Міжнародно-правова діяльність України: О 1

історія та сучасність ^ І ____________

розгромі ЗУНР, бо хотіли б використати її армію разом з польською проти Країни Рад. Вони вважали ідеальним виходом досягнення угоди між воюючими сторонами, але в інтересах Польщі. Про це свідчать заяви на Паризькій конференції голови загальної американської місії у Східній Європі Куліджа, який зазначив, що «обидві ці сили можуть бути використані проти більшовиків»¹.

Для втілення своїх планів налякана успішним наступом Галицької армії Антанта в лютому 1919 р. відрядила до Варшави місію, очолену Нулянсом, який закликав Антанту надіслати до Галичини польські дивізії, а сам відправив до уряду ЗУНР у Львові місію з представників держав Антанти у справі перемир'я з поляками на чолі з генералом Бартелемі. 28 лютого 1919 р. місія запропонувала негайно припинити воєнні дії, відвівши українські війська на лінію, що залишала полякам третину Східної Галичини зі Львовом і Дрогобицьким нафтовим басейном ². Перемир'я було підписане і набуло чинності 25 лютого 1919 р. Однак у зв'язку з неприйняттям українською стороною пропозиції Бартелемі щодо кордону між ЗУНР і Польщею по Бугу, західних кордонах Львівського, Перемишлян-ського і Бібрського повітів і далі по річці Стрий переговори з участю делегацій ЗУНР і Польщі у Ходорові, а потім у Львові було припинено. Навіть задля визнання і прихильності Заходу ЗУНР не могла прийняти ці ганебні пропозиції.

27 березня 1919 р. у Хирові розпочались переговори між представниками ЗУНР М. Лозинським, генералом Гембачевим та польською делегацією на чолі з графом А. Скарбеком. Польська сторона знову наполягала на визнанні демаркаційної лінії Бартелемі. Представники ЗУНР запропонували припинити вогонь і провести мирні переговори у Парижі під опікою Верховної Ради Антанти. Після звернень до Антанти голови уряду ЗУНР С. Голубовича і голови її делегації В. Панейка та заклику Верховної Ради з 19 березня 1919 р. до командування обох армій, який теж не мав успіху,- 26 квітня 1919 р. в Парижі почала працювати міжсоюзна комісія для перемир'я з бурським генералом Л. Ботою на чолі³. 9 травня англійською делегацією було підготовлено проект перемир'я, за яким група експертів мала виїхати у район бойових дій. Як зазначає Н. Полонська-Василенко, новий міжнародний проект українсько-польської угоди був більш прийнятний, ніж «лінія Бартелемі»: за Галичиною залишався Дрогобицький повіт з нафтою. Уряд ЗУНР прийняв цей проект ⁴. Але прибулі до Па-

¹Історія галицького стрілецтва.- Львів, 1991.— С. 99.

²Енциклопедія Українознавства,- Т. 1.— С. 48.
³Там само.

⁴ Полонська-Василенко Н. Історія України.- К., 1992.- Т. 2.- С. 527.

ВСТУП

рижа провідні діячі польського уряду і армії Падеревський, Дмовський і Розвадовський зробили все, щоб не допустити _миру. Керівні дипломати Антанти Ллойд-Джордж, Вілсон, Кле-мансо і Орляндо були прихильниками Польщі, а звідси і їхня відмова припинити агресію Польщі.

Остаточний хрест на існуванні ЗУНР був поставлений Антантою 25 червня 1919 р., коли Верховна Рада в Парижі у своїй постанові зазначила: «Щоб боронити особи і місцеве населення проти небезпеки, які їм грозять від більшовицьких банд, Верховна Рада союзних і прийнятих до союзу держав вирішила уповноваженим сил Польської республіки ввести свої осередки аж по р. Збруч».

Доля Галичини була обумовлена Варшавським, пізніше Ризьким договорами. Незважаючи на акції екзильного уряду ЗУНР, зокрема його протест проти Ризького договору перед президією Мирної конференції (1920 р.), незважаючи на ухвали Ради Ліги Націй 1921 р. про потребу унормувати правний стан у Східній Галичині й поновне висування справи на міжнародний форум у 1922 р., 14 березня 1923 р. конференція амбасадорів держав Антанти ухвалила рішення про прилучення Галичини до Польщі при застереженні для неї режиму автономії, що ніколи не було виконане¹.

Митрополит Андрей Шептицький гаряче підтримував проголошення ЗУНР, навіть їздив у кінці 1921 року за океан, щоб переконати уряди Канади і СІЛА визнати і надати фінансову допомогу молодій республіці. Після підписання Ризького договору 1921 р. Андрей Шептицький також мав зустрічі з Папою Бенедиктом XV, виступав з лекціями у багатьох країнах Європи, а після обрання в 1922 р. А. Ратті Папою, котрий взяв собі ім'я Пія XI, зустрічався і з ним. А. Шептицький завжди усвідомлював, що авторитет Апостольського Римського Престолу може і повинен допомогти здобуттю Україною незалежності. На початку березня 1923 року А. Шептицький їздив до Франції, де мав зустрічі з керівниками Французької республіки Р. Пуанкаре та А. Бріаном, проте ці переговори не мали позитивних наслідків для України ².

Серед причин складних відносин УНР та ЗУНР з Антантою Н. Полонська-Василенко вказує на неприхильне ставлення Мирової комісії до України, зокрема Наддніпрянської, яку вона вперто трактувала як частину Росії. Безнадійність становища поглиблювало бажання представників ЗУНР відділитись від наддніпрянців з єдиної соборної делегації. Нещастям для України був також невдалий склад делегації: Г. Сидоренко,

'Енциклопедія Українознавства.- Т. 1,- С. 48. ² Цвенгрош Г- Вказ. праця.- С. 10.

23.

міжнародно-правова діяльність України: історія та сучасність

Б. Матюшенко, О. Шульгін, А. Марголін не надавалися на ролі дипломатів у такий тяжкий час, попри їхній щирий патріотизм '. Все це, а також помилки у стратегічному плануванні, запізніла дипломатія на Заході, величезна перевага агресорів не дозволили УНР та ЗУНР посісти своє місце серед інших нових національних держав Східної Європи.

_та багато інших українських політиків та вчених. Представники УРСР в ООН активно виступали за права поневолених народів, у той час як поневоленим був і сам український народ. У цьому полягав один з багатьох парадоксів радянської

ДІЙСНОСТІ.

УРСР на міжнародній арені

Після короткого періоду державності Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки на початку XX ст. УРСР у складі СРСР лише декларативно мала конституційне право вступати в дипломатичні зносини із закордонними державами і не була суб'єктом міжнародного права. УРСР як одна з членів-фундаторів ООН підписала Статут ООН 26 червня 1945 року. Згідно з Конституціями СРСР 1924 та 1936 років УРСР не мала права на встановлення дипломатичних зв'язків з іншими державами, але під час Другої світової війни постановою Верховної Ради СРСР від 1 лютого 1944 року в Конституцію СРСР було внесено зміни, згідно з якими в урядах радянських республік з'явилися союзно-республіканські наркомати (пізніше - міністерства) закордонних та військових справ. Таким чином радянські республіки одержали конституційне право мати дипломатичні зносини із закордоном, які, однак, залишалися лише деклараціями. Разом з тим УРСР одержала юридичні підстави для вступу до ООН, і .на конференції в Сан-Франциско (США) за прийняття України до ООН проголосувало 47 перших учасників конференції ². Отже, не будучи незалежною державою, Україна стала однією з держав-засновниць ООН, а тому відлік входження України до міжнародно-правової системи захисту прав людини можемо починати саме з 1945 р. Великий внесок у розвиток інституту прав людини зробили Микола Ба-жан, перший посланець українського народу на першій сесії Генеральної Асамблеї ООН, український вчений-юрист П. О. Недбайло, якому в грудні 1968 р. Генеральна Асамблея присудила премію ООН «За видатні досягнення в галузі прав людини»,

¹Полонська-Василєнко Н. Історія України.— К., 1992.- Т. 2.— С. 534—535.

²Як член-засновник ООН наша країна незалежна з 1945 року? // Голос
України.- 23 жовт. 1999.- № 198.- С. 8.

ВСТУП

.24

Незалежна Україна у міжнародному співтоваристві

З набуттям незалежності в серпні 1991 р. Україна стверджує свій імідж на міжнародній арені, створює свою «гуманітарну ауру». Коли українські дипломати у 1991 р. звернулися до Генерального секретаря ООН із заявою про те, що Україна стала незалежною, а отже, про це треба поінформувати світ, Бу-трос Бутрос-Галі здивовано відповів, що як член-засновник ООН Україна є незалежною з

1945 р.

Як член ООН Україна брала участь у підготовці та прийнятті міжнародно-правових актів з прав людини та в роботі багатьох міжнародних контрольних та правозахисних органів починаючи з 1945 р. Однак тільки після здобуття незалежності Україна стала реальним та повноправним членом міжнародно-правової системи, зокрема системи захисту прав людини, як глобальної так і регіональної. Ставши незалежною державою, Україна ратифікувала такі визначальні міжнародно-правові акти, як Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р., Конвенцію про захист прав людини та основних свобод 1950 р. У 1998 р. було знято застереження до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження й покарання щодо невизнання компетенції Комітету проти катувань, а також застереження до низки договорів з прав людини про невизнання обов'язкової юрисдикції Міжнародного Суду щодо спорів про тлумачення або застосування цих конвенцій. Після здобуття незалежності було також ратифіковано багато інших міжнародно-правових актів ООН, Ради Європи, Міжнародної організації праці (МОП), інших міжнародних організацій. Україна стала першою державою в світі, яка добровільно відмовилася від ядерної зброї.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Міжнародно-правова діяльність України: історія та сучасність	\|	Міжнародно-правова діяльність України: історія та сучасність

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.