Правоздатність суб’єктів правових відносин – громадян, державних органів, юридичних осіб, держави в цілому
Для того, щоб особа чи організація мали право повністю розпоряджатися своїм майном, самостійно укладати угоди, бути учасником правовідносин, вони неодмінно повинні мати правоздатність і дієздатність.
Правоздатність — не природна, а суспільно-правова якість суб'єктів, що має абсолютний, універсальний характер. Вона випливає з міжнародних пактів про права людини, принципів гуманізму, свободи, справедливості. Обов'язок кожної держави — належним чином гарантувати і захищати цю якість.
Правоздатність відрізняється від суб'єктивного права тим що:
а) вона невіддільна від особи (людину не можна позбавити правоздатності), її не можна «відібрати» або «обмежити»;
б) вона не залежить від віку, професії, статі, національності, місця проживання, майнового стану та інших життєвих обставин;
в) вона не може передаватися, її не можна делегувати іншим;
г) стосовно суб'єктивного права вона первинна, вихідна, відіграє роль передумови;
д) суб'єктивне право конкретне, а правоздатність абстрактна.
У правовій теорії і на практиці розрізняють три основні види правоздатності:
Загальна правоздатність — це здатність будь-якої особи чи організації бути суб'єктом права як такого. Вона визнається державою за особами з моменту їх народження.
Галузева правоздатність означає юридичну здатність особи чи організації бути суб'єктом тієї чи іншої галузі права. У кожній галузі права строки її настання можуть бути неоднаковими.
Спеціальна правоздатність — здатність бути учасником правовідносин, що виникають у зв'язку із зайняттям певних посад (президент, суддя, член парламенту) чи приналежності особи до певної категорії суб'єктів права (робітники ряду транспортних засобів, правоохоронних органів та ін.). Виникнення спеціальної правоздатності завжди потребує виконання особливих умов.