Під реалізацієюнорм конституційного права розуміють їх здійснення, досягнення тієї мети, яку переслідували при їх виданні.
Кожну конституційно-правову норму можна вважати чинною, якщо вона видана уповноваженим на те суб'єктом у межах його компетенції, з дотриманням установленого порядку її прийняття і набула законної сили.
Залежно від характеру правозастосовчих дій суб'єкта права виділяють чотири основні форми реалізації правових норм:
1) здійснення (використання);
2)виконання;
3)дотримання;
4)застосування.
Здійснення (використання) норм права виражається в реалізації можливостей, які надаються суб'єктам суспільних відносин відповідними нормами права. В межах цієї форми здійснюються суб'єктивні права учасників суспільних відносин, що регулюються цими нормами. Наприклад, здійснення громадянами своїх конституційних прав та свобод відбувається в межах цієї форми реалізації конституційно-правових норм.
Слід наголосити на існуванні відмінності між здійсненням громадянами прав і свобод та використанням повноважень державними органами й посадовими особами. Якщо для громадян використання належних їм суб'єктивних прав є справою добровільною і вони не несуть жодної відповідальності за невикористання своїх прав, то для державних органів і посадових осіб здійснення їх повноважень є не тільки правом, а й обов'язком.
Виконання як форма реалізації конституційно-правових норм являє собою реалізацію зобов'язуючих норм, виконання суб'єктом права покладених на нього обов'язків.
Дотримання пов'язане з реалізацією виключно забороняючих норм. Призначення цієї форми реалізації конституційно-правових норм полягає у тому, щоб не допустити вчинення дій, які могли спричинити шкоду суспільству, державі, особі. Це досягається шляхом утримання від учинення заборонених законом дій.