ПАВЛО ГРИГОРОВИЧ ТИЧИНА

(1891 – 1967)

Павла Григоровича Тичину справедливо вважають одним з основоположників української радянської дитячої літератури. В історії української літератури він відомий не лише своїми ліричними і філософськими поезіями для дорослих, а й багатьма цікавими творами для малого і юного читача: піснями, казками, віршами, поемами.

Уже в збірці ранніх творів «Сонячні кларнети» (1918) є ряд віршів («Хор лісових дзвіночків», «А я у гай ходила»), в яких поет, щиро розмовляючи з дітьми, розповідає їм про красу рідної природи, про їх улюблених тварин, птахів і прищеплює своїм слухачам і читачам любов до рідного краю.

Найістотнішими ознаками творів П.Тичини для дітей є оптимістичний характер їх, щирість і безпосередність у вираженні настроїв ліричного героя. Поникаючи в психологію дитини, автор створює образи, змальовує картини природи і передає уявлення і настрої малят, як наприклад, у вірші «А я у гай ходила»:

А я у гай ходила

по квітку ось яку!

А там дерева – люлі.

І все отак зозулі:

ку –

ку !

Я зайчика зустріла

дрімав він на горбку.

Була б його спіймала –

зозуля ізлякала:

ку –

ку !

Вірш «А я у гай ходила» запам'ятовується легко, бо всі предмети, про які йде мова, близькі й зрозумілі дітям. Розповідь ведеться плавно, спокійно, ритміка чітка. Вірш відзначається винятковою музикальністю, пісенністю ритму, зорові образи лаконічні і виразні, розповідь ведеться від першої особи. Мова вірша музикальна, мелодійності поет досягає і звуконаслідуванням (ку-ку!) і вживанням алітерацій (повторення приголосних л, з ), асонансів (повторення голосних о, і ), вживанням пестливих слів (зайчика зустріла), пісенних зворотів («А там дерева – люлі. І все отак зозулі: ку-ку!»), а також особливою синтаксичною будовою речень: вживання інверсії, еліпсиса тощо («А я у гай ходила по квітку ось яку!»).

Вірш «Хор лісових дзвіночків», як мелодійний і музикальний, часто виконується дітьми як маршова пісня або ж як пісня для хору, яка славить радісний, світлий день, сонце і життя.

Як і попередній вірш «Хор лісових дзвіночків» відзначається радісним світосприйманням. Художні засоби його підпорядковані розкриттю веселого настрою дітей, їх життєрадісності. Цьому сприяє і бадьорий ритм пісеньки, і лексичні повтори (день, тінь, дзвіночки, сонце та ін.), і вдало подібрані метафори (жито усміхається), і яскраві епітети (світла тінь, затишні гаї, золотому полю), які надають віршеві мажорного тону.

У 20-х роках П.Тичина звертається до жанру казки. Він пише для дітей молодшого віку дві віршовані казки – «Дударик» (1924) та «Івасик-Телесик» (1923).

У стару казку про Дударика вривається сучасність. Талановитого музиканта хлопчика Дударика показує Тичина в казковому світі. Дударикові допомагають дивовижний коник, чарівна сопілка і пташка-крилашка. Всі незвичайні вчинки Дударика спрямовані проти царя. Тичина своїй казці надає соціального звучання. Дударик, який може передбачати життя на сто років уперед, навчає людей, що можна жити й без царя.

А він узяв та й одкрив їм усе чисто на сто літ уперед.

що можна й без царя,

що можна й без цариці, -

отакий був Дударик.

Образи, мова й художні засоби казки П.Тичини «Дударик» цілком підпорядковані жанру народних казок, але водночас вони несуть на собі і нове навантаження – виражають думку про неминучу загибель старого світу – світу експлуатації і визиску. Використовуючи казковий матеріал, Тичина сміливо поводиться з ним і домагається художньої виразності твору. Поет уникає, наприклад, традиційних для цього жанру повторів, і це не шкодить його казці. З допомогою лаконічних фраз автор домагається динамічного розгортання сюжету.

Мотиви популярної на Україні казки про Івасика-Телесика П.Тичина використав для створення своєї казки «Івасик-Телесик». У його казці наявна нова фантастика, що має реальну основу і відбиває радянську дійсність.

У казці «Івасик-Телесик» Тичина, використовуючи відомий мотив народної казки про хлопчика Телесика і хитру змію, сміливо вводить нові елементи.

Розпочинається казка Тичини, як і народна, з того, що були дід і баба і в них був син Івасик. Далі говориться про те, як Івасик ловив рибку і як змія впіймала його і хотіла спекти. А потім сюжет дістає нове спрямування. Телесика врятовують не гуси-гусенята, а дивовижний орел – літак. Картина врятування Івасика у цій казці є сміливою вигадкою автора.

Обидві казки Тичини привертають увагу читачів багатством фантастичних і водночас виразних образів, динамічністю сюжету, простотою і барвистістю мови, близькістю до народнопоетичної творчості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
І ISO 26000 «Настанова по соціальній відповідальності».	\|	ДУДАРИК

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.261 сек.