• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Види хорів

Вид хору — характеристика виконавського колективу чи твору за кількістю самостійних хорових партій.

Кожен вид хорової партитури є характерним для певної епохи розвитку хорової музики й культової належності.

У православній церкві протягом значного періоду головувало строге чоловіче одноголосся знаменного співу.

В епоху ро­сійського Барокко (XVII ст.) під впливом західноєвро­пейської культової музики спочатку в Україні, а потім і в Росії утвердилося багатоголосся (12 голосів) партесних концертів, що виконувалися мішаними хорами, у яких спі­вали чоловіки і хлопчики.

У період Класицизму (XVIII ст.), починаючи з композиторів М. Березовського, Д. Бортнян­ського, А. Веделя, Є. Фоміна, С. Дегтярьова, в російській церковній музиці остаточно утверджується класичне чотириголосся.

Традиції строгого чотириголосся, збережені композиторами XIX століття, розвинули у своїй творчості радянські композитори Д. Шостакович, В. Шебалін, Л. Ревуцький, О. Штогаренко, А. Авдієвський та інші.

За кількістю самостійних хорових партій хори бувають одноголосними, дво-, три-, чотириголосними. Мішаний хор може бути й багатоголосним, якщо в партитурі п’ять і більше самостійних хорових партій. П’яти- восьмиголосного викла­ду потребують переважно твори крупної форми, а також поліфонічні.

Строге чотириголосся, а саме С А Т Б, є класичною формою викладу в мішаному хорі, коли жодна з хорових партій не розділяється.

Однорідні хори переважно складаються з двох, трьох і чотирьох голосів. Це С1 С2 А1 А2 і Т1 Т2 Б1 Б2.

Багатоголосні співзвуччя нерідко утворюються при поділі основного хорового голосу на два чи три. Цей поділ голосу позначається італійським словом divisi (окремо). Викори­стання дивізі гармонічно насичує хоровий виклад, послабляючи водночас силу звучання кожної розподіленої хорової партії.

Класифікація хорів.

У залежності від складу виконавців, розрізняють хори:

За кількісним складом виконавців розрізняють хори:

За манерою співу розрізняють:

За статусом розрізняють:

Хорові партії та їх комплектування

Мішаний хор традиційно поділяється на 4 партії - 2 жіночі (сопрано та альти) та 2 чоловічі (тенори та баси). Кожна з партій може співати як в унісон, так і бути поділеною на декілька самостійних голосів. Так, в партесних концертах зустрічаємо 12 і більше хорових партій; «ЗіаЬаІ Маіег» Кшиштофа Пендерецького написана для тройного хору по 16 голосів в кажному (загалом - 48 хорових партій).

ірадиціина комплектація хорових парии та їх діапазони виглядають наступним чином:

Є декілька варіантів розташування хорового колективу на сцені.

Найчастіше хористи розташовуються в два або декілька рядів за схемою

В деяких випадках (переважно камерні хори), хор може розташуватись по квартетах наступним чином:

Розглянемо діапазони хорових партій мішаного хору.

Повний мішаний хоровий колектив

Сопрано (італ.soprano, від sорrа — понад, верхній) — найвища партія в хорі, виконується жіночими або дитячими голосами. Діапазон до 1 — ля 2; робочий діапазон реї — онт. Оскільки жінок не допускали до церковного хору, сопранові партії виконувалися тенорами-фальцетистами або сопра-ністами, тобто співаками-кастратами, а пізніше хлопчиками з високими голосами.

Альт (лат. аltus — високий) — другий за висотою у чотириголосному хорі, виконується низькими жіночими голосами або дитячими. Загальний діапазон соль, ля — ре 2, мі 2; робочий діапазон ля — ре 2. Термін «альт» став уживатися з XV століття. Раніше голос, що звучав вище, а іноді нижче тенора, називався онтра тенорм. З переходом до чотириго­лосся стали розрізнятися онтра тенор-альт і онтра тенор-бас, за якими пізніше закріпилися назви «альт» і «бас». У ранніх чотириголосних творах а сарреllа (XV ст.) партія альта виконувалася чоловіками. Пізніше (XVI — XVII ст.) у триголосних хорових партитурах партію альта іноді доручали першим тенорам.

Тенор (італ. tenore, від лат. tenor— рівномірний рух, напрямок голосу, teneo — тримаю) — висока чоловіча хорова партія, звучить нижче альтової. Партію тенора в хорі вико­нує високий чоловічий голос або дуже низький жіночий. Загальний діапазон Сі — ля 1; робочий діапазон до — соль 1.

У багатоголосній музиці часів середньовіччя (XII—XVI ст.) тенор означав назву партії, у якій викладалася головна мелодія. Уявлення про діапазон тенора були різними. У XV— XVI століттях тенор розглядався як більш близький до альта або як такий, що лежить у баритоновій ділянці.

До недав­нього часу партія тенора записувалася в теноровому ключі, а нині партія тенора нотується у скрипковому й басовому ключах. В чотирирядковій партитурі мішаного хору тенор нотується у скрипковому ключі на середині нотного стану і транспортується на октаву нижче.

Бас (італ. basso — низький) — найнижча партія в мі­шаному хорі, основа мішаного й чоловічого хорів. Загальний діапазон басових партій залежить від того, чи є в хорі співаки з дуже низькими голосами. Якщо такі співаки є, то діапазон розширюється в нижньому регістрі. Загальний діапазон Фа — мі 1; робочий діапазон Соль — ре 1. Нотується басова партія в басовому ключі. Наявність у басовій партії найнижчого чоловічого голосу — басу-профундо — знижує діапазон басової партії до Соль контроктави.

У хоровій практиці басова партія ділиться на три групи за ознакою висоти звуків, що входять до їхнього діапазону: високий бас-баритон, або перший бас; середній — бас другий, або центральний;

низький - октава , або бас - профундо.

Центральні баси надають звучанню басової партії особливої густоти тембру.

Без центральних басів хор не може бути повноцінним.

Читайте також:

1. Типи хорів

Переглядів: 7670