ВИПРОМІНЮВАНЬ

До неіонізуючих випромінювань відносяться:

-електромагнітні випромінювання (ЕМВ) діапазону радіочастот;

-постійні і перемінні магнітні поля (ПМП і ПЕМП);

-електромагнітні поля промислової частоти (ЕМППЧ);

-електростатичні поля (ЕСП) ;

-лазерне випромінювання (ЛВ).

Нерідко дію неіонізуючого випромінювання супроводжують інші виробничі чинники, сприяючі розвитку захворювання (шум, висока температура, хімічні речовини, емоційно-психічна напруга, світлові спалахи, напруга зору).

Патогенез. Гостра дія виникає у виключно окремих випадках грубого порушення техніки безпеки в осіб, що обслуговують потужні генератори або лазерні установки. Інтенсивне ЕМВ викликає перш за все тепловий ефект. Хворі скаржаться на нездужання, біль в кінцівках, м'язову слабкість, підвищення температури тіла, головний біль, почервоніння обличчя, пітливість, спрагу, порушення серцевої діяльності. Можуть спостерігатися діенцефальні розлади у вигляді нападів тахікардії, тремтіння, нападоподібного головного болю, блювоти.

При гострій дії лазерного випромінювання ступінь ураження очей і шкіри (критичних органів) залежить від інтенсивності і спектру випромінювання. Лазерний промінь може викликати помутніння рогової оболонки, опік радужки, кришталика з подальшим розвитком катаракти. Опік сітківки веде до утворення рубця, що супроводжується зниженням гостроти зору. Перераховані ураження очей лазерним випромінюванням не мають специфічних рис. Ураження шкіри лазерним пучком залежать від параметрів випромінювання і носять найрізноманітніший характер: від функціональних зрушень в активності внутрішньошкірних ферментів або легкої еритеми в місці опромінення до опіків, що нагадують електрокоагуляційні опіки при ураженні електрострумом, або розриву шкірних покривів.

В умовах сучасного виробництва професійні захворювання, що викликаються дією неіонізуючих випромінювань, відносяться до хронічних.

Хронічна дія. Провідне місце в клінічній картині захворювання займають функціональні зміни центральної нервової системи, особливо її вегетативних відділів, і серцево-судинної системи. Виділяють три основні синдроми: астенічний, астеновегетативний (або синдром нейроциркуляторної дистонії гіпертонічного типа) і гіпоталамічний.

Клініка.Хворі скаржаться на головний біль, підвищену стомлюваність, загальну слабкість, дратівливість, запальність, зниження працездатності, порушення сну, біль в області серця. Характерні артеріальна гіпотензія і брадикардія. У більш виражених випадках приєднуються вегетативні порушення, що пов'язані з підвищеною збудливістю симпатичного відділу вегетативної нервової системи і виявляються судинною нестійкістю з гіпертензивними ангіоспастичними реакціями (нестійкість артеріального тиску, лабільність пульсу, браді- і тахікардія, загальний і локальний гіпергідроз). Можливе формування різних фобій, іпохондричних реакцій. В окремих випадках розвивається гіпоталамічний (діенцефальний) синдром, що характеризується так званим симпатико-адреналовим кризом.

Виявляється підвищення сухожильних і періостальних рефлексів, тремор пальців, позитивний симптом Ромберга, пригноблення або посилення дермографізму, дистальна гіпостезія, акроцианоз, зниження шкірної температури. При дії ПМП може розвинутися поліневрит при дії електромагнітних полів СВЧ – катаракта.

Зміни в периферичній крові неспецифічні. Виявляється схильність до цитопенії, інколи помірний лейкоцитоз, лімфоцитоз, зменшена ШОЕ. Може спостерігатися підвищення вмісту гемоглобіну, еритроцитів, ретикулоцитоз, лейкоцитоз (ЕППЧ і ЕСП); зниження гемоглобіну (при лазерному випромінюванні).

Діагностика уражень від хронічної дії неіонізуючого випромінювання утруднена. Вона повинна базуватися на докладному вивченні умов праці, аналізі динаміки процесу, всебічному обстеженні хворого.

Лікуваннясимптоматичне.

Профілактика: вдосконалення технології, дотримання санітарних правил, техніка безпеки.

Питання ЛТЕ. Прогноз сприятливий.

При зниженні працездатності - раціональне працевлаштування, за наявності ознак інвалідності - напрям на МСЕК.

ЗАХВОРЮВАННЯ, ПОВ'ЯЗАНІ З РОБОТОЮ В УМОВАХ ПІДВИЩЕНОГО АБО ЗНИЖЕНОГО АТМОСФЕРНОГО ТИСКУ

У виробничих умовах дії підвищеного атмосферного тиску людина піддається при водолазних спусках, кесонних роботах, в підводних будинках, при роботі в компресійних барокамерах. Умови роботи із зниженим атмосферним тиском створюються при підйомі на висоту (у гірських місцевостях, у пілотів і ін.)

Виділяють три групи професійних захворювань:

1 група пов'язана з дією на організм перепадів загального тиску (декомпресійна, або кесонна хвороба, баротравма легенів);

2 група обумовлена зміною парціального тиску газів (наркотична дія індиферентних газів, кисневе отруєння);

3 група характеризується неспецифічними ураженнями, пов'язаними з особливостями праці людини у воді і іншими причинами (охолоджування, перегрівання, отруєння різними речовинами).

ДЕКОМПРЕСІЙНА ХВОРОБА розвивається при недостатньо повільній декомпресії внаслідок чого не відбувається звільнення рідкого середовища організму від інертних газів (азот, гелій і ін.); це приводить до утворення вільних газових бульбашок в тканинах і рідкому середовищі, порушенню обмінних процесів і аероемболії.

Клініка.При легкій формі перші симптоми виникають через 2—4 і навіть через 12—24 годин і більш після декомпресії. Спостерігаються шкірне свербіння, висип на шкірі, м'язовий і суглобовий біль, загальне нездужання, почастішання пульсу і дихання.

Важка форма, що розвинулася в період декомпресії або в перші хвилини після її закінчення, характеризується різким болем в суглобах, м'язах і кістках, відчуттям утруднення і болем в грудях, паралічами кінцівок, порушенням кровообігу і дихання, втратою свідомості.

По основних клінічних ознаках розрізняють: суглобову, вестибулярну, неврологічну і легеневу форми захворювання. Повторне перенесення легких форм декомпресійних пошкоджень може приводити до формування хронічних уражень у вигляді некротичних вогнищ, інфарктів, абсцесів і інших порушень в різних органах.

Лікування. Проведення лікувальної рекомпресії до початку якої рекомендується безперервна інгаляція кисню. Лікарська терапія — за показаннями.

БАРОТРАВМА ЛЕГЕНІВ характеризується розривом легеневої тканини, попаданням газу в кровообіг і розвитком газової емболії. Можливий розвиток пневмотораксу, проникнення газів в клітковину середостіння і черевну порожнину. При важких ураженнях — плевропульмональний шок. Клінічно — біль в грудній клітці, виділення кривавої піни з рота, кровохаркання, кашель, задишка, тахікардія, порушення мови, судоми.

Лікування. Проведення лікувальної рекомпресії з максимально допустимою швидкістю підвищення тиску. Видалення повітря з плевральної порожнини, анальгезуючі суміші, сердечні засоби.

Баротравма середнього вуха виражається в зміні барабанній перетинки – від гіперемії до розриву. Виникає відчуття натискання на вуха, їх закладеності, з'являються колючі, деколи нестерпимі болі, що іррадіюють в скроневу область, в щоку. Біль у вухах, глухота і відчуття шуму можуть продовжуватися протягом багатьох годин навіть після припинення тиску.

Лікування. Туалет зовнішнього слухового проходу, анальгетики, місцеве тепло, закапування в ніс розчину ефедрину, антибіотиків.

НАРКОТИЧНА ДІЯ ІНДИФЕРЕНТНИХ ГАЗІВ. При зануренні водолазів на глибину понад 40 м з використанням для дихання стислого повітря може настати так званий азотний наркоз (стан, схожий з алкогольним сп'янінням), обумовлений, ймовірно, високим парціальним тиском азоту і накопиченням вуглекислого газу в організмі.

Отруєння киснем може протікати в двох формах. При легеневій формі виявляються задишка, кашель, сильний біль в грудній клітці при вдиху, жорстке дихання, сухі і вологі хрипи, запалення і набряк легенів, дихальна недостатність. При ураженні центральної нервової системи спостерігаються пониження чутливості і оніміння кінчиків пальців рук і ніг, сонливість, апатія, слухові галюцинації, порушення зору. Можливі судоми за типом епілептичного нападу.

Перша допомогапри початкових ознаках наркотичної дії азоту — припинення робіт під тиском і проведення декомпресії.

Лікувальні заходизводяться до підйому потерпілого, перемикання на дихання повітрям; спокій, тепло, симптоматична терапія (протисудомні і антибактеріальні препарати).

Прогноз при легких формах сприятливий. Виражені форми і стійкі порушення центральної нервової системи, хронічні захворювання кістково-суглобової системи, а також серця і судин призводять до зниження і навіть втрати працездатності.

Профілактика: суворе дотримання вимог безпеки праці водолазів, кесонників і представників інших професій, пов'язаних з роботою в умовах підвищеного барометричного тиску; медичний відбір і повторний огляд водолазів відповідно до інструктивно-методичних вказівок МОЗ України.

ГІРСЬКА АБО ВИСОТНА ХВОРОБА може розвинутися при підйомі на висоту. Її формування обумовлене в основному нестачею кисню.

Клініка.Першими ознаками хвороби є запаморочення, спільна слабкість, сонливість, порушення зору, координації рухів, нудота, блювота. Спостерігаються носові кровотечі, тахікардія, тахіпноє, підвищення артеріального тиску. Тривалість періоду адаптації визначається висотою. Для повної адаптації потрібно 1—2 міс. Проте на висоті 3—4 км. навіть при повній адаптації виконання важких фізичних робіт викликає утруднення.

Лікування. Вдихання кисню або суміші його з повітрям, симптоматична терапія.

Профілактика. Правильний професійний відбір. Поступове тренування до кисневого голодування, дотримання встановлених інструкцій. Рясне вживання підкисленої і вітамінізованої рідини.

Питання ЛТЕ. У легких випадках після лікування хворі працездатні. При ураженнях середнього і важкого ступеня, наявності ускладнень – направлення на МСЕК з подальшим вирішенням питань про працевлаштування або інвалідність.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	ЗАХВОРЮВАННЯ, ЩО ВИКЛИКАНІ ДІЄЮ МІКРОКЛІМАТУ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.