• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Закони як джерела екологічного права

Основним джерелом екологічного права є закон.

Закон — це нормативний акт, що його прийняв вищий представ­ницький орган державної влади або безпосередньо народ (референ­дум), який встановлює початкові юридичні норми, має вищу юридич­ну силу і приймається з додержанням особливої законодавчої проце­дури.

Серед законів, що регулюють екологічні відносини, головне місце належить Конституції України. Виходячи з принципу верхо­венства права, Конституція має вищу юридичну силу, і всі закони та нормативно-правові акти, зокрема в екологічному законодавстві, повинні прийматися на основі Конституції і відповідати їй.

У Конституції (статті 13, 14, 16, 41, 50, 66, 85, 92, 116, 119, 137, 138) врегульовані найважливіші суспільні екологічні відносини. Зо­крема, у ст. 13 визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності укра­їнського народу. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є, відповідно до ст. 16 Конституції, обов'язком держави.

В Основному Законі держави визначено принципові засади взаємовідносин «громадянин — держава — природа». Так, згідно з ч. 1 ст. 50, Конституції кожен має право на безпечне для життя і здо­ров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Разом з тим, ст. 66 покладений на кожного обов'язок не заподіювати шкоду природі та відшкодовувати завдані ним збит­ки. Частина 2 ст. 50 Конституції встановлює, що кожному гаран­тується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її по­ширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Підкреслюючи юридичну силу Основного Закону держави, у ст. 92 передбачено, що найбільш важливі екологічні відносини, зокрема засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічно­го простору, а також відносини екологічної безпеки повинні регу­люватися виключно законами. Отже, зазначені конституційні нор­ми є вихідними положеннями для прийняття відповідного еко­логічного законодавства з будь-яких конкретних питань.

Відповідно до Конституції України (п. З ст. 116), Кабінет Міністрів України вирішує питання державного управління на основі Консти¹-туції, законів України, актів Президента України. На нього, зокрема, покладено обов'язки забезпечення проведення політики у сфері охо­рони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Відповідно до Конституції України (п. З ст. 119) та законів Укра­їни, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади, виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі здійснюють місцеві державні адмініс­трації. Зокрема, вони забезпечують додержання прав і свобод гро­мадян, у тому числі й екологічних, а також виконання державних і регіональних програм охорони довкілля.

У складі кодифікованих поресурсових актів є Земельний кодекс України, прийнятий 25 жовтня 2001 року Верховною Радою Укра­їни¹ із змінами від 18 березня 2004 року²; Водний кодекс України, прийнятий 6 червня 1995 року Верховною Радою України³ із зміна­ми від 27 листопада 2003 року, Лісовий кодекс України, прийнятий 21 січня 1994 року Верховною Радою України із змінами від 27 ли­стопада 2003 року, Кодекс України «Про надра», прийнятий 27 лип­ня 1994 року Верховною Радою України із змінами 4 березня 2004 року⁴, Закон України «Про тваринний світ», прийнятий 13 грудня 2001 року⁵, Закон України «Про охорону атмосферного повітря», прийнятий 21 червня 2001 року Верховною Радою України⁶.

Особливістю зазначених джерел екологічного права є те, що вони покликані стати інтегруючою основою розвитку галузі від­повідного екологічного законодавства.

За своєю структурою особливістю поресурсових кодексів є: спільні риси у предметі і об'єкті правового регулювання; багато спільного в структурі нормативних актів; початок преамбул і загаль-

,-С. 7-18.

¹ Голос України. - 2001. - № 217-218.

² Там само. - 2004. - № 78. - С. 11.

Загальна частина

Розділ II. Джерела екологічного права

них положень; закінчення розділів, присвячених відповідальності за порушення відповідного законодавства та міжнародних дого­ворів тощо.

Для поресурсових кодексів і законів характерні і відмінності, обумовлені специфікою природного ресурсу й екологічних відно­син, що виникають з приводу його використання і охорони, та різною повнотою регламентації однотипних екологічних відносин.

До нормативно-правових актів, що регулюють суспільні еко­логічні відносини, інтегрованим, загальним об'єктом яких є при­рода, належать Закони України «Про охорону навколишнього при­родного середовища», «Про Загальнодержавну програму формуван­ня національної екологічної мережі України на 2000—2015 роки», затверджений 21 вересня 2000 року¹, «Про зону надзвичайної еко­логічної ситуації» від 13 липня 2000 року² та інші.

== § 3. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела екологічного права

Серед джерел екологічного права важливу роль відіграють підза­конні нормативні акти, які утворюють складну ієрархічну систему й посідають відповідне місце у всій системі нормативного регулюван­ня. До підзаконних нормативно-правових актів належать укази Пре­зидента України, нормативно-правові акти міністерств та інших цент­ральних органів виконавчої влади, а також нормативні акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Групу підзаконних нормативних актів поділяють на види за таки­ми критеріями: за зовнішньою формою вираження (наприклад, поста­нови, накази, рішення, правила та ін.); за суб'єктами (наприклад, нор­мативні акти уряду, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування тощо); за часом дії (постійні і тимчасові).

Особливе місце серед джерел екологічного права посідають нор­мативні правові акти Президента України. Президент є гарантом прав і свобод людини та громадянина, забезпечує узгоджене функ­ціонування і взаємодію органів державної влади. Нормотворча ком­петенція Президента України передбачена Конституцією України, відповідно до якої Президент України видає укази і розпоряджен­ня, що є обов'язковими для їх додержання на території України.

Сфера відносин, що її регулюють нормативні правові акти Пре­зидента України, дуже велика — від регулювання загальних питань

¹ Голос України. - 2000. - №209. - С. 4-7.

² Там само. - 2000. - №147.

охорони довкілля до затвердження положень про спеціально упов­новажені центральні органи виконавчої влади у сфері екології. Се­ред них можна виокремити Указ Президента від 15 вересня 2003 року «Про заходи щодо підвищення ефективності державного управ­ління у сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів»; Указ Президента України від 10 лютого 2004 року «Про затвердження положення про Державний комітет природних ресурсів України»¹; Указ Президента України від 10 лютого 2004 року «Про затвердження положення про Міністер­ство охорони навколишнього природного середовища України»².

Значна питома вага серед джерел екологічного права належить постановам Кабінету Міністрів України. Постанови і розпоряджен­ня Кабінету Міністрів України приймаються на підставі та на вико­нання Конституції України, законів України, указів Президента і є обов'язковими до виконання.

Серед передбачених у Конституції повноважень Кабінету Мі­ністрів необхідно виокремити такі, що належать до регулювання і реалізації екологічних відносин: забезпечення політики у сфері охо­рони природи, екологічної безпеки і природокористування; забез­печення рівних умов розвитку всіх форм власності; вживання за­ходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина і деякі інші.

Серед нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, слід виокремити: постанову від 3 березня 2004 року «Про затверд­ження Типового договору оренди землі»³; постанова від 4 березня 2004 року «Про затвердження Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»⁴; поста­нову від 4 березня 2004 року «Про затвердження Програми повод­ження з твердими побутовими відходами»⁵; постанову від 22 люто­го 2004 року «Питання Міністерства охорони навколишнього при­родного середовища»⁶.

Різновидом джерел екологічного права є нормативні правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. До підзаконних актів належать накази, інструкції, правила тощо, прийняті центральними органами виконавчої влади.

■ №6. - Ст. 309.

¹ Офіційний вісник України. — 2004.

² Там само. - №6. - Ст. 308.

³ Там само. - №9. - Ст. 527.

⁴ Там само. - №10. - Ст. 596.

⁵ Там само. - Ст. 595.

⁶ Там само. - №8. - Ст. 481.

Загальна частина

Розділ II. Джерела екологічного права

До системи центральних органів виконавчої влади України вхо­дять міністерства, державні комітети (державні служби) та цент­ральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Міністерство є головним (провідним) органом у системі цент­ральних органів виконавчої влади в забезпеченні реалізації держав­ної політики у визначеній сфері діяльності. Так, наприклад, Мініс­терство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди України) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього при­родного середовища, екологічної безпеки, а також гідрометеоро­логічної діяльності. Одним із основних завдань Мінприроди України є забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони навко­лишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, проведення моніто­рингу навколишнього природного середовища, поводження з відходами та інше.

Мінприроди України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання. Так, зокрема, наказом Міністерства охорони навколиш­нього природного середовища України від 18 грудня 2003 року Про за­твердження Положення про порядок надання екологічної інформації¹.

У випадках, передбачених законодавством, рішення Мінприро­ди України є обов'язковими для виконання центральними органа­ми виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцево­го самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та громадянами. У разі потреби Міністерство видає разом з іншими центральними і місцевими ор­ганами виконавчої влади спільні нормативно-правові акти.

Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, який вносить пропозиції щодо формування дер­жавної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній в цій сфері діяльності, здійс­нює в ній управління, а також міжгалузеву координацію та функ­ціональне регулювання з питань, віднесених до його відання.

Так, Державний комітет України по водному господарству вно­сить у встановленому порядку пропозиції щодо формування дер­жавної політики у сфері розвитку водного господарства, меліорації земель, забезпечення потреб населення і галузей національної еко­номіки у водних ресурсах і забезпечує її реалізацію, здійснює

¹ Офіційний вісник України. - 2004. - №6. - Ст. 358.

управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функ­ціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. На­казами міністерств та інших центральних органів виконавчої вла­ди затверджуються інструкції. Так, наприклад, Інструкція про по­рядок здійснення перевірок суб'єктів, що використовують водні ресурси або виконують господарську діяльність у межах водоохо­ронних зон, була затверджена наказом Державного комітету Укра­їни по водному господарству від 29 січня 2001 року.

Джерелами екологічного права є нормативні правові акти органів місцевого самоврядування (постанови, рішення, нормативні нака­зи) та місцевих органів виконавчої влади (постанови, рішення).

Відповідно до Конституції України органи місцевого самовря­дування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, що є обов'язковими до виконання на відповідній тери­торії. Так, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає повноваження органів місцевого самовряду­вання, що в межах своєї компетенції організовують розробку еко­логічних програм; збір, переробку, утилізацію і поховання відходів на своїй території; регулювання планування і забудови; інше. Пе­релічені напрямки діяльності реалізовуються за допомогою прий­няття нормативних правових актів.

Нормативно-правові акти міністерств та інших центральних ор­ганів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановле­ному законом. Реєстрація покладена на Міністерство юстиції Укра­їни і має на меті упорядкування відомчої правотворчості, установ­лення законності й усунення дублювання.

Реєстрацію нормативно-правових актів міністерств і респуб­ліканських комітетів Автономної Республіки Крим здійснює Голов­не управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим.

Державну реєстрацію нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів, а також місцевих органів госпо­дарського управління та контролю здійснюють обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції. Районні, районні в містах Києві та Севастополі управління юстиції здійснюють реєстрацію нор­мативно-правових актів районних у містах Києві та Севастополі дер­жавних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів.

В Українському державному центрі правової інформації Мініс­терства юстиції України створено банк даних про нормативно-пра­вові акти, які занесені до державного реєстру.

²* 3

Загальна частина

Слід зазначити, що значну роль у правовому регулюванні еко­логічних відносин відіграє діяльність судів. Особливо велику роль мають відігравати постанови вищих судових органів, в яких містять­ся узагальнення судової та господарської практики, указівки з пи­тань застосування чинного екологічного законодавства України.

Керівні роз'яснення Пленумів Верховного Суду і Вищого гос­подарського суду України впливають на удосконалення екологічних відносин та належать до числа документів правозастосовного нор­мативного тлумачення. Так, наприклад, з метою однакового і пра­вильного застосування у вирішенні спорів законодавства, яке ре­гулює земельні відносини, дано роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України¹ від 27 червня 2001 року «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування».

Разом із тим, необхідно підкреслити, що керівні постанови Пле­нумів Верховного Суду України та Вищого господарського суду Укра­їни не є джерелом екологічного права, оскільки суди не наділені правотворчою функцією.

Отже, підзаконні нормативно-правові акти як джерела еколо­гічного права утворюють складну систему, в якій розрізняють такі рівні:

—рівень указів Президента України;

—рівень нормативно-правових актів Кабінету Міністрів Укра­
їни;

—рівень нормативних правових актів міністерств та інших цент­
ральних органів виконавчої влади;

—рівень нормативних правових актів органів місцевого само­
врядування і місцевих органів виконавчої влади.

¹ Закон України від 21 червня 2001 року "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України "//Вісник господарського судочинства. — 2001.-№3. -С. 16.

Читайте також:

1. D (правая) S (левая)
2. I. ТЕОРИЯ И ИСТОРИЯ ГОСУДАРСТВА И ПРАВА
3. II. Права та обов'язки адміністрації організації, що проводить туристську подорож
4. II. ТЕОРИЯ ГОСУДАРСТВА И ПРАВА
5. IV. Закони ідеальних газів.
6. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
7. L. Понятие права
8. O ексклюзивний розподіл на правах винятковості.
9. VIII. Джерела та напрямки фінансування
10. XV. Реалізація права вступників на вибір місця навчання
11. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
12. А) Грошовий обіг. Закони.

Переглядів: 857