• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Вірування східних слов’ян

На вірування східних слов’ян в значеній мірі впливали вірування різних народів, що в І тис. до н.е. населяли південно-західну частину України. Ставалося так, що плем’я, скажімо слов’янське, запозичило в сусідів звичаї й вірування, частково мову; в такому разі воно носило стару назву, але в духовній культурі зовсім змінювалося під впливом нових релігійних рис.

Так, в пошані у слов’ян була фракійська богиня щастя та весни, веселощів і кохання Лада. Вона відома і в чоловічій формі Ладо. Лада і Ладо були символами вірного подружжя. В жіночій формі Лада – символ жінки, коханки, а в чоловічій – вірного чоловіка, коханця. В жертву Ладі приносили білого півня. Півень в уявленні давніх народів – сонячних птах, символ чоловічої сили та могутності. Ще до недавніх часів в Україні зберігся обряд ритуального поїдання півня на вечорницях, що мав на меті помножити чоловічу силу та сексуальну енергію парубків.

Культ фракійської богині місяця та ловів Мендіди (Артеміди) також мав поширення в слов’янському середовищі. У слов’ян вона була знана як Дана (Дівиця, Дівана, Дівонія) і уявлялася юною богинею, що, озброєна луком і стрілами, ходила по лісах, полюючи на всяку звірину. На згадку про той давній культ у пам’яті українського народу ще й досі збереглися такі назви: Дівин, Дівич, Дівингород. А непрохідні ліси й нині називають дівичими. Були у фракійців жреці сонця, яких називали сивилами. Сивили – це богині доля, поезії, музики й танців. З їхніми іменами пов’язані загадкові „Книги пророцтв” або, як їх ще називали „Книги Сивил”. Українці цих богинь називали Вилами.

Подібно до кельтів, слов’яни мали священні гаї, що заміняли їм храми. І в слов’ян, і в кельтів навколишня природа є живою: дерева і трави говорять між собою, говорять вони і з птахами, і з людьми. Предметами особливого поклоніння були в них ліси. Дуб вважався житлом божества. Йому приносили жертви. Взагалі в уяві і кельтів, і слов’ян дерево відігравало важливу роль при створенні світу, а образ дерева життя посідав важливе місце в системі поклоніння природі. Дерево життя – це уособлення космогонічних і часових уявлень. Його коріння йшло в глибини землі, в царство померлих, стовбур символізував поклоніння живих, а листя та крона – житло богів.

На перше тисячоліття до нашої ери припадає створення „слов’янського Олімпу” з чоловічим божеством на чолі. Його очолив Сварог – прабог, владика світу. (Хоча найдавнішими богами вважають Рода і Білобога. Род був зачинателем усього живого, розпорядником долі людей (і богів), творцем Вирію – українського Олімпу. Його син Білобог був творцем землі, води і світла, а водночас і богом добра, що постійно вів боротьбу з Чорнобогом – носієм зла, лиха).

Сварог – бог неба і вогню, а також ремесел, ковальської справи і ковалів. Сварог – аналог давньогрецькому Гефесту, який також був богом вогню і ковальства. Іван Огієнко, характеризуючи цей образ, звернув увагу на те, що в Іпатівському літописі під 1114 р. літописець, подаючи уривок з візантійського хронографа VІ – VІІ ст. Іоана Малали про Гефеста та його сина Геліоса, перекладає ім’я першого іменем Сворог, а другого – Дажбог, син Сварога. Дехто з дослідників називає Сварога також опікуном шлюбу й родинного затишку (бог викував золоту обручку), пов’язуючи його з боротьбою за моногамну родину.

До певної міри Сварог уподібнюється давньогрецьким „культурним героям”, які були винахідниками ремесел, знарядь праці та всіляких побутових пристроїв. Подібно до них і Свораг уявлявся винахідником плуга, навчив людей молотити зерно, набирав чоловічого образу й жив між людьми. Чи не торувало шляху до уявлень про боголюдину – уявлень, що єднають земне з небесним і так розвинуті в християнстві?

Зображень Сварога не знайдено, проте є підстави вважати деякі форми рівнобічних хрестів символами Сворога. Сварожим знаком споконвіку вважалися й різні форми свастики – сварги, які знаходимо на вишивках, писанках, кераміці. На небосхилі Сворогові відповідав Плуг (сузір’я Оріона), яке пов’язують зі скіфською легендою про небесні дари, які впали перед трьома синами Таргітая.

Сварог – теж вмираючий і воскресаючий бог: він гине в полум’ї, запаленому Змієм, як звичайна людина, й воскресає як триєдиний бог Неба-Світу-Сонця, спільний усім індоєвропейцям. Саме про такого бога й писав візантійський історик Прокопій Кесарійський (VІ ст.), зазначаючи, що словени й анти ”вважають, що лише один Бог творець блискавки володарює над усіма”. У свій час давні слов’яни вважали Сварога головним божеством. Про це посередньо свідчить, зокрема, запис у договорі Ігоря з греками 994 року: ”Хай буде проклятий від Бога і Перуна” той, хто порушить договір. Виходить, що русичі вірили в Перуна, так і в Бога, окремого від нього. В подальшому, з прийняттям християнства, Сварогове опікунство вогнем і залізом перейшло на православних Кузьму й Дем’яна.

Читайте також:

1. Виховання дітей у східних слов’ян
2. Від передслов’янських спільнот до слов’янських племінних союзів. Загадка Кия
3. Відносна давність старослов’янських азбук.
4. Джерела вивчення культури стародавніх слов’ян.
5. Доля української преси на східних українських землях під Росією.
6. Дослов’янські поселення на території України
7. Дохристиянська культура східних слов’ян
8. Дохристиянська культура східних слов’ян
9. Дохристиянські вірування слов’ян.
10. Дохристиянські вірування слов’янських народів.
11. Дохристиянські вірування слов’янських народів.

Переглядів: 1858