Юридична термінологія – це система юридичних термінів, тобто словесних позначень понять, що використовуються при викладі змісту закону, іншого нормативного акта.
Вона припускає так звану термінологічну уніфікацію:
Ø Однозначність — уживання терміна в даному законі в тому самому значенні;
Ø Загальновизнаність— уживання термінів відомих, а не вигаданих законодавцем для даного закону;
Ø Стабільність— усталеність термінології, а не зміна її з прийняттям кожного нового закону;
Ø Доступність — простота і адекватність терміна змісту норм права.
Розрізняють три види термінів:
Ø Загальновживані – терміни в загальноприйнятому значенні, наприклад, бу-динок, документ, будівля, природа, довкілля та ін.;
Ø Спеціально-технічні – терміни, що мають значення у галузі спеціальних знань – техніки, медицини, економіки, соціології, біології, наприклад, депозит, безробітний, страйк;
Ø Спеціально-юридичні – терміни, що мають особливе юридичне значення, яким виражається своєрідність того чи іншого правового поняття, наприклад, застава, володіння, переведення боргу, колективний договір.
Для єдності юридичної термінології необхідно, щоб при позначенні в нормативному тексті певного поняття послідовно вживався один і той же термін, а при позначенні різних, таких, що не збігаються між собою, понять використовувалися різні терміни. Прийняті закони повинні термінологічно стикуватися між собою і містити бездоганні дефініції, єдині, наскрізні для всієї галузі законодавства. Понятійний апарат усіх галузей права повинен мати «модельні» терміни і визначення, що виражають найзагальніші і водночас найістотніші ознаки предмета або явища. Поняття можуть набувати подальшого розвитку в галузевих нормативних актах, однак уточнене визначення все одно має спиратися на основну (базову) дефініцію. Неточність у застосуванні терміна може спричинити неправильне розуміння правової норми.