встановлює пріоритет безпеки людини та навколишнього середовища, права і обов’язки громадян у сфері використання ядерної енергії, регулює діяльність, пов’язану з використанням ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання, встановлює також правові основи міжнародних зобов’язань України щодо використання ядерної енергії.

Дотримання норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки є обов’язковим при здійсненні будь-якого виду діяльності у сфері використання ядерної енергії.

Громадяни України мають право отримувати інформацію від установ державної системи радіаційного контролю про рівні радіаційного випромінювання на території України, в місцях їх проживання чи роботи. За відмову у наданні такої інформації, умисне перекручування або приховування об’єктивних даних посадові особи несуть відповідальність згідно із законодавством.

Громадяни і працівники, здоров’ю та майну яких завдано шкоди, зумовленої негативним впливом іонізуючого випромінювання під час використання ядерної енергії мають право на відшкодування в повному обсязі.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» регулює суспільні відносини, які виникають у сфері санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду.

В Законі зазначено, що всі виді господарської діяльності, пов’язані з потенційною з потенційною небезпекою для здоров’я людей, підлягають ліцензуванню у випадках встановленим законом.

Вимоги безпеки для здоров’я і життя населення є обов’язковими у державних стандартах та інших нормативно-технічних документах на сировину, вироби, особливо на питну воду, продукти харчування, атмосферне повітря в населених пунктах, повітря у виробничих та інших приміщеннях а також на технології, інші сфери життя і діяльності людини.

Винні у порушенні стандартів, санітарно-гігієнічних норм і правил особи несуть відповідальність згідно чинного законодавства.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру страхування, зазначеного в найменуванні закону.

Завданням страхування є:

· проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров’ю і життю застрахованих, викликаним умовами праці;

· відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

· відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Обов’язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

- особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);

- учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час занять, в позаурочний час, в період проходження виробничої практики, виконання робіт на підприємствах

- особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.


Читайте також:

  1. Http://www.minjust.gov.ua Міністерство юстиції України
  2. I. Флот древньої України
  3. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
  4. II. Флот княжої України-Руси
  5. III. Козацький флот України
  6. IV. КУЛЬТУРА УКРАЇНИ XVI-XVIII ст.
  7. IV. КУЛЬТУРА УКРАЇНИ XVI-XVIII ст.
  8. L. Ефективність праці: теоретичні аспекти
  9. Q Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України – 1996 - № 30 – Ст. 141
  10. TEMA 13. МОТИВАЦІЯ РОБОТИ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІЗАЦІЇ
  11. V. Постанови Пленуму Верховного Суду України
  12. VI. Накази Генерального прокурора України




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Поняття культурної ідентифікації. | Охорона праці неповнолітніх, жінок та інвалідів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.