• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ІВАСИК-ТЕЛЕСИК

Що ж, коли просите,

просто й почну

про Йвася-Телесика,

про люту змію —

був собі,

був.

За морем це діялось

чи в нашім краю,

давно чи недавнечко —

того не скажу —

був собі,

був.

Був собі дід та баба і був у них хлопчик Івасик. Ото як підріс, то й каже: — Зробіть мені золотого човника, срібне весельце — буду я рибу ловити та вас годувати.

Зробили йому човника,

Сів, одіпхнувсь,

срібнеє веселечко,

мовби пустун,—

хлюп собі,

хлюп.

Срібнеє веселечко,

крапчаста вода,

ловиться, ловиться

велика й мала —

хлюп собі,

хлюп.

От мати наварила йому снідати. Принесла до берега та й кличе:

— Івасику-Телесику,
приплинь-бо сюди,
дам тобі я їстоньки
їстоньки-пить.

Дам тобі

пить.

А Телесик їй:

— Чую, чую, матінко,
човник верну,
човник повертаючи,
воду горну —

тут я ось,

тут.

Наївся, напився. Віддав рибку матері та й знов на чов­ника.

Срібнеє веселечко,

крапчаста вода,

ловиться, ловиться

велика й мала —

хлюп собі,

хлюп.

А змія підслухала, як мати кликала Телесика, прий­шла до берега та й давай гукати товстим голосом:

— Івасику-Телесику,
Приплинь, приплинь до бережка,
дам я тобі їсти й пити.

А він чує та й каже:

— То ж не голос матінки,
то зміїна річ,

не вернусь до бережка,

клич, хоч не клич!

Іч яка,

іч!

Змія бачить, що нічого не вдіє, та пішла до коваля:

— Ковалю-ковалику,
скуй голосок,
такий, як у матінки,
чий Івасьок.—

Іч який,

іч!

Коваль і скував. Вона пішла до бережка й стала кликати. А Телесик думає, що мати, та й каже:

— Чую, чую, матінко,
човник верну,
човник повертаючи,

воду горну —

тут я ось,

тут!

А змія його хап із човна та й понесла до своєї хати. Приносить до хати: — Зміючко-Оленочко, натопи піч та спечи мені Телесика, а я гостей покличу та будемо гу­ляти.— Та й полетіла кликати гостей. От тільки Оленка надумалась топити піч, Телесик вибіг надвір, замкнув хату, виліз на височенного явора та й сидить.

Коли летить табун гусей. Телесик їх і просить:

— Гуси-гуси-гусенята,
візьміть мене на крилята
та понесіть до батенька,
а в батенька їсти й пити,
ще й хороше походити.

А гуси йому:

— Ой раді б ми зупинитись —
за нами орел.

Ой раді б ми тебе взяти —

та за нами орел.

Коли летить другий табун.

— Гуси-гуси-гусенята,

візьміть мене на крилята.

Аж і той табун:

— Та за нами орел.
Коли ось летить і сам той орел.

Залізом поблискує

та гуде, гуде.

Не махає крилами,

плавко пливе:

раз тільки,

раз!

Почав його Телесик просити, так де! Хіба ж почує? От ізняв він із себе сорочку й почав нею махати до орла. А орел побачив та й спустив йому вниз на вервечках корзинку. Уліз Телесик усередину орла та й думає: «Куди ж це я попав. Хай би лучче гуси мене взяли!»

А воно хитається

вгору та вниз.

По боках і спереду

небо все скрізь —

вгору

та вниз.

Бачить Телесик: хтось його держить за руки та в одежу кутає. Думає Телесик: «Куди ж це я попав?»

А воно хитається,

а воно тремтить,

вітер поза вікнами

свіжий шумить,

вітер

шумить.

Ото дививсь Івасик, дививсь, та й заболіла голова.

Сниться йому, видиться:

мати стоїть,

кличе, дожидається:

«Плинь-бо сюди,

дам тобі

пить».

Сниться йому, видиться:

входить змія,

ламле йому кісточки,

садить у піч —

іч який,

іч!

Не витерпів Телесик та як крикне.— Чого ти? Ось зараз ми й дома.

Ой, держись, Телесику!

Глянь ось сюди:

біжать поза вікнами

тополі й сади —

миг тільки,

миг!

Де вже там держатися!

Так підстрибнув,

та ще і проїхався,

та ще й завернув —

землю

почув.

Вилізли з орла: Телесик і той чоловік, що його дер­жав. А кругом людей-людей. У барабани барабанять, у сурми сурмлять. Коні стоять, сіно їдять, головами ма­хають, з празником поздоровляють.

Стали тут Телесика

обнімать — питать:

— Чи вмієш на дудочку?
Чи любиш читать?

Як тебе

звать?

Мовчить Телесик, не знає, що їм казати. Тільки ди­виться на орла: що не лапи в нього, а коліщата, що не хвіст, а дощечка. А вони знов:

— Чи є в тебе матінка,
батько, сестра?
Довго був на яворі

і чого тікав?

Як тебе

звать?

Мовчить Телесик, ніяк не насмілиться. А кругом людей-людей. У барабани барабанять, у сурми сурм­лять. Коні стоять, сіно їдять, головами махають, з праз­ником поздоровляють. Тоді гукнули коника, сіли з Телесиком та й поїхали.

Проїхали вулицю —

Хатка в ліску,

з дітворою м'ячики

грають на піску —

сонце

в ліску.

Як обкружать його діти, як позбігаються! А він на­смілився та всім їм одразу: — Телесик! Мене звуть Те­лесик!

Умію на човнику

рибку ловить,

зміючку-Оленочку

враз обдурить —

бачте

який!

А діти: — Зміючку? Ще, може, з рогами, з крилами? — такого й на світі нема! — Та й засміялися. Аж тут підій­шла старшенька, сказала всім іти в хату, бо вже вечоріє.

Повела вона до хати й Телесика. Вдягла його, умила та й посадила за стіл. А сама пальцем торкнула стіну коло одвірка. Як засвітиться стеля, та всіма огнями, та ловко-ловко! Зняла вона з стіни якусь дудку чи люльку й почала в неї слухати та балакати. Балакає та смієть­ся, балакає та сміється, а наприкінці:

— Телесиком, каже, звуть.

Думає Телесик: «Куди це я попав?»

Наївся Телесик, напився, устав та й перехрестивсь. А діти кажуть: — Що він робить? Ану, ще раз! — А стар­шенька до них: — Чого ви дивуєтесь — він же негра­мотний! — Назавтра, як тільки Телесик устав, почали його вчити читати. Тепер він уже не Івасик-Телесик, а Читасик-Піднебесик, бо справді літав під небом, а чи­тать уже от-от краще буде за всіх нас.

Отаке-то...

Телесик-то колись був.

За морем це діялось

чи в нашім краю,

давно чи недавнечко —

того не скажу —

був собі,

був.

Переглядів: 1274