МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
ДУДАРИККАЗКИ ХОР ЛІСОВИХ ДЗВІНОЧКІВ ВІРШІ
Ми Дзвіночки, Лісові Дзвіночки, Славим день. Ми співаєм, Дзвоном зустрічаєм: День! День. Любим сонце, Небосхил і сонце, Світлу тінь, Сни розкішні, Все гаї затишні: Тінь! Тінь. Линьте, хмари, Ой прилиньте, хмари, – Ясний день. Окропіте, Нас ошелестіте: День! День. Хай по полю, Золотому полю, Ляже тінь. Хай схитнеться – Жито усміхнеться: Тінь! Тінь.
Гаї шумлять... Гаї шумлять — Я слухаю. Хмарки біжать — Милуюся. Милуюся-дивуюся, Чого душі моїй так весело.
Гей, дзвін гуде — Іздалеку. Думки пряде — Над нивами. Над нивами-приливами, Купаючи мене мов ластівку.
Я йду, іду — Зворушений. Когось все жду — Співаючи. Співаючи-кохаючи Під тихий шепіт трав голублячий.
Щось мріє гай — Над річкою. Ген неба край — Як золото. Мов золото — поколото, Горить-тремтить ріка, як музика
Був собі батько та й мати та був у них син. Тільки що не зробить,— та все, по-їхньому, не до ладу, ото й усього, що грать умів. Як заграє у дуду лист танцює на дубу, батько й мати «годі» — просять, самі ноги так і носять. А ще він знав таке слово, що як скаже — усі люди на сто літ уперед дивляться. Раз і каже батько: — Як ти такий, що нас, старих, до гріха призводиш — а ми вже якось самі. Пішов. Забрів у ліс та як заплаче! Аж тут коник біжить, такий гарячий гнідячок: — Чого ти? — каже. — Так і так, на сто літ уперед розказав, — Хочеш пасти мене? — Хочу.— Ну, так паси! Пасе, ляже та й заграє, на коника поглядає, сонце слухає та й сяде, а саме ж червоне, раде. Отак і йшлось. Аж раз уранці побачив сяйво. Та й пішов на нього. Іде, іде — коли море. А через море така царівна на березі стоїть, на руці перстень діамантовий сяє! — Дай мені перстень! — Перейди сюди, то дам. то й не вернеться. Що до половини мілко, а там уже й тоне. Аж тут коник біжить: — Що ж ти,— каже,— без мене, Переїхав Дударик на той бік, а царівна й каже: — Я думала, що ти хто, А Дударик їй: — Давай мені перстень, а то заграю. — А ну заграй, я ще не чула. — Ну,— каже цар,— це й дудка. Ніяк ніг не вдержиш. Кажи ж тепер, чого тобі треба. Дочка каже: — Прийшов по перстень. Дударик каже: — Так ти ж поманила. Цар каже: — Я вам обом голови втну. — Ні, не втнеш. Маю дудку з бузини, як заграю — ти-ни-ни... Аж тут підкралася дочка — хвать — і нема дудки. Заплакав Дударик. Похмелився цар і подобрішав трохи. — Ну,— каже,— як зробиш, що загадаю,— Достань мені золотоперу пташку, таку, щоб підспівувала, як я вам голови стинатиму. Йде Дударик, плаче, аж тут коник скаче. — Не плач,— каже,— то дурне: Сідай на мене. Як приїдеш до скелі,— тупни ногою. Тут тобі прилетить пташка і попитає: «Чого хочеш?» А ти скажи: — Пташко-крилашко! Вона сяде на руку тобі, а ти її погладиш. Так і зробили. Приніс царю Дударик пташку. — Оддай мені,— каже,— дудку та й пусти. — Тебе, мужика, випусти тільки, Бач яку пташку дістав, що все на очі лізе. От мені взнай, чого місяць червоний. — Де ж би я взнав, чого місяць червоний? — Ну, як ні, то меч утне твою голову. Йде Дударик, плаче, аж тут коник скаче. — Не плач,— каже,— будеш знать, Сів Дударик на коника та й їде під небо. Приїхали до Місяцевого батька, питають. А Місяців батько (його Сонцем звуть) саме люльку закурив. — Ге! — сміється,— та того місяць червоний, що царі з людьми виробляють. Як почув цар, як побіліє! — Тепер,— каже,— не однак, як убить. — Тепер,— каже цар,— як не достанеш зцілющої води — кінець. Я хочу всіх царів з гробів піднять, а то самому страшно. Йде Дударик, плаче, аж тут коник скаче. — Не плач,— каже,— не біда, Ще світ не свінув, як коник у поле скакнув. Коник каже: — Лягай за мною та й лежи. Прилетять воронята мене, ніби різаного, дзьобати, а ти їх половиш. А як прилетять ворони просить воронят,— то ти скажи: — Чорні ненажери! Пущу ваших ненажерят, як принесете мені мертвої, а не живої води, а ти їм віддаси діти. Так він і зробив. Та й помчали до царя. — Дістав? — Дістав. — Ану, кропи мене, я побачу, чи мужик царю помічник. Челядь каже: — Мовчи, бо й тобі те буде. Дударик каже: — Подайте мою дудку. Як заграв він, як заграв, ціле царство підняв — люд танцює, люд питає, од чого це так світає? А він узяв та й одкрив все чисто на сто літ уперед. Що можна й без царя, що можна й без цариці — отакий був Дударик.
|
||||||||
|