• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ДУДАРИК

КАЗКИ

ХОР ЛІСОВИХ ДЗВІНОЧКІВ

ВІРШІ

Ми Дзвіночки,

Лісові Дзвіночки,

Славим день.

Ми співаєм,

Дзвоном зустрічаєм:

День!

День.

Любим сонце,

Небосхил і сонце,

Світлу тінь,

Сни розкішні,

Все гаї затишні:

Тінь!

Тінь.

Линьте, хмари,

Ой прилиньте, хмари, –

Ясний день.

Окропіте,

Нас ошелестіте:

День!

День.

Хай по полю,

Золотому полю,

Ляже тінь.

Хай схитнеться –

Жито усміхнеться:

Тінь!

Тінь.

Гаї шумлять...

Гаї шумлять —

Я слухаю.

Хмарки біжать —

Милуюся.

Милуюся-дивуюся,

Чого душі моїй

так весело.

Гей, дзвін гуде —

Іздалеку.

Думки пряде —

Над нивами.

Над нивами-приливами,

Купаючи мене

мов ластівку.

Я йду, іду —

Зворушений.

Когось все жду —

Співаючи.

Співаючи-кохаючи

Під тихий шепіт трав

голублячий.

Щось мріє гай —

Над річкою.

Ген неба край —

Як золото.

Мов золото — поколото,

Горить-тремтить ріка,

як музика

Був собі батько та й мати

та був у них син.

Тільки що не зробить,—

та все, по-їхньому, не до ладу,

ото й усього, що грать умів.

Як заграє у дуду

лист танцює на дубу,

батько й мати «годі» — просять,

самі ноги так і носять.

А ще він знав таке слово,

що як скаже —

усі люди на сто літ уперед дивляться.

Раз і каже батько:

— Як ти такий, що нас, старих, до гріха призводиш —
іди собі,

а ми вже якось самі.

Пішов.

Забрів у ліс та як заплаче!

Аж тут коник біжить,

такий гарячий гнідячок:

— Чого ти? — каже.

— Так і так, на сто літ уперед розказав,
так за це й прогнали.

— Хочеш пасти мене? — Хочу.— Ну, так паси!
От він почав коня пасти.

Пасе, ляже та й заграє,

на коника поглядає,

сонце слухає та й сяде,

а саме ж червоне, раде.

Отак і йшлось.

Аж раз уранці побачив сяйво.

Та й пішов на нього.

Іде, іде — коли море.

А через море така царівна на березі стоїть,

на руці перстень діамантовий сяє!

— Дай мені перстень!

— Перейди сюди, то дам.
Почав Дударик переходить.
Що до половини вбреде,

то й не вернеться.

Що до половини мілко,

а там уже й тоне.

Аж тут коник біжить:

— Що ж ти,— каже,— без мене,
сідай, перевезу.

Переїхав Дударик на той бік,

а царівна й каже:

— Я думала, що ти хто,
аж ти мужик!

А Дударик їй:

— Давай мені перстень, а то заграю.

— А ну заграй, я ще не чула.
Як заграв він, як заграв —
ціле царство підняв.
Взявся в боки цар, цариця —
аж ніяково дивиться.

— Ну,— каже цар,— це й дудка.
Ху! Хай йому хрін!

Ніяк ніг не вдержиш.

Кажи ж тепер, чого тобі треба.

Дочка каже: — Прийшов по перстень.

Дударик каже: — Так ти ж поманила.

Цар каже: — Я вам обом голови втну.

— Ні, не втнеш.

Маю дудку з бузини,

як заграю —

ти-ни-ни...

Аж тут підкралася дочка —

хвать —

і нема дудки.

Заплакав Дударик.

Похмелився цар і подобрішав трохи.

— Ну,— каже,— як зробиш, що загадаю,—
пущу живого.

Достань мені золотоперу пташку,

таку, щоб підспівувала, як я вам голови стинатиму.

Йде Дударик, плаче,

аж тут коник скаче.

— Не плач,— каже,— то дурне:
іще хто кому зотне.

Сідай на мене. Як приїдеш до скелі,— тупни ногою.

Тут тобі прилетить пташка і попитає: «Чого хочеш?»

А ти скажи:

— Пташко-крилашко!
Годі тобі та годі співать, -
поїдьмо царю очі клювать.

Вона сяде на руку тобі, а ти її погладиш.

Так і зробили.

Приніс царю Дударик пташку.

— Оддай мені,— каже,— дудку та й пусти.
Засміявся цар.

— Тебе, мужика, випусти тільки,
то потім не спіймаєш.

Бач яку пташку дістав, що все на очі лізе.

От мені взнай, чого місяць червоний.

— Де ж би я взнав, чого місяць червоний?

— Ну, як ні, то меч утне твою голову.

Йде Дударик, плаче,

аж тут коник скаче.

— Не плач,— каже,— будеш знать,
як з царями розмовлять.

Сів Дударик на коника

та й їде під небо.

Приїхали до Місяцевого батька,

питають.

А Місяців батько (його Сонцем звуть) саме люльку

закурив.

— Ге! — сміється,—

та того місяць червоний, що царі з людьми виробляють.

Як почув цар, як побіліє!

— Тепер,— каже,— не однак, як убить.
Дочка каже: — Сказано — мужик.
Тільки челядь мовчить — червоніє...

— Тепер,— каже цар,— як не достанеш зцілющої

води — кінець.

Я хочу всіх царів з гробів піднять, а то самому страшно.

Йде Дударик, плаче,

аж тут коник скаче.

— Не плач,— каже,— не біда,
буде завтра в нас вода.

Ще світ не свінув,

як коник у поле скакнув.

Коник каже:

— Лягай за мною та й лежи.

Прилетять воронята мене, ніби різаного, дзьобати,

а ти їх половиш.

А як прилетять ворони просить воронят,—

то ти скажи: — Чорні ненажери! Пущу ваших ненажерят,

як принесете мені мертвої, а не живої води, а ти їм

віддаси діти.

Так він і зробив. Та й помчали до царя.

— Дістав?

— Дістав.

— Ану, кропи мене, я побачу, чи мужик царю помічник.
Дударик покропив царя, а той замовк і не ожив.
Дочка каже: — Що ж ти зробив?

Челядь каже: — Мовчи, бо й тобі те буде.

Дударик каже: — Подайте мою дудку.

Як заграв він, як заграв,

ціле царство підняв —

люд танцює, люд питає,

од чого це так світає?

А він узяв та й одкрив все чисто на сто літ уперед.

Що можна й без царя,

що можна й без цариці —

отакий був Дударик.

Переглядів: 702