• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Антропогенне забруднення ґрунтів

Непродумані методи інтенсифікації сільсько­го господарства ведуть до забруднення земель та порушення екологічної рівноваги в при­роді. Ґрунтовий покрив - найбеззахисніше з природних середовищ. Він відіграє роль не лише посередника між літосферою та атмо­сферою, а й своєрідної лімфатичної системи біосфери.

Накопичуючись у великих кількостях, забруд­нювачі інтенсивно поглинаються рослинами, потрапляють по біологічних ланцюгах в організм людини, негативно впливаючи на її здоров'я. У сучасних умовах виробнича діяльність людини стала потужним геохімічним чинником, що обумовлює перерозподіл еле­ментів на поверхні землі. На територіях зосередження крупних промислових підприємств утворились великі техногенні біогеохімічні провінції з аномально високим вмістом важ­ких металів та мікроелементів. З великого пе­реліку хімічних речовин, що забруднюють сільськогосподарські угіддя, особливо небез­печними токсикантами є кадмій, ртуть, свинець, цинк, селен, фтор, нітрати та інші сполуки та елементи, що мають мутагенні, канцерогенні та ембріотоксичні властивості. В ґрунті можуть накопичуватися радіоактивні речовини. Забруд­нювачами також є отрути, патогенні мікроорганізми, інвазії глистів, що потрапляють до ґрунту з господарсько-побутовими стоками. Локальне забруднення ґрунтів можливе при проведенні геолого­розвідувальних робіт, коли забруднювачами є нафта, нафтопро­дукти, газові викиди.

Істотне джерело забруднення ґрунтів - хімічні засоби захисту рослин, меліоранти і мінеральні добрива, що містять важкі мета­ли та інші токсичні речовини.

Забруднення нітратами. Основні джерела забруднення ґрунтів нітратами - мінеральні добрива, рідкі стоки з тваринницьких комплексів, природні опа­ди. Нітрати постійно циркулюють в атмосфері, земних та водних екосистемах. Їх перетворення і міграція здійснюються біогенни­ми та абіогенними шляхами через повітря, воду, грунт, мікроор­ганізми, рослини, тварини й людину .

Підвищений вміст нітратів у ґрунті спричинює інтенсивне накопичення їх в рослинах, що відіграють роль бар'єра в міграції нітратів у навколишнє середовище, служать джерелом нітратів для організму людини. Під впливом окремих видів кишкових бак­терій нітрати перетворюються на нітрити та їх похідні - нітрозо-аміни, токсична дія яких проявляється в зниженні активності ферментів травлення їжі. Сполучаючись із гемоглобіном крові, нітрозоаміни спричинюють хворобу - метагемоглобінемію, що супроводжується задухою та призводить до летального кінця.

Зростаючий обсяг виробництва в світі мінеральних добрив (тільки азоту вже виробляють понад 70 млн. т щороку) обумовлює серйозні зміни в структурі природного кругообігу біофільних еле­ментів у біогеоценозах. Прямою залежністю від кількості внесених добрив характеризується і забруднення ґрунтів та рослинницької продукції нітратами. Високий його рівень пов'я­заний також з незбалансованістю між основними елементами жив­лення і високим співвідношенням між органічними і мінеральни­ми добривами. Збільшення цього співвідношення до величини по­над 1:15 т органічних добрив на кг діючої речовини міне­ральних добрив призводить до затухання ґрунтотворного процесу, уповільнення гуміфікації і після співвідношення 1:20 т/кг - навіть до дегуміфікації ґрунтів.

Використання високих доз азотних добрив призводить не тільки до втрати гумусного фонду, а й до інших негативних наслідків; змінюються чисельність, видовий та груповий склад мікроорганізмів, зазнає розвитку патогенна мікрофлора. Надли­шок нітратів обумовлює зміну окислювально-відновного потен­ціалу та газового режиму ґрунтів. На ґрунтах із занадто високим вмістом нітратів коренева система бобових рослин не формує ак­тивних бульбочок. При цьому культура уражається фітопатогенними грибами, істотно погіршується якість врожаю.

Рівень накопичення нітратів у рослинах залежить від генезису ґрунту, вмісту в ньому органічної речовини та мінерального азо­ту, кліматичних чинників, умов мінерального живлення рослин, фітосанітарного стану посівів, технологій вирощування тощо.

Забруднення пестицидами. Світовий асортимент пестицидів, що випускалися в промислово­му масштабі, за станом на 1989 р., нараховував близько 700 най­менувань хімічних сполук, на базі яких виготовлялося понад 12 000 препаратів. Забруднення ґрунтів пестицидами в світі з року в рік зростає.

В цілому по Україні постачання агрохімікатів було максимальним, пестицидне навантаження стано­вило 5,5 кг/га. У теперішній час цей показник змен­шився до 2,8. Одночасно відбуваються якісні зміни пестицидів, що постачаються господарствам. Зменшилася частка хлорорганічних сполук, зросло вико­ристання фосфорорганічних сполук і гербіцидів. Зменшення ви­користання пестицидів пов'язане з економічною кризою та відсут­ністю достатніх коштів у господарствах. Однак це не означає, що вони відмовились від застосування пестицидів і що воно не буде зростати в майбутньому. Надмірне застосування пестицидів зав­дає шкоди довкіллю, включаючи тварин та людину. Не шкідли­вих для людини пестицидів не існує. Багато з них завдають вира­женої канцерогенної та мутагенної дії.

Деякі пестициди здатні до міграції в природному середовищі: з ґрунту вони потрапляють у води поверхневого та підґрунтового стоку, донні відклади водойм, атмосферу, а через продукти рос­линного і тваринного походження - в організм людини .

У районах з інтенсивним застосуванням пестицидів відбувається зміна чисельності та видового складу комах, птахів, ссавців, особ­ливо мешканців ґрунту. Вже зараз відомо понад 800 видів комах, нечутливих до інсектицидів. Швидко зростає стійкість бур'янів до гербіцидів, грибкових захворювань, що поширюються, до фун­гіцидів.

За наявними даними, лише 1 - 3 % фунгіцидів та інсектицидів досягають мети, лише 5 - 40 % гербіцидів знищують бур'яни. Залишки пестицидів потрапляють у грунт, водойми, атмосферу. Хімічна промисловість продовжує виготовляти морально застарілі та малоефективні пестициди, що характеризуються тривалою ток­сичною дією. Іноземні компанії завозять і реалізують в Україні значну кількість пестицидів, не завжди найкращої якості. До того ж методи визначення залишкової кількості цих засобів захисту рослин в ґрунтах, рослинах і продукції відстають від впро­вадження нових методів їх хімічного синтезу. Нез'ясовними за­лишаються і віддалені наслідки застосування препаратів нових поколінь для ґрунтів, біоценозів, живих організмів.

Залишкові їх кількості потрапляють як до рослинницької про­дукції, так і до питної води. Пестициди здатні накопичуватися в живих тканинах. Інтенсивне застосування гербіцидів у агроценозах Литви призвело до скорочення видового складу тварин ґрунту з 150 до 5 домінуючих видів, стійких до отрутохімікатів.

Застосування далапону зменшує чисельність дощових черв'яків у 5 - 8 разів, а у деяких випадках спричинює зникнення окремих видів. Гербіциди атразин, симазин, монурон діють як інгібітори фотосинтезу, пригнічують ріст водоростей в агроекосистемах. Всі пестициди уповільнюють розчинення фосфатів у ґрунті. Викорис­тання гербіцидів під попередні культури та накопичення їх у ґрун­тах супроводжуються ще одним негативним явищем - пригнічен­ням, а нерідко і загибеллю чутливих культур, що вирощуються на­ступними в сівозміні. Це найчастіше проявляється у разі внесення гербіцидів під кукурудзу (атразину, симазину, ТХАН, 2,4 Д, ленацилу).

Відомо, що пестициди піддаються біодеградації, якщо хімічні препарати не пригнічують активності ґрунтової біоти і не пору­шують її функцій.

Таким чином, пестициди забруднюють грунт не властивими йому сполуками, пригнічують його біологічну активність, поро­джують небезпеку порушення складу популяцій біоценозів і при­гнічення корисної фауни ґрунту, виникнення популяцій шкідників, стійких до пестицидів;

Таблиця 3.1 - Токсична дія пестицидів

спричинюють небезпеку масової появи мутацій, що порушують генетичну чистоту високопродуктивних сортів, погіршують якість сільськогосподарської продукції, поро­джуючи небезпеку інтоксикації тварин і людини.

Забруднення стічними водами. Безперервний ріст кількості міст, населених пунктів, промисло­вих підприємств і створення великих тваринницьких комплексів супроводжуються збільшенням об’єму побутових, промислових і сільськогосподарських стічних вод, стік яких призводить до знач­ного забруднення довкілля. Речовини, що містяться в стічних во­дах, потрапляючи у водойми, істотно змінюють хімічний склад природних вод, як правило, погіршуючи якість (табл. 3.2).

Таблиця 3.2 - Хімічний склад стічних вод промислових підприємств

Сильно мінералізовані води, що містять токсичні речовини і патогенну мікрофлору, потрапляють на зрошувані поля. Тут ЗР поглинаються ґрунтом і рослинами, мігрують у підґрун­тові води, частково повертаються у водойми з поверхневим сто­ком. Таким чином, стічні води спричинюють забруднення вод, ґрунту та рослин.

Найнебезпечнішими для ґрунтового покриву є стічні води хімічної промисловості, що містять цинк, хром, ртутні сполуки, свинець, фтор, формальдегіди, метанол, бутан, меланін та ін. речовини. Мінералізація цих вод досягає 10 - 18 г/дм³.

Стоки коксохімічних заводів містять феноли, роданіди, різні масла. Для шахтних і кар'єрних вод характерний високий вміст суспендованих речовин та мікроелементів. Стоки підприємств харчової промисловості містять біогенні речовини. Міські стоки, а також стічні води тваринницьких комплексів і птахофабрик не­рідко забруднені яйцями гельмінтів, кишковою паличкою та інши­ми збудниками інфекційних захворювань.

Застосування радіонуклідів у промисловості, теплоенергетиці та інших галузях народного господарства створює небезпеку ра­діоактивного забруднення. Основними джерелами радіоактивних відходів у водних об'єктах та ґрунтах є підприємства, що видобу­вають радіоактивну сировину, збагачувальні фабрики радіоактив­них руд, атомні електростанції та інші підприємства, що викори­стовують у своїй роботі радіонукліди.

Внаслідок стікання вод і змиву мінеральних добрив вміст со­лей у рр. Дністр та Південний Буг зріс удвічі, в Дніпрі - в 1,5 рази. У басейні Дунаю зареєстровано забруднення води амоній­ним азотом, нафтопродуктами, солями міді та цинку, у басейні Дністра — амонійним, нітратним і нітритним азотом, нафтопро­дуктами, фенолами.

В Україні зони надзвичайно високої небезпеки та екологічних лих займають майже 15 % всієї території. До зони екологічного лиха віднесено 30-кілометрову зону відчуження навколо Чорно­бильської АЕС, південь Херсонської обл. і північ Республіки Крим (близько 5 тис. км²), до зони надзвичайної небезпеки - Донецьку та південь Луганської обл. (близько 16 тис. км²), схід Республіки Крим (близько 83 тис. км²). Значні екологічні проблеми, пов'я­зані із забрудненням стічними водами, характерні для територій, які прилягають до Азовського моря.

Забруднення важкими металами. Проблема забруднення довкілля важкими металами весь час заго­стрювалась і нині набула загрозливих розмірів. У багатьох індуст­ріальних районах світу з'явились техногенні біогеохімічні зони з аномально високим вмістом у ґрунті важких металів.

За ступенем можливого негативного впливу важких металів-забруднювачів на грунт, рослини, тварини та людину виділяють три класи небезпеки: високонебезпечні, небезпечні та малонебезпечні речовини. До першого класу належать кадмій, ртуть, селен, свинець, кобальт, цинк, фтор; до другого - бор, кобальт, нікель, молібден, сурма, хром; до третього - барій, ванадій, ман­ган, стронцій.

Основними джерелами надходження важких металів на земну поверхню є пилогазові викиди гірничорудної, металургійної та хімічної промисловості. Забруднення ґрунтового покриву дуже тісно пов'язане з роботою електростанцій, автомобільного та залізнич­ного транспорту. Підвищений вміст важких металів у ґрунті може бути наслідком застосування в сільськогосподарському виробництві меліорантів, добрив та пестицидів, а також використання для зро­шення забруднених побутових і промислових стічних вод.

Рівень забруднення ґрунту та закономірності просторового поширення важких металів залежать від потужності підприємств-забруднювачів, тривалості їх діяльності, якості сировини, техно­логії виробництва, ефективності роботи очисних споруд. У біль­шості випадків забруднення ґрунтового та рослинного покриву носять локальний характер. Вони проявляються у радіусі десятків кілометрів від джерела забруднення.

Найістотніші наслідки спостерігаються на територіях, що прилягають до підприємств. Наприклад, на металургійних заводах підвищений вміст важких металів виявляється на відстані до 15 - 20 км. Зона впливу комбінатів по виробництву азотних добрив простягається до 40 км. Поблизу таких підприємств формується техногенна пустеля в радіусі від 200 - 300 м до 1,5 - 2 км залежно від потужності підприємства, рельєфу та клімату місцевості.

У промислових районах, де застосовується зрошення посівів водами з підвищеним вмістом важких металів, значне забруднен­ня може спостерігатися на відстані 20 - 30 км від джерела забруд­нення. Це результат вторинного забруднення ґрунтів важкими металами при зрошенні.

На великих промислових комплексах зони забруднення окре­мих підприємств можуть перекриватися, а токсичні викиди пере­носитись у віддалені райони, розширяючи територію забруднен­ня. На думку Л.К. Садовнікової (1989), внаслідок аерозольного розсіювання вплив речовин, що забруднюють довкілля, може про­явитися на площі до 1000 км².

У складі промислових викидів нараховують до 10 - 20 хіміч­них елементів. Але в найбільших кількостях трапляються і найбільшої шкоди завдають 4 - 6 елементів. Біля металургійних заводів утворюються характерні зони інтенсивного забруднення ґрунтів свинцем, цинком, кадмієм, ртуттю, міддю. Біля свинцево-пла­вильних підприємств крім свинцю та цинку головними забруд­нювачами є кадмій, мідь, ртуть, арсен, селен і т. п. Високий, вміст міді та нікелю фіксується в ґрунтах навколо комбінатів кольоро­вої металургії. Забруднення хромом характерно для довкілля це­ментних заводів і нафтопереробних підприємств.

У зонах забруднення вміст важких металів може сягати тисяч міліграмів на 1 кг ґрунту. Це перевищує нормальний фоновий вміст у сотні - тисячі разів. Такі території не можна використову­вати в сільськогосподарських цілях.

Локальне забруднення сільськогосподарських угідь важкими металами можуть спричинити транспортні засоби. Вздовж автодоріг з високою інтенсивністю руху (10 - 20 тис. машин за добу) забруднення зазнає придорожня смуга на відстані до 200 м із пе­реважанням свинцю, що міститься в антидетонаційних присадках до бензину. З продуктами дизельного палива, мастильними мате­ріалами та відходами автопокришок у довкілля потрапляють кадмій та цинк.

Розподіл важких металів вздовж шляхів залежить від інтен­сивності та швидкості руху автотранспорту, напрямку вітру тощо. Максимальне забруднення ґрунтів спостерігається на відстані 7 - 10 м від дороги, а в зоні 30 - 80 м відмічаються зниження врожай­ності і різке погіршення якості сільськогосподарської продукції. До забруднювачів ґрунтів належать також мінеральні добрива і хімічні меліоранти, істотним недоліком яких є наявність в них баластних речовин, у тому числі токсичних елементів і сполук. За даними А.Є. Басманова і А.В. Кузнєцова (1990), кількість важких металів у фосфорних добривах, що випускалися в СРСР, коливається в широких межах і в середньому становить, г/т: міді - 127; цинку - 164; кадмію - 3,0; свинцю - 34; нікелю - 92; хрому - 121 .

Таблиця 3.3 - Вміст важких елементів в мінеральних добривах, г/т діючої речовини (А.Є. Басманов, А. В. Кузнєцов, 1990)

Азотні та калійні добрива забруднені важкими металами меншою мірою.

Особливу екологічну небезпеку становить ненормоване застосування хімічних меліорантів і відходів промисловості. Напри­клад, при внесенні фосфогіпсу в нормах 5 - 20 т/га у ґрунт надходить 100 - 400 кг стронцію. Використання на добриво піритних огарків забруднює грунт свинцем. При фосфоритуванні у грунт потрапляють фтор і стронцій. Фосфорити містять ртуть від 10 до 1000 мг/кг, калієві сольові відклади - до 10, вапняки - 0,03 -0,7 мг/кг (Мінєєв, 1990).

Небезпечним для ґрунту є систематичне використання як доб­рива осадів стічних вод, забруднених важкими металами. Шкіряні, годинникові та інструментальні заводи істотно забруднюють оса­ди хромом, електронна промисловість - кадмієм, великі міста з розвинутим автотранспортом - свинцем.

Високий вміст металів в осадах у багатьох випадках обумов­лює їх непридатність навіть до захоронення. У таких місцях існує загроза істотного забруднення взаємодіючих природних об'єктів: ґрунту, поверхневих та підґрунтових вод.

Потрапляючи до екосистем, важкі метали постійно рухають­ся, переходячи з однієї форми в інші. Виділяють такі системи транслокації (переходу) важких металів: повітря - грунт, грунт - вода; ґрунт - рослина; грунт - рослина - тварина; грунт - тварина - рослина - людина; грунт - рослина - людина і т. д.

Постійне надходження важких металів у грунт призводить до формування зон підвищеної екологічної токсичності. В межах цих зон змінюються характер міграції елементів і деякі геохімічні па­раметри ґрунту. Взаємодія металів з фрунтом відбувається за ти­пом реакцій сорбції, осадження - розчинення, комплексоутворення, солетворення тощо. Швидкість і спрямованість процесів трансформації залежать від реакції середовища, гранулометрич­ного складу ґрунту, вмісту гумусу та інших чинників.

Рухомість важких металів тісно пов'язана зі складом рідкої фази ґрунту: низька розчинність оксидів та гідроксидів важких металів і внаслідок цього їх низька міграційна здатність харак­терні для ґрунтів з нейтральною та лужною реакцією. Рухомість важких металів зростає в ґрунтах з дуже кислою реакцією ґрун­тового розчину. У самому ґрунті виникає гостра токсикологічна ситуація. Л.К. Садовнікова (1989) виділяє такі основні етапи у реакції ґрунтів на техно­генний вплив та їх еволюцію від природного до техногенного порушеного стану:

1) накопичення хімічних забруднювачів до критичного рівня;

2) значна зміна фізичних і хімічних властивостей ґрунтів - несприятливі зміни рН, ємності катіонного обміну, втрата струк­тури;

3) несприятливий вплив ґрунтових умов на рослинний по­крив;

4) розвиток процесів ерозії та дефляції;

5) повне руйнування горизонтів ґрунту, деградація ґрунтів;

6) утворення техногенної пустелі.

Важкі метали забруднюють не лише ґрунти. До 30 - 40 % важ­ких металів та їх похідних потрапляє із ґрунту у підґрунтові води. Накопичення у верхніх горизонтах ґрунтів надлишку важких ме­талів збіднює видовий склад рослин, знижує темпи їх росту та розвитку, різко зменшує схожість насіння культурних та дикорос­лих видів. Під дією забруднення гинуть трав'янистий покрив і лісові насадження, знижується врожайність сільськогосподарських культур і погіршується якість продукції.

Забруднення ґрунтів при проведенні геологорозвідувальних робіт. Одним із джерел забруднення ґрунтів під час геологорозвідуваль­них робіт можуть бути викиди газових та нафтових свердловин. У процесі буріння можливе просочування робочих розчинів стічних і промислових вод, нафти, дизельного палива, мастил, які, по­трапляючи у грунт, підґрунтові води, водойми, спричинюють їх забруднення.

Органічні сполуки, що містяться в нафтопродуктах, утворю­ють стійкі суспензії, ідо не відстоюються. Взаємодія цих суспензій з ґрунтом призводить до появи в ньому низки негативних наслідків (табл. 3.4).

Таблиця 3.4 - Вплив нафти на фізичні та агрохімічні властивості чорнозему

У ґрунтах, просочених нафтою, відбувається диспергація струк­тури, знижується водопроникність, витісняється кисень, порушу­ються мікробіологічні та біохімічні процеси, розширюється співвідношення між вуглецем і азотом. Зменшується вміст рухомих форм фосфору та калію. Внаслідок цього погіршується водний, повітряний та поживний режими, порушується кореневе живлен­ня рослин, гальмується їх ріст і розвиток, спричинюється загибель. Падіння урожайності зростає в міру збільшення забруднення. В модельних дослідах О.Я. Демидієнка та В.М. Демурджана (1989) при вмісті нафти 1 % маси ґрунту збір сухої речовини знижувався на 30 %, при 2 % - на 53 %, а при 5 % - на 92 %. Автори дійшли висновку, що при забрудненні ґрунту нафтою понад 2 % маси ґрунту в ньому відбувається низка незворотних змін, що порушують взає­модію в системі ґрунт - рослина.

Наявність солей у бурових та стічних водах спричинює засо­лення ґрунтів. За даними Інституту ґрунтознавства і агрохімії ім. О.Н. Соколовського (ІГА) УААН, навколо газових та нафтових свердловин у Полтавській обл. було виявлено солонцюваті ґрунти та ґрунти сульфатно-хлоридного типу засолення. Зовні це про­явилось у формі абсолютно безплідних плям з брилистою потріска­ною поверхнею. Засолені ґрунти мали порушений профіль, переміщені генетичні горизонти, зцементовані глинисті уламки тощо. Навіть через 20 років після бурових робіт ознаки забруднення ґрунтів збереглися разом з сильним запахом вуглеводнів.

Таблиця 3.5 - Класифікація площ, забруднених нафтою

(О.Я. Демидієнко, В.М. Демурджан, 1984)

Забруднення ґрунтів радіонуклідами. Нині масштаби та інтенсивність забруднення ґрунтів радіонуклі­дами різко зросли. У другій половині XX ст. радіоактивні випа­дання антропогенного походження були пов'язані з бомбардуван­ням атомними бомбами міст Хіросіма і Нагасакі, а також випро­буваннями США, колишнім СРСР, Великою Британією та інши­ми країнами ядерної зброї. Разом з тим з'явилось багато джерел, де атомна енергія використовується у мирних цілях. Бурхливий розвиток атомної енергетики потребував великої кількості ядерного палива, що призвело до екологічних порушень.

Ядерно-енергетичний цикл охоплює видобування уранової руди, вилучення з неї урану, збагачення уранового палива, вико­ристання його в реакторах, транспортування, очищення та захоронення відходів. Практично в усіх ланках циклу можливе виті­кання радіонуклідів та забруднення ними довкілля.

За оцінками спеціалістів, на АЕС лише трохи більше 2 % ядер­ного палива використовується ефективно. Близько 98 % його йде у відходи, що становлять радіоактивні продукти (плутоній, стронцій, цезій тощо), які неможливо схоронити, а тільки можна вічно зберігати у спеціальних могильниках. Технічно складним є питання про демонтаж АЕС, який слід обов'язково проводити через 30 - 50 років після введення станції в дію.

Особливість радіоактивного забруднення ґрунтового покриву полягає в тому, що маса радіоактивних домішок дуже мала і вони не приводять до кількісних змін основних властивостей ґрунту. Вміст гумусу, елементів живлення, ємність катіонного обміну, рН, Еh та інші показники не змінюються. Істотне значення мають розподіл радіонуклідів по профілю ґрунту, їх концентрування у ґрунтовому розчині, ступінь рухомості та доступність рослинам.

Ґрунти важкого гранулометричного складу з високим вмістом гумусу здатні вбирати велику кількість радіонуклідів, протидіяти їх надходженню в рослини. Однак рівень радіоактивного забруднення в цих ґрунтах може з часом зростати.

У легких ґрунтах з низьким вмістом органічної речовини (дерново-підзолисті, сірі опідзолені) в умовах промивного водного режиму спостерігається значна міграція радіонуклідів по профілю, існує небезпека забруднення підґрунтових вод.

За умов жорсткого вітрового режиму, при зниженій вологості ґрунту та відсутності рослинності існує небезпека переносу радіонуклідів потоками вітру. Вони також можуть змиватися зі схилів і з водами поверхневого стоку потрапляти у водойми.

Забруднення рослин триває досить довгий період часу, оскільки ґрунт досить міцно утримує радіонукліди. Тому забруднений ґрунт слід вважати основним джерелом радіонуклідів, що потрапляють у кормові харчові ланцюги .

Велику небезпеку являють собою стронцій-90 та цезій-137, що можуть накопичуватись і тривалий час зберігатися у ґрунтах. Маючи подібні хімічні властивості до кальцію і калію, стронцій-90 та цезій-137 інтенсивно поглинаються рослинами. Потім з про­дуктами рослинного чи тваринного походження вони потрапля­ють до людського організму, де стронцій накопичується в кістко­вих, цезій - у м'язових тканинах. Маючи період напіврозпаду відповідно 28,6 та 30,2 року, ці радіонукліди тривалий час зберіга­ються в зараженому організмі і нерідко накопичуються в кількос­тях, що спричинюють шкоду здоров'ю людини.

У людей, які проживають на забруднених територіях, спостерігається цілковита жіноча та часткова чоловіча стерильність, збільшується кількість хворих на лейкоз і рак, підвищується смертність.

Читайте також:

1. V. Антропогенне забруднення навколоземного простору.
2. Агровиробничі групування ґрунтів господарства
3. Агрофізична деградація ґрунтів
4. Антропічні аспекти. Забруднення та самоочищення геосистем
5. Антропогенне забруднення природного середовища. Джерела забруднень
6. Антропогенне ландшафтознавство
7. Антропогенне навантаження – основна причина деградації БС
8. Антропогенні забруднення біосфери
9. Б) основні джерела забруднення атмосферного повітря.
10. Біомоніторинг ґрунтів
11. Біомоніторинг забруднення атмосфери

Переглядів: 6438