• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Форми безпосередньої демократи' (прямого народовладдя) 291

Сьогодні стосовно інституту відповідальності за порушення шіборчого законодавства прийнято виділяти не лише негатив­ну (чи ретроспективну) відповідальність, а й позитивну (про-піективну), тобто спрямовану в майбутнє. її зміст обумовлюєть­ся тим, що вона розглядається як відповідна та передбачена за­коном поведінка, належне ставлення всіх учасників виборчого процесу до своїх обов'язків.

Конституційно-правова відповідальність за порушення ви­борчого законодавства може бути визначена як самостійний вид юридичної відповідальності, що передбачає належне і сумлінне ииконання суб'єктами конституційного права своїх обов'язків у сфері виборчого права або настання негативних наслідків чи не­бажаної зміни конституційно-правового статусу для цих суб'єк­тів за порушення норм виборчого законодавства. Основна мета конституційно-правової відповідальності у виборчому процесі полягає у попередженні відхилень від вимог диспозиції вибор­чої норми та поновленні порядку, який встановлено законом.

Наприклад, відповідно до ч. З ст. 36 Закону України «Про вибори народних депутатів України» член окружної, дільничної ішборчої комісії на першому засіданні виборчої комісії, в якому пін бере участь, в обов'язковому порядку ознайомлюється зі зміс­том частин 7—12 цієї статті, після чого складає присягу члена комісії. Відповідно до пунктів 8, 9 ч. З ст. 37 зазначеного Зако­ну повноваження члена окружної, дільничної виборчої комісії припиняються достроково виборчою комісією, яка її утворила, у зв'язку з відмовою скласти присягу члена комісії або пору­шенням присяги члена комісії, що виявилося як систематичне невиконання покладених на нього обов'язків, засвідченим не менш як двома рішеннями з цього приводу виборчої комісії, до складу якої він входить. Або ж, наприклад, відповідно до ч. 9 СТ. 75 Закону України «Про вибори народних депутатів Украї­ни» у разі порушення офіційним спостерігачем від партії (бло­ку) вимог ч. 8 цієї статті (у котрій визначено, які діяння не має нрава вчиняти офіційний спостерігач від партії (блоку)) вибор­ча комісія робить йому попередження. У випадку повторного або грубого порушення вимог ч. 8 цієї статті виборча комісія може позбавити його права бути присутнім на своєму засіданні.

Відповідальність за адміністративні правопорушення, що по­сягають на здійснення народного волевиявлення та встановле-

Глава VI

ний порядок його забезпечення, передбачена Главою 15-А Особ­ливої частини Розділу II Кодексу України про адміністративні правопорушення (статті 212⁷—212²⁰).

Підставою для порушення провадження про адміністративне правопорушення щодо порушення законодавства про вибори є протокол, складений органами внутрішніх справ, або скарга суб'єкта виборчого процесу. Порядок розгляду справ про адмі­ністративні правопорушення регулюється розділом 4 Кодексу України про адміністративні правопорушення та відповідними виборчими законами.

Кримінальна відповідальність за злочинне порушення вибор­чого законодавства передбачена Розділом V (статтями 157—159") Кримінального кодексу України. Зокрема, це відповідальність за перешкоджання здійсненню виборчого права, роботі вибор­чої комісії чи діяльності офіційного спостерігача, фальсифіка­цію виборчих документів чи фальсифікацію підсумків голосу­вання, незаконне знищення виборчої документації, порушення таємниці голосування, порушення порядку фінансування вибор­чої кампанії кандидата, політичної партії (блоку). При цьому за порушення виборчого законодавства кримінальна відпові­дальність може наставати і за іншими статтями Кримінального кодексу України, за наявності всіх ознак злочинів, ними перед­бачених.

Крім того, існує ще один порівняно новий для України вид відповідальності за порушення виборчого законодавства, яким є міжнародно-правова відповідальність. Зростання її ролі та впли­ву в сучасних умовах зумовлене насамперед загальними інте­граційними процесами, які віддзеркалюють рух України не ли­ше до Європейського Союзу, а й до спільноти розвинених демо­кратичних країн світу¹. Так, за Першим протоколом до Євро­пейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованим Україною 17.07.1997 p., Україна зобов'я­залася проводити вільні вибори з розумною періодичністю та­ємним голосуванням на умовах, які забезпечують народу вільне виявлення своєї думки під час вибору законодавчої влади.

¹ Див. Відповідальність за порушення законодавства про вибори / Інсти­тут законодавства Верховної Ради України; Академія правових наук України. Київський регіональний центр / О. Л. Копнленко (ред.). — К.: Парламентське вид-во, 2006.

Форми безпосередньої демократії' (прямого народовладдя) 293

§ 7. Поняття та види референдумів

Слово «референдум» походить з латинської мови і дослівно означає «те, що має бути повідомлено». Прийнято вважати, що перший в історії людства референдум було проведено у Швей­царії ще у 1439 р. Там же за статистикою референдум прово­диться найчастіше: з 1793 до 1994 pp. — 414 разів¹.

Референдум, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про всеукраїнський і місцеві референдуми», — це спосіб прийняття цюмадянами України шляхом голосування законів, інших рішень і важливих питань загальнодержавного і місцевого значення.

Голосування виборців іноді називають ще плебісцитом. Од­нак з юридичної точки зору відмінностей між референдумом та плебісцитом немає, це синонімічні поняття (за винятком Бра­зилії, де плебісцит має дорадчий характер, а референдум — ви­рішальний).

За авторитарних режимів референдум використовується диктаторською владою для того, щоб обійти представницькі установи, виносячи найважливіші державні рішення безпосеред­ньо на розсуд виборців, які досить часто не мають можливості розібратися у їх суті. Однак і в демократичних державах рефе­рендум може бути використано як противагу представницькій демократії. Це може мати місце тоді, коли право призначення референдуму входить до таких повноважень глави держави чи уряду, що здійснюються ними за власним розсудом. Референдуми виконують такі соціальні функції:

1) вони є одним із основних інструментів реалізації права народного суверенітету і легітимізації владних рішень;

2) є однією з основних форм реалізації права національного

суверенітету;

3) є одним із способів формування громадської думки;

4) за умови демократичного суспільства референдуми мо­жуть бути використані народом як противага рішенням органів державної влади та місцевого самоврядування, що не задоволь­няють інтереси громадян².

Маклаков В. В. Зазнач, праця. -Маклаков В. В. Зазнач, праця. -

Переглядів: 378