Форми безпосередньої демократи' (прямого народовладдя) 291

Сьогодні стосовно інституту відповідальності за порушення шіборчого законодавства прийнято виділяти не лише негативну (чи ретроспективну) відповідальність, а й позитивну (про-піективну), тобто спрямовану в майбутнє. її зміст обумовлюється тим, що вона розглядається як відповідна та передбачена законом поведінка, належне ставлення всіх учасників виборчого процесу до своїх обов'язків.

Конституційно-правова відповідальність за порушення виборчого законодавства може бути визначена як самостійний вид юридичної відповідальності, що передбачає належне і сумлінне ииконання суб'єктами конституційного права своїх обов'язків у сфері виборчого права або настання негативних наслідків чи небажаної зміни конституційно-правового статусу для цих суб'єктів за порушення норм виборчого законодавства. Основна мета конституційно-правової відповідальності у виборчому процесі полягає у попередженні відхилень від вимог диспозиції виборчої норми та поновленні порядку, який встановлено законом.

Наприклад, відповідно до ч. З ст. 36 Закону України «Про вибори народних депутатів України» член окружної, дільничної ішборчої комісії на першому засіданні виборчої комісії, в якому пін бере участь, в обов'язковому порядку ознайомлюється зі змістом частин 7—12 цієї статті, після чого складає присягу члена комісії. Відповідно до пунктів 8, 9 ч. З ст. 37 зазначеного Закону повноваження члена окружної, дільничної виборчої комісії припиняються достроково виборчою комісією, яка її утворила, у зв'язку з відмовою скласти присягу члена комісії або порушенням присяги члена комісії, що виявилося як систематичне невиконання покладених на нього обов'язків, засвідченим не менш як двома рішеннями з цього приводу виборчої комісії, до складу якої він входить. Або ж, наприклад, відповідно до ч. 9 СТ. 75 Закону України «Про вибори народних депутатів України» у разі порушення офіційним спостерігачем від партії (блоку) вимог ч. 8 цієї статті (у котрій визначено, які діяння не має нрава вчиняти офіційний спостерігач від партії (блоку)) виборча комісія робить йому попередження. У випадку повторного або грубого порушення вимог ч. 8 цієї статті виборча комісія може позбавити його права бути присутнім на своєму засіданні.

Відповідальність за адміністративні правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановле-

Глава VI

ний порядок його забезпечення, передбачена Главою 15-А Особливої частини Розділу II Кодексу України про адміністративні правопорушення (статті 212⁷—212²⁰).

Підставою для порушення провадження про адміністративне правопорушення щодо порушення законодавства про вибори є протокол, складений органами внутрішніх справ, або скарга суб'єкта виборчого процесу. Порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення регулюється розділом 4 Кодексу України про адміністративні правопорушення та відповідними виборчими законами.

Кримінальна відповідальність за злочинне порушення виборчого законодавства передбачена Розділом V (статтями 157—159") Кримінального кодексу України. Зокрема, це відповідальність за перешкоджання здійсненню виборчого права, роботі виборчої комісії чи діяльності офіційного спостерігача, фальсифікацію виборчих документів чи фальсифікацію підсумків голосування, незаконне знищення виборчої документації, порушення таємниці голосування, порушення порядку фінансування виборчої кампанії кандидата, політичної партії (блоку). При цьому за порушення виборчого законодавства кримінальна відповідальність може наставати і за іншими статтями Кримінального кодексу України, за наявності всіх ознак злочинів, ними передбачених.

Крім того, існує ще один порівняно новий для України вид відповідальності за порушення виборчого законодавства, яким є міжнародно-правова відповідальність. Зростання її ролі та впливу в сучасних умовах зумовлене насамперед загальними інтеграційними процесами, які віддзеркалюють рух України не лише до Європейського Союзу, а й до спільноти розвинених демократичних країн світу¹. Так, за Першим протоколом до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованим Україною 17.07.1997 p., Україна зобов'язалася проводити вільні вибори з розумною періодичністю таємним голосуванням на умовах, які забезпечують народу вільне виявлення своєї думки під час вибору законодавчої влади.

¹ Див. Відповідальність за порушення законодавства про вибори / Інститут законодавства Верховної Ради України; Академія правових наук України. Київський регіональний центр / О. Л. Копнленко (ред.). — К.: Парламентське вид-во, 2006.

Форми безпосередньої демократії' (прямого народовладдя) 293

§ 7. Поняття та види референдумів

Слово «референдум» походить з латинської мови і дослівно означає «те, що має бути повідомлено». Прийнято вважати, що перший в історії людства референдум було проведено у Швейцарії ще у 1439 р. Там же за статистикою референдум проводиться найчастіше: з 1793 до 1994 pp. — 414 разів¹.

Референдум, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про всеукраїнський і місцеві референдуми», — це спосіб прийняття цюмадянами України шляхом голосування законів, інших рішень і важливих питань загальнодержавного і місцевого значення.

Голосування виборців іноді називають ще плебісцитом. Однак з юридичної точки зору відмінностей між референдумом та плебісцитом немає, це синонімічні поняття (за винятком Бразилії, де плебісцит має дорадчий характер, а референдум — вирішальний).

За авторитарних режимів референдум використовується диктаторською владою для того, щоб обійти представницькі установи, виносячи найважливіші державні рішення безпосередньо на розсуд виборців, які досить часто не мають можливості розібратися у їх суті. Однак і в демократичних державах референдум може бути використано як противагу представницькій демократії. Це може мати місце тоді, коли право призначення референдуму входить до таких повноважень глави держави чи уряду, що здійснюються ними за власним розсудом. Референдуми виконують такі соціальні функції:

1) вони є одним із основних інструментів реалізації права народного суверенітету і легітимізації владних рішень;

2) є однією з основних форм реалізації права національного

суверенітету;

3) є одним із способів формування громадської думки;

4) за умови демократичного суспільства референдуми можуть бути використані народом як противага рішенням органів державної влади та місцевого самоврядування, що не задовольняють інтереси громадян².

С 427-428. С. 428-429.

Маклаков В. В. Зазнач, праця. -Маклаков В. В. Зазнач, праця. -

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Форми безпосередньої демократії (прямого народовладдя) 289	\|	Глава VI

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.